Рішення № 14420438, 10.03.2011, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"10" березня 2011 р. Справа № 7/021-11

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико», м. Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум», Київська область, Білоцерківський район, с. Трушки,

про стягнення 376 019,90 грн.,

за участю представників сторін:

від позивача: Можаєва О.О. –представник за дорученням б/н від 06.01.2011 року;

від відповідача: не з’явились,

секретар судового засідання: Мельничук Л.В.

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Шико»(далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою б/н від 26.01.2011 року (вх. №326 від 31.01.2011 року) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»(далі –відповідач) про стягнення 376 019,90 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що ухвалою господарського суду Київської області від 10.11.2009 року у справі №3/261-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»про стягнення 348 129,01 грн. було затверджено мирову угоду, укладену між сторонами, і припинено провадження у справі №3/261-09 на цій підставі. У зв’язку з тим, що в добровільному порядку, затверджена ухвалою господарського суду Київської області від 10.11.2009 року, мирова угода відповідачем виконана не була, позивач просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»305 202,42 грн. суми боргу по мировій угоді, та нарахованих на вказану суму 27 658,24 грн. пені, 32 697,46 грн. інфляційних втрат та 10 461,78 грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 31.01.2011 року було порушено провадження у справі №7/021-11 та призначено її розгляд на 24.02.2011 року.

У зв’язку з неявкою у судове засідання 24.02.2011 року представників відповідача, який у відповідності до ч. 1 ст. 64 ГПК України належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду спору, розгляд справи відкладався на 10.03.2011 року.

У судовому засіданні 10.03.2011 року представник позивача підтримав позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представники відповідача у судове засідання 10.03.2011 року повторно не з’явились. Відповідач про дату, час та місце розгляду спору повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позовну заяву не надав.

На підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відзиву на позовну заяву та без участі представників відповідача за наявними в ній матеріалами, так як їх нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

У судовому засіданні 10.03.2011 року господарським судом на підставі ч. 2 ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши та оцінивши наявні докази в їх сукупності, суд встановив:

Ухвалою господарського суду Київської області від 10.11.2009 року у справі №3/261-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»про стягнення 348 129,01 грн. було затверджено мирову угоду та на підставі п. 7 ст. 80 ГПК України припинено провадження у справі.

Згідно п. 1, затвердженої мирової угоди, сторони встановили, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором №562/208/07-0 від 15 травня 2007 року, що є предметом позову, становить 326 406 (триста двадцять шість тисяч чотириста шість) гривень 13 коп., з яких : 196 200 (сто дев’яносто шість тисяч двісті) гривень 31коп. - заборгованість за реалізований товар, 130 205 (сто тридцять тисяч двісті п’ять) гривень 82коп. - вартість товарного залишку (нереалізованого товару).

Пунктом 3 мирової угоди визначено, що відповідач гарантує, що заборгованість яка дорівнює 196 200,31грн. буде погашена наступним чином:

- до 16 листопада 2009 року - 25000 (двадцять п’ять тисяч) гривень;

- до 23 листопада 2009 року - 25000 (двадцять п’ять тисяч) гривень;

- до 30 листопада 2009 року - 26 200 (двадцять шість тисяч двісті гривень) 31 коп.;

- до 07 грудня 2009 року - 20000 (двадцять тисяч) гривень;

- до 14 грудня 2009 року - 20000 (двадцять тисяч) гривень;

- до 21 грудня 2009 року - 20000 (двадцять тисяч) гривень;

- до 28 грудня 2009 року - 20000 (двадцять тисяч) гривень;

- до 11 січня 2010 року - 20000 (двадцять тисяч) гривень;

- до 18 січня 2010 року - 20000 (двадцять тисяч) гривень.

Сторонами (п. п. 4, 5 мирової угоди) погоджено, що відповідач зобов’язується повернути товарний залишок на суму 130 205 (сто тридцять тисяч двісті п’ять) гривень 82 коп. позивачу до 01 грудня 2009 року. Судові витрати по справі, а саме державне мито в сумі 3 481 грн. 29 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 315 грн. відповідач зобов’язується сплатити позивачу в строк до 20 листопада 2009 року.

Ухвала господарського суду Київської області від 10.11.2009 року, якою затверджену мирову угоду по справі №3/261-09, набрала законної сили.

Як стверджує позивач та підтверджується наявними в матеріалах справи копіями банківських виписок по особовому рахунку позивача, відповідач свої зобов’язання перед позивачем щодо оплати визнаної заборгованості за реалізований товар у сумі 196 200,31 грн. згідно умов мирової угоди виконав лише частково, а саме сплативши 14.01.2010 року 25 000,00 грн., а тому сума заборгованості у розмірі 171 200,31 грн. (196 200,31 грн. –25 000,00 грн.) залишилась Товариством з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»несплаченою.

Окрім того, господарським судом встановлено, що у визначені умовами мирової угоди строки товарний залишок на суму 130 205,82 грн. та судові витрати (3 481,29 грн. державного мита та 315,00 грн. витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу) Товариством з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»повернуто і сплачено також не було.

Вищенаведені, встановлені господарським судом і підтверджені наявними в матеріалах справи документами, обставини справи, свідчать про те, що станом на дату розгляду справи в господарському суді заборгованість відповідача перед позивачем становить 305 202,42 грн., з яких 171 200,31 грн. заборгованість за реалізований товар, 130 205,82 грн. вартість товарного залишку та 3 796,29 грн. судові витрати.

При цьому, господарський суд зазначає, що відповідно ч. ч. 3, 4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України мирова угода може стосуватися лише прав і обов’язків сторін щодо предмету позову. Про прийняття відмови позивача від позову або про затвердження мирової угоди сторін господарський суд виносить ухвалу, якою одночасно припиняє провадження у справі.

Ухвала господарського суду є виконавчим документом згідно з п.2 ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції діючій на момент винесення ухвали.

Згідно ст.115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов’язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Зазначене кореспондується із п.2 ч.2 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якого підлягають виконанню Державною виконавчою службою ухвали, постанови судів у господарських справах.

В силу п.1 ч.1 ст.18 Закону, державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа за заявою стягувача про примусове виконання рішення, зазначеного у ст.3 цього Закону.

Згідно ст.1 Закон України «Про виконавче провадження»виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) –це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі –рішення).

Тобто, Закон України «Про виконавче провадження»визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Таким чином, оскільки ухвала господарського суду є виконавчим документом, то вона і як виконавчий документ повинна містити у своїй резолютивній частині не лише вказівку про затвердження мирової угоди, а й інші передбачені законодавством (статтею 86 ГПК України та статтею 19 названого Закону) ознаки і відомості.

За умов недодержання відповідних вимог ухвала суду про затвердження мирової угоди не може вважатись виконавчим документом, що підлягає виконанню державною виконавчою службою.

При цьому господарський суд зазначає, що мирова угода за своєю правовою природою у відповідності з нормами Цивільного кодексу України є правочином, що згідно ст.629 цього Кодексу підлягає обов’язковому виконанню. Заінтересована сторона (стягувач) не позбавлена права звернутись до господарського суду з позовною заявою про спонукання виконання мирової угоди, оскільки згідно з вимогами ст.16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів сторони є примусове виконання обов’язку в натурі.

У разі ж ухилення однієї зі сторін від виконання мирової угоди:

- якщо ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини другої статті 3 названого Закону і підлягає виконанню державною виконавчою службою; тому за наявності зазначеної умови позовна заява про спонукання до виконання мирової угоди не підлягає розгляду в господарських судах;

- якщо ж ухвала суду про затвердження мирової угоди не містить усіх даних, зазначених у статті 19 названого Закону, то така ухвала не має статусу виконавчого документа, і інша сторона у справі не позбавлена права звернутися з позовом про спонукання до виконання мирової угоди (абз. 9 п.3.9.6. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»№02-5/289 від 18.09.1997 року).

При цьому, стаття 19 Закону України «Про виконавче провадження» визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку.

Так, зокрема, у виконавчому документі повинні бути зазначені:

1) назва документа, дата видачі та найменування органу, посадової особи, що видали документ;

2) дата і номер рішення, за яким видано виконавчий документ;

3) найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім.’я та по батькові за його наявності для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника за його наявності (для юридичних осіб), індивідуальний ідентифікаційний номер стягувача та боржника за його наявності (для фізичних осіб - платників податків), а також інші відомості, якщо вони відомі суду чи іншому органу, що видав виконавчий документ, які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню, такі як дата і місце народження боржника та його місце роботи (для фізичних осіб), місцезнаходження майна боржника тощо;

4) резолютивна частина рішення;

5) дата набрання чинності рішенням;

6) строк пред’явлення виконавчого документа до виконання.

Виконавчий документ має бути підписаний уповноваженою посадовою особою і скріплений печаткою.

Тобто, згідно вимог згаданого вище Закону України «Про виконавче провадження»в редакції діючій на момент затвердження мирової угоди, тільки у тому випадку, якщо ухвала суду про затвердження мирової угоди відповідає вимогам його статті 19, то вона є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини 2 статті 3 цього Закону і підлягає її виконанню Державною виконавчою службою. Аналогічна правова позиція була викладена у постановах Вищого господарського суду України від 22.09.2010 року у справі №26/6 та від 29.11.2010 року у справі №22/48.

Дослідивши подану представником позивача копію ухвали господарського суду Київської області від 10.11.2009 року у справі №3/261-09 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»про стягнення 348 129,01 грн., якою було затверджено мирову угоду, господарським судом встановлено, що вказана ухвала не містить всіх обов’язкових реквізитів, передбачених ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження». Так, зокрема, в ній не вказано найменування (для юридичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб), ідентифікаційний код суб’єкта господарської діяльності стягувача та боржника; дати набрання чинності рішенням; строку пред’явлення виконавчого документа до виконання. Відтак вищенаведене свідчить, що зазначена ухвала господарського суду про затвердження мирової угоди не відповідає вимогам статті 19 Закону України «Про виконавче провадження», а тому вона не є виконавчим документом у розумінні пункту 2 частини 2 статті 3 цього Закону і не підлягає виконанню державною виконавчою службою.

Зважаючи на викладене, господарський суд зазначає, що заявлений позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико»до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»про стягнення заборгованості за мировою угодою (спонукання до виконання зазначеної мирової угоди відповідачем (боржником) є правомірним.

При цьому, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічні вимоги встановлені ст. 193 ГК України.

Згідно ст. 530 ЦК України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 599 ЦК України вказує на те, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

За таких обставин, суд дійшов висновку про прострочення виконання зобов’язання боржником, що в свою чергу є підставою для стягнення суми заборгованості за невиконання затвердженої господарським судом мирової угоди у розмірі 305 202,42 грн., з яких 171 200,31 грн. заборгованість за реалізований товар, 130 205,82 грн. вартість товарного залишку та 3 796,29 грн. судові витрати, оскільки, відповідно до ч. 7 ст. 193 ГК України, одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Одночасно, позивачем заявлено вимогу про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»нарахованої на суму заборгованості по мировій угоді 27 658,24 грн. пені, однак господарський суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Тобто всі правочини щодо забезпечення виконання зобов’язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

У відповідності до ст. 207 ЦК України вимога щодо письмової форми правочину вважається дотриманою, якщо його зміст зафіксовано не лише в одному або кількох документах, підписаних сторонами (стосовно юридичних осіб підпис суб’єктів, уповноважених на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, скріплюється печаткою), а й у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Відповідно до ст. 207 ЦК України письмовій формі відповідає правочин у електронному вигляді, якщо він вчинений із дотриманням вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»і Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Дослідивши умови затвердженої ухвалою суду мирової угоди, господарський суд встановив, що сторони у мировій угоді не передбачили такого виду забезпечення зобов’язання та міри відповідальності як неустойка. Жодних додаткових угод, листів чи телеграм, в яких би сторони закріпили такий вид відповідальності як неустойка у вигляді пені за неналежне виконання зобов’язань по мировій угоді сторонами не укладалось.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов до висновку, що нарахування позивачем пені за неналежне виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум» умов затвердженої ухвалою господарського суду від 10.11.2009 року мирової угоди є безпідставним та необґрунтованим, а відтак господарський суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення 27 658,24 грн. пені.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 32 697,46 грн. інфляційних втрат та 10 461,78 грн. 3% річних господарський суд відмовляє у задоволенні цих вимог з наступних підстав.

Відповідно до ст.509 ЦК України, ст.173 ГК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та ст.174 ГК України.

Названі норми передбачають, що господарські зобов’язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших правочинів.

В силу ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України, господарське зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Якщо зобов’язання не виконано або виконано неналежним чином, то воно не припиняється, а навпаки на сторону, яка допустила неналежне виконання, покладаються додаткові юридичні обов’язки, у тому числі передбачені ст.625 ЦК України, оскільки остання передбачає, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Відповідно до вимог ч.2 ст.625 ЦК України, боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, діюче законодавство не пов’язує припинення зобов’язання з наявністю судового рішення чи відкриття виконавчого провадження з його примусового виконання.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Грошовим є зобов’язання, за яким боржник зобов’язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України та статтею 174 ГК України.

Із матеріалів справи вбачається, що у відповідача виник обов’язок виконувати належним чином умови укладеного сторонами договору №562/208/07-0 від 15.05.2007 року.

Відповідно до мирової угоди, затвердженої ухвалою суду, сторонами визнано, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем за договором №562/208/07-0 від 15 травня 2007 року, що є предметом позову, становить 326 406 (триста двадцять шість тисяч чотириста шість) гривень 13 коп., з яких : 196 200 (сто дев’яносто шість тисяч двісті) гривень 31коп. - заборгованість за реалізований товар, 130 205 (сто тридцять тисяч двісті п’ять) гривень 82коп. - вартість товарного залишку (нереалізованого товару). Цією ж мировою угодою сторонами визнано, що вказана заборгованість має бути виплачена і повернута відповідачем згідно погодженого сторонами графіку та у встановлені строки.

Отже, нарахування позивачем передбачених ст.625 ЦК України інфляційних втрат та 3% річних у зв’язку з невиконанням саме мирової угоди, є безпідставними, оскільки мирова угода, яка затверджена судом, не є договором у цивільно-правовому розумінні, так як порядок її укладання та затвердження регламентовано відповідними положеннями Господарського процесуального кодексу України (така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 20.01.2009р. у справі №24/489).

Враховуючи викладене, підставою позову про стягнення інфляційних втрат та 3% річних, які можуть бути нараховані лише на суму основного боргу, є невиконання відповідачем взятого на себе зобов’язання саме за договором №562/208/07-0 від 15 травня 2007 року, а не невиконання умов мирової угоди в частині виплати визнаних платежів.

За таких обставин, заявлені у даній справі вимоги в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних не можуть задоволені з підстав неналежного виконання відповідачем затвердженої ухвалою суду мирової угоди, і підлягають розгляду в межах іншої справи з інших підстав –неналежного виконання відповідачем умов договору 562/208/07-0 від 15 травня 2007 року. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України від 02.03.2010 року у справі №12/190/09 та від 10.03.2010 року у справі №18/165.

За таких обставин, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, у сумі 305 202,42 грн. боргу. В іншій частині позову, а саме в стягненні 27 658,24 грн. пені, 32 697,46 грн. інфляційних втрат та 10 461,78 грн. 3% річних, суд відмовляє.

Оскільки спір виник з вини Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бебі Бум»(09152, Київська область, Білоцерківський район, с. Трушки, площа Центральна, буд. 4, код ЄДРПОУ 32445055) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Шико»(01024, м. Київ, вул. Академіка Богомольця, буд.6, код ЄДРПОУ 23744507) 305 202 (триста п’ять тисяч двісті дві) грн 42 коп. боргу та судові витрати: 3 760 (три тисячі сімсот шістдесят) грн 20 коп. державного мита і 236 (двісті тридцять шість) грн 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя Антонова В.М.

Повне рішення складено 15.03.2011 року