Ухвала суду № 14436269, 24.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-2430/09/2370 Головуючий у 1-й інстанції: Гарань С.М.

Суддя-доповідач: Лічевецький І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"24" лютого 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Лічевецького І.О., суддів Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е., при секретарі Погорілій О.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою відкритого акціонерного товариства «Маньківська пересувна механізована колона 204»на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2009 р. адміністративну справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Маньківська пересувна механізована колона 204»до державної податкової інспекції у Маньківському районі визнання нечинними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ

ВАТ «Маньківська ПМК 204»звернулось до суду з позовом про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0000282301/0/503 від 25.12.2008 р., № 0000292301/0/504 від 25.12.2008 р. та № 0005051701/0 від 25.12.2008 р. яким позивачеві визначені податкові зобовязання, відповідно, із сплати податку на прибуток в розмірі 145 189 грн., із сплати податку на додану вартість в розмірі 5175 грн. та із сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 9981 грн. 11 коп.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2009 р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

В апеляційній сказі позивач, посилаючись на неповне зясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи та на порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення і прийняти нове про задоволення позову.

Перевіривши повноту встановлення місцевим судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Київський апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом попередньої інстанції встановлено, що у період з 17.11.2008 р. по 03.12.2008 р. посадовцями ДПІ у Маньківському районі проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Маньківська ПМК 204»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2007 р. по 30.09.2008 р.

Результати перевірки оформлено актом № 671/23/01036632 від 10.12.2008 р.

Цим актом зафіксовано порушення позивачем вимог ст.ст. 4, 5, 8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.ст. 4, 6, 8, 9, 20 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Такі висновки податкового органу обґрунтовано наступним.

22.032007 р. між ВАТ «Маньківська ПМК 204» та ТОВ «Будівельна фірма «Новотехбуд»укладено договір оренди за умовами якого позивач передав у тимчасове користування на умовах оренди відкритий майданчик площею 5000 кв.м. Розмір орендної плати складав 5750 грн. на місяць.

В порушення вимог ст. 4 Закону України Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»позивач у IV кварталі 2007 р. не включив до складу валових доходів кошти в сумі 17250 грн., отримані від здійснення операцій лізингу (оренди).

Крім того, на думку ДПІ у Маньківському районі, підприємством завищено валові витрати внаслідок віднесення до їх складу витрат на придбання будівельних матеріалів, використаних на поліпшення основних фондів без урахування положень підпункту 8.7.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», витрат на оплату праці працівників, зайнятих на роботах, повязаних з поліпшенням основних фондів та витрат не підтверджених розрахунковими і платіжними документами.

Зазначене призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 97107 грн.

Податковий орган також зазначив, що в порушення вимог статті 3 Закону України «Про податок на додану вартість»позивачем не оподатковувались операції з надання в оренду ТОВ «Будівельна фірма «Новотехбуд»нерухомого майна, що призвело до заниження податку на додану вартість на суму 3450 грн.

Перевіркою правильності утримання податку з доходів фізичних осіб встановлено, що ВАТ «Маньківська ПМК 204»застосовувалась соціальна пільга без заяви платників, не утримувався податок з виплаченої матеріальної допомоги, здійснювалась оплата послуг громадян, фізичних осіб-підприємців, інших самозайнятих осіб (нотаріусів) без нарахування податку, в результаті чого позивачем, як податковим агентом, не утримано та не перераховано 3327 грн. 04 коп.

На підставі висновків, викладених в акті перевірки, ДПІ у Маньківському районі прийнято:

-податкове повідомлення-рішення № 0000282301/0/503 від 25.12.2008 р., яким визначено зобовязання із сплати податку на прибуток в розмірі 145 189 грн., в тому числі 97 107 грн. за основним платежем та 48082 грн. за штрафними санкціями;

-податкове повідомлення-рішення № 0000292301/0/504 від 25.12.2008 р., яким визначено податкове зобовязання із сплати податку на додану вартість в сумі 5 175 грн., в тому числі 3 450 грн. за основним платежем та 1 725 грн. за штрафними санкціями;

-податкове повідомлення-рішення № 0005051701/0 від 25.12.2008 р., яким визначено зобовязання із сплати податку з доходів фізичних осіб в розмірі 9981 грн. 11 коп., в тому числі 3327 грн. за основним платежем та 6654 грн. 07 коп. за штрафними санкціями.

Пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»від 28 грудня 1994 р. № 334/94-ВР (надалі за текстом «Закон № 334/94-ВР») визначає валовий доход, як загальну суму доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

За змістом підпункту 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Закону № 334/94-ВР валовий доход включає доходи від здійснення операцій лізингу (оренди).

Порядок формування платником податків валових витрат визначений статтею 5 Закону № 334/94-ВР.

Відповідно до підпункту 5.2.10 пункту 5.2 статті 5 Закону № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми витрат, повязаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Підпункт 8.7.1. пункту 8.7 статті 8 Закону № 334/94-ВР визначає, що платники податку мають право протягом звітного періоду віднести до валових витрат будь-які витрати, повязані з поліпшенням основних фондів, що підлягають амортизації, у тому числі витрати на поліпшення орендованих основних фондів, у сумі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних фондів станом на початок такого звітного періоду. Витрати, що перевищують зазначену суму, розподіляються пропорційно сумі фактично понесених платником податку витрат на поліпшення основних фондів груп 2, 3, 4 чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 та збільшують балансову вартість основних фондів відповідних груп чи окремих об'єктів основних фондів групи 1 станом на початок розрахункового кварталу.

Правовідносини, що виникають у звязку з оподаткуванням операцій податком на додану вартість на момент виникнення спірних правовідносин регулювались статтею 3 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03 квітня 1997 року № 168/97-ВР (втратив чинність згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI).

Відповідно до підпункту 3.1.1 пункту 3.1 цього Закону обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Згідно підпункту 4.2.1 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб»від 22 травня 2003 р. № 889-IV (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та втратив чинність згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI), (надалі за текстом «Закон № 889-IV») до складу загального місячного оподатковуваного доходу включаються доходи у вигляді заробітної плати, інші виплати та винагороди, нараховані (виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового або цивільно-правового договору.

Підпунктом 6.3.2 пункту 6 статті 6 названого Закону визначено, що платник податку подає працедавцю заяву про самостійне обрання місця застосування податкової соціальної пільги за формою, визначеною центральним податковим органом. Податкова соціальна пільга починає застосовуватися до нарахованих доходів у вигляді заробітної плати з дня отримання працедавцем заяви платника податку про застосування пільги. Пільга не застосовується до доходу, нарахованого до моменту отримання такої заяви, крім випадків, зазначених у підпункті 6.3.3 цього пункту.

Відповідно до підпункту 8.1.1 пункту 8.1 статті 8 Закону № 889-IV податковий агент, який нараховує (виплачує) оподатковуваний дохід на користь платника податку, утримує податок від суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену у відповідних пунктах статті 7 цього Закону.

Згідно підпункту 9.12.1 пункту 9.12 статті 9 Закону № 889-IV оподаткування доходів, отриманих фізичною особою від продажу нею товарів (надання послуг, виконання робіт) у межах її підприємницької діяльності без створення юридичної особи, а також фізичною особою, яка сплачує ринковий збір, здійснюється за правилами, встановленими спеціальним законодавством з цих питань, з урахуванням норм цього пункту.

Відповідно до підпункту «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»від 21 грудня 2000 р. № 2181-III(був чинним на момент виникнення спірних правовідносин та втратив чинність згідно з Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 р. № 2755-VI), (надалі за текстом «Закон № 2181-III») контролюючий орган зобовязаний самостійно визначити суму податкового зобовязання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобовязань, заявлених у податкових деклараціях.

Підпунктом 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 згаданого Закону встановлено, що у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобовязаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобовязання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обовязкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше пятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Згідно підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону № 2181-III у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку, збору (обовязкового платежу), якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обовязковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобовязання з такого податку, збору (обовязкового платежу).

З огляду на викладене суд першої інстанції дійшов вірного висновку про правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень та обґрунтовано відмовив в задоволенні позовних вимог.

Доводи апеляційної скарги зазначених висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а посилання скаржника на правомірність формування ним валових витрат, правильність оподаткування операцій податком на додану вартість та правильність утримання податку з доходів фізичних осіб позбавлене правового обґрунтування.

Згідно з частиною першою статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 160, 198, 200, 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ

Апеляційну скаргу відкритого акціонерного товариства «Маньківська пересувна механізована колона 204»залишити без задоволення, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 24 червня 2009 р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі в 20-ти денний строк з дня складення ухвали в повному обсязі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, з подачею документу про сплату судового збору, а також копій касаційної скарги відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі, та копій оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Т.М.Грищенко

суддя В.Е.Мацедонська

Ухвала складена в повному обсязі 01 березня 2011 р.