Постанова № 14422180, 23.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.02.2011                                                                                           № 56/113

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Калатай Н.Ф.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача - Бєлоножкіна Н. М. – представник за довіреністю від 01.09.2010 року

від відповідача - не з’явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант – Профіт»

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.09.2010

у справі № 56/113 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігос»

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант – Профіт»

про                                                   стягнення 43809,43 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення основного боргу в сумі 42235,72 грн. за поставлений за дистриб’ютерським договором № 229/10 від 18.02.2010 року товар та пені в сумі 1573,71 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.09.2010 року, повний текст якого підписаний 27.09.2010 року, у справі № 56/113 позов задоволено повністю.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено факт прострочення відповідачем свого обов’язку по оплаті поставленого позивачем за договором дистриб’ютерським договором № 229/10 від 18.02.2010 року товару.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант – Профіт» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2010 року у справі №56/113 в частині присудження до стягнення основного боргу в сумі 7000 грн. та пені в сумі 1573,71 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, яким в задоволенні вказаних вимог відмовити.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не взято до уваги, що під час розгляду справи в суді першої інстанції ним заявлену до стягнення суму основного боргу частково, в сумі 7000 грн., погашено.

Ухвалою від 24.12.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Синиця О. Ф. відновлено строк подання апеляційної скарги, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант – Профіт» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням Голови суду № 01–23/1/14 від 22.02.2011 справу № 56/113 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Калатай Н. Ф., суддів Баранця О. М., Синиці О.Ф.

Під час розгляду справи представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечив та просив залишити її без задоволення, а спірне рішення –без змін.

Відповідач повноважних представників в судове засідання не направив, про причини неявки суду не повідомив.

Враховуючи про належне повідомлення сторін про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників відповідача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

18.02.2010 року позивач та відповідач уклали дистриб’ютерський договір № 229/10 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язується в порядку та на умовах, визначених Договором передати у власність відповідача Товар, який визначений в Договорі, вільний від прав та претензій третіх осіб, а відповідач зобов’язується прийняти зазначений товар і оплатити його вартість.

Пунктом 2.1 Договору визначено, що загальна кількість товару визначається відповідно до видаткових накладних, ціна за одиницю товару по кожній позиції та загальна вартість партії вказана у видатковій накладній (п. 3.1 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив відповідачу Товар на загальну суму 51735,72 грн., що підтверджується доданими до матеріалів справи належним чином засвідченими копіями видаткових накладних № 1 від 06.04.2010 року, № 20 від 18.02.2010 року, №20 від 28.02.2010 року, № 7 від 04.03.2010 року, №29 від 18.03.2010 року, № 41 від 25.03.2010 року.

Як слідує з наявних в матеріалах справи доказів часткової оплати товару, гарантійних листів відповідача та з тексту апеляційної скарги, факт отримання Товару на зазначену суму відповідачем не заперечується.

Відповідно до п. 4.1 Договору оплата за Товар здійснюється протягом двадцяти одного календарного дня з дати приймання Товару на складі відповідача.

Як слідує з виписок з банківського рахунку позивача та доданих відповідачем до матеріалів справи копій платіжних доручень, станом на дату звернення позивача із даним позовом до суду відповідач в рахунок оплати спірного Товару перерахував позивачеві 9500 грн., а отже, станом на дату звернення до суду із даним позовом, заборгованість відповідач перед позивачем за Договором становила 42235,72 грн., що становить заявлену позивачем до стягнення суму основного боргу.

Частиною 1 ст. 509 ЦК України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 712 ЦК України визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач у визначений Договором строк свій обов’язок по оплаті спірного Товару не виконав, наслідком чого стало звернення позивача із даним позовом до суду.

Проте, під час розгляду справи в суді відповідач ще частину коштів в сумі 5000 грн. позивачу перерахував, що підтверджується доданими відповідачем до апеляційної скарги платіжними дорученнями № 87 від 17.08.2010 року, № 97 від 27.08.2010 року, № 102 від 02.09.2010 року та № 103 від 14.09.2010 року.

Із викладеного вище слідує, що станом на дату винесення рішення по даній справі основний борг відповідач перед позивачем за Договором становив 37235,72 грн., що суду першої інстанції не було відомо через дії сторін.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині стягнення основного боргу підлягає зміні, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 37235,72 грн., провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 5000 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1 – 1 ст. 80 ГПК України, в зв’язку з відсутністю предмету спору.

При цьому, суд звертає увагу позивача на те, що згідно ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Враховуючи, що представник позивача брав участь в судових засіданнях, на думку колегії суддів, внаслідок дій позивача, які полягали у неподанні ним доказів часткового погашення відповідачем суми, стягнення якої є предметом позову, суд першої інстанції, незважаючи на повне та всебічне дослідження наявних в матеріалах справи доказів та винесення рішення, яке повністю відповідало наявним в матеріалах справи доказам, фактично виніс рішення, яке призводить до подвійного стягнення з відповідача частини основного боргу.

Крім того, як слідує з доданих до апеляційної скарги платіжних доручень № 105 від 24.09.2010 року, № 3 від 17.12.2010 року, після прийняття судом першої інстанції рішення відповідач ще частину коштів в сумі 2000 грн. перерахував позивачу в рахунок оплати Товару.

Враховуючи, що частиною першою статті 104 ГПК України, яка визначає вичерпний перелік підстав для скасування або зміни рішення, не передбачено можливості скасування (зміни) у зв'язку із зміною стану розрахунків між сторонами, яка сталася після прийняття рішення місцевого господарського суду, факт сплати відповідачем спірної заборгованості після винесення рішення по даній справі не може бути підставою для його зміни.

Щодо вимог про стягнення з відповідача пені слід зазначити наступне.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки.

В силу ст. 230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Дії відповідача є порушенням грошових зобов’язань, тому є підстави для застосування встановленої Договором відповідальності.

Відповідно до п. 8.2 Договору за порушення термінів оплати Товару відповідач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

З огляду на досліджені обставини справи і наявні в матеріалах справи документальні докази, суд першої інстанції правомірно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення пені в повному обсязі в сумі 1573,714 грн. Рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

Враховуючи розмір наявної станом на дату звернення позивача з даним позовом до суду заборгованості відповідача перед позивачем, судові витрати за подачу позову, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на відповідача у повному обсязі.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2010 року у справі № 56/113 підлягає зміні, позов задовольняється частково стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основний борг в сумі 37235,72 грн., пеня в сумі 1573,71 грн., провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 5000 грн. підлягає припиненню на підставі п. 1 – 1 ст. 80 ГПК України.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант – Профіт» підлягає частковому задоволенню.

Щодо витрат відповідача за подачу апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 встановлені ставки державного мита в таких розмірах:

- із позовних заяв, що подаються до господарських судів, із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, державне мито справляється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (підпункт “а”, “г” пункту 2 зазначеної статті).

Позивачем рішення суду першої інстанції оскаржене в частині стягнення основного боргу в сумі 7000 грн. та пені в сумі 1573,71 грн. і правильно сплачено при цьому 51 грн., що становить 50% від мінімальної суми державного мита.

Враховуючи, що, як встановлено колегією суддів, судом першої інстанції безпідставно задоволено вимоги про стягнення основного боргу в сумі 5000 грн., що сталось, в тому числі, і з вини позивача, витрати позивача на державне мито за подачу апеляційної скарги щодо цих вимог, колегія суддів відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладає на сторони порівну, по 14,87 грн. на кожну.

Керуючись ст.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант – Профіт» на рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2010 у справі № 56/113 залишити без задоволення.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2010 у справі № 56/113 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 20.09.2010 у справі № 56/113 в наступній редакції:

          « 1. Позов задовольнити частково.

           2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант – Профіт» (03141, м. Київ, вул. Волгоградська, 5/91, ідентифікаційний код 36939065) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігос» (76018, м. Івано - Франківськ, вул. Вовчинецька, 192, ідентифікаційний код 20547427) основний борг в сумі 37235 (тридцять сім тисяч двісті тридцять п’ять) грн.72 коп., пеню в сумі 1573 (одна тисяча п’ятсот сімдесят три) грн. 71 коп., витрати по сплаті державного мита у розмірі 438 (чотириста тридцять вісім) грн. 43 коп. та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

           3. Провадження по справі в частині стягнення основного боргу в сумі 5000 грн. припинити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лігос» (76018, м. Івано - Франківськ, вул. Вовчинецька, 192, ідентифікаційний код 20547427) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант – Профіт» (03141, м. Київ, вул. Волгоградська, 5/91, ідентифікаційний код 36939065) витрати по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 14 (чотирнадцять) грн. 87 коп.

4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

5. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 56/113.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

28.02.11 (відправлено)