Рішення № 14430482, 11.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 30/302-11/47211.03.11 За позовомСвято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української православної церкви

До1) Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України

2) Національної академії аграрних наук України

Треті особи1) Регіональне відділення Фонду державного майна України по місту Києву

2) Кабінет Міністрів України

провизнання права користування майном та виселення

Суддя Смирнова Ю.М.

Представники:

від позивача

від відповідача

від третіх осібГергелійник В.О. - представник

1) Лімонтова В.С.- представник; 2) Василенко О.О. - представник

1) не з’явились; 2) Сальник С.В. - представник

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української православної церкви про визнання права постійного безоплатного користування будинками 32-А та 32-Б по вул. Китаєвській у місті Києві.

Заявою від 21.11.2008 №1127 позивач уточнив позовні вимоги та просив визнати право позивача на постійне безоплатне користування будинками 32-А та 32-Б по вул. Китаївській у місті Києві та виселити відповідача-1 із приміщень будівель 32-А та 32-Б по вул. Китаївській у місті Києві.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.06.2010 у справі № 30/302, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2010 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Вищого господарського суду України від 22.12.2010 рішення Господарського суду міста Києва від 17.06.2010 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.09.2010 у справі № 30/302 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

У постанові від 22.12.2010 Вищий господарський суд України відзначив, що суди попередніх інстанцій не з’ясували та не дослідили підстави правомірності володіння позивачем спірним майном, не дали оцінку розпорядженню Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 №22-р, наказу Міністерства аграрної політики від 24.05.2002 №144 та не спростували підстави правомірності володіння зазначеним майном Інститутом захисту рослин Української академії аграрних наук. Вищий господарський суд України вказав, що при новому розгляді справи господарському суду слід дослідити та з’ясувати на якій правовій підставі виникло у Інституту право оперативного управління на спірні будівлі і як воно співвідноситься з правом позивача на постійне безоплатне користування згідно розпорядчих документів.

За резолюцією керівництва Господарського суду міста Києва справу № 30/302 передано на новий розгляд судді Смирновій Ю.М., справі присвоєно № 30/302-11/472.

В ході нового розгляду справи позивач підтримав позов в повному обсязі. В обґрунтування позову зазначив, що спірне нерухоме майно входить до складу цілісного майнового комплексу, який був переданий позивачу на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002 та наказу Міністерства аграрної політики України №144 від 24.05.2002, у зв’язку з чим позивачу належить право безоплатного користування цим майном.

Відповідач -1 проти позову заперечує та зазначає, що інститут – бюджетна установа, отримав спірне майно від Українського науково-дослідного інституту садівництва відповідно до розпорядження Ради Міністрів України від 10.07.1986 №403-р, протоколу від 14.07.1986 наради у заступника Голови Ради Міністрів УРСР та на підставі Акту прийому-передачі споруд і будівель від 15.08.1986. В акті прийому-передачі від 15.08.1986 спірні будівлі зазначені як навчальний корпус школи підвищення кваліфікації спеціалістів садівництва та приміщення гуртожитку школи. Зазначені обставини, як стверджує відповідач-1, виключають можливість передачі цього ж майна Київським державним науково-виробничим комбінатом Монастирю відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002, наказу Міністерства аграрної політики України №144 від 24.05.2002 та акту передачі-приймання цілісного майнового комплексу Київського державного науково-виробничого учбового комбінату в безоплатне користування Монастиря. До того ж в акті спірне майно відсутнє.

Також відповідач-1 вказує, що позивачем пропущено строки давності, оскільки перебіг строку давності розпочався з 03.07.2002 - з дати підписання представниками Монастиря акта передачі-приймання цілісного майнового комплексу Київського державного науково-виробничого комбінату в безоплатне користування Монастиря «Китаївський пустинницькій скит», а з позовом до суду позивач звернувся 26.08.2008.

Відповідач-1 зазначає, що згідно п. 4.3 статуту Інституту державне майно, яке закріплене за Інститутом Національною академією аграрних наук як органом управління державним майном, належить йому на праві оперативного управління. Згідно з постановою Президії Української академії аграрних наук від 19.09.1995 (протокол №23) спірне майно з балансу Інституту садівництва УААН передано на баланс Інституту захисту рослин, і таким чином право інституту оперативного управління спірним майном підтверджується п. 4.3 статуту та вказаною постановою президії УААН від 19.09.1995.

Відповідач-2 проти задоволення позовних вимог заперечує, підтримує позицію відповідача-1, зазначає, що вимоги позивача без надання відповідачу-1 рівноцінних приміщень є безпідставними.

Крім того, відповідачі посилаються на факти, встановлені рішенням Господарського суду м. Києва від 21.01.2005 у справі №41/257, та вказують, що спірні будівлі не відносяться до культового майна та культових споруд.

          Третя особа - 1 письмових пояснень по суті спору не надала, представників в судове засідання не направила.

          Третя особа - 2 у наданих суду поясненнях зазначила, що цілісний майновий комплекс Київського державного науково-виробничого учбового комбінату переданий в безоплатне користування монастирю на підставі Указу Президента України від 21.03.2002 №279 «Про невідкладні заходи щодо остаточного подолання негативних наслідків тоталітарної політики колишнього Союзу РСР стосовно релігії та відновлення порушених прав церков і релігійних організацій»та розпорядження Кабінету Міністрів України від 26.04.2002 №228-р «Про передачу цілісного майнового комплексу Київського державного науково-виробничого учбового комбінату в безоплатне користування монастирю «Китаївський пустинницький скит», які на даний час є чинними та не скасовані у встановленому діючим законодавством порядку.

          Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, господарський суд

В С Т А Н О В И В:

Розпорядженням Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002 було підтримано пропозицію Мінагрополітики, погоджену з Мінекономіки, Мінфіном, Держкомрелігій, Фондом державного майна, про передачу в безоплатне користування монастирю «Китаївський пустинницький скит»цілісного майнового комплексу Київського державного науково –виробничого учбового комбінату після його ліквідації в установленому порядку.

Наказом Міністерства аграрної політики №144 від 24.05.2002 було наказано ліквідувати в установленому порядку Київський державний науково –виробничий учбовий комбінат та передати монастирю «Китаївський пустинницький скит»у безоплатне користування цілісний майновий комплекс комбінату (п.1).

Пунктом 2 наказом монастир «Китаївський пустинницький скит» визначено правонаступником ліквідованого Київського державного науково–виробничого учбового комбінату.

03.07.2002 на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002 та наказу Міністерства аграрної політики №144 від 24.05.2002 складено акт передачs цілісного майнового комплексу ліквідованого Київського державного науково –виробничого комбінату разом з його активами і пасивами в безоплатне користування монастирю «Китаївський пустинницький скит». Акт підписано членами комісії 03.07.2002 та затверджено Державним секретарем Мінагрополітики 04.07.2002, належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи.

В подальшому до вищевказаного акта передачі-приймання вносилися зміни, що встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2003 у справі №38/125 за позовом Заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської державної адміністрації до Міністерства аграрної політики, Монастиря «Китаєвський пустинницький скит»про визнання недійсним наказу №144 та акту передачі-приймання від 03.07.2002. Зазначеним рішенням суду, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 04.07.2003, визнані частково недійсним п. 1 та п. 4.7 наказу №144 в частині передачі в безоплатне користування монастирю в складі цілісного майнового комплексу Київського державного науково-виробничого учбового комбінату об’єктів житлового фонду по вул. Китаївській, а також припинено провадження у справі в частині позовних вимог прокурора про визнання недійсним акту передачі-приймання щодо передачі монастирю Храму «Свято-Троїцький»на вул. Китаївській,15/1, Храму «2-ти Апостолів»на вул. Китаївській, 15/4, Храму «Серафима Саровського»на вул. Китаївській, 32/1-А у зв’язку з тим, що актом від 22.11.2002 ці об’єкти виключено з акту передачі - приймання цілісного майнового комплексу комбінату в безоплатне користування монастиря.

Відповідно до положень п. 1.1 Статуту Свято–Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української православної церкви (належним чином засвідчена копія міститься в матеріалах справи) позивач є повним правонаступником прав та обов’язків монастиря «Китаєвський Пустинницький Скит».Таким чином, позивач є належним набувачем права безоплатного користування майном, зазначеним в розпорядженні Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002 та наказі Міністерства аграрної політики №144 від 24.05.2002, а саме цілісним майновим комплексом Київського державного науково –виробничого учбового комбінату.

Згідно наказу №144 (п. 4.7) цілісний майновий комплекс Київського державного науково-виробничого комбінату разом з його активами і пасивами, як вже зазначалося, був переданий у безоплатне користування монастирю. Монастир був визначений правонаступником ліквідованого Комбінату.

При цьому перелік майна, що входить до складу цілісного майнового комплексу Київського державного науково-виробничого учбового комбінату, в тексті самого наказу не зазначений. Не міститься такого переліку і в розпорядженні Кабінету Міністрів України №228-р.

Як встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 06.05.2003 у справі №38/125 27.06.1988 на виконання вказівки Держагропрому УРСР від 20.01.1988 №7 комісія склала акт прийому-передачі виробничих будівель та споруд, а також житлових будинків по вул. Китаївській, згідно з яким УКРНІІ садівництва Держагропрому передав, а Республіканський учбово-виробничий комбінат з бджільництва Держагропрому УРСР прийняв на баланс виробничі будівлі, споруди, а також житлові будинки, що розташовані по вул. Китаївській.

Відповідно до статуту Київського державного науково-виробничого учбового комбінату, затвердженого розпорядженням Міністерства аграрної політики України від 26.10.2000 №20 комбінат є правонаступником Республіканського науково-виробничого учбового комбінату. Пунктом 1.6 вказаного статуту Комбінат є юридичною особою, має самостійний баланс та підпорядкований Міністерству аграрної політики України. Згідно з п. 1.2 статуту майно, яке закріплене за Комбінатом, є загальнодержавною власністю, яке складають основні фонди та оборотні кошти, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі. Майно належить Комбінату на правах оперативного управління.

Матеріалами проведеної технічної інвентаризації будівель та споруд Київського державного науково-виробничого учбового комбінату (експлікація будівель та споруд в справі) підтверджується, що усі споруди і будівлі, які знаходилися колишній території монастиря, були закріплені за Київським державним науково-виробничим учбовим комбінатом.

Таким чином, спірне майно входило до складу цілісного майнового комплексу Комбінату.

Постановою Президії Верховної Ради УРСР від 29.07.1991 №1370-ХІІ «Про статус Української академії аграрних наук»(п.2) закріплено за Українською академією аграрних наук землю, всі основні фонди та інше державне майно, що знаходяться в розпорядженні її установ, а також відзначено, що порядок володіння та використання їх визначається виключно президією Академії.

До справи відповідачами не надано доказів того, що спірні будівлі передавалися Комбінатом до УААН, Інституту садівництва чи Інституту захисту рослин і перебували в розпорядженні останніх. Комбінат підпорядковувався Міністерству агропромислового комплексу України, будівлі та споруди належали до державної власності за виключенням культових споруд, переданих Кабінетом Міністрів України згідно розпорядження від 23.04.1996 №304-р до комунальної власності міста Києва. Наявні в справі відомості щодо використання електроенергії по Київському державному науково-виробничому учбовому комбінату свідчать, що комбінат здійснював обслуговування приміщень, в тому числі і спірних.

Відповідачі зазначають, що будівлі, які є предметом спору, не могли бути передані монастирю за наказом №144, оскільки відповідно до розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 10.07.1986 №403-р, протоколу від 14.07.1986 наради у заступника Голови Ради Міністрів УРСР та на підставі акту прийому-передачі споруд і будівель від 15.08.1986 спірне майно було передано відповідачу-1 від Українського науково-дослідного інституту садівництва.

Однак, виходячи з перелічених документів спірні будівлі, які визначено як учбовий корпус школи підвищення кваліфікації спеціалістів садівництва та будівля гуртожитку школи підвищення кваліфікації, передавалися тимчасово з балансу Українського науково-дослідного інституту садівництва на баланс Українського науково-дослідного інституту захисту рослин. Відповідних розпорядчих документів щодо передачі спірного майна Українському науково-дослідному інституту садівництва та доказів закріплення цього майна за Українським науково-дослідним інститутом садівництва суду не надано. Тому прийнята в подальшому Президією УААН постанова від 19.09.1995 №23 не може слугувати беззаперечним доказом наявності у Українського науково-дослідного інституту захисту рослин права оперативного управління будівлями, які є предметом спору. До того ж, фактичної передачі будівель відповідно до розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 10.07.1986 №403-р, протоколу від 14.07.1986 наради у заступника Голови Ради Міністрів УРСР та на підставі акту прийому-передачі споруд і будівель від 15.08.1986 не відбулося, що підтверджено постановою Президії УААН від 19.09.1995 (протокол №23). В постанові зазначено, що Президія дозволяє передачу з балансу Інституту садівництва УААН на баланс Інституту захисту рослин в урочище Китаєве учбового корпусу школи підвищення кваліфікації спеціалістів садівництва площею 405 кв. м та будівлю гуртожитку шкоди підвищення кваліфікації площею 674,5 кв.м.

Крім того, в справі наявний наказ Української Академії аграрних наук №20 від 13.03.1997. Цим наказом скасовано наказ УААН від 20.06.1994 №97 «Про впорядкування майнових відносин між організаціями УААН, що базуються в урочище Китаєво м. Київ», яким передбачалося здійснити обмін приміщеннями між Республіканським науково-виробничим комбінатом, Інститутом садівництва та Інститутом захисту рослин, та зазначено, що наказ №97 не виконано, а також враховано передачу Республіканського науково-виробничого комбінату в підпорядкування Мінсільгосппроду України.

Ухвалою суду від 11.12.2008 у справі №30/302 було призначено судову будівельно –технічну експертизу на вирішення якої поставлено питання: чи входять будівлі 32-А та 32-Б по вулиці Китаївській у місті Києві до складу цілісного майнового комплексу, переданого Київським державним науково –виробничим учбовим комбінатом в безоплатне користування монастирю «Китаївський пустинницький скит»на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002 та наказу Міністерства аграрної політики №144 від 24.05.2002р.?

Відповідно до Висновку №1758 від 28.12.2009 судової будівельно –технічної експертизи будівлі, які на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002, наказу Міністерства аграрної політики №144 від 24.05.2002 та у відповідності до акту передачі –приймання від 04.07.2002 були передані Київським державним науково –виробничим учбовим комбінатом в складі цілісного майнового комплексу разом з його активами і пасивами в безоплатне користування монастирю «Китаївський пустинницький скит», виходячи з історичної забудови монастиря, яка формувалась протягом 17 –початку 20 століть, фактичної забудови, його релігійної діяльності та пов’язаної з нею господарської діяльності, що підтверджується наданими на дослідження документами, є будівлями цілісного майнового комплексу –«Монастир «Китаївський пустинницький скит», до складу якого входять і будівлі 32-А та 32-Б по вулиці Китаївській у м. Києві.

Отже, матеріалами справи встановлено, що будівлі, право постійного безоплатного користування якими є предметом даного спору, входили до складу цілісного майнового комплексу ліквідованого комбінату, майно якого було передано позивачу як правонаступнику на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002 та наказу Міністерства аграрної політики №144 від 24.05.2002.

Проте, вказані будівлі фактично позивачу передані не були, відомості щодо них відсутні в акті передачі –приймання цілісного майнового комплексу Київського державного науково –виробничого комбінату в безоплатне користування монастирю «Китаївський пустинницький скит».

Під час судових засідань було з’ясовано та підтверджено представниками відповідачів, що вказані будівлі станом на час розгляду спору займаються Інститутом захисту рослин Національної академії аграрних наук України (відділи інституту та лабораторія нематології).

Частиною 1 ст. 401 Цивільного кодексу України встановлено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 402 Цивільного кодексу України сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду.

Право користування позивачем чужим майном (спірні будівлі є власністю держави) встановлено законом (розпорядження Кабінету Міністрів України №228-р від 26.04.2002 та наказ Міністерства аграрної політики №144 від 24.05.2002).

Відповідно до положень статті 141 Господарського кодексу України до державного майна в сфері господарювання належать цілісні майнові комплекси державних підприємств або їх структурних підрозділів, нерухоме майно, інше окреме індивідуально визначене майно державних підприємств, акції держави в майні суб’єктів господарювання різних форм власності, а також майно закріплене за державними установами і організаціями з метою здійснення необхідної господарської діяльності, та майно, передане в безоплатне користування самоврядним установам і організаціям або в оренду для використання його в господарській діяльності. Управління об’єктами державної власності здійснюють Кабінет Міністрів України і, за його уповноваженням, центральні та місцеві органи виконавчої влади.

Статтею 1 Закону України «Про управління об’єктами державної власності»встановлено, що управління об’єктами державної власності –це здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб’єктами, визначеними цим законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об’єктів, пов’язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Тобто, позивач в силу прийнятих Кабінетом Міністрів України та Міністерством аграрної політики розпорядчих документів є належним користувачем цілісного майнового комплексу, до складу якого входять спірні будівлі №32А та 32-Б по вул. Китаївській в м. Києві, а тому позовні вимоги про визнання права на безоплатне користування цим майном та виселення відповідача-1 є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Посилання відповідачів на обставини, встановлені в ході розгляду справи №41/257 суд відхиляє, оскільки в межах цієї справи розглядалися вимоги монастиря про передачу спірного майна саме як культових споруд.

Що ж до заяв відповідачів про пропущення позивачем строку позовної давності, то оскільки 30.04.2004 позивачем пред’являвся позов до Української академії аграрних наук та Київської міської державної адміністрації про зобов’язання передати спірне майно (вищевказана справа №41/257), відповідно положень ч. 2 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривався.

          Судові витрати у зв’язку із задоволенням позову покладаються на відповідачів в рівних частинах відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва          

В И Р І Ш И В:

          1. Позов задовольнити повністю.

          2. Визнати право Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української православної церкви (03083, м. Київ, вул. Китаївська 32,15, ідентифікаційний код 26080901) на постійне безоплатне користування будинками № 32-А та № 32-Б по вул. Китаївській у місті Києві.

          3. Виселити Інститут захисту рослин Національної академії аграрних наук України (03022, м. Київ, вул. Васильківська 33, ідентифікаційний код 05523406) із приміщень будівель № 32-А та № 32-Б по вул. Китаївській у місті Києві.

          4. Стягнути з Інституту захисту рослин Національної академії аграрних наук України (03022, м. Київ, вул. Васильківська 33, ідентифікаційний код 05523406) на користь Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української православної церкви (03083, м. Київ, вул. Китаївська 32,15, ідентифікаційний код 26080901) 85,00 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          5. Стягнути з Національної академії аграрних наук України (01010, м. Київ, вул. Суворова,9, ідентифікаційний код 00024360) на користь Свято-Троїцького Китаєвського чоловічого монастиря міста Києва Української православної церкви (03083, м. Київ, вул. Китаївська 32,15, ідентифікаційний код 26080901) 85,00 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені Господарським процесуальним кодексом України.

Суддя Ю.М. Смирнова

Дата підписання рішення:15.03.2010