Постанова № 14422178, 16.02.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.02.2011                                                                                           № 35/526

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Пашкіної С.А.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -не з’явились

від відповідача - Лисиця С. В. – представник за довіреністю від 04.11.2010 року

                              Сивак С. В. – представник за довіреністю від 29.11.2010 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Техно – Груп»

на рішення Господарського суду м.Києва від 08.11.2010

у справі № 35/526 ( .....)

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт»

до                                                   Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Техно – Груп»

про                                                   стягнення 27692,05 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позов заявлено про стягнення передоплати в сумі 27542 грн., перерахованої позивачем на виконання умов договору № 09/10 від 26.07.2010 року та пені в сумі 152,05 грн..

Заявою про уточнення позовних вимог від 09.09.2010 року (а.с. 18), яка надійшла до суду 01.11.2010 року, позивач зменшив заявлену до стягнення суму основного боргу з 27542 грн. до 6700 грн., тобто зменшив вимоги в цій частині на 20842 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року, повний текст якого підписаний 24.11.2010, позов задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача попередню оплату в сумі 6700 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 99,66 грн., 230,57 грн. витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу, в частині стягнення пені в позові відмовлено, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 20842 грн. провадження у справі припинено.

Рішення суду ґрунтується на тому, що позивачем належним чином доведено правомірність заявлених позовних вимог в частині повернення перерахованої на виконання спірного договору передоплати.

Відмова в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача пені ґрунтується на тому, що відповідно до приписів чинного законодавства, пеня є різновидом штрафних санкцій, які встановлюються за прострочення виконання саме грошового зобов’язання.

Не погоджуючись з вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Індустрія Техно – Груп» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року у справі №35/526 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що судом першої інстанції при прийнятті рішення не взято до уваги, що відповідач роботи за спірним договором виконав на суму 6700 грн., що підтверджується Актом виконаних робіт, списання запасних частин та експлуатаційних матеріалів № 81/273 від 01.09.2010 року. Вказана сума і становить суму, заявлену позивачем до стягнення, а отже, в задоволенні позову слід відмовити в повному обсязі.

Ухвалою від 15.12.2010 року колегії суддів Київського апеляційного господарського суду в складі: головуючий суддя – Пашкіна С. А., судді Баранець О. М., Калатай Н. Ф. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Техно – Груп» прийнято до розгляду та порушене апеляційне провадження.

Розпорядженням голови суду № 01–23/1/3 від 25.01.2011 справу № 35/526 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Пашкіної С.А., суддів Калатай Н.Ф., Синиці О.Ф.

Позивач в жодне судове засідання представників не направив, про причини неявки представників у судове засідання суду не повідомив.

Враховуючи належне повідомлення всіх учасників про час і місце судового розгляду апеляційної скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути її за відсутності представників позивача за наявними матеріалами апеляційного провадження.

Під час розгляду справи представник відповідача апеляційну скаргу підтримав в повному обсязі та просив спірне рішення змінити.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, з урахуванням правил ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, згідно яким апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі, колегія суддів встановила наступне.

26.07.2010 року позивач та відповідач уклали договір на ремонт навантажувача № 09/10 (далі Договір), відповідно до умов якого позивач доручає, а відповідач приймає на себе зобов’язання по ремонту навантажувача позивача - Hitachi W250 серійний номер RYU4GC00P00008125.

Згідно п. 3.1 Договору вартість ремонтних робіт визначається сторонами на підставі проведеної діагностики навантажувача.

Відповідно до п.3.2 Договору вартість діагностики навантажувача з урахування виїзду спеціалістів становить не більше 3000 грн.

Як слідує з матеріалів справи, позивач на підставі рахунка № 284 від 26.07.2010 року (а.с. 49) платіжним дорученням № 619 від 03.08.2010 року (а.с. 47) перерахував відповідачу 3000 грн. в якості оплати за проведення робіт по діагностиці навантажувача.

Як слідує з наявних в матеріалах документів, сторонами вартість робіт по ремонту навантажувача визначена в розмірі 55084 грн., про що свідчить виставлений відповідачем позивачу рахунок № 351 від 03.08.2010 року (а.с. 4).

Пунктом 3.4 Договору встановлено, що вартість ремонтних робіт, яка остаточно визначається сторонами після проведення діагностики навантажувача, сплачується позивачем шляхом перерахування авансу в розмірі 50 %, остаточний розрахунок проводиться після виконання ремонтних робіт навантажувача та підписання відповідного акту.

Платіжним дорученням № 625 від 06.08.2010 року в рахунок оплати за послуги навантажувача позивач перерахував відповідачу 27542 грн. Вказаний факт сторонами не заперечується.

06.09.2010 року позивач направив відповідачу претензію (а.с. 9), в якій просив, в зв’язку із невиконання відповідачем своїх обов’язків за Договором, повернути позивачеві передоплату в сумі 27542 грн. На доказ направлення відповідачу вказаного листа до матеріалів справи залучено копію квитанції № 9972 від 06.09.2010 року.

Платіжним дорученням № 167_9Е021/ від 14.09.2010 року (а.с. 54) відповідач позивачу перерахував 20842 грн.

Отже, на дату звернення з даним позовом до суду (27.09.2010 року ) неповернутими з сплачених в якості авансу за Договором залишились кошти в сумі 6700 грн., які і становлять суму основного боргу, яка заявлена позивачем до стягнення.

Суд першої інстанції, задовольняючи вказані вимоги, виходив з того, що позивачем належним чином доведений факт невиконання відповідачем своїх робіт за Договором, з огляду на що позивач, відповідно до приписів чинного законодавства, має право на повернення передоплати.

Враховуючи, що на дату вирішення спору судом першої інстанції матеріалами справи підтверджувалась наявність у відповідача заборгованості з повернення передоплати за Договором в сумі 6700 грн., суд першої інстанції правомірно задовольнив зазначені вимоги виходячи з наявних в матеріалах справи документальних доказів.

Проте, як слідує з доданої до апеляційної скарги копії Акту виконаних робіт, списання запасних частин і експлуатаційних матеріалів № 81/273 від 01.09.2010 року згідно рахунку № 351 від 06.08.2010 року, сторонами погоджено, що відповідачем виконано робіт по ремонту навантажувача на суму 6700 грн. Вказаний акт підписаний представниками сторін та містить відбитки їх печаток. Оригінал вказаного акту надано відповідачем для огляду в судовому засіданні.

Частиною 1 ст. 101 ГПК України визначено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як слідує з матеріалів справи, судом першої інстанції справу розглянуто за відсутності представника відповідача, що позбавило його можливості надати зазначений акт до матеріалів справи.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає за необхідне прийняти додатковий доказ – Акт виконаних робіт, списання запасних частин і експлуатаційних матеріалів № 81/273 від 01.09.2010 року згідно рахунку № 351 від 06.08.2010 року - і врахувати його при вирішення спору по суті.

Враховуючи, що відповідач повернув позивачу кошти в сумі 20842 грн. та виконав роботи на суму 6700 грн., станом на дату звернення з даним позовом до суду (27.09.2010 року) позивач не мав жодних правових підстав вимагати повернення передоплати в сумі 6700 грн.

Відповідно, у задоволенні позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 6700 грн. відмовляється, а рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає зміні.

Щодо вимог про стягнення пені в сумі 152,2 грн. слід зазначити наступне.

За правилами ст. 208 ЦК України правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма, належить вчиняти у письмовій формі.

Згідно ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно ст. 546 ЦК України неустойка є одним з видів забезпечення виконання зобов'язання.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи з зазначених норм закону, згоди щодо застосування такого виду відповідальності як неустойка (штраф, пеня) сторони мають досягти у письмовому вигляді.

Позивачем не надано належних доказів на підтвердження факту укладення сторонами правочину у письмовій формі щодо відповідальності у вигляді стягнення пені за несвоєчасне виконання відповідачем свого обов’язку по поверненню коштів.

З огляду на викладені обставини, позовні вимоги про стягнення з відповідача пені в сумі 152,2 грн. задоволенню не підлягають, а рішення суду першої інстанції в цій частині залишається без змін.

При цьому колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на наступне.

Як слідує зі змісту оспорюваного рішення, в частині позовних вимог про стягнення з відповідача суми 20842 грн. провадження у справі припинено з посиланням на п. 1 – 1 ст. 80 ГПК України, з чим колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної (в тому числі судової) влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 2 статті 83 ГПК України передбачено право господарського суду щодо виходу за межі позовних вимог (за наявності передбачених цією нормою умов, і про це є клопотання заінтересованої сторони), але не зміни таких вимог на власний розсуд чи спонукання до їх уточнення.

Вказана правова позиція викладена також в п. 14 Інформаційного листа ВГСУ від 11.04.2005 року N 01-8/344 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2004 році».

Отже, виходячи з правил, встановлених ГПК України, суд позбавлений права самостійно змінювати предмет позову, в тому числі доповнювати його не заявленими позивачем вимогами.

Згідно ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Враховуючи заяву позивача про уточнення позовних вимог (а.с. 18), якою він відмовився від вимог в частині стягнення 20842 грн., предметом позову по даній справі є стягнення з відповідача передоплати в сумі 6700 грн., перерахованої позивачем на виконання умов договору № 09/10 від 26.07.2010 року, та пені в сумі 152,05 грн., в той час як суд першої інстанції, окрім заявлених позивачем, розглянув і позовну вимогу про стягнення з відповідача суми в розмірі 20842 грн., провадження за якою припинив, чим безпідставно вийшов за межі позовних вимог.

Згідно роз’яснень Пленуму Верховного суду України, викладених в п.1 постанови від 29.12.1976 р. №11 «Про судове рішення», обґрунтованим визнається рішення», в якому повно відображені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Законним рішення є тоді, коли суд, встановивши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що при прийнятті оспореного рішення судом першої інстанції мало місце неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, тому рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 року у справі № 35/526 підлягає зміні, в задоволенні позовних вимог відмовляється.

Судові витрати за подачу позову, відповідно до ст. ст. 44, 49 ГПК України, покладаються на позивача.

Щодо витрат відповідача за подачу апеляційної скарги, слід зазначити наступне.

Статтею 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року № 7-93 встановлені ставки державного мита в таких розмірах:

- із позовних заяв, що подаються до господарських судів, із заяв майнового характеру 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, державне мито справляється у розмірі 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян;

- із апеляційних і касаційних скарг на рішення та постанови – 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті у разі подання заяви для розгляду спору в першій інстанції, а із спорів майнового характеру –50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми (підпункт “а”, “г” пункту 2 зазначеної статті).

Відповідачем рішення суду першої інстанції оскаржене в повному обсязі і сплачено при цьому 140 грн. (платіжне доручення № 294 від 25.11.2010 року).

Оспорюваним рішенням суду з відповідача користь позивача присуджено до стягнення 6700 грн., а отже, за оскарження вказаної майнової вимоги відповідач мав сплатити 51 грн. державного мита, які, враховуючи висновки, викладені в зазначеній постанові, підлягають стягненню з позивача на користь відповідача.

Решта сплачених позивачем витрат по сплаті державного мита, що становить 89 грн. (140-51), сплачено відповідачем надмірно, а отже, підлягає поверненню з державного бюджету.

Керуючись с-т.ст. 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Техно – Груп» на рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/526 задовольнити.

2. Рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/526 змінити.

3. Викласти резолютивну частину рішення господарського суду міста Києва від 08.11.2010 у справі № 35/526 в наступній редакції:

          « В задоволенні позову відмовити повністю»

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Чарнокіт»(83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 17-б, ідентифікаційний код 32954158) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Індустрія Техно-Груп» (03039, м. Київ, проспект Червонозоряний, 128, ідентифікаційний код 37033026) витрати по сплаті державного мита за подачу апеляційної скарги в сумі 51 (п’ятдесят одна) грн.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Індустрія Техно-Груп» (03039, м. Київ, проспект Червонозоряний, 128, ідентифікаційний код 37033026) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в сумі 89 (вісімдесят дев’ять) грн., перераховане платіжним дорученням № 294 від 25.11.2010 року, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

6. Видачу наказів на виконання даної постанови доручити господарському суду міста Києва.

7. Повернути до господарського суду міста Києва матеріали справи № 35/526.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

21.02.11 (відправлено)