Постанова № 14424060, 14.03.2011, Луганський окружний адміністративний суд

Категорія №10.1

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 березня 2011 року Справа № 2а-1230/11/1270 Луганський окружний адміністративний суд у складі: головуючого-судді Цицюри О.О.,

при секретарі судового засідання: Глазуновій О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Луганську адміністративну справу за позовом Прокурора м.Алчевська Луганської області в інтересах держави в особі Алчевського міського центру зайнятості до Відкритого акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» про стягнення заборгованості з витрат на навчання ОСОБА_1 в сумі 2296,92 грн.,-

В С Т А Н О В И В :

04 лютого 2011 року прокурор м.Алчевська Луганської області звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в інтересах держави в особі Алчевського міського центру зайнятості до Відкритого акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» про стягнення заборгованості з витрат на навчання ОСОБА_1 в сумі 2296,92 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, працювала бригадиром на дільницях основного виробництва на ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» з 12.12.1989 по 09.06.2009, звідки була вивільнена відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України через скорочення штату. 10.06.2009 остання звернулася до Алчевського міського центру зайнятості за допомогою у працевлаштуванні. У період знаходження на обліку в Алчевському міському центрі зайнятості, виходячи з ринку праці, запропонувати працевлаштування за її фахом не було можливості, тому було запропоновано пройти професійне навчання за професією «оператор котельні» з метою подальшого працевлаштування на майбутнє. У відповідності до вимог п.1 ст.19, ст.24 Закону України «Про зайнятість населення» безробітні, які звернулися до служби зайнятості, мають право на безкоштовну професійну орієнтацію, консультацію, перепідготовку, а служба зайнятості зобовязана організувати професійну підготовку або підвищення кваліфікації. У звязку з тим, що вивільнена з ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» ОСОБА_1 протягом останніх двох років роботи, не мала можливості підвищити кваліфікацію або отримати суміжну професію і для працевлаштування була змушена пройти навчання за новою професією, за якою і була працевлаштована. Алчевським міським центром зайнятості на адресу відповідача було направлено претензію на суму відшкодування витрат на навчання ОСОБА_1 у розмірі 2296,92 грн., відповіддю на претензію №026-89пр/10 від 09.12.2010 відповідач повністю її відхилив, посилаючись на те, що права, обовязки та відповідальність працедавця передбачено Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки вказаний закон набрав законної сили пізніше за Закон України «Про зайнятість населення», то питання обовязку та відповідальності підприємств повинні розглядатися за нормами пізніше прийнятого законодавства. Оскільки ст.35 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» містить вичерпний перелік підстав для утримання з працедавця виплачених сум, то підстав, викладених у претензії щодо їх відшкодування, стаття 35 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не містить. Звільнена з ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» ОСОБА_1 протягом останніх двох років роботи, не мала можливості підвищити кваліфікацію або отримати суміжну професію і для працевлаштування була змушена пройти навчання за новою професією, за якою і була працевлаштована. На підставі викладеного, прокурор просив стягнути з ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» витрат на навчання ОСОБА_1 в сумі 2296,92 грн. в судовому порядку.

Прокурор у судовому засіданні позовні вимоги підтримав та наполягав на їх задоволенні.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив їх задовольнити та надав пояснення, аналогічні викладеному у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні у задоволенні позову просив відмовити, з підстав, викладених у відзиві на позов від 17.02.2011 №026-9исх/11-1 (а.с.34-36). Заперечуючи проти позову, зокрема, зазначив, що Відповідно до преамбул Закону України « Про зайнятість населення» (далі-Закон №803) і Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі-Закон №1533) ці закони визначають правову, фінансову і організаційну основи зайнятості населення України, їх захист від безробіття, а також, соціальні гарантії з боку держави в реалізації громадянами права на працю, зокрема, на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття. Відповідно до абз.5 і 8 ст. 2 Закону №1533 одними з принципів страхування на випадок безробіття є: обовязок фінансування Фондом загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття витрат, повязаних з наданням матеріального забезпечення у разі безробіття і соціальних послуг в розмірах, передбачених цим Законом та надання допомоги по безробіттю та матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації. Відповідно до ст..16 Закону №1533 джерелом формування засобів Фонду є, зокрема, страхові внески страхувальників (роботодавця, застрахованих осіб), обовязок яких по сплаті цих внесків встановлений п.2 ч.2 ст.35 Закону №1533. Застосування позивачем тільки положень ч.4 ст.26 Закону №803 є неправильним, оскільки відповідно до прикінцевих положень Закону №1533, що набув чинності з 01.01.2001,тобто пізніше ніж Закон №803, встановлено, що закони і інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить Закону №1533. Згідно з частиною 4 ст.35 Закону №1533 сума виплаченого забезпечення і вартість наданих Фондом соціальних послуг безробітному підлягає стягненню з працедавця тільки у разі відновлення працівника на роботі за рішенням суду. Ця стаття містить вичерпний перелік випадків, що передбачають стягнення з роботодавця сум, виплачених Фондом. Тому, ч.4 ст.26 Закону №803 може бути застосована тільки у випадку, якщо позивач доведе, що працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію або отримати суміжну професію за останнім місцем роботи з вини підприємства. Раніше пунктом 5.3 «Положень про організацію професійної підготовки, підвищення кваліфікації і перепідготовки працівників, що вивільняються, і незайнятого населення», затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства освіти України від 30.06.1994 за №36/206 (далі-Положення), було передбачено, що якщо впродовж двох років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію або отримати суміжну професію по попередньому місцю роботи, і, якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати відшкодовуються Фонду за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнений працівник. Проте, вказане Положення втратило чинність Наказом Міністерства праці і соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України від 13.02.2001 №53/59, яким було затверджено нове «Положення про порядок надання Фондом загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття послуг з професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації», у звязку з введенням в дію Закону №1533. У пункті 6 Положення 2001 року «Фінансування професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітних» вказано, що професійне навчання безробітних здійснюється за рахунок коштів Фонду в межах затвердженого бюджету, а також, пунктами 1.1 і 1.2 визначено, що професійна підготовка (перепідготовка) є одним з видів соціальних послуг і організовується державною службою зайнятості за рахунок коштів Фонду. Таким чином, нове Положення 2001 року взагалі не містить випадків відшкодування цих витрат підприємствами. Крім того, ч.2 ст.16 Закону №1533 визначений порядок використання коштів Фонду, згідно якому кошти Фонду використовуються, зокрема, на виплату забезпечення і надання соціальних послуг, передбачених ст.7 Закону №1533. Законом України №1533 оплата вартості професійного навчання покладена саме на Фонд і проводиться за рахунок коштів Фонду, які підлягають відшкодуванню тільки у випадках, передбачених ч.4 ст.35 Закону №1533. Позивач не бере до уваги дію актів цивільного законодавства в часі відповідно до ст.5 Цивільного кодексу України. Дія актів цивільного законодавства в часі визначається на загальних засадах. Зокрема, акти цивільного законодавства регулюють відносини, що виникли після набуття чинності цими актами. При цьому, якщо в новому законі не йдеться про дію раніше прийнятого закону, який регулює ті ж відносини, або вказано, що інше законодавство діє в частині, що не суперечить новому закону, то, якщо попередній закон суперечить новому в цілому або у відповідній частині, його слід вважати таким, що втратив чинність у відповідній частині бо в цілому з моменту набуття чинності новим законодавством. Набуття чинності Законами закріплене також статтею 94 Конституції України. Доказів неможливості або не виявлення бажання ОСОБА_1 підвищити кваліфікацію або отримати суміжну професію за останнім місцем роботи позивачем не надано.

Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши думку прокурора, пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 69-72 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню повністю з таких підстав.

Частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Як установлено у судовому засіданні, підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, працювала бригадиром на дільницях основного виробництва на ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» з 12.12.1989 по 09.06.2009, звідки була вивільнена відповідно до п.1 ст.40 КЗпП України через скорочення штату.

10.06.2009 ОСОБА_1 зареєструвалася до Алчевського міського центру зайнятості за допомогою у працевлаштуванні, де її було зареєстровано та з 17.06.2009 присвоєно статус безробітного, що підтверджується персональною карткою Алчевського міського центру зайнятості №120200409061000005 (а.с.10-11).

У період знаходження на обліку в Алчевському міському центрі зайнятості, виходячи з ринку праці, запропонувати працевлаштування за фахом не було можливості, тому ОСОБА_1 було запропоновано пройти професійне навчання за професією «оператор котельні» з метою подальшого працевлаштування на майбутнє.

Так, 06.07.2010 між Алчевським міським центром зайнятості та ОСОБА_1, згідно із заявою останньої від 06.07.2010, було укладено договір №222/10, предметом якого було направлення останньої на перепідготовку в ТОВ «Луганський навчально-курсовий комбінат І» за професією «оператор котельні, 2 розряду» з метою сприяння подальшому працевлаштуванню (а.с.17-18).

Наказом ТОВ «Луганський навчально-курсовий комбінат І» від 08.07.2010 №5308-А ОСОБА_1 з 08.07.2010 була зарахована до складу слухачів групи №5308 для професійного навчання за професією «Оператор котельні», з терміном навчання 3,1 місяця згідно з навчальним планом та програмою (а.с.12).

Наказом ТОВ «Луганський навчально-курсовий комбінат І» №5308-Д від 06.10.2010 ОСОБА_1 було відраховано зі складу слухачів, які закінчили повний курс навчання та успішно пройшли державну кваліфікаційну атестацію за професією «Оператор котельні» у звязку з випуском 06.10.2010 групи №5308 (а.с.13).

Згідно з направленням Алчевського міського центру зайнятості №02-179/0704 від 07.10.2010 ОСОБА_1 була прийнята на роботу до Комунального теплопостачаючого підприємства «Алчевськтеплокомуненерго» з 13.10.2010 за наказом відділу кадрів підприємства №76/к від 13.10.2010 (а.с.19).

У звязку з тим, що вивільнена з ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» ОСОБА_1 протягом останніх двох років роботи, не мала можливості підвищити кваліфікацію або отримати суміжну професію і для працевлаштування була змушена пройти навчання за новою професією, за якою і була працевлаштована, Алчевським міським центром зайнятості на адресу відповідача ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» було направлено претензію на суму відшкодування витрат на навчання ОСОБА_1 у розмірі 2296,92 грн. (а.с.7-8).

Відповіддю на претензію №026-89пр/10 від 09.12.2010 ВАТ «Алчевський металургійний комбінат» повністю її відхилив, посилаючись на те, що права, обовязки та відповідальність працедавця передбачено Законом України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», оскільки вказаний закон набрав законної сили пізніше за Закон України «Про зайнятість населення», то питання обовязку та відповідальності підприємств повинні розглядатися за нормами пізніше прийнятого законодавства. Оскільки ст.35 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» містить вичерпний перелік підстав для утримання з працедавця виплачених сум, то підстав, викладених у претензії щодо їх відшкодування, стаття 35 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не містить (а.с.9).

Для реалізації державної політики зайнятості населення, професійної орієнтації, підготовки і перепідготовки, працевлаштування та соціальної підтримки тимчасово не працюючих громадян у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України, створюється державна служба зайнятості.

Відповідно до статті 2 Закону України від 01 березня 1991 року № 803-XII «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. У разі неможливості надати підходящу роботу безробітному може бути запропоновано пройти професійну перепідготовку або підвищити свою кваліфікацію.

Статтею 7 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII встановлено, що для громадян, які втратили роботу і заробітну плату (трудовий дохід), підходящою вважається робота, що відповідає їхній освіті, професії (спеціальності), кваліфікації, доступності послуг транспортного обслуговування, встановленій рішеннями місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів місцевих рад. Заробітна плата повинна відповідати рівню, який громадянин мав за попереднім місцем роботи, з урахуванням середнього рівня заробітної плати, що склався у відповідній сфері економічної діяльності в регіоні за минулий місяць. При пропонуванні підходящої роботи враховуються попередня діяльність громадянина, тривалість роботи за професією (спеціальністю), кваліфікація, вік, досвід, а також стан ринку праці.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII громадяни, які звернулися до державної служби зайнятості як особи, що шукають роботу, мають право на безплатну професійну орієнтацію, консультацію, підготовку, перепідготовку, одержання відповідної інформації з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, режиму праці.

Згідно зі ст.19 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII Державна служба зайнятості, зокрема, має право оплачувати вартість професійної підготовки осіб, працевлаштування яких потребує здобуття нової професії (спеціальності), а також установлювати їм на період навчання матеріальної допомоги у розмірах, передбачених законодавством України про зайнятість населення; стягувати з підприємств, установ і організацій, незалежно від форм власності, суми прихованих або занижених обовязкових зборів та недоїмок до державного фонду сприяння зайнятості населення.

Відповідно до ст.24 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII професійна підготовка, підвищення кваліфікації і перепідготовка осіб, зареєстрованих у службі зайнятості як такі, що шукають роботу, безробітних, може провадитись у випадках:

- неможливості підібрати підходящу роботу через відсутність у громадянина необхідної професійної кваліфікації;

- необхідності змінити кваліфікацію у зв'язку з відсутністю роботи, яка відповідає професійним навикам громадянина;

- втрати здатності виконання роботи за попередньою професією;

- необхідності підібрати підходящу роботу інваліду, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, відповідно до рекомендацій МСЕК, наявної кваліфікації та з урахуванням його побажань.

- пошуку роботи вперше і відсутності професії (спеціальності).

Згідно із статтею 25 цього Закону, держава створює умови незайнятим громадянам у поновленні їх трудової діяльності та забезпечує їм такі види компенсацій:

а) надання особливих гарантій працівникам, вивільнюваним з підприємств, установ, організацій;

б) виплата матеріальної допомоги в період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації;

в) виплата в установленому порядку допомоги по безробіттю.

Статтею 26 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII встановлено, що якщо протягом двох років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника.

Спеціальним законом, який визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття є Закон України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року №1533-III.

Відповідно до ч.2 ст. 7 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» видами соціальних послуг за цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення" є:

- професійна підготовка або перепідготовка, підвищення кваліфікації у професійно-технічних та вищих навчальних закладах, у тому числі в навчальних закладах державної служби зайнятості, на підприємствах, в установах, організаціях;

- профорієнтація;

- пошук підходящої роботи та сприяння у працевлаштуванні, у тому числі шляхом надання роботодавцю дотації на створення додаткових робочих місць для працевлаштування безробітних; фінансування організації оплачуваних громадських робіт для безробітних у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

- інформаційні та консультаційні послуги, пов'язані з працевлаштуванням.

У разі необхідності для проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації особа:

- направляється до закладів охорони здоров'я для проходження попереднього медичного та наркологічного огляду відповідно до законодавства;

- забезпечується місцем проживання на період проходження професійної підготовки або перепідготовки, підвищення кваліфікації та їй компенсуються витрати на проїзд до місця проходження навчання та у зворотному напрямку в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики за погодженням з правлінням Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Відповідно до статті 8 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття створюється для управління на випадок безробіття, провадження збору на акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, здійснення інших функцій згідно із цим Законом і статутом Фонду. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості (стаття 12 Закону).

Відповідно до ст.27 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застрахованим особам у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації за направленням державної служби зайнятості виплачується матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації відповідно до умов надання допомоги по безробіттю та в розмірах, передбачених статтями 22 і 23 цього Закону, і не підлягає зменшенню.

Статтею 34 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд, зокрема, має право стягувати з роботодавця суму страхових коштів та вартість соціальних послуг, наданих безробітному в разі поновлення його на роботі за рішенням суду, а також незаконно виплачені безробітному суми матеріального забезпечення в разі неповідомлення роботодавцем Фонду про прийняття його на роботу; вимагати від керівників та інших посадових осіб підприємств, установ і організацій, а також від фізичних осіб усунення виявлених фактів порушення законодавства про страхування на випадок безробіття.

Статтею 35 Закону України від 02 березня 2000 року № 1533-III «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» із роботодавця утримуються:

- сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг безробітному у разі поновлення його на роботі за рішенням суду;

- незаконно виплачена безробітному сума забезпечення у разі неповідомлення про його прийняття на роботу;

- незаконно отримана сума допомоги по частковому безробіттю.

Відповідно до ст.38 цього Закону роботодавець несе відповідальність за:

- порушення порядку використання коштів Фонду, несвоєчасне або неповне їх повернення;

- несвоєчасне подання або неподання відомостей, встановлених цим Законом;

- подання недостовірних відомостей про використання коштів Фонду.

За порушення порядку використання роботодавцем коштів Фонду накладається штраф у розмірі наданої Фондом суми, використаної з порушенням ч.2 ст.38 Закону). Своєчасно не сплачені фінансові санкції стягуються із страхувальника в дохід Фонду в порядку, встановленому законом (ч.3 ст.38 Закону). Строк давності в разі стягнення штрафних санкцій, передбачених цим Законом та Законом України "Про зайнятість населення", не застосовується (ч.4 ст.38 Закону). Право застосовувати фінансові санкції та накладати адміністративні штрафи від імені Фонду мають керівник виконавчої дирекції Фонду, його заступники, керівники робочих органів виконавчої дирекції Фонду - центру зайнятості Автономної Республіки Крим, обласних, Київського і Севастопольського міських, районних, міськрайонних, міських та районних у містах центрів зайнятості та їх заступники (ч.5 ст.38 Закону).

Згідно розрахунку від 09.11.2010 нарахувань та виплат коштів, які витрачені Алчевським міським центром зайнятості на навчання безробітної ОСОБА_1, транспортні витрати склали 1420,80 грн., що підтверджується копіями звітів про використання коштів, наданих на відрядження або під звіт №6 від 03.08.2010, №17 від 07.10.2010, №2 від 01.10.2010, №2 від 01.09.2010 (а.с.45,46,47,48), копіями проїзних квитків (а.с.49,50,51,52).

Розрахунком вартості професійного навчання безробітної ОСОБА_1 витрати , що підлягають стягненню складають 876,12 грн. (а.с.16).

Таким чином, загальна сума витрат на навчання ОСОБА_1 складає 2296,92 грн.

Статтею 26 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року № 803-XII встановлено, що якщо протягом двох років, які передують вивільненню, працівник не мав можливості підвищити свою кваліфікацію чи одержати суміжну професію за попереднім місцем роботи, і якщо при працевлаштуванні йому необхідно підвищити кваліфікацію або пройти професійну перепідготовку, то витрати на ці заходи проводяться за рахунок підприємства, установи, організації, з яких вивільнено працівника.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, позовні вимоги Прокурора м.Алчевська Луганської області в інтересах держави в особі Алчевського міського центру зайнятості до Відкритого акціонерного товариства «Алчевський металургійний комбінат» про стягнення заборгованості з витрат на навчання ОСОБА_1 в сумі 2296,92 грн. визнаються судом документально обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та такими, що підлягають до повного задоволення.

Питання по судових витратах не вирішується, оскільки прокурор звільнений від їх сплати у встановленому порядку, а ст.94 Кодексу адміністративного судочинства України не передбачено їх стягнення у даних випадках.

На підставі ч. 3 ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні 14 березня 2011 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Складення постанови в повному обсязі відкладено на 18 березня 2011 року, про що згідно вимог ч. 2 ст. 167 КАС України повідомлено після проголошення вступної та резолютивної частин постанови у судовому засіданні.

Керуючись ст. ст. 2, 9, 10, 11, 17, 18, 71, 94, 158-163,167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Прокурора м.Алчевська Луганської області в інтересах держави в особі Алчевського міського центру зайнятості до Відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" про стягнення заборгованості з витрат на навчання ОСОБА_1 в сумі 2296,92 грн. задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Алчевський металургійний комбінат" (код 05441447, місцезнаходження: 94202 Луганська область, м.Алчевськ, вул.Шмідта,4) на користь Алчевського міського центру зайнятості (місцезнаходження: 94214 Луганська область, м.Алчевськ, вул.Леніна, буд.114; одержувач - УДК м.Алчевськ в ГУ ДКУ в Луганській області, р.50040400, код 24046768, банк - ГУДКУ у Луганській області м.Луганськ, код банку 804013, р/р 37175974900027) заборгованість з витрат на навчання ОСОБА_1 в сумі 2296,92 грн. (дві тисячі двісті дев'яносто шість гривень 92 коп.).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Відповідно до частини 3 статті 160 КАС України постанова складена у повному обсязі 18 березня 2011 року.

СуддяО.О. Цицюра