Ухвала суду № 14436254, 10.03.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-18357/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Блажівська Н.Є.

Суддя-доповідач: Сауляк Ю.В.

У Х В А Л А

Іменем України

"10" березня 2011 р. м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Сауляка Ю.В.,

суддів Беспалова О.О., Вівдиченко Т.Р.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника відповідача Міністерства освіти і науки України Костюченка Олександра Володимировича на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2011 року у справі за адміністративним позовом Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр», громадської еколого-правової організації «ЕкоПраво-Київ»до Міністерства освіти і науки України, треті особи: Національний лісотехнічний університет України, Природний заповідник «Розточчя», Міністерство екології та природних ресурсів України про визнання протиправним рішення та його скасування, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2010 року позивачі Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр»та громадська еколого-правова організація «ЕкоПраво-Київ»звернулись до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства освіти і науки України, в якому просили визнати протиправним наказ Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»від 01.11.2010 року за №1032 та поновити порушені права та інтереси Благодійного фонду Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр» та громадської еколого-правової організації «ЕкоПраво-Київ» шляхом скасування оскаржуваного наказу Міністерства освіти і науки України «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»від 01.11.2010 року за №1032.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2011 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник відповідача подав апеляційну скаргу, в якій просить Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2011 року скасувати та постановити по справі нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю. Свої вимоги апелянт аргументує тим, що при постановленні оскаржуваного рішення, судом не було дотримано принцип законності та обґрунтованості.

До суду апеляційної інстанції сторони не зявились, належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України неприбуття в судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає розгляду справи.

Явка сторін судом апеляційної інстанції не визнавалась обовязковою.

Згідно п.п. 2 п. 1 статті 197 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розглядую.

У разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмово провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється (ст. 41 КАС України).

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги наявними в матеріалах справи доказами, колегія суддів приходить до наступного.

Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч. 1 ст. 2 КАС України).

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України та застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції дійшов висновку щодо необґрунтованості посилань представника відповідача на те, що Міністерство освіти і науки України, яке здійснює управління об'єктами права державної власності, має право на власний розсуд приймати рішення про припинення суб'єкта господарювання з огляду на те, що, по-перше, територія природного заповідника «Розточчя»є власністю народу України, а, по-друге, в спірних правовідносинах мова йде про природний заповідник, статус якого охороняється Законом України «Про природно-заповідний фонд України», вимоги якого відповідачем повинні дотримуватися.

З такими висновками Окружного адміністративного суду м. Києва погоджується і колегія суддів.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Постановою Ради Міністрів Української PCP від 5 жовтня 1984 року № 403 «Про створення природного заповідника «Розточчя»у Львівській області у віданні Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти УРСР створено Природний заповідник «Розточчя»загальною площею 2080 гектарів.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про природно-заповідний фонд України»природні заповідники - природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Ділянки землі та водного простору з усіма природними ресурсами повністю вилучаються з господарського використання і надаються заповідникам у порядку, встановленому цим Законом та іншими актами законодавства України.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного середовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середовища та заповідної справи.

На природні заповідники покладається також координація і проведення наукових досліджень на територіях заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ у регіоні.

Відповідно до пункту 1.2 Розділу 1 Положення про природний заповідник «Розточчя», затвердженого 26 лютого 1999 року, Заповідник - природоохоронна, науково-дослідна установа загальнодержавного значення, що створена з метою збереження в природному стані унікальних природних комплексів фізико-географічного району Розточчя, розташованого в межах Західного лісостепу на головному Європейському вододілі, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробки наукових засад охорони довкілля, ефективного використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Пунктом 1.3 Розділу 1 Положення про природний заповідник «Розточчя»визначено, що заповідник є юридичною особою, має круглу гербову печатку, штампи, емблеми, розрахункові рахунки в банківських установах.

Загальна площа заповідника - 2084,5 га. Заповідник розташований на території Яворівського району Львівської області. Територія заповідника входить до складу природно-заповідного фонду України і охороняється як національне надбання, відносно якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення та використання. Територія заповідника є власністю народу України і не підлягає приватизації та перебуванню в інших формах власності, передбачених законодавством України (пункт 1.5 Розділу 1 Положення про природний заповідник - «Розточчя»).

Розділом 2 Положення про природний заповідник «Розточчя»визначено завдання заповідника, а саме:

Збереження природних комплексів та об'єктів на його території.

Проведення наукових досліджень і спостережень за станом довкілля, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій.

Поширення екологічних знань.

Сприяння у підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони довкілля та заповідної справи.

Наказом Міністерства освіти і науки України № 1032 від 1 листопада 2010 року «Про реорганізацію Природного заповідника «Розточчя»при Національному лісотехнічному університеті України»припинено юридичну особу Природний заповідник «Розточчя»(ідентифікаційний код 25232390, 81070, Львівська область, Яворівський район, с.м.т. Івано-Франкове, вул. Січових Стрільців, 7, при Національному лісотехнічному університеті України шляхом його реорганізації у структурний підрозділ зазначеного Університету (пункт 1 Наказу № 1032). Визначено Національний лісотехнічний університет України правонаступником усіх майнових прав та обов'язків Заповідника (пункт 2 Наказу № 1032).

Як вбачається з матеріалів справи оскаржуваним Наказом № 1032 було припинено (шляхом реорганізації у формі приєднання) юридичну особу, яка є об'єктом природно-заповідного фонду, - Природного заповідника «Розточчя».

Вважаючи вказане рішення неправомірним позивач звернувся до суду з відповідним адміністративним позовом.

Правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об'єктів, визначено Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

Відповідно до преамбули Закону природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Частиною 1 статті 3 Закону визначено, що до природно-заповідного фонду України належать: природні території та об'єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи заповідні урочища; штучно створені, об'єкти - ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва.

Відповідно до частини 3 статті 5 Закону природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки загальнодержавного значення, а також регіональні ландшафтні парки є юридичними особами.

Правові засади функціонування територій та об'єктів природно-заповідного фонду визначено статтею 5 Закону.

Відповідно до положень статті 59 Господарського кодексу України припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням власника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим Кодексом, - за рішенням суду.

У разі перетворення одного суб'єкта господарювання в інший до новоутвореного суб'єкта господарювання переходять усі майнові права і обов'язки попереднього суб'єкта господарювання.

Відповідно до положень статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до Єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Посилання апелянта на те що, позивачі Благодійний фонд Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр»та громадська еколого-правова організація «ЕкоПраво-Київ»не мають права звернення до суду з даним адміністративним позовом, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки між природним заповідником «Розточчя»та Благодійним фондом Дніпровського району м. Києва «Київський еколого-культурний центр»і громадською еколого-правовою організацією «ЕкоПраво-Київ»було укладено Угоду від 26 жовтня 2010 року про співпрацю строком дії з 2010 - 2020 роки, а тому позивачі, як громадські організації статутними завданнями яких є, зокрема, захист спільних екологічних інтересів, в том числі і в суді, наділені екологічним інтересом, який полягає в збереженні об'єкті природно-заповідного фонду України мають право звертатись до суду з відповідними позовами.

Крім того, посилання відповідача Міністерства освіти і науки України на те, що підставою для прийняття оскаржуваного наказу Відповідача були результати перевірки ГоловКРУ України (акт ревізії фінансово-господарської діяльності Міністерства освіти і науки України від 2 серпня 2010 року № 03-21/67), якою було встановлено порушення Міністерством освіти і науки України бюджетного законодавства України в частині надання асигнувань за КПКВК 2201160 Природному заповіднику «Розточчя», що призвело до нецільового використання коштів державного бюджету за КПКВК 2201160 в 2008 -1 півріччі 2010 року загалом на 2 814 670,00 грн., також безпідставні, оскільки фактично контрольно-ревізійним органом було встановлено, що природний заповідник «Розточчя»фінансувався за бюджетною програмою «Підготовка кадрів вищими навчальними закладами ІІІ-ІV рівнів акредитації»в той час, коли ліцензія на надання освітніх послуг заповіднику не видавалася.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо необґрунтованість посилань відповідача на те, що у випадку скасування оскаржуваного наказу припиниться фінансування природного заповідника «Розточчя», оскільки відповідно до вимог чинного законодавства України розпорядник бюджетних коштів (Міністерство освіти і науки України) має право звернутися щодо зміни коду відповідної бюджетної класифікації (чи створення нової бюджетної програми), на підставі якої відбувається фінансування відповідної юридичної особи, в тому числі і природного заповідника «Розточчя», оскільки в матеріалах справи міститься Лист Міністерства освіти і науки України від 24 грудня 2010 року № 1/12-6295, відповідно до якого «Міністерство освіти і науки України звернулося до Міністерства фінансів з проханням відкрити нову бюджетну програму «Розвиток інфраструктури та наукової діяльності заповідників і ботанічних садів»за розділом «Наука» в межах видатків Державного бюджету України на 2011 рік, передбачених для Міністерства освіти і науки», а тому обраний відповідачем спосіб усунення порушення бюджетного законодавства (видання наказу про скасування статусу юридичної особи природного заповідника «Розточчя») суперечить принципу пропорційності рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки ним обрано спосіб (припинення юридичної особи), який має більш негативні наслідки для природного заповідника «Розточчя», аніж інші можливі способи врегулюванню бюджетних правовідносин (наприклад, ініціювання розробки нової бюджетної програми, зміна коду бюджетної класифікації тощо).

Аналізуючи наведені вище обставини справи та матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення не дотримався принципів, закріплених в ч. 3 ст. 2 КАС України.

Таким чином, підсумовуючи наведені обставини справи та положення нормативно-правових актів, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи, викладені в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження, рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду ґрунтуються на доказах, наявних в матеріалах справи.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 2, 41, 160, 196, 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу представника відповідача Міністерства освіти і науки України Костюченка Олександра Володимировича на Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2011 року залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 13.01.2011 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення Ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддяЮ.В. Сауляк

СуддіО.О. Беспалов

Т.Р. Вівдиченко