Постанова № 14436500, 10.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-5775/10/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Лисенко В.І. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" березня 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Беспалова О.О.

Сауляка Ю.В.

при секретарі: Корженковій І.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг груп»на постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг груп»до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області, за участю прокуратури Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Білдінг груп»звернувся з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області, за участю прокуратури Київської області про скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Білдінг груп» звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції, прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає , що апеляційна скарга підлягає задоволенню,з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, TOB «Білдінг груп»зареєстроване Макарівською районною державною адміністрацією Київської області 21 березня 2007 року, що підтверджується наявною в справі копією свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

З 26 вересня 2008 року позивач перебуває на податковому обліку в Державній податковій інспекції у Макарівському районі Київської області, а з 15 листопада 2008 року зареєстрований, як платник податку на додану вартість за № 1001506626.

Так, у листопаді 2009 року працівниками ДПІ у Макарівському районі Київської області було проведено планову виїзну перевірку TOB «Білдінг груп»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 рік.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог:

- підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(з урахуванням положень статей 1 та 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»);

- статей 23, 24 та 29 Закону України «Про планування і забудову територій»;

- пунктів 1.1 та 5.1 Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженого наказом Держбуду України від 05.12.2000 р.№273;

- статей 3 та 42 Господарського кодексу України, статей 91, 228, 203 та 215 Цивільного кодексу України, внаслідок чого позивачем безпідставно було віднесено до складу податкового кредиту у квітні - грудні 2008 року та у січні - червні 2009 року суму грошових коштів в розмірі 11662968,00 грн..

За результатами проведеної перевірки відповідачем було складено акт від 17.11.2009 року 192/86/23-0/34894578, яким зафіксовано вчинення позивачем вищевказаних порушень.

Як вбачається з висновків акту перевірки, позивач упродовж періоду, що перевірявся, здійснював будівництво садових будинків на підставі укладеного між ним та ТОВ «ДІО груп»договору генерального підряду на капітальне будівництво від 15.07.2007р. №1. За умовами вказаного договору, ТОВ «Білдінг груп»(Генпідрядник) зобовязувалося у відповідності до затвердженої проектно-кошторисної документації та у погоджені сторонами строки виконати всі визначені договором роботи в межах вартості будівництва об'єкта, а ТОВ «ДІО груп»(Замовник) передати генпідряднику до початку проведення будівництва дозвіл на будівництво та будівельний майданчик, придатний для виконання будівельних робіт.

За твердженням відповідача, під час проведення перевірки позивачем не було надано дозвільної та технічної документації на проведення будівництва, до якої зокрема належить дозвіл на виконання будівельних робіт, дозвіл на будівництво та проектно-кошторисна документація.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 27.11.2009 №0000822300/0 про визначення ТОВ «Білдінг груп» податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 11 662968,00 грн. та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 5 831484, 00 грн.. У звязку з цим, позивачу було анульовано податковий кредит, заявлений підприємством у податкових деклараціях за період з 01.04.2008 року по 30.06.2009 рік.

Позивач не погоджуючись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням розпочав процедуру його адміністративного оскарження.

За результатами розгляду скарги позивача, ДПІ у Макарівському районі Київської області винесла рішення від 28.12.2009 р. № 1887/10/23-0/4705, яким скаргу позивача було залишено без задоволення, а спірне податкове повідомлення-рішення без змін.

Рішенням Державної податкової адміністрації України від 19.05.05.2010 р. №4807/6/25-0115 скаргу позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ у Макарівському районі від 27.11.2009 р. №0000822300/0 без змін.

Крім того, ДПА України донараховано позивачу податок на прибуток та застосовано у цій частині штрафні санкції та прийнято податкове повідомлення-рішення від 19.05.2010 р. № 0000222300/0.

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем було завищено податковий кредит та неправомірно сформовано валові витрати, оскільки упродовж періоду, що перевірявся, будівництво садових будинків ним здійснювалося без наявності відповідних дозвільних документів, передбачених діючим законодавством України.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погоджується з даним висновком суду, з огляду на наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», на органи державної податкової служби покладено обов'язки щодо здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, до якого відноситься і Закон України «Про податок на додану вартість»від 03.04.1997 № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Згідно статей 10, 11 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», до компетенції державних податкових інспекцій законодавцем віднесено забезпечення обліку платників податків, контроль за своєчасністю подання платниками податків бухгалтерських звітів і балансів, податкових декларацій, розрахунків та інших документів, пов'язаних з обчисленням податків, функцій щодо перевірки достовірності цих документів стосовно правильності визначення об'єктів оподаткування і обчислення податків.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР.

Згідно п.1.7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. № 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ,ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Таким чином, обовязковою умовою, з якою Закон повязує право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств ” господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Обовязковими ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, повязаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

В свою чергу, відповідно до п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР, об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього Закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього Закону; суму амортизаційних відрахувань, нарахованих, згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Згідно п. 5.1 ст. 5 згаданого Закону, валові витрати виробництва та обігу це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.

Згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій під час здійснення підприємством господарської діяльності. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що позивач виступає Генеральним підрядником по будівництву садових будинків у відповідності до укладеного між ним та ТОВ «ДІО груп»договору генерального підряду на капітальне будівництво від 15.07.2007 №1. За умовами підпункту 5.3.1 пункту 5.3 вказаного договору, позивач до початку будівництва зобовязувався прийняти від Замовника відповідний дозвіл на будівництво обєкта, форма і зміст якого визначені Положенням про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт, затвердженим Наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики від 05.12.2000р. № 273.

За твердженням відповідача, ТОВ «Білдінг груп» не мало права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, отриманих і сплачених у зв`язку з придбанням послуг по будівництву об`єкта, як таких, що не відносяться до господарської діяльності платника податку. При цьому, відповідач виходив з того, що позивач фактично здійснював будівельні роботи без отримання дозвільних документів, як того вимагає Закон України «Про планування і забудову територій», у зв`язку з чим прийняті ним податкові повідомлення-рішення від 27.11.2009 №0000822300/0 та від 19.05.2010 № 0000222300/0 вважає правомірними та такими, що не порушують вимог діючого законодавства.

Колегія суддів не приймає до уваги дане твердження відповідача, зважаючи на наступне.

Так, правові та організаційні основи планування, забудови та іншого використання територій і спрямований на забезпечення сталого розвитку населених пунктів з урахуванням громадських і приватних інтересів, визначаються Законом України «Про планування і забудову територій»від 20 квітня 2000 року № 1699-III.

Відповідно до статті 29 вказаного Закону, дозвіл на виконання будівельних робіт - документ, що засвідчує право замовника та підрядника на виконання підготовчих (якщо підготовчі роботи не були виконані раніше відповідно до дозволу на виконання підготовчих робіт) і будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд.

Дозвіл на виконання будівельних робіт надається інспекціями державного архітектурно-будівельного контролю.

Форма дозволу на виконання будівельних робіт, форма заяви, що подається для його отримання, форма відмови у наданні дозволу на виконання будівельних робіт, порядок видачі та скасування (анулювання) дозволу на виконання будівельних робіт і порядок ведення реєстру виданих та скасованих (анульованих) дозволів на виконання будівельних робіт затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно п.3.11 «Положення про порядок надання дозволу на виконання будівельних робіт», затвердженого наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 05.12.2000 року № 273, індивідуальним забудовникам житлових будинків, господарських та побутових споруд дозволи на виконання будівельних робіт надаються на підставі заяви забудовника, документа, що посвідчує право власності чи право користування (у тому числі на умовах оренди) земельною ділянкою, дозволу на будівництво об'єкта містобудування, який видається відповідним органом виконавчої влади, проектної документації, погодженої місцевими органами у справах містобудування і архітектури, а також зобов'язання виконавця робіт, якщо будівництво здійснюється підрядним способом.

Колегією суддів встановлено, що в матеріалах справи міститься копія дозволу на виконання будівельних робіт № 24 від 25 жовтня 2007 року, виданого Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Макарівської районної державної адміністрації Київської області (а.с. 19). Доказів, які б свідчили про скасування вказаного дозволу матеріали справи не містять.

Згідно статті 31 Закону України «Про планування і забудову територій», державний контроль за плануванням, забудовою та іншим використанням територій здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань містобудування та архітектури, відповідними спеціально уповноваженими органами з питань містобудування та архітектури, Державною архітектурно-будівельною інспекцією України та її територіальними органами, а також іншими спеціально уповноваженими органами виконавчої влади.

Відповідно до розяснення, викладеного в рішенні Конституційного Суду України від 3 лютого 2009 року № 4-рп/2009 ( справа № 1-7/2009 за конституційним поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим щодо відповідності Конституції України (конституційності) пунктів 1, 4, 8, 10, підпункту "б" підпункту 2 пункту 13, пунктів 14, 17 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо здійснення державного архітектурно-будівельного контролю та сприяння інвестиційній діяльності у будівництві"), нормативне регулювання є формою впорядкування суспільних відносин і має здійснюватися його суб'єктами у визначених законом межах.

Згідно з частиною четвертою статті 4 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", виключно законами встановлюються види господарської діяльності, які є предметом державного нагляду (контролю), і органи, уповноважені його здійснювати. Орган державного нагляду (контролю) не може здійснювати державний контроль у сфері господарської діяльності, якщо закон прямо не уповноважує його на це та не визначає повноважень такого органу.

Аналізуючи вищевказані норми діючого законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що органи державної податкової служби, як контролюючі органи, не наділені компетенцією здійснювати державний контроль у сфері містобудування, зокрема в архітектурно-будівельній частині.

Крім цього, чинним податковим законодавством не передбачено вимагати у субєкта господарської діяльності дозвільної та технічної документації на проведення будівництва.

В даному випадку повноваженнями на здійснення державного архітектурно-будівельного контролю наділена лише Державна архітектурно-будівельна інспекція України та її територіальні органи, які відповідно мають право здійснювати перевірку наявності у відповідного субєкта господарювання спеціального дозволу на будівництво.

Отже, дії відповідача по здійсненню перевірки щодо встановлення наявності у позивача дозволу на будівництво садових будинків слід визнати протиправними та такими, що вчинені в порушення вимог діючого законодавства.

Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що відсутність дозволу на будівництво чи дозволу на проведення будівельних робіт не є підставою для позбавлення позивача права на віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість, отриманих і сплачених ним у зв`язку з придбанням послуг по будівництву об`єкта, та як наслідок анулювання його податкового кредиту.

Крім цього, колегія суддів приймає до уваги твердження позивача про порушення податковим органом вимог частини 4 статті 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»та Указу Президента України «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності»від 23.07.1998 року № 817/98.

Так, проведення перевірки було розпочато 30 вересня 2009 року, тобто на 10-й день з моменту надсилання платнику податків письмового повідомлення із зазначенням дати початку та закінчення проведення перевірки, тоді як перевірка мала б розпочатися з 01 жовтня 2009 року.

При цьому, відповідач в порушення вимог п. 1 ст. 11-1 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»проводив планову виїзну перевірку в приміщенні Державної податкової інспекції в Макарівському районі Київської області, куди позивачем були надані всі необхідні для цього документи.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Отже, вищевикладені обставини свідчать про правомірність заявлених позивачем вимог, які є обґрунтованими, підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що підлягають до задоволення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають встановленим обставинам по справі, доводи апеляційної скарги позивача спростовують висновки рішення суду, допущені судом першої інстанції порушення норм матеріального права призвели до неправильного вирішення справи, а тому оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення.

Згідно ст. 202 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг груп» - задовольнити.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 18 листопада 2010 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг груп» задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області від 19.05.2010 № 0000822300/3 на загальну суму 17494452,00 грн., з яких основного платежу в сумі 11662968,00 грн. та штрафних санкцій в сумі 5831484,00 грн.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Макарівському районі Київської області від 19.05.2010 № 0000222300/0 на загальну суму 35821491,76 грн., з яких основного платежу в сумі 18515426,50 грн. та штрафних санкцій в сумі 17306065,26 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Білдінг груп»судовий збір у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: ______Вівдиченко Т.Р.

Судді:______ Беспалов О.О.

______ Сауляк Ю.В.

Повний текст ухвали виготовлений 16 березня 2011 року