Постанова № 14523790, 30.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.03.2011 № 4/472

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:Іваненко Ю.Г.

суддів: Пантелієнко В.О.

Разіна Т.І.

при секретарі: Семенович А.В.

За участю представників:

від позивача -Брусник А.М. дов. №958/2010 від 30.12.2010р.;

від відповідача: Шнеренко В.А. дов. №649 від 14.01.2011р.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування"

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.01.2011

у справі № 4/472 (Борисенко І.І. .....)

за позовом Приватне акціонерне товариство "ПРОСТО-страхування"

до Закрите акціонерне товариство "Українські радіосистеми"

про стягнення 8937,10 грн.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування» до Закритого акціонерного товариства «Українські радіосистеми» про стягнення 8937,10 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.01.2011 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2011р. у справі №4/472 та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Свою апеляційну скаргу позивач обґрунтовував тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, оскільки позивач не вбачає підстав для застосування до даних спірних правовідносин між позивачем та відповідачем норми, передбаченої ч. 1 ст. 623 ЦК України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2011р. апеляційну скаргу позивача було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 30.03.2011р.

Згідно з Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 28.03.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Іваненко Ю.Г.,суддів: Пантелієнко В.О., Разіна Т.І.

Представник позивача в судовому засіданні 30.03.2011 року надав суду усні пояснення по суті спору, в яких просив суд задовольнити апеляційну скаргу, з викладених в ній підстав, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №4/472 від 25.01.2011р. та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції надав суду усні пояснення, в яких заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити оскаржуване рішення місцевого господарського суду без змін, як таке, що прийняте з повним, всебічним та обєктивним зясуванням обставин справи, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний Господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також, апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Так, між позивачем (страховиком) та відповідачем (страхувальником) 23 травня 2007 року укладеного договір (поліс № ВА/0881420) обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власника автомобіля марки Aveo з реєстраційним номером НОМЕР_2.

26 серпня 2007 року на вул. Крайній в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода, учасниками якої були автомобіль Dewoo Matiz з реєстраційним номером НОМЕР_1, яким керувала ОСОБА_1 і автомобіль відповідача Aveo з реєстраційним номером НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_2.

В результаті пригоди було пошкоджено автомобіль Dewoo Matiz з реєстраційним номером НОМЕР_1 на суму 8937,10 грн., що підтверджується актом №2242/9123 товарознавчого дослідження від 12.09.2007 року складений ТОВ «Респект»

З матеріалів справи вбачається, що дорожньо-транспортна пригода сталася в результаті порушення Правил дорожнього руху водієм ОСОБА_2, що підтверджується постановою Святошинського районного суду м. Києва від 25.09.2007 року.

Особа, якій завдано збитки, ОСОБА_1, 27 серпня 2007 року звернулася до позивача з повідомленням про страховий випадок та просила виплатити їй страхове відшкодування.

Згідно до підпункту 33.1.2 ст.33 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” відповідач повинен був повідомити позивача про настання страхового випадку протягом трьох днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди.

За твердженням позивача, відповідач такого повідомлення не здійснив.

Відповідач у судовому засіданні першої інстанції пояснив, що повідомлення про вищевказаний страховий випадок здійснювалося ним за телефоном і без документального оформлення.

6 листопада 2007 року позивач сплатив ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 8937,10 грн., що підтверджується реєстром одержувачів страхових відшкодувань страхувальників фізичних осіб ЗАТ «Просто-страхування» в системі ТОВ «Укрпромбанк» та платіжним дорученням №17232 від 6.11.2007 року.

Позивач вважає, що згідно з наявними у справі матеріалами та зважаючи на відсутність доказів повідомлення відповідачем позивача про страховий випадок, відповідач вважається таким, що порушив зобовязання, встановлене підпунктом 33.1.2 ст.33 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Місцевий господарський суд відмовив в задоволенні позовних вимог, зазначивши про їх не обґрунтованість та не підтвердженість належними доказами.

Апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Порядок виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюється Законом України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” та Законом України „Про страхування”.

Закон України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, яка здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників шляхом здійснення такого відшкодування страховиком при настанні страхового випадку.

Відповідно до п. 33.1.2 ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” учасники дорожньо-транспортної пригоди зобов'язані: вжити заходів для невідкладного, але не пізніше трьох робочих днів, повідомлення страховика, з яким було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, у випадках, передбачених цим Законом, МТСБУ про настання дорожньо-транспортної пригоди.

Відповідно до п. 38.1 ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів” страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов, зокрема якщо він не повідомив страховика у строки і за умов, визначених у підпункті 33.1.2 пункту 33.1 статті 33 цього Закону.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції жодних належних доказів у підтвердження факту повідомлення страхувальником, тобто відповідачем, страховика, тобто позивача, про настання дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулася 26 серпня 2007 року, за участю застрахованого автомобіля, у строк передбачений п. 33.1.2 ст. 33 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Відповідно до ст.. 1191 Цивільного кодексу України, особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до ст.. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Колегією суддів апеляційного господарського суду встановлено, що відповідачем не виконано належним чином зобовязання щодо вчасного повідомлення страховика про страховий випадок, відповідно до вимог чинного законодавства, а тому у позивача (страховика) виникло право подати регресний позов до страхувальника, у відповідності до вимог п. 38.1 ст. 38 Закону України „Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів”.

Крім того, апеляційний господарський суд не погоджується з посиланням суду першої інстанції на ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України, а також, на те, що оскільки сутністю діяльності зі страхування є придбання ризиків настання страхових подій в обмін на страхову премію, факт виплати позивачем страхового відшкодування потерпілій особі не можливо вважати збитками позивача, так як це є частиною його основної статутної діяльності страхування, при належному повідомленні відповідачем позивача останній все рівно зобовязаний би був виплатити ту ж саму суму страхового відшкодування, а також на те, що судом не встановлено наявність у позивача будь-яких інших втрат майнового характеру, викликаних порушенням відповідачем свого зобовязання, встановленого підпунктом 33.1.2 ст. 33 Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з наступних підстав.

Як вбачається з позовної заяви, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права з звязку з неналежним виконанням відповідачем вимог Закону України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» щодо повідомлення страховика, посилаючись на Закон України “Про обовязкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», який є спеціальним у сфері страхування цивільно-правової відповідальності, а також на вимоги ст.. 1187, 1191 Цивільного кодексу України, як на підставу своїх вимог.

Разом з тим, позивач ані під час розгляду справи судом першої інстанції, ані під час перегляду справи апеляційним господарським судом, не просив суд стягнути з відповідача завдані йому збитки, викликані протиправною бездіяльністю відповідача, застосовуючи до спірних правовідносин норму, передбачену ч.1 ст. 623 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Підсумовуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги позивача знайшли своє підтвердження під час розгляду даної справи.

Судом апеляційної інстанції було встановлено, що під час прийняття оскаржуваного рішення місцевим господарським судом неповно зясовано судом першої інстанції обставини, які мають значення для справи, а саме не виконання відповідачем належним чином зобовязання щодо вчасного повідомлення страховика про страховий випадок, відповідно до вимог чинного законодавства, та виникнення у позивача (страховика) права подати регресний позов до страхувальника, невірно застосовано до даних спірних правовідносин між позивачем та відповідачем норми передбаченої ч. 1 ст. 623 ЦК України, що в свою чергу свідчить про невірне застосування норм матеріального, а також процесуального права.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4)порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами розгляду справи суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2011р. у справі №4/472 підлягає скасуванню повністю з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, у звязку із задоволенням позову та апеляційної скарги, судові витрати покладаються на відповідача, а саме: у сумі 51,00 грн. державне мито за подання апеляційної скарги, 102,00 грн. державне мито за подачу позовної заяви, 236 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 25.01.2011р. у справі №4/472 скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

4.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Українські радіосистеми» (04080, м. Київ, вул. Тульчинського, 8, ЄДРПОУ 23151188, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, п/р 26503441 в АТ «Райффайзен БАНК АВАЛЬ», МФО 300335, код ЄДРПОУ 24745673) 8937,10 грн. страхового відшкодування в порядку регресу, 102,00 грн. - державного мита, 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

5.Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Українські радіосистеми» (04080, м. Київ, вул. Тульчинського, 8, ЄДРПОУ 23151188, з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування» (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, п/р 26503441 в АТ «Райффайзен БАНК АВАЛЬ», МФО 300335, код ЄДРПОУ 24745673) 51,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

7. Матеріали справи №4/472 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддяІваненко Ю.Г.

СуддіПантелієнко В.О.

Разіна Т.І.

04.04.11 (відправлено)