Рішення № 14431045, 11.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 50/12011.03.11

За позовом відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України»

до ТОВ «Українсько- Середземноморські Авіалінії»

про стягнення 10786,06 грн.

Суддя Головатюк Л.Д.

Представники:

Від позивача Сінькевич В.А. (дов. № 1.5-4 від 10.01.2011)

Дабіжа С.П. (дов. № 1.5-1 від 04.01.2011)

Від відповідача Шабаш Н.М. (дов. № 1.11-3 від 05.04.2010)

В судовому засіданні 11.03.2011 на підставі ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України» до товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-Середземноморські Авіалінії» про стягнення 10786,06 грн. заборгованості за договором оренди аеронавігаційної документації № 86 від 27.08.2004.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 21.02.2011 порушено провадження у справі № 50/122 та призначено до її розгляду на 11.03.2011.

В судове засідання 11.03.2011 з’явились представники сторін подали документи на виконання вимог суду та надали пояснення по суті справи. Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого визнав позовні вимоги в частині стягнення суми основного боргу та заперечує проти нарахування пені та 3 % річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, оглянувши надані сторонами оригінали документів, копії яких долучені до матеріалів справи, суд –

ВСТАНОВИВ:

27.08.2004 між відкритим акціонерним товариством "Авіакомпанія Авіалінії України" (далі –позивач, орендодавець за договором) та товариством з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії»(далі –відповідач, орендар за договором) був укладений договір оренди аеронавігаційної документації № 86 (далі –договір оренди).

Відповідно до умов п. 1.1. договору оренди, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування пакет нормативної аеронавігаційної документації (далі - документація), яка є нелегітимна та якій необхідне додаткове обновлення для подальшого використання при виконанні польотів орендаря: збірники фірми «JEPPESEN»EEU i MES; збірники САІ Росія № 11 та № 12 по 2 комплекти; 10 малих і 4 великих портфелів під збірники.

У відповідності до положень 3 розділу договору оренди сторони погодили порядок здійснення орендної плати, відповідно до умов якого орендна плата визначається на підставі розрахунку і становить без ПДВ 320,00 грн. на місяць, крім того ПДВ 64,00 грн. Орендна плата перераховується орендарем на розрахунковий рахунок орендодавця щомісячно до 15 числа кожного місяця, що слідує за звітним.

Відповідно п. 5.1. договору оренди, орендодавець зобов’язався передати орендарю в оренду документацію по акту приймання-передачі, який підписується одночасно з договором, а згідно з пунктом 4.2. договору орендар зобов’язався своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендодавцю орендну плату.

Як встановлено судом, на виконання умов договору, позивач передав, а відповідач прийняв у строкове користування документацію. Проте, відповідач, в порушення умов договору та вимог чинного законодавства України, в період з 01.07.2010 по 31.10.2010 не виконав взяті на себе зобов’язання по оплаті оренди документації і станом на день розгляду справи його заборгованість перед позивачем становить 9872,52 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а також визнається відповідачем відповідно до підписаного сторонами акту звірки взаєморозрахунків на наданого суду відзиву.

Отже, внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України, виникли цивільні права та обов’язки. Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення ГК України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 ГК України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

У відповідності до ст.ст. 202, 203, 205 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 626 ЦК України визначено поняття договору, яким є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст. 173 ГК України один суб’єкт господарського зобов’язання повинен вчинити певну дію на користь іншого суб’єкта, а інший суб’єкт має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України суб‘єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов‘язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов‘язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст.525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст.610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Згідно ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 283 ГК України встановлено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 286 ГК України орендна плата –це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (п.5 ст. 762 ЦК України).

Факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 9872,52 грн. належним чином доведений, документально підтверджений і відповідачем визнаний, а відтак, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 9872,52грн. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

У зв’язку з неналежним виконання грошовим зобов’язань за договором оренди аеронавігаційної документації № 86 від 27.08.2004, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 3% річних в розмірі 147,68 грн. та пеню в розмірі 765,86 грн. за період прострочення вказаний в розрахунку.

Згідно положень п. 3.4. договору, Орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, стягується орендодавцем відповідно до чинного законодавства з урахуванням пені від суми заборгованості за кожний день затримки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ч.3 статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 6 статті 232 ГК України передбачає, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що ухвалою господарського суду м. Києва від 28.01.2008 № 23/51-б порушено провадження у справі про банкрутство товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські Авіалінії», якою відповідно до положень ст. 11 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника.

Згідно ч. 4 ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»мораторій на задоволення вимог кредиторів вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, про що зазначається в ухвалі господарського суду. Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування,податків і зборів (обов'язкових платежів).

Як встановлено судом, позивач здійснив нарахування пені в період з 03.08.2010 року по 31.01.2011 року. Вимога позивача про стягнення пені у сумі 765,86 грн. є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки нарахування пені здійснено в період дії мораторію.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З постанови Верховного Суду України № 4/719 від 8 листопада 2010 року вбачається, що інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки за порушення виконання зобов’язання.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання і не ототожнюються із санкціями за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань.

У відповідності до умов ст. 11128 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Таким чином, інфляційні нарахування на суму боргу та проценти річних входять до складу грошового зобов’язання, у зв’язку з чим дія мораторію відповідно до ст. 12 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»на них не розповсюджується.

З огляду на вищевикладене, суд погоджується з розрахунком 3% річних у розмірі 147,68 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, з відповідача на користь позивача стягуються понесені позивачем витрати по сплаті держмита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом Україна та ст.ст. 33, 34, 49, 64, 75, 82, 83, 84, 85 ГПК України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Українсько-середземноморські авіалінії»(03055, м. Київ, вул. Шулявська, 7, ідентифікаційний код 30180773) з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення на користь відкритого акціонерного товариства «Авіакомпанія Авіалінії України»(08307, Київська обл., м. Бориспіль, 7, Аеропорт, ідентифікаційний код 01130584) основний борг в сумі 9 872 (дев’ять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн. 52 коп., 3% річних в сумі 147 (сто сорок сім) грн. 68 коп., державне мито в сумі 100 (сто) грн. 20 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 219 (двісті дев’ятнадцять) грн. 24 коп.

3. В іншій частині позову –відмовити.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

6. Копію рішення розіслати сторонам.

Суддя                                                                       Головатюк Л.Д.          

Дата підписання рішення 16.03.2011