Рішення № 14427247, 14.03.2011, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" березня 2011 р. Справа № 5019/262/11

Господарський суд Рівненської області у складі судді Василишина А.Р. розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Томашгородський кар’єр «Розовий»

до відповідача Державного підприємства «Клесівське лісове господарство»

третя особа на стороні позивача, без самостійних вимог Рокитнівська районна державна адміністрація

про зобов’язання погодити межі земельної ділянки.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Мельник В.В. (дов. б/н від 18.01.2011р.).

Від відповідача: Семейко В.В. (дов. № юр-01/12 від 04.01.2011р.).

Від третьої особи: Демидовець І.В. (дор. б/н від 23.09.2010р.); Новосолецький М.І. (дов. б/н від 12.03.2011р.).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Томашгородський кар’єр «Розовий» (надалі –Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою до Державного підприємства «Клесівське лісове господарство» (надалі –Відповідач) в якій просить зобов’язати Відповідача погодити межі земельної ділянки площею 20,2140 га, яка передається в оренду Позивачу для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області шляхом підписання протоколу обстеження, встановлення та погодження межі земельної ділянки, яка передається в оренду Позивачу для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області від 25 квітня 2008 року.

Ухвалою господарського суду від 10 лютого 2011 року (а.с. 1) прийнято позовну заяву до розгляду та порушено справу № 5019/262/11. Справу призначено на 22 лютого 2011 року на 15 годину 00 хвилин, та зобов’язано сторони подати докази, вказані в пункті 4 даної ухвали.

Представник Відповідача в судове засідання від 22 лютого 2011 року не з’явився. Водночас, Відповідачем було подано клопотання про відкладення розгляду справи (а.с. 61).

Ухвалою суду від 22 лютого 2011 року (а.с. 70) розгляд справи було відкладено на 4 березня 2011 року на 15 годину 30 хвилин та витребувано від сторін докази, вказані в пункті 2 даної ухвали.

В судовому засіданні від 4 березня 2011 року представник Відповідача (без подачі належних і допустимих доказів) вказав на право Відповідача користуватися і розпоряджатися земельною ділянкою, щодо розробки проекту землеустрою якої видано розпорядження Рокитнівської районної державної адміністрації (надалі –Третя особа) № 373 від 28 грудня 2007 року (а.с. 21)…

Згідно частини 1 статті 27 Господарського процесуального кодексу України: треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї з сторін; їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора або ініціативи господарського суду.

Враховуючи вищевказані доводи представника Відповідача, та оспорювання Відповідачем права Третьої особи на надання вищевказаного дозволу, суд залучив своєю ухвалою від 4 березня 2011 року (а.с. 75-76) Третю особу в якості третьої особи на стороні Позивача, які не заявляють самостійних вимог. Даною ухвалою суд Відклав розгляд справи на 14 березня 2011 року на 14 годину 30 хвилин та витребував від сторін докази, вказані в пункті 2 даної ухвали.

В судовому засіданні від 14 березня 2011 року представник Позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі, з підстав, вказаних у позовній заяві (а.с. 2-4), з урахуванням додаткових доказів (а.с. 89-105), долучених до справи за клопотанням від 14 березня 2011 року (а.с. 88).

В судовому засіданні від 14 березня 2011 року представник Відповідача заперечив проти позовних вимог Позивача у повному обсязі, з підстав, вказаних у відзиві (а.с. 77-78).

В судовому засіданні від 14 березня 2011 року представники Третьої особи підтримали позовні вимоги Позивача у повному обсязі, з підстав, вказаних у позовній заяві (а.с. 2-4), з урахуванням додаткових доказів (а.с. 89-105), долучених до справи за клопотанням від 14 березня 2011 року (а.с. 88).

Заслухавши пояснення представників Позивача, Відповідача та Третьої особи, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підставний, і підлягає до задоволення. При цьому господарський суд Рівненської області виходить з такого.

Судом встановлено, що Позивач є правонаступником Закритого акціонерного товариства Томашгородський кар’єр «Розовий»та створений у формі товариства з обмеженою відповідальністю шляхом перетворення Закритого акціонерного товариства Томашгородський кар’єр «Розовий»на основі рішення загальних зборів акціонерів згідно протоколу № 1-2010 від 10 серпня 2010 року. Вказане підтверджується доданою до позовної заяви копією статуту Позивача (а.с. 47-58).

Згідно статті 4 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року), вся земля в Українській РСР входить до єдиного державного земельного фонду, який відповідно до основного цільового призначення земель складається з: земель сільськогосподарського призначення, наданих у користування колгоспам, радгоспам та іншим землекористувачам для сільськогосподарських цілей; земель населених пунктів (міст, селищ міського типу і сільських населених пунктів); земель промисловості, транспорту, курортів, заповідників та іншого несільськогосподарського призначення; земель державного лісового фонду; земель державного водного фонду; земель державного запасу.

В силу дії статті 5 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року): віднесення земель до вказаних в статті 4 цього Кодексу категорій провадиться відповідно до основного цільового призначення цих земель; переведення земель з однієї категорії в іншу провадиться у випадках зміни основного цільового призначення цих земель; віднесення земель до зазначених категорій і переведення їх з однієї категорії до іншої провадиться органами, що приймають рішення про надання земель у користування, а у випадках, не пов'язаних з наданням земель в користування, - органами, що затверджують проекти землеустрою, якщо інший порядок не передбачений законодавством Союзу РСР та Української РСР.

Статтею 7 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року) визначено, що: до відання Української РСР в галузі регулювання земельних відносин належать розпоряджання в межах республіки єдиним державним земельним фондом і встановлення перспективних планів його використання, встановлення порядку користування землею і організація землеустрою, встановлення планів по меліорації земель, боротьбі з ерозією та підвищенню родючості ґрунтів, здійснення державного контролю за використанням та охороною земель, а також регулювання земельних відносин в інших питаннях, якщо вони не належать до компетенції Союзу РСР.

У відповідності до частини 1 статті 8 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року): відповідно до Основ земельного законодавства Союзу РСР і союзних республік державне управління в галузі використання та охорони земель здійснюється Радою Міністрів СРСР, Радою Міністрів Української РСР, виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів, а також спеціально уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 25 січня 1990 року № 49-р (а.с. 89): прийнято пропозицію Держагропрому УРСР про вилучення з користування колгоспів (за згодою загальних зборів колгоспників), радгоспів, лісгоспзагів та інших землекористувачів 8 886,76 Га земель і надання їх підприємствам, установам та організаціям під будівництво зрошувальних і осушувальних систем, житла, автошляхів, промислових і сільськогосподарських об’єктів, ліній електропередачі та для інших потреб на умовах і в розмірах згідно з додатками № 1-35; надання земель провадити в міру освоєння їх за призначенням.

Згідно додатку № 25 до розпорядженням Ради Міністрів УРСР від 25 січня 1990 року № 49-р (список підприємств, установ і організацій, яким надаються земельні ділянки по Рівненській області; а.с. 90) у Клесівського лісгоспзагу Мінлісгоспу УРСР (правонаступником якого є Відповідач) вилучено земельна ділянка площею 5 Га (з них вкритих лісом 4,9 Га) для надання даної земельної ділянки в довгострокове користування (на 8 років) з правом вирубування дерев Томашгородському кар’єру (правонаступником якого є Позивач) для розширення кар’єру граніту.

Відповідно до статті 139 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року): землями державного лісового фонду визнаються землі, вкриті лісом, а також не вкриті лісом, але призначені для потреб лісового господарства.

В силу дії частин 3, 4 статті 140 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року): порядок користування землями державного лісового фонду визначається законодавством Союзу РСР і Української РСР; вилучення та надання земель державного лісового фонду для державних або громадських потреб здійснюється у порядку, передбаченому цим Кодексом.

В силу дії статті 16 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року): надання земельних ділянок у користування здійснюється в порядку відведення; відведення земельних ділянок провадиться на підставі постанови Ради Міністрів УРСР або рішення виконавчих комітетів обласної, районної, міської, селищної і сільської Рад народних депутатів в порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і Української РСР; у постановах або рішеннях про надання земельних ділянок вказується мета, для якої вони надаються, і основні умови користування землею; надання земельної ділянки, що є в користуванні, іншому землекористувачеві провадиться тільки після вилучення даної ділянки в порядку, передбаченому статтями 37-41 цього Кодексу; порядок порушення і розгляду клопотань про надання земельних ділянок встановлюється Радого Міністрів Української РСР.

Відповідно до статті 37 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року): вилучення земельної ділянки чи її частини для державних або громадських потреб провадиться на підставі постанови Ради Міністрів Української РСР або рішення виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів у порядку, встановлюваному законодавством Союзу РСР і цим Кодексом.

Пунктом 1 частини 1 статті 38 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року) визначено, що вилучення земельних ділянок для державних або громадських потреб провадиться Радою Міністрів Української РСР –з усіх земель, незалежно від розміру земельної ділянки.

У відповідності до пункту 4 частини 1 статті 35 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року): право підприємств, організацій і установ на користування наданою їм землею підлягає припиненню відповідно повністю або частково у випадку виникнення потреби вилучення земельної ділянки для інших державних або громадських потреб.

Згідно частини 3 статті 35 Земельного кодексу Української РСР (в редакції від 25 жовтня 1988 року): припинення права користування землею у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини першої і частиною другою цієї статті провадиться за рішенням (постановою) органів, які надали земельні ділянки, а у випадку, передбаченому пунктом 4 частини першої цієї статті, - за рішенням (постановою) органів, які мають право вилучати земельні ділянки.

З огляду на вищевказане, непогоджена межами на даний час земельна ділянка була вилучена у Відповідача ще в 1990 році з правом вирубки дерев власником земельної ділянки (Державою УРСР) через уповноважений на це орган (Радою Міністрів Української РСР) та з відповідною зміною цільового призначення (для розширення кар’єру граніту з правом вирубування дерев) і передано Томашгородському кар’єру (правонаступником якого є Позивач). При цьому, в силу дії чинного на той час Законодавства, у Відповідача припинилося право користування землею… Відповідно, згадана земельна ділянка з 1990 року перестала відноситися до земель державного лісового фонду, а стала відноситися до земель іншого несільськогосподарського призначення…

Крім того, з наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що станом на 1 листопада 1990 року Томашгородський кар’єр (правонаступником якого є Позивач), згідно Державної земельно кадастрової книги Рокитнівського району Рівненської (Ровенської) області, був землекористувачем земельної ділянки площею 20,4 Га (доказ на а.с. 104) з яких 3,31 Га –це землі зайняті без відводу (а.с. 105).

Водночас, 13 квітня 1994 року набрав чинності Лісовий кодекс України.

Згідно статті 1 Лісового кодексу України (в редакції чинній з дати набрання чинності даним кодексом по 13 січня 2000 року): лісові відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України про охорону навколишнього природного середовища, іншими актами законодавства України; земельні, водні та гірничі відносини, а також відносини щодо охорони, використання і відтворення рослинного і тваринного світу в частині, не врегульованій цим Кодексом, регулюються відповідним законодавством України.

В силу дії статті 6 Лісового кодексу України (в редакції чинній з дати набрання чинності даним кодексом по 13 січня 2000 року): усі ліси в Україні є власністю держави; від імені держави лісами розпоряджається Верховна Рада України; Верховна Рада України делегує відповідним Радам народних депутатів свої повноваження щодо розпорядження лісами, визначені цим Кодексом та іншими актами законодавства; Ради народних депутатів в межах своєї компетенції надають земельні ділянки лісового фонду у постійне користування або вилучають їх в порядку, визначеному Земельним та цим кодексами; надання земельних ділянок лісового фонду у тимчасове користування провадиться без їх вилучення у постійних користувачів у порядку, визначеному цим Кодексом.

В той же час, статтею 9 Лісового кодексу України (в редакції чинній з дати набрання чинності даним кодексом по 13 січня 2000 року) визначено, що: користування земельними ділянками лісового фонду може бути постійним або тимчасовим; у постійне користування земельні ділянки лісового фонду надаються спеціалізованим лісогосподарським підприємствам, іншим підприємствам, установам, організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи (далі – постійні лісокористувачі), для ведення лісового господарства, а також для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт в порядку, передбаченому цим Кодексом; у постійне користування для цієї ж мети окремі земельні ділянки лісового фонду площею до п'яти гектарів, якщо вони входять до складу угідь селянських (фермерських) господарств, можуть також надаватися громадянам із спеціальною підготовкою; право постійного користування земельними ділянками лісового фонду посвідчується державним актом на право постійного користування землею; у тимчасове користування за погодженням з постійними лісокористувачами земельні ділянки лісового фонду можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним особам та громадянам (далі –тимчасові лісокористувачі) для спеціального використання лісових ресурсів, потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт; тимчасове користування земельними ділянками лісового фонду може бути: короткостроковим –до трьох років і довгостроковим - від трьох до двадцяти п'яти років; право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду оформляється договором; форма договору на право тимчасового користування земельними ділянками лісового фонду, в тому числі на умовах оренди, і порядок його реєстрації встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, в листопаді 1994 року Відповідачем надано згоду на продовження користування Позивачем земель (навіть вилучених у нього) строком на 10 років, а також дав згоду на відведення земельної ділянки площею 3,31 Га, які були раніше зайняті без відводу на землях Томашгородського лісництва Відповідача (а.с. 81). В подальшому, та враховуючи вищевказану згоду, Томашгородський кар’єр (правонаступником якого є Позивач) збільшив свою площу на 3 Га. Дане відображено й у пояснювальній записці до річного звіту про наявність та розподіл земельних угідь по Рокитнівському району станом на 1 січня 1996 року (а.с. 93-95).

Проте, вищевказані дії Відповідача (виходячи із самих пояснень Відповідача у відзиві) вчинені Відповідачем з порушенням норм чинного на той час Законодавства –а саме, без наявності правової підстави на постійне користування даною землею, яка б мала б посвідчуватися не картографічними матеріалами (які Відповідачем так і не надані, а надано лише викопіювання, з якого неможливо встановити з яких саме матеріалів його виготовлено, коли виготовлені такі матеріали, на підставі чого вони виготовлені, ким погоджені, й таке інше…), а державним актом на право постійного користування землею (дана редакція статті 9 Лісового кодексу України діяла до 29 березня 2006 року)…

З 29 березня 2006 року внесено Зиміни до Лісового кодексу України.

У відповідності до внесених змін, згідно статті 7 Лісового кодексу України: ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу; від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності; суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Згідно статті 8 Лісового кодексу України (в редакції від 29 березня 2006 року): у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності; право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Статтею 16 Лісового кодексу України (в редакції від 29 березня 2006 року) визначено, що: право користування лісами здійснюється в порядку постійного та тимчасового користування лісами.

Згідно статті 17 Лісового кодексу України (в редакції від 29 березня 2006 року): у постійне користування ліси на землях державної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим державним лісогосподарським підприємствам, іншим державним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані лісогосподарські підрозділи; у постійне користування ліси на землях комунальної власності для ведення лісового господарства без встановлення строку надаються спеціалізованим комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створені спеціалізовані лісогосподарські підрозділи; ліси надаються в постійне користування на підставі рішення органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятого в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища; право постійного користування лісами посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою.

Проте, Відповідачем не подано суду жодних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, прийнятих в межах їх повноважень за погодженням з органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища Автономної Республіки Крим, територіальними органами центральних органів виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища щодо надання спірної земельної ділянки (лісу) Відповідачу…

За таких обставин, суд констатує, що: у Відповідача з 1994 року по 29 березня 2006 року відсутні (не надані суду) докази постійного користування спірною земельною ділянкою, яке б на той час мало посвідчуватися державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; у Відповідача з 2006 року відсутні (не надані суду) докази надання лісу (спірної земельної ділянки) в постійне користування в порядку, визначеному частиною 3 статті 17 Лісового кодексу України.

Слід також зауважити, що згідно пункту 5 Перехідних положень Лісового кодексу України (Перехідними положеннями Кодекс доповнено 29 березня 2006 року): до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками, документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

При цьому, суд зауважує, що виготовлення планово-картографічних матеріалів обумовлено в розділі 1 «Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг», затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 червня 2001 року № 97/298/124, та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 579/5770…

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України: кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

В силу дії частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України: обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Водночас, Відповідачем, з невідомих суду причин, не подано відповідних планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування, які б могли свідчити про підставність доводів Відповідача –а надано лише викопіювання, з якого не вбачається чи дійсно воно здійснено з планово-картографічних матеріалів лісовпорядкування виготовлених відповідно до розділу 1 «Розмірів оплати земельно-кадастрових робіт та послуг», затверджених наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства фінансів України, Міністерства економіки України від 15 червня 2001 року № 97/298/124, та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 р. за № 579/5770… З огляду ж і на те, що Відповідачем не надано й доказів надання лісу (спірної земельної ділянки) в постійне користування Відповідачу в порядку, визначеному частиною 3 статті 17 Лісового кодексу України, - суд констатує недоведеність останнім своїх доводів належними і допустимими в розумінні статтей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, 25 жовтня 2001 року набрав чинності новий Земельний кодекс України.

Згідно пунктів 1-3 Перехідних положень Земельного кодекс України (в редакції від 25 жовтня 2001 року): рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу; клопотання і заяви щодо відведення земельних ділянок, не вирішені на момент введення в дію цього Кодексу, реалізуються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до їх компетенції у порядку та з додержанням вимог цього Кодексу; у випадках, коли земельні ділянки надані в оренду до введення в дію цього Кодексу органами, повноваження яких з надання земельних ділянок з прийняттям цього Кодексу змінені, продовження строку оренди зазначених земельних ділянок здійснюється органами, що мають право надання вказаних земель за цим Кодексом (дана редакція також була дійсна і на момент реєстрації проекту землеустрою [17 червня 2008 року] щодо відведення земельної ділянки в оренду на термін дії спеціального дозволу [до 14 вересня 2014 року] в Книзі обліку документів).

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням голови Третьої особи від 28 грудня 2007 року № 373 (а.с. 21) Позивачу, було надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо укладення на термін дії спеціального дозволу (до 14.09.2014 року) площею 20,3 га для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів за рахунок земель Українсько-Білоруського спільного підприємства Томашгородський спецкар’єр «Розовий»(правонаступником якого є Позивач; забудовані землі –під відкритими розробками, кар’єрами, шахтами та відповідними спорудами) за межами населених пунктів Томашгородської селищної ради.

На підставі вказаного розпорядження Позивач звернувся із заявою до землевпорядної компанії Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОС»з проханням виготовити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів.

За заявою Позивача землевпорядна компанія Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКОС»виготовило проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для Позивача для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів.

Судом встановлено, що вказаний проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду для Позивача для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів містить в собі низку погоджень, дозволів та висновків, серед яких: погоджене підписом та мокрою печаткою голови Томашгородської сільської ради викопіювання з плану території Томашгородської селищної ради з нанесенням земельної ділянки площею 20,3 га що намічена до передачі в оренду на термін дії спеціального дозволу (до 14 вересня 20104 року) Позивачу для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів (а.с. 20); висновок Рокитнівської районної санітарно – епідеміологічної станції від 19 березня 2008 року № 03.02.80/321 «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду»(а.с. 25); висновок головного спеціаліста відділу міжрайонного комплексного управління, регулювання та погоджувальної діяльності державного управління охорони навколишнього природного середовища в Рівненській області від 19 березня 2008 року № 45, яким погоджено вказаний проект землеустрою (а.с. 26-27); висновок управління культури і туризму від 24 січня 2008 року № 262 (а.с. 28); висновок відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства Рокитнівської районної державної адміністрації Рівненської області від 13 березня 2008 року № 99 (а.с. 29); висновок відділу земельних ресурсів у Рокитнівському районі Рівненської області від 19 березня 2008 року № 04-06/801 «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду»(а.с. 30); висновок державної організації «Північна територіальна інспекція державного геологічного контролю за веденням робіт по геологічному вивченню та використанню надр»від 22 січня 2009 року № 68 (а.с. 44); ситуаційна схема, погоджена головою Томашгородської селищної ради, начальником управління земельних ресурсів в Рокитнівському районі Рівненської області, начальником відділу містобудування, архітектури та житлово-комунального господарства, головним державним лікарем Рокитнівської районної санепідемстанції, головним спеціалістом відділу міжрайонного комплексного управління, регулювання та погоджувальної діяльно, начальником управління культури і туризму облдержадміністрації та генеральним директором Позивача; акт про надання гірничого відводу від 21 червня 2007 року № 42 за підписом голови Рівненської обласної ради; рішення Томашгородської селищної ради від 19 червня 2008 року № 372 «Про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки»(а.с. 37); рішення територіального управління Держгірпромнагляду по Рівненській області «Про надання в оренду земельної ділянки»від 13 серпня 2009 року № 683/01-06 (а.с. 38-39); висновок державної землевпорядної документації від 26 вересня 2008 року № 3617 з погодженими виправленнями (а.с. 40-41).

25 квітня 2008 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НІКОС» було складено протокол обстеження, встановлення та погодження межі земельної ділянки, яка передається в оренду Позивачу для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області (а.с. 31-34).

Вказаний протокол було погоджено директором Товариства з обмеженою відповідальністю «НІКОС», генеральним директором Позивача, селищним головою Томашгородської сільської ради, землевпорядником Томашгородської селищної ради, директором Дочірнього унітарного підприємства «Томашгородський каменедробильний завод», начальником виробничої дільниці Рокитнівського району електричних мереж закритого акціонерного товариства «Ей-І-Ес Рівнеенерго».

Відповідачем даний протокол не погоджено… при цьому Відповідач вказує на самовільне зайняття Позивачем земельної ділянки площею 3,31 Га…

Водночас, я вказано вище, Відповідачем не надано жодного належного і допустимого доказу щодо підставності своїх доводів (в тому числі й щодо того, що Відповідач є постійним користувачем спірної земельної ділянки площею 3,31 Га …) –особливо з огляду на те, що Третя особа (яка разом з Томашгородської сільською радою [органами які погодили спірні межі] є органами виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в розумінні статті 17 Лісового кодексу України (в редакції від 29 березня 2006 року), а також статті 18 цього ж Кодексу) підтримує позовні вимоги Позивача і вказує на їх підставність та обґрунтованість (та заперечує самовільність зайняття даної ділянки Позивачем)…

Таким чином, Відповідач не довів суду підставності та обґрунтованості свого непогодження Позивачу меж земельної ділянки площею 20,2140 га, яка передається в оренду Позивачу для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області…

В той же час, згідно частини 1 статті 2 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 25 квітня 2008 року –дата протоколу обстеження, встановлення та погодження межі земельної ділянки, яка передається в оренду Позивачу для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області [а.с. 31-34]): земельні відносини –це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

В силу дії пункту «г» частини 1 статті 96 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 25 квітня 2008 року; редакція чинна і на момент звернення до суду): землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 103 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 25 квітня 2008 року; редакція чинна і на момент звернення до суду): власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо); власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Згідно статті 13 Цивільного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 25 квітня 2008 року; редакція чинна і на момент звернення до суду): цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства; при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині; не допускаються дії особи, що вчинюються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах; при здійсненні цивільних прав особа повинна додержуватися моральних засад суспільства; не допускаються використання цивільних прав з метою неправомірного обмеження конкуренції, зловживання монопольним становищем на ринку, а також недобросовісна конкуренція; у разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою-п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

В той же час, у відповідності до частини 2 статті 152 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 25 квітня 2008 року; редакція чинна і на момент звернення до суду): власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною 1 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 25 квітня 2008 року) визначено, що: право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації. Водночас, згідно статті 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент звернення до суду –8 лютого 2011 року): право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

У відповідності до частини 1 статі 126 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла станом на 25 квітня 2008 року): право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами; форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України; право оренди землі оформляється договором, який реєструється відповідно до закону. Водночас, згідно частин 1, 3, 4 статті 125 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент звернення до суду –8 лютого 2011 року): право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті; право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державним актом на право постійного користування земельною ділянкою; форми державних актів на право власності на земельну ділянку, право постійного користування земельною ділянкою затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи усе вищевказане у даному судовому рішенні, а також те, що Позивачем отримано всі необхідні дозволи, погодження та висновки, які потрібні для відведення земельної ділянки площею 20,2140 га, яка передається в оренду Позивач, та враховуючи не доведення Відповідачем підставності відмови від погодження меж даної земельної ділянки, місцевий господарський суд вважає, що вимоги позовної заяви відповідають вимогам Закону, є підставними та обґрунтованими, і підлягають до задоволення.

Судові витрати, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Державному підприємству «Клесівське лісове господарство» (34560, Рівненська область, Сарненський район, смт. Клесів, вул. Залізнична, 61, код 00992771) в триденний строк з моменту вступу даного рішення в законну силу погодити межі земельної ділянки площею 20,2140 га, яка передається в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Томашгородський кар’єр «Розовий»(34240, Рівненська область, Рокитнівський район, смт. Томашгород, вул. Заводська, 1, код 04991074) для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області шляхом погодження протоколу обстеження, встановлення та погодження межі земельної ділянки, яка передається в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Томашгородський кар’єр «Розовий»для добування корисних копалин та обслуговування під’їзних шляхів на території Томашгородської селищної ради Рокитнівського району Рівненської області від 25 квітня 2008 року.

3. Стягнути з Державного підприємства «Клесівське лісове господарство», 34560, Рівненська область, Сарненський район, смт. Клесів, вул. Залізнична, 61, код 00992771 на користь Товариству з обмеженою відповідальністю Томашгородський кар’єр «Розовий», 34240, Рівненська область, Рокитнівський район, смт. Томашгород, вул. Заводська, 1, код 04991074 –85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. витрат по держмиту та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення оформлено та підписано 17.03.2011р.

Суддя Василишин А.Р.