Постанова № 14434062, 15.03.2011, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" березня 2011 р. Справа № 5/1746-10

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Мельник О.В.

суддя Огороднік К.М. , суддя Коломис В.В.

при секретарі судового засідання Турович Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко" на рішення господарського суду Хмельницької області від 06.12.10 р. у справі № 5/1746-10 (суддя Грамчук І.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Алеко"

до Учасника спільної діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Ресурс-Інвест-2007"

про виконання зобов'язань по договору № б/н від 25.05.2009р. в сумі 102 152 грн. 63 коп.

за участю представників сторін:

позивача - Єрощенкова Д.С.,

відповідача - Тінькова Д.Л.,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Алеко»звернулось з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-2007»про стягнення 102152,63 грн. заборгованості.

Рішенням господарського суду Хмельницької області від 06.12.2010 року у задоволенні позову відмовлено.

Своє рішення суд першої інстанції обґрунтував тим, що позивачем не наведено посилань на обставини, які б свідчили про настання обов’язку у відповідача по сплаті коштів за отримані після завершення терміну дії договору б/н від 25 травня 2009р. і припинення зобов’язань за вказаним правочином в силу ст.ст.598, 599 ЦК України та ст.ст.202, 203 ГК України на умовах цієї угоди (п.4.1). Суд прийняв до уваги те, що вимога позивача свідчить про посилання на необхідність виконання зобов’язань відповідачем саме за договором б/н від 25 травня 2009р., тоді як первинні докази одержання ТОВ «Ресурс-Інвест-2007»товару, так і докази оплати вказаного товару та акт звірки взаєморозрахунків станом на 24.11.2010р., не містять посилань на вчинення учасниками спору дій по виконанню зобов’язань за договором б/н від 25 травня 2009р. Суд не прийняв до уваги посилання позивача на ч. 1 ст. 692 ЦК України, оскільки дана норма встановлює подію, з настанням якої пов'язане виникнення обов'язку щодо оплати, а не строк чи термін здійснення такої оплати та прийшов до висновку, що в даному випадку строк оплати товару регулюється приписами ч. 2 ст. 530 ЦК України. Суд у рішенні вказав, що ТОВ «Алеко»з відповідною вимогою до відповідача не зверталось, а судом не встановлено обставин, які б свідчили про прострочку виконання обов'язку по оплаті отриманого товару відповідачем. За таких обставин, оскільки судом не встановлений факт прострочки виконання по оплаті отриманого товару відповідачем, позивачем не визначався відповідно до ст. 530 ЦК України строк виконання відповідачем такого зобов’язання, суд прийшов до висновку про відсутність порушеного права позивача.

Позивач з прийнятим рішенням господарського суду не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задоволити.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Апелянт зокрема вказує, що до даних правовідносин підлягає застосуванню ч. 1 ст. 692 ЦК України, яка визначає обов’язок покупця сплатити повну ціну переданого товару після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів, оскільки після закінчення дії договору наступні партії поставленого товару відбувались на підставі видаткових накладних за домовленістю сторін, вчинених в усній формі. Станом на день подачі позовної заяви до суду заборгованість відповідача складала 91334,2 грн., після чого останнім було проведено часткову оплату поставленого товару в сумі 40000 грн., тому фактичний борг відповідача становить 51334,2 грн. Вважає також, що на підставі ст. 625 ЦК України з відповідача підлягає стягненню 3% річних в сумі 299,57 грн., інфляційні нарахування за вересень 2010 року в сумі 2648,69 грн. та за жовтень в сумі 306,67 грн., а також 5151,12 грн. збитків, викликаних неможливістю зменшення тіла кредитної лінії та необхідністю понесення додаткових витрат по оплаті ефективної процентної ставки банку. Окрім того, просить стягнути з відповідача витрати по оплаті послуг адвоката в сумі 9500 грн. та 2831,28 грн. витрат за проїзд і відрядження.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення посилаючись на те, що у позивача на підставі ст. 530 ЦК України не виник обов’язок по проведенню розрахунків за поставлену продукцію, хоча й не заперечував обов’язку виконати зобов’язання за отриманий товар.

Представник позивача апеляційну скаргу підтримав повністю з викладених в ній підстав.

Представник відповідача просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення з підстав, викладених у письмовому відзиві. Не заперечував те, що вказана у вимозі позивача № 107 від 13.07.2010 року про виконання зобов’язань сума боргу виникла після закінчення дії договору.

Розглянувши апеляційну скаргу та відзив на неї, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення місцевим господарським судом, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення господарського суду Хмельницької області від 06.12.2010 року підлягає скасуванню з винесенням нової постанови про часткове задоволення позову. При цьому суд виходив із наступного.

Як слідує із змісту ст. 84 ГПК України, рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повністю відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Судом першої інстанції при винесенні вказаного рішення указаних вимог дотримано не було.

Апеляційним судом встановлено, що за договором від 25 травня 2009р. ТОВ «Алеко»зобов’язалось продати ТОВ «Ресурс-Інвест-2007»контейнер МКРП -1,0 С –1,0 по ціні 33,8 грн. з врахуванням ПДВ за одиницю на загальну суму 16900 грн. (пп.2.1, 2.2) (далі в постанові - договір). У пункті 10.4 договору сторони погодили строк його дії, який було визначено з моменту його підписання до 30.06.2009р., а в частині взаєморозрахунків –до повного виконання сторонами своїх зобов’язань по даному договору (т.1 а.с.15).

Відповідно до положення ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є строком є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, відповідач за накладною № 126/1 від 03.06.2009р. (т.1 а.с. 16) через представника за довіреністю ЯПР № 240178 від 03.06.2009р. (т.1 а.с.17) Семенчука В.В. отримав від позивача 500 шт. контейнерів МКРП -1,0 С –1,0 загальною вартістю 16920 грн., оплату за які здійснив 12 та 17 червня 2009р., перерахувавши відповідно 10000 грн. та 6920 грн..

Указані господарські операції були останніми, що були здійснені позивачем в межах строку дії договору.

Отже, подальші правовідносини по поставці товару між сторонами вказаним договором не регулювались, у зв’язку із закінченням терміну, на який його було укладено.

Частиною 4 ст.203 ЦК України, встановлено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочин може вчиняться усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Приписами ч. 1 ст.639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Таким чином, на підставі передачі–прийняття товару за накладними між суб’єктами господарської діяльності згідно з приписами ст.ст. 11, 202, 509, 642 ЦК України, ст.173 ГК України можуть виникати зобов’язання, які за своїм змістом фактично є укладенням договору купівлі-продажу.

Як слідує із матеріалів справи, протягом періоду з 16.07.2009 року по 04.06.2010 року позивачем для відповідача на підставі накладних № 000205 від 16.07.2009р. на суму 5752,80 грн., № 000006 від 12.01.2010р. на суму 38700,00 грн., № 000019 від 19.01.2010р. на суму 38700,00 грн., № 000065 від 01.03.2010р. на суму 71712,00 грн. за довіреністю серія 12 ААА № 751381 від 01 березня 2010 року через Семенчука В.В., № 000115 від 01.04.2010р. на суму 72508,80 грн. за довіреністю серія 12 ААА № 751384 від 01 квітня 2010 року через Семенчука В.В., № 000141 від 14.04.2010р. на суму 19920,00 грн., № 000142 від 14.04.2010р. на суму 77544,00 грн., № 000200 від 06.05.2010р. на суму 74430,00 грн., № 000225 від 20.05.2010р. на суму 92789,40 грн., № 000252 від 04.06.2010р. на суму 74430,00 грн., загалом було поставлено товар на суму 566487 грн.

Вказані документи є належними доказами підтвердження факту поставки позивачем товару, з огляду на їх відповідність вимогам ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

З наведеного слідує, що між сторонами виникли зобов’язання, оскільки згідно з видатковими накладними, підписаними обома сторонами, довіреностями на отримання матеріальних цінностей, позивач передав відповідачу товар, а відповідач його прийняв.

Відповідно до ч.1 статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Наведена норма кореспондується з приписами статті 526 ЦК України, якою встановлено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Поставлена на вказану суму продукція в період з 31.07.2009 року по 17.09.2010 року відповідачем була оплачена частково на суму 475152,8 грн., що підтверджується відповідними платіжними дорученнями та не заперечується сторонами. Тому, на момент звернення позивача з указаним позовом до суду борг відповідача за поставлену йому продукцію складав 91334,2 грн.

Судом першої інстанції вірно не прийнято до уваги посилання заявника на необхідність застосування положень ч. 1 ст. 692 ЦК України, оскільки дана норма встановлює подію, з настанням якої пов’язане виникнення обов’язку щодо оплати, а не строк чи термін здійснення такої оплати та вірно зроблено вказівку на необхідність застосування до даних правовідносин положень ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Оцінюючи такий наданий позивачем доказ, як вимога про виконання зобов’язань від 13.07.2010 року № 107 (т. 1 а.с.113), суд першої інстанції помилково не прийняв його до уваги, вважаючи, що така вимога витікає із правовідносин, що базуються на договорі, який припинив свою дію. При цьому, судом першої інстанції не було враховано те, що вказана у такій вимозі сума боргу виникла внаслідок невиконання відповідачем зобов’язання по оплаті поставленого саме на підставі накладних, а не договору, товару. Указаний факт під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не оспорювався і представником відповідача.

За вказаних обставин, на підставі ч. 2 ст. 530, 525, 526 ЦК України, 193 ГК України у відповідача виникло зобов’язання по оплаті поставленого товару у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги.

Як встановлено апеляційним судом та підтверджено банківськими виписками від 07.10.2010 року, (платіжне доручення № 164), від 20.10.2010 року (платіжне доручення № 558), від 21.10.2010 року (платіжне доручення № 568), від 25.10.2010 року (платіжне доручення № 577), від 26.10.2010 року (платіжне доручення № 581), від 27.10.2010 року (платіжне доручення № 586), від 01.10.2010 року (платіжне доручення № 589), від 08.10.2010 року (платіжне доручення № 164), відповідачем також було проведено оплату за поставлений товар на суму 40000 гривень, у зв’язку з чим за відсутності між сторонами предмета спору в цій частині провадження по справі на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 ст. ГПК підлягає припиненню.

Отже, сума основного боргу, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить 51334,2 гривень, що не заперечується сторонами в акті звірки розрахунків (т. 2 а.с. 73).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Апеляційним судом встановлено, що зобов’язання по оплаті поставленого товару у відповідача виникло у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги № 107 від 13.07.2010 року.

Проте, позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних за прострочення виконання грошового зобов’язання та інфляційні втрати за період з 21.09.2010 року по 30.11.2010 року, у зв’язку з чим, керуючись п. 2 ст. 83 ГПК України, за відсутності клопотання заінтересованої сторони, суд не вбачає підстав для виходу за межі позовних вимог.

Суд погоджується із наданим позивачем розрахунком суми 3% річних за період прострочення платежу з 21.09.2010р. по 30.11.2010р. який складає 299,57грн (51334,20 грн. х 3%/ 365 дн. х 71дн., де 51334,20 грн. - борг відповідача станом на 30.11.2010 року).

Вірним є також наданий позивачем розрахунок суми інфляційних втрат за вересень 2010р. (102,9% - індекс інфляції за вересень 2010 року), який за період з 01.09.2010р. по 30.09.2010р. складає 2648,69грн. ((91334,20грн. х 102,9%) - 91334,20грн.)/30 дн. х 30 дн., де 91334,20 грн. - борг відповідача станом на 30.09.2010р, та за жовтень 2010р. (100,5% - індекс інфляції за жовтень 2010 року), який за період з 01.10.2010р. по 31.10.2010р. складає 306,67грн. ((61334,20грн. х 100,5%) - 61334,20грн.)/31 дн. х 31дн., де 61334,20 грн. - борг відповідача станом на 31.10.2010р.

В апеляційній скарзі позивач просить апеляційний суд стягнути з відповідача 5151,12 грн. понесених збитків внаслідок неможливості оплати ефективної процентної ставки за кредитним договором через наявність заборгованості відповідача.

Враховуючи те, що вказані вимоги не були предметом розгляду в суді першої інстанції, на підставі ч. 3 ст. 101 ГПК України, такі вимоги не можуть бути прийняті та розглянуті апеляційним судом, а тому в цій частині апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Згідно ст. 44 ГПК України до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Із наданих позивачем договору №100910/юп від 10.09.2010 року та копії квитанції до прибуткового касового ордеру (т. 1 а.с.126-129) апеляційним судом встановлено, що позивачем адвокату Дундукову В.В. було сплачено 9500 грн. за надані послуги по захисту прав та інтересів ТОВ «Алеко»у господарському суді за даним спором.

Поряд з тим, апеляційний суд приймає до уваги те, що вказаний адвокат за умовами відповідного договору прийняв на себе зобов’язання лише по наданню послуг консультативного характеру та підготовки необхідних документів для вирішення спору у суді, й участі в представництві інтересів позивача в суді першої та апеляційної інстанції не приймав. Тому, з урахуванням необхідності часткового задоволення позовних вимог, з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи та неподання позивачем доказів, які підтверджують розумність таких витрат, колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з відповідача 4750 гривень витрат по оплаті послуг адвоката.

Вимога про стягнення з відповідача 2831,28 грн. витрат за проїзд і відрядження не підлягає задоволенню, оскільки такі витрати за змістом ст. 44 ГПК України не віднесені до складу судових витрат.

Судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановивши обставини, що мають значення для справи, дійшов висновків, яким ці обставини не відповідають, внаслідок чого неправильно застосував норми матеріального права, тому мотиви, з яких подана апеляційна скарга, є підставою для скасування прийнятого у справі рішення та винесення нового рішення з частковим задоволенням позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 99, ст.101, п.1 ст.103, ст. 104, ст.105 Господарського процесуального кодексу України Рівненський апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко»–задоволити.

2. Рішення господарського суду Хмельницької області від 06.12.2010 року по справі № 5/1746-10 скасувати й прийняти нове рішення.

3. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко»задоволити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-2007»(ЄДРПОУ 35108293) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко»(ЄДРПОУ 21181738) 51334,2 гривень основного боргу, 337,81 гривень –3% річних, 980,62 гривень інфляційних нарахувань, 1257,53 гривень понесених судових витрат та 4750 гривень витрат по оплаті послуг адвоката.

5. В частині стягнення 4000 гривень основного боргу, провадження у справі припинити.

6. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресурс-Інвест-2007»(ЄДРПОУ 35108293) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Алеко»(ЄДРПОУ 21181738) 510,76 гривень судових витрат за розгляд апеляційної скарги.

7. Господарському суду Хмельницької області видати відповідні судові накази.

8. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Рівненський апеляційний господарський суд.

Головуючий суддя Мельник О.В.

Суддя Огороднік К.М.

Суддя Коломис В.В.