Рішення № 14426487, 14.03.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 36/5614.03.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нафто –комерц»

до Комунального підприємства «Київпастранс»

про стягнення 121234,67 грн.

          Суддя Трофименко Т.Ю

Представники:

Від позивача Чертов М.І. –по дов. №52 від 15.02.2011р.

Від відповідача Герус Ю.М. –по дов. №06-5/16 від 04.01.2011р.

Обставини справи:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” до Комунального підприємства “КИЇВПАСТРАНС” про стягнення 121 234, 67 грн., із яких: 51421,75 грн. інфляційних нарахувань, 8912, 29 грн. трьох відсотків річних та 60900,63 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором про закупівлю нафтопродуктів № 23/12-08 від 23.12.2008 р. щодо розрахунку за поставлений товар.

Ухвалою суду від 27.01.2011 р. було порушено провадження у справі № 36/56 та призначено її розгляд на 16.02.2011 року.

Представник позивача у судовому засіданні 16.02.20101 р. позовні вимоги підтримав, просив їх задовольнити.

Відповідач в судове засідання повноважних представників не направив, письмового відзиву на позов не надав. Заяв, клопотань від відповідача на адресу суду не надходило.

Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Такими обставинами, зокрема є: нез’явлення в засідання представників сторін.

Оскільки представник відповідача в судове засідання не з’явилися, суд вважає за доцільне розгляд справи відкласти на 14.03.2011р.

В судовому засіданні 14.03.2011р. представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідач письмового відзиву на позов не надав. Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог в частині стягнення пені заперечував посилаючись на те, що умовами договору не передбачена відповідальність відповідача у вигляді пені. При вирішенні інших позовних вимог відповідач покладається на розсуд суду.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд –

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. До зобов’язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов’язань.

Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафтокомерц” (далі позивач) та СМТЗ КП “Київпастранс”( далі відповідач) було укладено договір про закупівлю нафтопродуктів № 23/12-08 від 23.12.2008 р. Додатковими угодами № 1 та № 2 до даного договору зафіксовано заміну назви постачальника на ТОВ “Нафтокомерц”, замовника –на КП “Київпастранс” через службу УРС та ТІ.

Відповідно до пункту 1.1. договору № 23/12-08 від 23.12.2008 р. позивач протягом строку дії цього договору зобов’язався на замовлення відповідача, за умови їх підтвердження, поставляти та передавати у власність (повне господарське відання) відповідача нафтопродукти: бензин А-76(80) ДСТУ 4063-2001 та дизельне паливо ДСТУ 3868-99 належної якості, що відповідає державним стандартам, а відповідач зобов’язався приймати товар та оплачувати його на умовах цього договору.

Умови зазначеного договору свідчать про те, що за своєю правовою природою він є договором поставки.

У відповідності до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з пунктом 11.2. договору № 23/12-08 від 23.12.2008 р., договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2009 р., а у частині розрахунків –до повного виконання сторонами своїх фінансових зобов’язань одна перед одною.

Пунктом 1.2. вищевказаного договору встановлено, що загальна вартість товару, що поставляється згідно з даним договором, разом з ПДВ становить 21000000, 00 грн. та дорівнює сумі вартостей всіх партій товару, що відвантажені (поставлені, передані у власність) постачальником замовнику на умовах цього договору.

У відповідності до пунктів 2.2. і 2.3. договору № 23/12-08 від 23.12.2008 р. поставка товару здійснюється окремими партіями згідно з заявками на поставку партій товару, які складаються у письмовій формі, підписуються уповноваженою особою та скріплюються печаткою замовника.

Згідно з пунктом 2.9. даного договору, одночасно з відвантаженням товару у транспорт замовника (або в інший письмово погоджений сторонами момент) постачальник зобов’язаний надати замовнику товарно-транспортну накладну.

Пунктом 2.10. договору № 23/12-08 від 23.12.2008 р. визначено, що рахунки на оплату доставленої (поставленої, переданої) партії товару та видаткові накладні на кожну поставлену партію товару з вказівкою поставленого об’єму в літрах передаються постачальником замовнику не пізніше, ніж через 2 банківських дні з моменту поставки відповідної партії товару.

Відповідно до пункту 4.1. вищевказаного договору, ціна за одиницю товару, що поставляється за даним договором, встановлюється сторонами у додаткових угодах, що в подальшому є його невід’ємними частинами.

Відповідно до умов договору № 23/12-08 від 23.12.2008 р., Товариством з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” було поставлено Комунальному підприємству “КИЇВПАСТРАНС” товар на загальну суму 6638208, 20 грн., що підтверджується видатковими накладними та довіреностями на отримання товару, копії яких залучені до матеріалів справи.

В пункті 5.1. договору № 23/12-08 від 23.12.2008 р. передбачено, що оплата за поставлений товар здійснюється замовником частинами за кожну поставлену партію товару протягом 45 днів з моменту поставки товару.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.04.20101р. по справі

№37/67 позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” про стягнення з Комунального підприємства “КИЇВПАСТРАНС” про стягнення 1117864, 13 грн. основного боргу, 56048, 82 грн. інфляційних нарахувань, 20300, 87 грн. трьох відсотків річних та 140463, 28 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором про закупівлю нафтопродуктів № 23/12-08 від 23.12.2008 р. щодо розрахунку за поставлений товар задоволено частково.

Суд вирішив стягнути з Комунального підприємства “КИЇВПАСТРАНС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” 1117864 грн. 13 коп. основного боргу, 56 048 грн. 82 коп. інфляційних нарахувань, 20 300 грн. 87 коп. трьох відсотків річних, 51375 грн. 93 коп. витрат на оплату послуг адвоката, 11 942 грн. 14 коп. витрат по сплаті державного мита та 202 грн. 08 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

На виконання даного рішення 26.04.2010р. Господарським судом міста Києва був виданий наказ про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2010р. по справі №37/67.

21.05.2010р. відділом державної виконавчої служби Подільського районного управління юстиції у місті Києві була винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. Даною постановою відкрито виконавче провадження з виконання наказу №36/67 виданого 26.04.2010р. Господарським судом міста Києва про стягнення з Комунального підприємства “КИЇВПАСТРАНС” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” боргу в сумі 1257733,97 грн.

Спір виник внаслідок того, що відповідач не виконав рішення Господарського суду міста Києва від 12.04.2010р. по справі №37/67, а тому просить стягнути з відповідача 121 234, 67 грн., із яких: 51421,75 грн. інфляційних нарахувань (за період з 01.01.2010 року по 23.04.2010р., 8912, 29 грн. трьох відсотків річних (за період з 16.01.2010р. по 23.04.2010р.) та 60900,63 грн. пені (за період з 16.01.2010р. по 23.04.2010р.).

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов’язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов’язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов’язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем грошового зобов’язання в сумі 1117864, 13 грн., з нього, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню 51421,75 грн. грн. інфляційних нарахувань та 8912,29 грн. річних відсотків.

Товариство з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” просить суд також стягнути з відповідача 60900,63 грн. пені у зв’язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов’язання за договором № 23/12-08 від 23.12.2008 р.

Згідно з ч. 1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення в сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 статті 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, для застосування до боржника відповідальності у вигляді стягнення пені, вона має бути передбачена законом або договором.

Оскільки умовами договору про закупівлю нафтопродуктів № 23/12-08 від 23.12.2008 р. не передбачено стягнення пені за несвоєчасну оплату товару, то за таких обставин суд не вбачає підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення пені.

Враховуючи вищевикладене, позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” підлягає задоволенню частково.

У своїй позовній заяві Товариство з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” просить суд також стягнути з Комунального підприємства “КИЇВПАСТРАНС” 12 123, 46 грн. витрат по оплаті послуг адвоката.

У відповідності до видаткового касового ордеру від 10.12.2010 р. позивачем було сплачено адвокату Нудненько М.М. 12123,64 грн. у відповідності до укладеної між ТОВ “Нафто-Комерц” і адвокатом Нудненько М.М. угоди про надання правової допомоги від 10.12.2010 р.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті зазначеної норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавались та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до ч. 3 ст. 48 ГПК України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України “Про адвокатуру”. Дія зазначеного Закону України поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, яка є адвокатом, наведено в ст. 2 Закону України “Про адвокатуру”, яка зазначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Пунктом 10 Роз’яснення Вищого господарського суду України №02 5/78 від 04.03.1998 р. зі змінами та доповненнями встановлено, що витрати позивачів та відповідачів, пов’язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об’єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п’ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, а саме угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, і платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг.

В даному випадку позивач надав суду копії угоди про надання правової допомоги від 10.12.2010 р. та видаткового касового ордеру від 10.12.2010 р. про сплату 12123,45 грн.

Враховуючи наведене, витрати на оплату послуг адвоката, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 49, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

          Стягнути з Комунального підприємства “КИЇВПАСТРАНС” (вул. Набережне шосе, буд. 2, м. Київ, 04070, код ЄДРПОУ 31725604) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Нафто-Комерц” (вул. Борщагівська, буд. 143, м. Київ, 03056, код ЄДРПОУ 25392930) 51 421 грн. 75 коп. інфляційних нарахувань, 8912 грн. 29 коп. трьох відсотків річних, 6033 грн. 40 коп. витрати на оплату послуг адвоката, 603 грн. 34 коп. витрат по сплаті державного мита та 117 грн. 46 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Суддя Т. Ю. Трофименко

Повний текст рішення складено

16.03.2011р.