Постанова № 14428855, 28.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.03.2011                                                                                           № 10/081-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гольцової Л.А.

суддів:           

за участю секретаря

судового засідання

за участю представників сторін

від позивача: Награбовський О.В., представник, довіреність № 101 від 12.11.2010;

від відповідача : Галієва Д.Г., представник, довіреність № 18/04 від 18.04.2010;

розглянувши апеляційні скаргв Товариства з обмеженою відповідальністю „Скорпіо” та Публічного акціонерного товариства „Марфін банк”

на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2010

у справі № 10/081-10 ( )

за позовом                               Публічного акціонерного товариства „Марфін банк”;

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю „Скорпіо”;

про                                                   стягнення 318333,25 доларів США та 82367,80 грн.

постанова прийнята 28.03.2011, оскільки відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України засідання суду відкладалось слуханням з 18.08.2010 до 01.09.2010, з 01.09.2010 до 15.09.2010, з 15.09.2010 до 29.09.2010 та в судовому засіданні 14.03.2011 оголошувалась перерва до 28.03.2011

ВСТАНОВИВ:

          Рішенням Господарського суду Київської області від 22.06.2010 у справі № 10/081-10 задоволено частково позов Відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк” до Товариства з обмеженою відповідальністю „Скорпіо” про стягнення 318333,25 доларів США та 82367,80 грн. Суд стягнув з відповідача на користь позивача 300000,00 доларів США заборгованості за кредитом, що за офіційним курсом НБУ станом на 12.03.2010 становить 2394120,00 грн., 18333,26 доларів США заборгованості за процентами, що за офіційним курсом НБУ станом на 12.03.2010 становить 146306,75 грн., 44653,34 грн. пені за кредитом, 19469,39 грн. пені за процентами, 10,58 грн. пені за комісією, 2394,12 грн. штрафу, 25500,00 грн. державного мита, 225,70 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позову відмовлено.

          Не погоджуючись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство „Марфін банк” (правонаступник Відкритого акціонерного товариства „Морський транспортний банк” (далі – ВАТ „Морський транспортний банк”) звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати в частині незадоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

          Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, які мають значення для справи.

          Зокрема, скаржник посилається, що міським судом не досліджено в повній мірі положення п. 6.2 договору.

          Представник відповідача у відзиві на апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Марфін банк” та в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив залишити скаргу без задоволення.

          Також, з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2010 у даній справі звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю „Скорпіо” (далі – ТОВ „Скорпіо”), в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу повністю в задоволенні позовних вимог.

          Апеляційну скаргу мотивовано тим, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права, а саме: судом безпідставно відхилено клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до вирішення Господарським судом Одеської області спору у справі № 19/82-10-2156 за позовом ТОВ „Скорпіо” до ВАТ „Морський транспортний банк” про визнання недійсним кредитного договору від 31.07.2008 № 309/К.

          Крім того, судом не враховано положення ст. 524 ЦК України, ст. 189 ГК України та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”.

          Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу ТОВ „Скорпіо” та в засіданні суду проти доводів скарги заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

          14.09.2010 на адресу Київського міжобласного апеляційного господарського суду представником ТОВ „Скорпіо” подано доповнення до апеляційної скарги, в якому зазначено про безпідставність відхилення судом клопотання щодо призначення у справі фінансово-кредитної експертизи для встановлення повноти та правильності нарахування позивачем заборгованості та штрафних санкцій.

          Не враховано судом також, на думку ТОВ „Скорпіо”, відсутність підстав для стягнення з відповідача одночасно пені та штрафу за порушення грошового зобов’язання за спірним договором.

          Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 21.07.2010 у складі колегії суддів: Зеленіної Н.І. – головуючого судді, суддів: Мостової Г.І. та Фаловської І.М. прийнято до розгляду апеляційні скарги ТОВ „Скорпіо” та Публічного акціонерного товариства „Марфін банк”. Порушено апеляційне провадження у справі № 10/081-10.

          Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.09.2010 призначено у справі № 10/081-10 судову бухгалтерську експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз (03680, м. Київ, вул. Смоленська, 6). Зупинено апеляційне провадження у даній справі до закінчення судової експертизи та повернення матеріалів справи до Київського міжобласного апеляційного господарського суду.

          На адресу Київського міжобласного апеляційного господарського суду 19.01.2011 Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз (супровідний лист від 24.12.2010 №19-9949/10882/10-19) повернуто до Київського міжобласного апеляційного господарського суду матеріали справи №10/081-10 у зв’язку з нездійсненням ТОВ „Скорпіо” попередньої оплати вартості експертизи.

          Указом Президента України „Питання мережі господарських судів України” від 12.08.2010 № 811/2010 відповідно до п. 23 ч. 1 ст. 106 Конституції України, ст. 19 Закону України „Про судоустрій і статус суддів” постановлено ліквідувати Київський міжобласний апеляційний господарський суд. Додатком № 1 до Указу Президента України від 12.08.2010 №811/2010 визначено територіальну юрисдикцію апеляційних господарських судів, зокрема, Київського апеляційного господарського суду - Київська, Черкаська, Чернігівська області, місто Київ.

          Цей Указ набрав чинності з дня його опублікування - 17.08.2010 (Урядовий кур'єр, 2010, 08, 17.08.2010 № 151, Офіційний вісник Президента України, 2010, № 24 (19.08.2010), ст. 792, Офіційний вісник України, 2010, № 62 (21.08.2010), ст. 2161).

          Відповідно до вимог ст. 79 ГПК України господарський суд поновлює провадження у справі після усунення обставин, що зумовили його зупинення.

          Ухвалою Київського апеляційного господарського суду 10.02.2011 поновлено провадження у справі № 10/081-10, розгляд апеляційних скарг призначено на 14.03.2011.

          В засіданні суду 14.03.2011 представником позивача надано заяву про часткове повернення сплаченого державного мита.

          Як вбачається з матеріалів справи №10/081-10, на адресу Київського міжобласного апеляційного господарського суду 22.12.2010 від представника Публічного акціонерного товариства „Марфін банк” надійшло клопотання про здійснення процесуального правонаступництва в порядку, передбаченому ст. 25 ГПК України шляхом заміни позивача у справі ВАТ „Морський транспортний банк” на Публічне акціонерне товариство „Марфін банк” (далі – ПАТ „Марфін банк”).

          Відповідно до ст. 25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив.

Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

          Як вбачається із п. 1.1 Статуту ПАТ „Марфін банк”, який затверджено рішенням позачергових загальних зборів акціонерів (протокол від 08.07.2010 № 36) назву та тип ВАТ „Морський транспортний банк” змінено на ПАТ „Марфін банк” відповідно до Закону України „Про акціонерні товариства”, така зміна не є зміною організаційно-правової форми господарювання банку та не потребує застосування процедури припинення банку, як акціонерного товариства. ПАТ „Марфін банк” виступає правонаступником по всіх правах та зобов’язаннях ВАТ „Морський транспортний банк”.

          ПАТ „Марфін банк” внесено до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій (ЄДРПОУ) та 11.11.2010 здійснено заміну свідоцтва про державну реєстрацію (свідоцтво від 11.11.2010 № 659362).

          Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне здійснити процесуальне правонаступництво у даній справі, замінивши позивача у справі ВАТ „Морський транспортний банк” на ПАТ „Марфін банк”.

          Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.

          Між позивачем (Банк) та відповідачем (Позичальник) 31.07.2008 укладено кредитний договір № 309/К, за умовами якого Банк зобов’язався надати Позичальнику кредит у вигляді поновлювальної кредитної лінії з лімітом 300000,00 доларів США на поповнення обігових коштів, терміном користування до 29.07.2011, за встановленою процентною ставкою за фактичне користування кредитом - 12,9 %, а Позичальник зобов’язався на умовах, в розмірі та строки повернути кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, комісії, пені та штрафи, а також інші платежі, передбачені умовами договору. Кредит видається з можливістю конвертації у національну валюту України (п. 1.1 договору).

Видача коштів за кредитом відбувається траншами на підставі письмових повідомлень (заявок), отриманих від Позичальника шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку на поточний валютний рахунок Позичальника (п. 1.3 договору).

Позичальник зобов’язався сплатити відсотки за користування кредитом (п. 3.2.2 договору), повернути кредит у зазначений в п. 1.1 даного договору строки (п. 3.2.3 договору), сплатити Банку комісії передбачені п. 5.6 договору (п. 3.2.5 договору).

Згідно з п. 5.5 договору, Позичальник сплачує Банку відсотки за користування кредитом у період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту у встановлені договором строки. Відсотки нараховуються Банком на фактичну суми заборгованості за кредитом до 25 числа кожного місяця, в день погашення кредиту та в день, передбачений для повного погашення кредиту. Відсотки нараховуються за фактичний період користування коштами з дати попереднього нарахування до 24 числа поточного місяця включно.

Відсотки сплачуються Позичальником Банку щомісяця у валюті кредиту з 26 числа поточного місяця, але не пізніш останнього робочого дня поточного місяця.

Після закінчення терміну кредитування, відсотки, нараховані за період прострочення до фактичного погашення кредиту, Позичальник сплачує щомісяця з 26 числа по останній день поточного місяця і в день фактичного повного погашення кредиту. При несплаті відсотків у зазначений термін, вони вважаються простроченими.

Пунктом 5.3 договору передбачено, що погашення кредиту та сплата відсотків за кредитом здійснюється у валюті кредиту.

Умовами п. 5.6 договору передбачено, що Позичальник сплачує Банку комісію:

а) за оформлення кредитного договору в розмірі 500,00 грн. протягом 3-х банківських днів з дня укладення договору;

б) за оформлення та надання кредиту у розмірі 0,5 % відсотка від суми кредиту протягом 3-х банківських днів з дня укладення кредитного договору у грошовій одиниці України за курсом НБУ на дату нарахування;

в) за невикористаний ліміт кредитної лінії, в розмірі 1,0 % річних. Комісія нараховується Банком у грошовій одиниці України, за курсом НБУ на дату нарахування, 25 числа кожного місяця, в день погашення кредиту та в день передбачений для повного погашення кредиту, на різницю між максимальним розміром заборгованості за кредитною лінією і фактичною сумою заборгованості за кредитом за фактичний період користування кредитом та сплачуються Позичальником у грошовій одиниці України за курсом НБУ на дату нарахування, щомісяця, з 26 числа, але не пізніше останнього робочого дня поточного місяця, а у разі повного погашення заборгованості - в день фактичного погашення кредиту;

г) за надання траншів за кредитною лінією в розмірі 0,1 % від кожного траншу у грошовій одиниці України.

При несплаті комісійної винагороди у зазначені терміни, вона вважається простроченою.

          З наявних в матеріалах справи реєстрів документів з особового рахунку позивача за період з 31.07.2008 по 24032010, позивачем на виконання умов зазначеного вище договору перераховано на рахунок відповідача 303225,00 доларів США.

          Відповідач у встановлений графіком строк суму кредиту не повернув, не сплатив проценти за користування кредитом, у зв’язку з чим, заборгованість відповідача за спірним договором по кредиту станом на 25.03.2010 становить 300000,00 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 12.03.2010 - 2394120,00 грн.), заборгованість за процентами становить 18333,26 доларів США (за офіційним курсом НБУ станом на 12.03.2010 – 146306,75 грн.).

          Позивач листом від 16.02.2010 № 352/04 направив відповідачу вимогу про усунення порушення зобов’язань за кредитним договором № 309/К, в якій просив протягом тридцяти календарних днів з моменту отримання даної вимоги погасити заборгованість за договором в т.ч. пеню, що буде нарахована на дату фактичного погашення заборгованості.

          Зазначений лист отримано відповідачем 23.02.2010, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

          Під час перегляду рішення у даній справі в апеляційному порядку, представником відповідача подано клопотання про призначення у справі судової фінансово-кредитної експертизи. Ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 29.09.2010 для визначення суми заборгованості та штрафних санкцій за спірним договором призначено судову бухгалтерську експертизу. Витрати, пов’язані з проведенням експертизи покладено на ТОВ „Скорпіон”.

          Київський науково-дослідний інститут судових експертиз листом від 24.12.2010 № 19-9949/10882/10-19 повернув на адресу суду матеріали справи № 10/081-10 без здійснення експертизи з тих підстав, що ТОВ „Скорпіон” не здійснило попередню оплату вартості експертизи.

          Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

          Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України (ч. 2 ст. 175 ГК України).

          Зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку (ст. 509 ЦК України).

          Згідно зі ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

          Договір є підставою виникнення цивільних прав і обов’язків (ст. ст. 11, 626 ЦК України), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається (ст. 525 ЦК України).

ТОВ „Скорпіо” не доведено виконання належним чином взятих на себе зобов’язань за спірним договором.

          Доказами у справі, відповідно до ст. 32 ГПК України є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).

          Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про підставність заявленої до стягнення з ТОВ „Скорпіо” суми основного боргу та заборгованості за процентами.

          В зв’язку з порушенням відповідачем строків оплати кредиту, відсотків за користування кредитом та комісії позивач, на підставі п. 6.1 кредитного договору № 309/К, просить стягнути 44653,34 грн. пені за кредитом, 19469,39 грн. пені за процентами, нарахованих за період з 02.09.2009 по 25.03.2010 та пені за несвоєчасну сплату комісій в сумі 10,58 грн., яка нарахована за період з 01.09.2008 по 09.02.2009.

Пунктом 6.1 договору передбачено, що при порушенні Позичальником будь-якого із зобов’язань по сплаті відсотків за користування кредитом, термінів повернення кредиту чи комісій, Позичальник виплачує Банку за кожен випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. У випадку надання кредиту в іноземній валюті пеня сплачується у грошовій одиниці України за курсом НБУ на дату нарахування пені.

Нарахування неустойки за кожний випадок порушення зобов’язання, передбачених п. 6.1 договору, здійснюється протягом 3 (трьох) років із дня, коли відповідне зобов’язання повинне було бути виконане Позичальником (п. 6.4 договору).

          Перевіряючи правильність нарахування пені за несвоєчасне повернення відповідачем кредиту, за несвоєчасну сплату відсотків за користування кредитом, за несвоєчасну сплату комісії, яка передбачена договором, місцевий господарський суд керувався нормами ст. 549 ЦК України та ст. ст. 231, 232 ГК України і дійшов правильного висновку про задоволення в повному обсязі вимог позивача про стягнення 44653,34 грн. пені за кредитом, 19469,39 грн. пені за процентами, нарахованих за період з 02.09.2009 по 25.03.2010 та пені за несвоєчасну сплату комісій в сумі 10,58 грн., яка нарахована за період з 01.09.2008 по 09.02.2009.

          Позивач також просить стягнути з відповідача штраф за неналежне виконання зобов’язань по сплаті кредиту в сумі 16758,84 грн. за період з 02.09.2009 по 30.03.2010.

          Пунктом 6.2 договору передбачено, що при порушенні Позичальником зобов’язань, передбачених п. 3.2.3 договору, Позичальник сплачує Банку за кожен випадок порушення штраф у розмірі 0,1 % від суми отриманого кредиту.

          Згідно з ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

У відповідності до ст. 550 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Проценти на неустойку не нараховуються.

Кредитор не має права на неустойку в разі, якщо боржник не відповідає за порушення зобов'язання (стаття 617 цього Кодексу).

          Кваліфікуючими ознаками штрафу є:

а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).

б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

          Розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

          Банком за період з 02.09.2009 по 01.10.2009 нарахований штраф у розмірі 0,1% від суми отриманого кредиту (300,00 доларів США, що за офіційним курсом НБУ станом на 12.03.2010 ставив 2394,12 грн.).

          При цьому, зміст п. 6.2 договору встановлює механізм одноразового обчислення розміру штрафу за кожний випадок порушення Позичальником зобов’язань, передбачених п. 3.2.3 договору.

          Враховуючи викладене вище, судова колегія вважає, що стягненню з відповідача підлягає штраф за неналежне виконання зобов’язань по сплаті кредиту, обчислений одноразово в сумі 2394,12 грн.

          Посилання позивача в апеляційній скарзі на не дослідження судом першої інстанції в повній мірі положення п.6.2 договору, колегія суддів вважає помилковим та таким, що не відповідає дійсності.

          Відносно доводів відповідача в апеляційній скарзі, що судом безпідставно відхилено клопотання відповідача про зупинення провадження у даній справі до вирішення Господарським судом Одеської області спору у справі № 19/82-10-2156, слід зазначити, що господарський суд, відповідно до ч. 1 ст. 79 ГПК України, зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов’язаної з нею справи, що розглядається іншим судом. Суд не знайшов обставин, які б унеможливлювали вирішення спору у даній справі без зупинення провадження до прийняття Господарським судом Одеської області рішення у справі № 19/82-10-2156.

          Що стосується заперечення ТОВ „Скорпіо”, що судом не враховано положення ст. 524 ЦК України, ст. 189 ГК України та ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, ст. 35 Закону України „Про Національний банк України”, то колегія суддів відзначає наступне.

          Відповідно до статті 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти – гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом (192 ЦК України).

Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Аналогічний режим використання національної та іноземної валюти при виконанні грошових зобов’язань передбачений ГК України, зокрема, ч. 2 ст. 198 ГК України встановлено, що грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Згідно зі ст. 345 ГК України кредитні операції банків полягають у розміщенні від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність.

Статті 47 та 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” (далі – Декрет), стаття 1 якого відносить надання кредитів в іноземній валюті до валютних операцій.

Частиною 1 ст. 5 Декрету передбачено, що Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом.

При цьому, генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання (ч. 2 ст.5 Декрету).

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції (ч.4 ст. 5 Декрету).

Індивідуальної ліцензії потребують, зокрема, такі операції:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі (пп. „в” п. 4 ст. 5 Декрету);

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (пп. „г” п. 4 статті 5 Декрету).

Таким чином, операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

Відповідно до норм ст.ст. 192, 533, 1054 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст.ст. 32, 44 Закону України „Про Національний банк України”, ст.ст. 2, 47, 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність”, ст.ст. 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг”, ст.ст. 1, 3, 5 Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” банки та інші фінансові установи, які у встановленому порядку отримали генеральну ліцензію Національного банку України на здійсненну валютних операцій, мають достатні юридичні підстави та законне право для надання резидентам України кредитів в іноземній валюті.

Як вбачається з матеріалів справи, 08.05.2003 Національним банком України видана ВАТ „Морський транспортний банк” банківська ліцензія № 66, згідно з якою банку надано право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”.

Крім того, у матеріалах справи наявний виданий Національним банком України дозвіл від 08.05.2003 № 66-3 на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та ч. 4 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність” згідно з додатком до цього дозволу. Так, відповідно до додатку, банк має право здійснювати, зокрема, операції з валютними цінностями щодо залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

          З вищевикладеного вбачається, що позивач, на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, має право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

          Порядок та умови видачі Національним банком України резидентам і нерезидентам індивідуальних ліцензій на використання безготівкової іноземної валюти на території України як засобу платежу регулює „Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” затверджене постановою Правління Національного банку України від 14.10.2004 №483 (далі – Положення).

Відповідно до п. 1.5 Положення використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється, зокрема, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк України видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії.

Отже, надання та одержання кредиту в іноземній валюті та сплата процентів за цим кредитом не потребує наявності індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти як засобу платежу на території України у жодної зі сторін кредитного договору.

Відхилення судом першої інстанції клопотання відповідача щодо призначення у справі фінансово-кредитної експертизи, не є підставою для скасування рішення у даній справі, оскільки господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

          Також, судовою колегією не приймається до уваги твердження ТОВ „Скорпіо” відносно відсутності підстав для стягнення одночасно пені та штрафу за порушення грошового зобов’язання за спірним договором, оскільки воно не ґрунтується на нормах чинного законодавства України.

          Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у п. 1 постанови від 29.12.1976 № 11 „Про судове рішення”, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

          За результатами розгляду апеляційних скарг ТОВ „Скорпіо” та ПАТ „Марфін банк” судом апеляційної інстанції встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовано судом першої інстанцій з достатньою повнотою та з дотриманням норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. ст. 32, 33, 43 ГПК України.

          Оцінюючи матеріали та обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2010 у справі № 10/081-10.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2010 у справі № 10/081-10 залишити без змін, а апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю „Скорпіо” та Публічного акціонерного товариства „Марфін банк” - без задоволення.

2. Матеріали справи № 10/081-10 повернути до Господарського суду Київської області.

3. Копію постанови надіслати сторонам.

          4. Повернути Публічному акціонерному товариству „Марфін банк” (68003, Одеська обл. м. Іллічівськ, вул. Леніна, 28, код ЄДРПОУ 21650966) з Державного бюджету України надлишково сплачені кошти в сумі 12678,18 грн. за подачу апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 22.06.2010 у справі № 10/081-10, перерахованих меморіальним ордером від 02.07.2010 № 18 (оригінал меморіального ордеру від 02.07.2010 № 18 залишити в матеріалах справи №10/081-10).

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

30.03.11 (відправлено)