Рішення № 14427244, 15.03.2011, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"15" березня 2011 р. Справа № 5019/212/11

Суддя Василишин А.Р. розглянувши матеріали справи

за позовом Приватного підприємства-фірми “МЕКА”

до відповідача Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” в особі Рівненської філії

про визнання недійсним договору № 1705 від 23 травня 2008 року.

В засіданні приймали участь:

Від позивача: Курись О.П. (дов. б/н від 10.02.11р.); Мельник І.Г. (дов. № б/н від 24.01.11р.).

Від відповідача: Сіпайло А.Г. (дов. б/н від 15.11.09р.).

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство-фірма “МЕКА” (надалі - Позивач) звернулося в господарський суд Рівненської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства комерційного банку “Приватбанк” в особі Рівненської філії (надалі - Відповідач), в якій просить: визнати недійсними пункт А.7. та пункт 4.2. кредитного договору № 1705 від 23 травня 2008 року, укладеного між Відповідачем та Позивачем; зобов’язати Відповідача провести перерахунок заборгованості за даним договором виходячи з ставки 21% річних з урахуванням фактично сплачених Позивачем коштів за період з 23 травня 2008 року по 7 січня 2009 року, 23% річних з урахуванням фактично сплачених Позивачем коштів за період з 8 січня 2009 року. Позивач також просить судові витрати покласти на Відповідача.

21 лютого 2011 року Відповідач, через канцелярію господарського суду Рівненської області подав відзив № 552 від 18 лютого 2011 року (надалі –Відзив; а.с. 26-27), в якому з підстав зазначених в останньому, просить відмовити в задоволенні позову за безпідставністю.

10 березня 2011 року Позивач, через канцелярію господарського суду Рівненської області, подав заперечення на Відзив від 9 березня 2011 року (а.с. 49-50), в яких з підстав зазначених в останніх, заперечує проти доводів Відповідача викладених у Відзиві та просить позов задоволити.

В судовому засіданні від 15 березня 2011 року представники Позивача підтримали позовні вимоги в повному обсязі, а представник Відповідача заперечив проти позовних вимог в повному обсязі.1 ))) філії Райфайзинг а 2006 року тами.у претензію в якій погодив зарахування боргу с. ому засіданні в вьлвтмдятм

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, оцінивши наявні в матеріалах справи та досліджені в судовому засіданні докази, суд прийшов до висновку, що позов обґрунтований та підлягає до задоволення. При цьому суд виходив з наступного.

Судом встановлено, що 23 травня 2008 року між Позивачем та Відповідачем укладено кредитний договір № 1705 (надалі –Кредитний договір; а.с. 9-15), відповідно до умов якого Відповідач зобов’язався надати Позивачу, а Позивач зобов’язався прийняти та належним чином використовувати і повернути Відповідачу кредит в сумі 160 000 (сто шістдесят тисяч) грн. 00 коп., строком повернення до 22 травня 2009 року.

Пунктом А.6. Кредитного договору визначено, що відсоткова ставка становить 21% річних.

8 січня 2009 року між Позивачем та Відповідачем був укладений додатковий договір № 1 до Кредитного договору (а.с. 16), згідно якого пункт А.6. Кредитного договору викладений в наступній редакції: “за користування кредитом Позивач сплачує проценти у розмірі 23 (Двадцять три) % річних”.

Пунктом А.7. Кредитного договору визначено, що при порушенні Позивачем будь-якого зобов’язання щодо погашення кредиту Позивач сплачує Відповідачу проценти за користування кредитом у розмірі 50 (п’ятдесят) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості.

Додатковим договором № 1 від 8 січня 2009 року до Кредитного договору пункт А.7. викладений в наступній редакції: “при порушенні Позивачем будь-якого зобов’язання щодо погашення кредиту Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 53 (п’ятдесят три) % річних від суми залишку непогашеної заборгованості”.

Пунктом 4.2. Кредитного договору визначено, що: у відповідності зі статтею 212 Цивільного кодексу України, при порушенні Позивачем будь-якого із зобов’язань щодо погашення кредиту передбачених пунктами 1.2., 2.2.3., 2.2.16., 2.3.2., 2.4.1. Позивач сплачує Відповідачу проценти за користування кредитом в розмірі зазначеному в пункті А.7. Кредитного договору; при встановленні Відповідачем у порядку, передбаченому пунктом 2.3.12. Кредитного договору зменшеної процентної ставки, умови даного пункту вважаються скасованими з дати встановлення зменшеної процентної ставки.

Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України: підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до частини 1 статті 203 Цивільного кодексу України: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до частини 2 статті 345 Господарського кодексу України: кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі; у кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов’язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов’язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно частини 1 статті 1054 Цивільного кодексу України: за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Пункту 1.10. Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” визначено, що: проценти - доход, який сплачується (нараховується) позичальником на користь кредитора у вигляді плати за використання залучених на визначений строк коштів або майна; до процентів включаються: платіж за використання коштів або товарів (робіт, послуг), отриманих у кредит; платіж за використання коштів, залучених у депозит; платіж за придбання товарів у розстрочку; проценти нараховуються у вигляді відсотків на основну суму заборгованості або фіксованих сум.

У відповідності до статті 193 Господарського процесуального кодексу України: порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Згідно статті 549 Цивільного кодексу України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Сплата підвищених процентів за користування кредитом у вигляді відсотків річних від суми залишку непогашеної заборгованості за своєю правовою природою є пенею.

З аналізу вищенаведених норм слідує, що одним із принципів кредитування є платність, яка полягає у сплаті процентів за користування кредитом, які не є санкціями, та нарахування яких обмежується строком дії відповідного кредитного договору.

У разі ж неповернення в обумовлений договором строк суми кредиту та несплати процентів за користування кредитними коштами, вимоги чинного законодавства передбачають застосування банком штрафних санкцій у розмірах, передбачених договором.

У пункті 4.2. Кредитного договору обов’язок Позивача щодо сплати підвищених процентів обґрунтовується посиланням на норми статті 212 Цивільного кодексу України.

Згідно до частини 1 статті 212 Цивільного кодексу України: особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов’язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Тобто, відкладальною є лише та обставина, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Пункт 4.2. Кредитного договору відкладальною обставиною визнає порушення Позивачем будь-якого із зобов’язань щодо погашення кредиту передбачених пунктами 1.2., 2.2.3., 2.2.16., 2.3.2., 2.4.1. Кредитного договору.

Проте, своєчасне повернення кредиту є зобов’язанням Позивача, і не може бути віднесено до відкладальної обставини, оскільки за невиконання зобов’язання встановлюється відповідальність.

Як зазначено вище, за пунктом А.7. Кредитного договору обставиною, що тягне за собою збільшення Відповідачем процентної ставки є порушенні Позивачем будь-якого зобов’язання щодо погашення кредиту .

Суд зауважує, що в Кредитному договорі містяться пункти які встановлюють відповідальність за аналогічне порушення Кредитного договору.

Так, зокрема, відповідно до пункту 5.1. Кредитного договору: при порушенні Позивачем будь-якого із зобов’язань щодо сплати процентів за користування кредитом, передбачених пунктами 2.2.2., 4.1., 4.2., 4.3., термінів повернення кредиту, передбачених пунктами 1.2., 2.2.3., 2.2.16., 2.3.2., винагороди, передбаченої пунктами 2.2.5., 4.4., 4.5., 4.6. Позивач сплачує Відповідачу за кожний випадок порушення пеню у розмірі 0,2 % від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який сплачується пеня; сплата пені здійснюється в гривнях; у випадку, якщо кредит надається в іноземній валюті, пеня сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату щоденного нарахування.

Згідно до пункту 5.2. Кредитного договору: при порушенні позивачем будь-якого із зобов’язань, передбачених пунктами 2.2.7., 2.2.8., 2.2.11., 4.9., 7.1. Позивач сплачує Відповідачу за кожний випадок порушення штраф у розмірі 2% від суми отриманого кредиту; сплата штрафу здійснюється в гривнях; у випадку, якщо кредит надається в іноземній валюті, штраф сплачується в гривневому еквіваленті за курсом Національного банку України на дату сплати.

З вищевикладеного вбачається, що існує подвійна майнова відповідальність Позивача за порушення кредитної дисципліни, яка є надзвичайно обтяжливою для нього та є неспіврозмірною розміру збитків Позивача у разі несвоєчасного повернення Позивачем отриманого кредиту та сплати процентів, що в свою чергу суперечить принципу справедливості та розумності, який передбачений в статтею 3 Цивільного кодексу України і має поширюватися на всі майнові відносини.

У відповідності до частини 2 статті 20 Господарського кодексу України: кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів; права та законні інтереси зазначених суб’єктів захищаються шляхом визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.

Частиною 3 статті 215 Цивільного кодексу України передбачено, що оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним в судовому порядку за позовом однієї із сторін цього правочину або іншої заінтересованої особи, що заперечують його дійсність на підставах, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю; у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Суд критично оцінює твердження Відповідача викладенні у Відзиві, а саме, що “26 лютого 2010 року Позивач був змушений звернутися до господарського суду Рівненської області про звернення стягнення на заставлене майно, яке виступало забезпеченням кредитних зобов’язань за Кредитним договором. При розгляді даної справи судом були досліджені всі обставини справи, у тому числі умови кредитного договору, які Позивач намагається вже після прийнятого рішення оскаржити, незважаючи на те, що ухвалою Вищого господарського Суду України рішення суду першої інстанції було залишено в силі і виданий наказ про стягнення боргу з Відповідача у розмірі 124 929 (сто двадцять чотири тисячі дев’ятсот двадцять дев’ять) грн. 80 коп..

19 липня 2010 року Позивач звернувся до господарського суду Рівненської області про визнання припинення Кредитного договору та визнання недійсним договорів застави рухомого майна. Господарський суд Рівненської області проаналізувавши умови Кредитного договору прийшов до висновку, що позовні вимоги не відповідають вимогам чинного законодавства і 4 жовтня 2010 року виніс судове рішення по справі № 14/123 відповідно до якого Позивачу у задоволені позову було відмовлено.

У позовній заяві від 1 лютого 2011 року Позивач ставить питання про визнання недійсним пунктів А.7. та 4.2 Кредитного договору, яким передбачено, що “при порушенні позичальником будь-якого зобов’язання щодо погашення кредиту Позичальник сплачує Банку проценти за користування кредитом у розмірі 50 % річних від суми залишку непогашеної заборгованості”.

Попереднім судовим рішенням по справі № 11/50 судом невиконання боргових зобов’язань доведені судом, а тому вважаємо, що у Позивача не має правових підстав оскаржувати судове рішення, яке набрало чинності. Крім того, діючим законодавством встановлено, що “розмір процентів та порядок її сплати за договором визначається в договорі залежно від кредитного ризику” - статті 1056-1 Цивільного кодексу України. До твердження Позивача, про “подвійну майнову відповідальність” слід віднестися критично, оскільки умовами договору визначається первинна відсоткова ставка за користування кредитом. Разом із тим, умовами кредитного договору передбачено, що у випадку порушення виконання кредитних зобов’язань відсоткова ставка змінюється від суми залишку непогашеної заборгованості і це є відповідна санкція щодо порушника. А за логікою Позивача, можливо скільки завгодно порушувати умови кредитного договору і при цьому сплачувати поточну відсоткову ставку. Стаття 231 Господарського кодексу України визначає, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. Не виконання умов кредитного договору, як це зазначив Верховний Суд України в узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних правовідносин не виключає стягнення процентів, пені, і збитків та інших штрафних санкцій, передбачених угодою, до дня фактичного задоволення (повного розрахунку).

Таким чином, Позивач був зобов’язаний виконувати прийняті на себе умови Кредитного договору.”

Суд наголошує на тому, що предметом розгляду справ № 11/50 та 14/123 було стягнення за Кредитним договором коштів та визнання припинення Кредитного договору та договору застави рухомого майна недійсними. Предметом розгляду справи № 5019/212/11 є визнання недійсними пунктів Кредитного договору, а тому предмет розгляду даної справи та справ № 11/50 та 14/123 не стосуються один одного та не залежать один від одного, а відтак, посилання Відповідача на рішення по вказаних справах, як на доводи, що підтверджують не законність вимог Позивача, є безпідставними та необґрунтованими.

Згідно до пункту 1 статті 1056-1 Цивільного кодексу України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Під кредитним ризиком розуміється ризик, зумовлений імовірністю неповернення кредитору позичених дебітором грошових сум чи інших матеріальних цінностей або процентів за одержаний кредит. Імовірність неповернення кредитору позичених грошових сум досліджується під час укладання кредитного договору виходячи з фінансового стану позичальника, прибутковості його бізнесу та інших показників.

Верховний суд України в узагальненнях судової практики розгляду цивільних справ, які виникають з кредитних відносин (2009-2010 роки) зазначає, що “відсотки, сплачувані позичальником за користування кредитом, за своїм характером є встановленою договором платнею за користування грошовими коштами, а не неустойкою, яка є не тільки способом забезпечення виконання зобов’язань, а також і однією з форм цивільно-правової відповідальності”.

Відповідачем було надіслано Позивачу повідомлення № 74 від 30 червня 2010 року (а.с. 51), в якому зазначено: “керуючись статтею 549 Цивільного кодексу України, пункту 4.2. кредитного договору у банку прийнято рішення про зміну з 1 липня 2010 року обліку нарахування платності по Вашому кредитному договору: штрафні проценти будуть нараховуватися у вигляді неустойки без збільшення розмірів самої процентної ставки за договором”.

Згідно до пунктів 1, 3 статті 549 ЦК України: неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог частини 6 статті 232 Господарського кодексу України: нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

На підставі вищевикладеного суд не бере до уваги доводи Відповідача викладенні у Відзиві як безпідставні та необґрунтовані, та задовільняє позов Позивача у повному обсязі.

Судові витрати відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на Відповідача.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити.

2. Визнати недійсними пункт А.7. та пункт 4.2. кредитного договору № 1705 від 23 травня 2008 року, укладеного між Приватним підприємством-фірмою “МЕКА” (33003, м. Рівне, вул. Кн. Володимира, 108а, код 32089399) та Публічним акціонерним товариством комерційним банком “Приватбанк” в особі Рівненської філії (33023, м. Рівне, вул. Відінська, 8, код 21099787).

3. Зобов’язати Публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” в особі Рівненської філії (33023, м. Рівне, вул. Відінська, 8, код 21099787) провести перерахунок заборгованості за кредитним договором № 1705 від 23 травня 2008 року виходячи з ставки 21% річних за період з 23 травня 2008 року по 7 січня 2009 року, 23% річних за період з 8 січня 2009 року з урахуванням фактично сплачених Приватним підприємством-фірмою “МЕКА” (33003, м. Рівне, вул. Кн. Володимира, 108а, код 32089399) коштів.

4. Стягнути з Публічне акціонерне товариство комерційний банк “Приватбанк” в особі Рівненської філії, 33023, м. Рівне, вул. Відінська, 8, код 21099787 на користь Приватного підприємства-фірми “МЕКА”, 33003, м. Рівне, вул. Кн. Володимира, 108а, код 32089399 - 85 (вісімдесят п’ять) грн. 00 коп. витрат по держмиту та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат по інформаційно-технічному забезпеченню судового процесу.

5. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення оформлено та підписано 21.03.2011р.

Суддя Василишин А.Р.