Постанова № 14422322, 09.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.03.2011                                                                                           № 18/179-10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - не з’явились

від відповідача - не з’явились

від третьої особи:                    не з’явились

від прокуратури:                    Лесько Г. Є. – старший помічник прокурора за довіреністю № 05 від 04.01.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»

на рішення Господарського суду Київської області від 16.11.2010

у справі № 18/179-10 ( .....)

за позовом                               Військового прокурора Полтавської області в інтересах держави в особі                              Квартирно – експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України

до                                                   Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг»

третя особа відповідача           Військова частина А-1476 Міністерства оборони України

про                                                   стягнення 6926,24 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 5260,04 грн. за надані за договором відшкодування вартості послуг з водопостачання та водовідведення № 233 від 02.06.2008 року, але неоплачені послуги водопостачання та водовідведення, пені в сумі 1403,24 грн. та штрафу в сумі 263 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 16.11.2010 року у справі № 18/179-10 позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що матеріалами справи підтверджується факт прострочення відповідачем виконання зобов’язання по оплаті наданих за умовами спірного договору послуг по водопостачанню та водовідведенню.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, Державне підприємство Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Київської області від 16.11.2010 року у справі № 18/179-10 повністю та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті оспорюваного рішення не прийнято до уваги те, що при складенні розрахунку вартості послуг позивач, має керуватись наказом Міністерства оборони України № 85 від 29.03.1994 року, згідно якого норми використання води на одного солдата становлять 42л/д, в той час як позивач проводив розрахунки без врахування приписів зазначеного наказу.

Крім того, відповідач зауважує на тому, що після встановлення лічильників, кількість спожитої води скоротилась в середньому в чотири рази.

Ухвалою від 29.12.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Синиця О. Ф. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Під час розгляду справи представник прокуратури проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а спірне рішення – без змін.

Позивач у письмовому відзиві на апеляційну скаргу проти її задоволення заперечив та просив оспорюване рішення залишити без змін, а розгляд апеляційної скарги проводити без участі представника позивача.

Відповідач та третя особа повноважних представників в судове засідання не направили, про причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи належне повідомлення сторін про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників позивача, відповідача та третьої особи за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника прокуратури, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

Як слідує з матеріалів справи. відповідач на підставі договору № 251/4/2/07/12 від 13.04.2007 року, укладеного з Міністерством оборони України здійснює господарську діяльність по наданню послуг з харчування особового складу військової частини А-1476 (третя особа) і при виконанні зазначеного договору є споживачем послуг з водопостачання та водовідведення, які надаються Комунальним підприємством «Міськводоканал» Сумської міської ради для вказаної військової частини.

Для відшкодування відповідачем вартості послуг з водопостачання та водовідведення 02.06.2008 року третя особа, позивач та відповідач уклали договір відшкодування вартості послуг з водопостачання та водовідведення № 233 (далі Договір), відповідно до умов якого відповідач прийняв на себе обов’язок відшкодовувати згідно з нормами водопостачання та водовідведення та/або показниками лічильників та встановленими тарифами вартість послуг з водопостачання та водовідведення, спожитих в процесі надання послуг з харчування особового складу Військової частини А1476 (третя особа), які надаються на підставі договору №251/4/2/07/12 від 13.04.2007 року.

Відповідно до п. 2.1 Договору щомісячно, до 20 числа місяця, наступного за місяцем, в якому відповідачем надавались послуги з харчування особового складу третьої особи, позивач надає відповідачу рахунок-фактуру, складений на підставі розрахунку або згідно показників лічильників. Відповідач перераховує на поточний рахунок позивача, кошти у сумі, що дорівнює вартості спожитих послуг з водопостачання та водовідведення за показниками лічильників та тарифами, встановленими уповноваженими органами та підприємствами. Відповідач приймає до виконання подані позивачем документи та оплачує їх в термін, вказаний в цьому Договорі.

Згідно п. 3.2.2 Договору відповідач зобов’язаний оплачувати отримані за умовами Договору послуги з водопостачання та водовідведення до 20 числа поточного місяця.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як слідує з матеріалів справи, загальна вартість спожитих відповідачем за умовами Договору послуг в серпні, вересні та жовтні 2009 року становить 8371,69 грн.

Відповідні рахунки – фактури направлялись позивачем відповідачу разом з листами № 2452 від 09.09.2009 року, № 2448 від 08.10.2009 року та № 3100 від 30.10.2009 року (а.с. 20-22).

Відповідач зазначені рахунки – фактури оплатив частково на суму 3111,65 грн.

Отже, несплаченими залишились спожиті за Договором послуги на суму 5260,04 грн.

Про наявність зазначеної заборговані відповідач був обізнаний, що слідує з гарантійного листа № 1033 від 10.12.2009 року, в якому він пояснив несплату за спожиту воду затримкою надходження коштів на рахунок підприємства з боку Міністерства оборони України за надані послуги з харчування військовослужбовців Збройних Сил України та гарантував оплату заборгованості за водопостачання після надходження коштів на рахунок підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 ГК України, в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства; Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Факт наявності у відповідача заборгованості за надані за умовами спірного Договору за період з серпня 2009 року по жовтень 2009 року послуги в сумі 5260,04 грн. належним чином доведений і відповідачем не спростований, а відтак, суд першої інстанції правомірно задовольнив вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 5260,04 грн.

При цьому, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, який визнав посилання відповідача на те, що при складенні розрахунку позивач має керуватися Наказом Міністерства оборони України №85 від 29.03.1994 року, згідно якого норма використання води на одного солдата становить 42 л/д, і що складені позивачем розрахунки не відповідають нормам. передбаченим вищезазначеним наказом, оскільки розраховані у процентному співвідношенні до загального показника водяного лічильника по в/м 1, такими, що не впливають на вирішення спору по суті, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Сторонами в Договорі не встановлено жодних умов щодо того, що нарахування плати за спожиті відповідачем послуги має проводитись позивачем виходячи з нормам Наказу Міністерства оборони України №85 від 29.03.1994 року.

В той же час, як слідує з матеріалів справи, позивач проводив розрахунок нарахування по відшкодуванню вартості послуг з водопостачання та водовідведення на підставі норм водоспоживання для споживачів м. Суми з міського водогону, затверджених Рішенням Виконавчого комітету Сумської міської ради від 20.04.1999 р. за №172, що на думку колегії суддів є цілком правомірним.

Крім того, наказ Міністерства оборони України №85 від 29.03.1994 року є внутрішнім документом Міністерства оборони України і його дія не поширюється на інших господарюючих суб‘єктів, зокрема, на комунальні підприємства.

Щодо вимог про стягнення з відповідача штрафу в сумі 263 грн. слід зазначити наступне.

Позивачем розраховано суму штрафу виходячи з норм ч. 2 ст. 231 ГК України, згідно яким, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, якщо інше не передбачено законом чи договором, за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Суд першої інстанції задовольнив вимоги в цій частині в повному обсязі, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на таке.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.

При цьому, колегія судді звертає увагу позивача, що ч. 2 ст. 231 ГК України, виходячи з норм якої відповідачу нараховано штраф, не відміняє дію норм закону, якими встановлена обов’язкова письмова форма для згоди сторін щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня).

Як вбачається з умов Договору, такої згоди сторонами при його укладенні не досягнуто.

Крім того, згідно ч. 1 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Жодного нормативно-правового акту, яким було б передбачено застосування відповідальності у вигляді штрафу за порушення строків виконання договірного зобов’язання з оплати послуг з водопостачання та водовідведення, позивачем не наведено.

Проте, розмір неустойки має бути встановлений або договором або актом цивільного законодавства, і лише у випадку, коли у договорі сторін або в акті цивільного законодавства передбачено застосування такого виду відповідальності за порушення зобов’язання як неустойка, а її розмір при цьому не встановлений, буде правомірним застосувати розміри неустойки, встановлені ч. 2 ст. 231 ГК України.

Крім того, виходячи із положень зазначеної норми, застосовувати до боржника, який порушив господарське зобов’язання, штрафні санкції у вигляді штрафу, передбаченого абзацом 3 ч. 2 ст.231 ГК України, можливо, між іншим, якщо допущено прострочення не грошового зобов’язання.

Такої правової позиції притримується Верховний суд України у справі № 42/562 за позовом Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Атол» про стягнення заборгованості за договором постачання електричної енергії.

З огляду на вищевикладене, враховуючи, що умовами Договору сторони не узгодили такого виду відповідальності, як штраф за порушення відповідачем строків виконання зобов’язань з оплати послуг водопостачання та водовідведення, а зобов’язання, за порушення строків виконання якого позивач нараховує штраф, не є негрошовим, вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу в сумі 236 грн. задоволенню не підлягають. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню.

Щодо вимог в частині стягнення пені в сумі 1403,24 грн. слід зазначити наступне.

Пеню позивач розрахував виходячи з умов п. 3.2.2 Договору, яким визначений обов’язок відповідача своєчасно оплачувати отримані від позивача рахунки – фактури за спожиті послуги з водопостачання та водовідведення, у випадку порушення термінів оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Суд першої інстанції задовольнив зазначені вимоги в повному обсязі, з чим колегія суддів погодитись не може, з огляду на таке.

Згідно ч. 1 ст. 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Згідно ч. 4 цієї стаття у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Спеціальним законом, який регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, є Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».

Згідно ст. 3 цього Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону (в розмірі, що встановлюється за згодою сторін), обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Враховуючи, що, як показує розрахунок, розмір пені за Договором є вищим за встановлену законом граничну межу, в даному випадку слід розраховувати пеню виходячи саме з розміру, встановленого законом, - подвійної облікової ставки НБУ.

Така правова позиція висловлена Верховним судом України у постанові від 17.02.2009 року у справі № 16/236 за позовом Головного управління економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської місткої державної адміністрації) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Національна Інвестиційно – Будівельна компанія «Квартал – Буд» про стягнення за договором постачання електричної енергії.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню за уточненим розрахунком суду в сумі 539,33 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду Київської області від 16.11.2010 року у справі № 18/179-10 підлягає зміні, позов задовольняється частково - стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 5260,04 грн., пеня в сумі 539,33 грн., в решті позову відмовляється. Судові витрати розподіляються пропорційно розміру задоволених майнових вимог.

З огляду на підстави зміни рішення суду першої інстанції, а також враховуючи вимоги, викладені в апеляційній скарзі, апеляційна скарга Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» задоволенню не підлягає, витрати за її подачу покладаються на відповідача.

В той же час, слід зазначити наступне.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 встановлені ставки державного мита із заяв, що подаються до господарських судів в таких розмірах:

- із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із заяв немайнового характеру – у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (підпункт “а”, “г” пункту 2 зазначеної статті).

Відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі та сплачено при цьому державне мито в сумі 102 грн. (платіжне доручення № 4943 від 09.12.2010 року), в той час як сплаті підлягало державне мито в сумі 51 грн.

Отже, державне мито в сумі 51 грн. підлягає поверненню з Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» на рішення господарського суду Київської області від 16.11.2010 у справі № 18/179-10 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду Київської області від 16.11.2010 у справі № 18/179-10 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду Київської області від 16.11.2010 у справі № 18/179-10 в наступній редакції:

          « 1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» (09113, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Матросова, 17, ідентифікаційний код 08358735) на користь Квартирно – експлуатаційного відділу м. Полтави (36039, м. Полтава, вул. Сінна, 39, ідентифікаційний код 08377170) 5260 (п‘ять тисяч двісті шістдесят) грн. 04 коп. основного боргу, 539 (п’ятсот тридцять дев’ять) грн. 33 коп. пені.

3.          Стягнути з Державного підприємства Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» (09113, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Матросова, 17, ідентифікаційний код 08358735) в доход Державного бюджету України 85 (вісімдесят п’ять) грн. 41 коп. державного мита та 197 (сто дев’яносто сім) грн. 60 коп. за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

4. В решті позову відмовити.

5. Видати накази після набрання рішенням законної сили»

4. Повернути Державному підприємству Міністерства оборони України «Білоцерківський військовий торг» (09113, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Матросова, 17, ідентифікаційний код 08358735) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 51 (п’ятдесят одна) грн., перераховане платіжним дорученням № 4943 від 09. грудня 2010 року, оригінал якого міститься в матеріалах справи.

5. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду Київської області.

6. Повернути до господарського суду Київської області матеріали справи № 18/179-10.

Головуючий суддя                                                                      

Судді