Постанова № 14422416, 22.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.03.2011                                                                                           № 30/336

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Яковлева М.Л.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

згідно протоколу судового засідання від 22.03.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної установи "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України"

на рішення Господарського суду м.Києва від 02.12.2010

у справі № 30/336 ( .....)

за позовом                               Відкритого акціонерного товариства"Укртелеком" в особі Київської міської філії

до                                                   Державної установи "Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 3923,97 грн.

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» , м. Київ про стягнення боргу в розмірі 3 923,97 грн., з яких 3262,69 грн. заборгованість по орендній платі, 398,00 грн. інфляційних втрат, 55,84 грн. 3% річних та 263,23 грн. пені.

Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2010 року (повний текст 08.12.2010 року) позовні вимоги задоволені частково, прийнято рішення з приводу стягнення з відповідача на користь позивача 3 215 грн. 78 коп. - основного боргу, 207 грн. 30 коп. – пені, 129 грн. 60 коп. – збитків від інфляції, 50 грн. 71 коп. – 3% річних, 93 грн. 66 коп. – державного мита та 217 грн. 08 коп. – інформаційно-технічне забезпечення; в решті позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням місцевого суду, відповідач, Державна установа «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України», звернувся

з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду та просить скасувати рішення господарського суду міста Києва та прийняти нове, яким позов Відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської філії до Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу скаржник мотивує тим, що судом першої інстанції неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого суду обставинам справи. Скаржник зазначає, що місцевим господарським судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а саме обов’язковість наявності виставленого позивачем рахунку-фактури на оплату наданих орендних послуг. На думку скаржника, тільки після виставлення позивачем рахунку у відповідача виникає обов’язок щодо оплати спожитих послуг.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 03.02.2011 року по справі № 30/336 апеляційну скаргу було прийнято до провадження і призначено перегляд рішення на 01.03.2011 року.

В судовому засіданні 01.03.2011 року апеляційним господарським судом оголошено перерву в порядку ст. 77 ГПК України, для надання можливості сторонам подати додаткові докази.

Представник позивача проти вимог апеляційної скарги заперечує з підстав, викладених у відзиві, що поданий за правилами ст. 96 Господарського процесуального кодексу України.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, виступ представників сторін, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2010 року по справі № 30/336 – частковому скасуванню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту ГПК), в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Слід зазначити, що відповідно ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України регламентовано, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання до суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в судові засідання першої інстанції не з’явився, причини неявки не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 4, 87а). 08.12.2010 року, тобто після прийняття рішення по суті, відповідачем направлено до місцевого господарського суду відзив з документальним обґрунтуванням заперечення.

Надалі, відповідач, не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, звернувся до апеляційного господарського суду з тих підстав, що місцевим судом не було враховано проплати основного боргу, здійсненні відповідачем до прийняття рішення, про які також не повідомив позивач, на доказ чого відповідачем до апеляційної скарги додаються платіжні доручення.

В зв’язку з наведеним вище, колегія апеляційного суду зазначає, що якщо апеляційне провадження порушено за скаргою сторони, що не змогла взяти участь у розгляді справи в суді першої інстанції то її клопотання про залучення до справи додаткових доказів, апеляційний суд не має права відхиляти на підставі ч. 1 т. 101 ГПК України.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 06.07.2009 року між позивачем, відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» (орендодавець) та відповідачем, державною установою «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» (орендар) укладено договір оренди нерухомого майна товариства для розміщення Юнітів або місця в стійці СКУ для встановлення обладнання, устаткування, та інших спеціальних пристроїв № 55-27/985-41 (далі по тексту - договір оренди).

Предметом даного договору є надання орендодавцем у строкове платне користування частину нежитлового приміщення, розташованого у місті Києві на 2 поверсі 4-поверхового будинку № 27 по вул. Ф.Пушиної (АТС-450), під використання одного місця в стійці СКУ-01 для розміщення обладнання зв’язку.

Згідно ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 759 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

На виконання умов договору оренди, сторонами підписано акт приймання-передачі приміщення, відповідно до якого орендодавець 01.09.2009 року передав, а орендар, в свою чергу, прийняв частину технологічної стійки (одне місце) СКУ-01, розташованого в місті києві на 2 поверсі 4-поверхового будинку № 27 по вул. Ф.Пушиної (АТС-450) для встановлення технологічного обладнання зв’язку (а.с. 17).

Частинами 1 та 5 статті 762 цього Кодексу передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Пунктом 3.2. договору оренди, сторони передбачили, що розмір орендної плати за перший місяць становить 341,69 грн. з урахуванням компенсації експлуатаційних витрат (у разі неможливості визначення суми компенсації витрат на утримання майна, сторони погодили, що експлуатаційні витрат можуть нараховуватися в розмірі 25% від суми орендної плати (п. 3.4. договору)). Тобто контрагенти договору узгодили, що при визначені орендної плати, до її складу будуть входити експлуатаційні витрати.

Відповідно до п. 3.1 договору, орендна плата встановлюється орендодавцем за домовленістю сторін (за договірною ціною) на підставі внутрішніх нормативних актів і перераховується орендарем в безготівкову порядку на розрахунковий рахунок орендодавця не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, згідно з рахунками та актами прийому-здачі виконаних робіт/послуг, які виставляються орендодавцем не пізніше 10 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Як визначено п. 3.2.1 Договору, розмір орендної плати за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування розміру місячної орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за поточний місяць, за винятком випадків дефляції.

Відповідно до п. 3.4 договору, орендар сплачує витрати на утримання майна та вносить плату за комунальні послуги окремо в строк, зазначений у п. 3.1 договору, згідно з рахунками орендодавця, пропорційно орендованій площі. Крім цього, орендар відшкодовує витрати зі сплати земельного податку за рахунками Орендодавця пропорційно орендованій площі. У разі неможливості визначення суми компенсації витрат на утримання майна, експлуатаційні витрати можуть нараховуватись в розмірі 25% від суми орендної плати.

Датою початку оплати сторони установили дату приймання-передачі майна.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 01.09.2009 року між сторонами було підписано та скріплено їх печатками акт приймання-передачі, відповідно до умов якого, орендодавець передає, а орендар приймає згідно з договором № 55-27/985-41 від 06.07.2009 року в строкове платне користування частину (одне місце) технологічної стійки СКУ-01 (майно) розташоване в м. Києві на 2 поверсі 4 –поверхового будинку № 27 по вул. Ф.Пушиної (АТС-450), для встановлення технологічного обладнання зв’язку.

Отже, фактично, відповідач почав користуватися орендованим майном з моменту підписання акту приймання-передачі, тобто з 01.09.2009 року (а.с. 17).

Відповідно до ч. 1 ст. 763 Цивільного кодексу України, договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Пунктом 12.1 договору, сторонами погоджено, що строк дії договору становить з 01.09.2009 року до 31.12.2010 року.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 6.1.3 договору, орендар зобов’язаний своєчасно і в повному обсязі вносити орендну плату та інші платежі, передбачені Договором.

          Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідач не виконав свої зобов’язання перед позивачем по сплаті орендної плати та інших платежів за користування частиною нежитлового приміщення, внаслідок чого у Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» виникла заборгованість перед відкритим акціонерним товариством «Укртелеком» в особі Київської міської філії в сумі 3 923,97 грн.

З позовної заяви вбачається, що позивач просить стягнути заборгованість відповідача по неоплаченим рахункам в період з жовтня 2009 року по вересень 2010 року, яка становить – 3 262,69 грн.

          Однак, дослідивши матеріали справи, зокрема ті, що були подані до апеляційного суду колегія суддів зазначає наступне.

Відповідач мав сплатити позивачу за оренду приміщення:

- за жовтень 2009 року згідно рахунку-фактури № 1059/10-09 – 347,53 грн. (а.с. 60);

- за листопад 2009 року згідно рахунку-фактури № 1291/11-09 – 351,36 грн. (а.с. 61);

- за грудень 2009 року згідно рахунку-фактури № 1438/12-09 – 354,52 грн. (а.с. 62) ;

- за січень 2010 року згідно рахунку № 351 – 360,89 грн. (а.с. 63);

- за лютий 2010 року згідно рахунку № 825100/10-599 – 367,74 грн. (а.с. 64);

- за березень 2010 року згідно рахунку № 825100/10-700 – 371,05 грн. (а.с. 65);

- за квітень 2010 року згідно рахунку № 820000/10-52/1 – 371,05 грн. (а.с. 66);

- за травень 2010 року згідно рахунку № 825100/10-802 – 371,05 грн. (а.с. 57);

- за червень 2010 року згідно рахунку № 825000/10-918 – 371,05 грн. (а.с. 58);

- за липень 2010 року згідно рахунку № 825000/10-1030 – 371,05 грн. (а.с. 59);

- за серпень 2010 року згідно рахунку № 825100/10-1163 – 375,52 грн. (а.с. 67);

- за вересень 2010 року згідно рахунку № 825100/10-1271 – 386,40 грн. (а.с. 68).

Всього на суму: 4400,00 грн.

          Позивачем було подано позов про стягнення 3262,69 грн. основного боргу, тобто відповідач рахунки за травень, червень, липень оплатив на суму 1113,00 грн. крім того, судом першої інстанції було встановлено та враховано, а також перевірено апеляційний господарським судом, що 28.12.2009 року відповідачем було сплачено 70,28 грн., однак позивачем із зазначеної суми 7,93 грн. було зараховано в рахунок погашення пені, а 62,35 грн. – в оплату заборгованості з оренди.

Загальні правила, види і стандарти розрахунків юридичних і фізичних осіб та банків у грошовій одиниці України на території України, що здійснюються за участю банків, визначені Інструкцією про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою правління Національного банку України від 21.01.2004 року № 22.

Нормами зазначеної Інструкції встановлені вимоги щодо заповнення розрахункових документів, у т.ч. платіжних доручень.

Так, відповідно до п. 2.1 Інструкції, розрахункові документи складаються на бланках, форми яких наведені в додатках до цієї Інструкції. Реквізити розрахункових документів за цими формами заповнюються згідно з вимогами додатка 8 до цієї Інструкції та відповідних її глав. При цьому, згідно п. 2.3 Інструкції, відповідальність за правильність заповнення реквізитів розрахункового документа, несе особа, яка оформила цей документ і подала його до обслуговуючого банку.

Зокрема, згідно п. 3.1 Інструкції, платіжне доручення, одним із реквізитів якого є графа «призначення платежу», оформляється платником за формою, наведеною в додатку 2 до цієї Інструкції, згідно з вимогами щодо заповнення реквізитів розрахункових документів, що викладені в додатку 8 до цієї Інструкції

В силу п. 3.8 доручення, реквізит «призначення платежу» платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. При цьому, платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «призначення платежу».

Отже, допустимим доказом призначення грошових коштів, що перераховуються, є відповідний платіжний документ з даними щодо призначення платежу.

У графі «призначення платежу» в платіжному дорученні № 192 від 16.12.2009 року на суму 70,28 грн. відповідачем зазначено «відшкодування експлуатаційних витрат зг.дог. № 55-27/985-41 від 06.07.2009 р. акт № 3 від 11.12.09р.», а акт № 3 передбачає розрахунок орендної плати та експлуатаційних витрат.

Відтак, судом правомірно було віднесено дану проплату в розмірі 70,28 грн. в погашення основної заборгованості за листопад 2009 року.

Крім того, судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідачем 30.11.2009 року було проведено оплату в сумі 348,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 152, 153 від 30.11.2009 року за оренду майна в жовтні 2009 року (а.с. 114); 25.10.2010 року проведено оплату в сумі 376,00 грн. платіжними дорученнями № 248 та № 249 від 25.10.2010 року за оренду майна в серпні 2010 року (а.с. 121); 29.10.2010 року проведено оплату в сумі 387,00 грн. платіжними дорученнями № 251 та № 252 від 27.10.2010 року за оренду майна у вересні 2010 року (а.с. 123), що також підтверджується позивачем.

Таким чином, враховуючи здійснені відповідачем оплати основного боргу до подання позову, до стягнення належить борг в сумі 2106,33 грн. Отже, апеляційний господарський суд зазначає, що в задоволенні позову в частині стягнення 1180,00 грн. основного боргу слід відмовити.

Відповідач також посилається на те, що ним були здійсненні проплати в грудні 2010 року, однак ці докази судом апеляційної інстанції не приймаються, оскільки проплати були здійснені після прийняття рішення місцевим господарським судом.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по платежах, позивач на підставі п. 8.2 договору просить суд стягнути на свою користь з відповідача 207,39 грн. - пені.

          Відповідно до 8.2 договору, за несвоєчасне перерахування орендної плати, оплати за комунальні послуги та інших витрат за договором орендар сплачує орендодавцю пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, починаючи з 21 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Пунктом 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пункт 1 ст. 216 Господарського кодексу України регламентує, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

          Як встановлено п. 6 ст. 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Як визначено ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи викладене вище, а також зменшення суми основного боргу, що підлягає стягненню, судом апеляційної інстанції здійснено новий розрахунок пені та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в розмірі 195,13 грн.

           Крім того, позивач просить суд на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України стягнути з відповідача на свою користь збитків від інфляції в сумі 398,05 грн. та 55,84 грн. – 3 % річних.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

          Враховуючи викладене вище, а також зменшення суми основного боргу, що підлягає стягненню, судом апеляційної інстанції здійснено новий розрахунок інфляційних та 3% річних та встановлено, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума збитків від інфляції в розмірі 190,69 грн. та 43,00 грн. – 3% річних (за обґрунтованим розрахунком суду).

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, в зв’язку з переглядом рішення місцевого суду та прийняттям нового рішення, перегляду підлягають і судові витрати.

Як встановлено ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно ст. 4-7 ГПК України, судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.

Згідно постанови Пленуму Верховного суду України від 18.12.2009 року № 14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми. Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 104 Господарського процесуального кодексу встановлено, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Виходячи з викладеного вище, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2010 року у справі № 30/336 – підлягає частковому скасуванню, з наступним прийняттям нового рішення.

З огляду на вищезазначене, керуючись ст. ст. 4-7, 33, 43, 99, 101-105 ГПК України, Київський міжобласний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України», м. Київ на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2010 року у справі № 30/336 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2010 року у справі № 30/336 скасувати частково. Прийняти нове рішення:

Стягнути з Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 53, код ЄДРПОУ 04837835) на користь відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії (01030, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, б. 18, код ЄДРПОУ 21560766) 2 106 грн. 33 коп. – основного боргу, 195 грн. 13 коп. – пені, 190 грн. 69 коп. – збитків від інфляції, 43,00 грн. – 3% річних, 66,00 грн. - державного мита та 154,00 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В частині стягнення 1 068,00 грн. заборгованості відмовити.

В решті рішення залишити без змін.

3. Стягнути з Державної установи «Науковий центр радіаційної медицини Академії медичних наук України» (04050, м. Київ, вул. Мельникова, б. 53, код ЄДРПОУ 04837835) на користь відкритого акціонерного товариства «Укртелеком» в особі Київської міської філії (01030, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, б. 18, код ЄДРПОУ 21560766) 33,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги.

4. Видачу наказів доручити господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 30/336 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

24.03.11 (відправлено)