Постанова № 14424315, 19.01.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №6.14

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 січня 2011 року Справа № 2а-9407/10/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Цицюри О.О.,

при секретарі судового засідання Глазунові О.О.,

за участю сторін:

від позивача - головного спеціаліста-юрисконсульта Деменко Н.М.,

довіреність №6/6-17 від 04.01.2011,

від відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську адміністративну справу за адміністративним позовом Краснодонського міськрайцентру зайнятості Луганської області до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг по безробіттю у розмірі 3789,09 грн., -

ВСТАНОВИВ:

06 грудня 2010 року позивач - Краснодонський міськрайцентр зайнятості Луганської області звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 3789,09 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що ОСОБА_2 18.09.2006 року була зареєстрована в Кранодонському міськрайцентрі зайнятості як така, що шукає роботу, у статусі безробітного перебувала з 25.09.2006 по 16.08.2007. У заяві від 25.09.2006 про надання статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до Законів України «Про зайнятість населення» та «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» відповідачем було зазначено, що вона не зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності, трудовою діяльністю не займається, пенсію не отримує, не має права на пенсію за віком, у тому числі, на пільгових умовах та на пенсію за вислугу років, не є членом особистого селянського господарства. Наказом від 25.09.2006 №НТ060925 ОСОБА_2 було надано статус безробітної та призначено допомогу по безробіттю з 25.09.2006 по 19.09.2007. Наказом від 16.08.2007 №НТ070816 останній припинено виплату допомоги по безробіттю з 16.08.2007 та знято з обліку у звязку з поданням нею письмової заяви про відмову від послуг ДСЗ. Протягом періоду перебування у статусі безробітного відповідачу була нарахована та виплачена допомога по безробіттю за період з 25.09.2006 по 16.08.2007 в сумі 3789,09 грн. У серпні 2010 року було виявлено, що на дату отримання статусу безробітного ОСОБА_2 була зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності. На момент звернення, а саме 25.09.2006, ОСОБА_2 із заявою до Краснодонського міськрайцентру зайнятості Луганської області про надання статусу безробітного до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не було внесено реєстраційної дії про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця, тому відповідач відносився до категорії зайнятого населення, та таким чином, на підставі недостовірних даних отримав статус безробітного та право на виплату матеріального забезпечення. Наказом директора Краснодонського міськрайцентру зайнятості №75 від 17.09.2010 було прийнято рішення про повернення коштів в сумі 3789,09 грн. за період отримання ОСОБА_2 допомоги по безробіттю з 25.09.2006 по 16.08.2007, однак на теперішній час кошти в добровільному порядку відповідачем залишаються не сплаченими. На підставі викладеного, позивач просив стягнути з відповідача незаконно отримані суми виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 3789,09 грн.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Відповідач у судовому засіданні проти позову заперечувала, посилаючись на те, що на момент звернення до позивача вона не була зареєстрована в якості приватного підприємця та не займалася ніякою підприємницькою діяльністю, а тому, статус безробітного нею було отримано у відповідності з діючим законодавством та ніякої інформації щодо ведення підприємницької діяльності не приховувалося. 06.06.2006р. відповідач звертався до державного реєстратора з приводу закриття підприємницької діяльності, де її було повідомлено, що протягом двох місяців буде внесено відповідний запис про виключення ОСОБА_2 з ЄДРПОУ. У статусі безробітного ОСОБА_2 перебувала з 25.09.2006, з яких підстав її було виключено з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців тільки 26.09.2006 пояснити не має змоги.

Відповідно до частини 6 статті 71 КАС України суд вирішує справу на основі наявних в матеріалах справи доказів.

Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наявних у матеріалах справи доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст. 69-72 КАС України, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених вимог з огляду на таке.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про зайнятість населення» Державна служба зайнятості має право стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обовязкових зборів та недоїмок до державного фонду сприяння зайнятості населення.

Спеціальними законами, які визначають правові, фінансові та організаційні засади загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року №1533-III та Закон України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII.

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 8 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління на випадок безробіття, провадження збору на акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості (стаття 12 Закону).

Відповідно до статті 2 Закону України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Підпунктом «б» пункту 3 статті 1 Закону від 01 березня 1991 року № 803-XII до зайнятого населення в Україні належать громадяни, що проживають на її території на законних підставах, які самостійно забезпечують себе роботою, включаючи підприємців, осіб, зайнятих індивідуальною трудовою діяльністю, творчою діяльністю, члени кооперативів, фермери та члени їх сімей, що беруть участь у виробництві, а також члени особистих селянських господарств, діяльність яких здійснюється відповідно до Закону України «Про особисте селянське господарство».

Частиною 1 статті 2 Закону від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» передбачено, що безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними визнаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу.

Згідно із статтею 25 цього Закону від 01 березня 1991 року № 803-XII, держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;

б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.

Робочі органи виконавчих дирекцій фондів загальнообовязкового державного соціального страхування мають право перевіряти обґрунтування видачі довідок про середню заробітну плату, достовірність зазначених у них відомостей шляхом звіряння даних, зазначених у довідках, з відомостями про нараховану заробітну плату на підприємствах, в установах чи організаціях або з базою даних персоніфікованого обліку застрахованих осіб Пенсійного фонду та базою даних ДПА (пункт 26 Порядку обчислення заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 року № 1266).

Частиною 1 статті 33 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» передбачено, що особам, які шукають роботу вперше, та іншим незастрахованим особам, визнаним у встановленому порядку безробітними, допомога по безробіттю встановлюється у розмірі прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Допомога по безробіттю виплачується з 8-го дня після реєстрації особи в установленому порядку в державній службі зайнятості. Тривалість виплати допомоги по безробіттю не перевищує 180 календарних днів.

Згідно з частиною 3 статті 46 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців» від 15.05.2003 №755-IV, фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідач ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) була зареєстрована в Краснодонському міськрайцентрі зайнятості Луганської області з 18.09.2006 року як така, що шукає роботу. За період з 25.09.2006 по 19.09.2007 ОСОБА_2 було нараховано та виплачено допомогу по безробіттю в сумі 3789,09 грн. У серпні 2010 року позивачем було виявлено, що відповідач, на дату отримання статусу безробітного, був зареєстрований в якості субєкта підприємницької діяльності, але про даний факт Краснодонський міськрайцентр зайнятості Луганської області ним повідомлено не було. Повідомленням №6/2-1399 від 12.08.2010 Краснодонський міськрайцентр зайнятості Луганської області повідомив відповідача про повернення виплачених по безробіттю коштів та надано 15 робочих днів з дати отримання повідомлення за реквізитами центру зайнятості, 18.08.2010 повідомлення було отримано відповідачем. На підставі встановлених даних, Краснодонським міськрайцентром зайнятості Луганської області винесено наказ №75 від 17.09.2010 про порушення відповідачем законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, повернення зайво отриманих коштів та про зняття останньої з 11.08.2010 з обліку у звязку з виявленням факту подання недостовірних даних відповідно до абзацу 14 п.п.1 п.20 Порядку реєстрації, перереєстрації та ведення обліку громадян, які шукають роботу, і безробітних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України 14.02.2007 №219. До теперішнього часу незаконно отримане матеріальне забезпечення в сумі 3789,09 грн. відповідачем ОСОБА_2 не сплачено.

Вказані обставини підтверджуються персональною карткою ОСОБА_2 НОМЕР_2 про реєстрацію з 18.09.2006 в Краснодонському міськрайцентрі зайнятості Луганської області (арк. справи 5), заявою ОСОБА_2 від 25.09.2006 про надання статусу безробітного (аркуш справи 6), довідкою Краснодонського міськрайцентру зайнятості про розмір отриманих по безробіттю виплат (аркуш справи 11), повідомленням Краснодонського міськрайцентру зайнятості №6/2-1399 від 12.08.2010 про повернення коштів (аркуш справи 37), наказом Краснодонського міськрайцентру зайнятості від 17.09.2010 № 75 про порушення безробітною ОСОБА_2 законодавства України про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, повернення зайво отриманих коштів (аркуш справи 10), витягом з наказів Краснодонського міськрайцентру зайнятості про прийняті рішення по ОСОБА_2 (аркуш справи 9), довідками з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (аркуші справи 21-22,24-25).

Згідно положень статті 36 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обовязків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Даних про добровільну сплату відповідачем ОСОБА_2 суми виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 3789,09 грн. та про повернення до Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття зазначених коштів судом не встановлено.

Згідно вимог частини 1 статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Суд, на основі системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обгрунтованими та, задовольняючи позовні вимоги Краснодонського міськрайцентру зайнятості Луганської області, виходить з того, що матеріалами справи підтверджено, що відповідачем було приховано факт його реєстрації субєктом підприємницької діяльності та не було надано позивачу відомостей про обставини, що впливають на умови виплати забезпечення та надання соціальних послуг, які призвели до незаконного отримання останньою коштів у розмірі 3789,09 грн., а тому, адміністративний позов Краснодонського міськрайцентру зайнятості Луганської області до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг у розмірі 3789,09 грн. підлягає до задоволення в повному обсязі.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки позивач звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 19 січня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови в повному обсязі відкладено на 24 січня 2011 року, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись статтями 2, 9, 17, 18, 94, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Краснодонського міськрайцентру зайнятості Луганської області до ОСОБА_2 про стягнення суми виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг по безробіттю у розмірі 3789,09 грн. задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (ідентифікаційний НОМЕР_1 яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 на користь Краснодонського міськрайцентру зайнятості Луганської області (місцезнаходження: 94404 Луганська область, м.Краснодон, вул.Першокінна,1; код 13391976, банк ДУ УДК у Луганській області, р/р 37177320001255, МФО 804013) суму виплаченого матеріального забезпечення та вартості наданих соціальних послуг по безробіттю у розмірі 3789,09 грн. (три тисячі сімсот вісімдесят девять гривень 09 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено та підписано 24 січня 2011 року.

СуддяО.О. Цицюра