Постанова № 14414690, 15.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.03.2011                                                                                           № 20/10

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Євсікова О.О.

суддів:           Борисенко І.В.

          Шипко В.В.

при секретарі:           

За участю представників:

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Чесна музика"

на рішення Господарського суду м.Києва від 26.01.2011

у справі № 20/10 (Палій В.В. .....)

за позовом                               ТОВ "Мун Рекордс"

до                                                   ТОВ "Чесна музика"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   стягнення 4984,16 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позовні вимоги заявлені про стягнення з відповідача заборгованість в сумі 4.984,16 грн. (3.392,20 грн. основного боргу, 154,33 грн. пені, 1.190,64 грн. збитків від інфляції, 246,99 3 % річних) за неналежне виконання відповідачем умов Ліцензійного договору № 03/12/09-М від 03.12.2009 р., а також 102,00 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.01.2011 р. у справі № 20/10 (далі – Рішення суду) позов задоволено частково: стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чесна музика” (м. Київ, бул. Лихачова, 1/27, оф. 106-107; м. Київ, вул. Солом’янська, 33, код ЄДРПОУ 33628584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МУН РЕКОРДС” (м. Київ, вул. Іскрівська/Міцкевича, 9/9, код ЄДРПОУ 36883133) 3.392,20 грн. основного боргу, 143,35 грн. пені, 146,33 грн. збитків від інфляції, 27,28 грн. 3 % річних, 75,91 грн. державного мита, 175,63 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з даним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить Рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було зроблено помилковий висновок про те, що між позивачем та відповідачем не було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог за Ліцензійним договором № 03/12/09-П від 03.12.2009 р. на суму 3.392,20 грн. з мотивів наявності заперечень з боку позивача щодо зарахування зустрічних однорідних вимог, з огляду на що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з урахуванням уточненого судом розрахунку штрафних санкцій, оскільки відповідачем не було надано доказів в підтвердження погашення існуючої заборгованості.

На думку апелянта, даний висновок суду не відповідає дійсним обставинам справи та суперечить вимогам чинного законодавства України, зокрема, ст. 601 ЦК України, ст. 203 ГК України, виходячи зі змісту яких згода іншої сторони на проведення взаємозаліку однорідних зустрічних вимог не потрібна.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2011 р. прийнято до розгляду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Чесна музика” і порушено апеляційне провадження у справі № 20/10.

Представник скаржника у судовому засіданні 15.03.2011 р. підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Представник позивача у судовому засіданні 15.03.2011 р. заперечував проти доводів скаржника, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в її задоволенні.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.

Як підтверджено матеріалами справи, 03.12.2009 р. між ПП “Студія “МУН” та відповідачем укладено Ліцензійний договір № 03/12/09-М, відповідно до умов якого ліцензіар (позивач) передає ліцензіату (відповідач) права на користування творів та кліпів способами, передбаченими даним договором, а також право на дозвіл і заборону використання творів іншими особами.

Між ТОВ “Чесна музика”, в якості ліцензіата, ПП “Студія “МУН”, в якості попередньої компанії, та ТОВ “МУН РЕКОРДС”, в якості нової компанії (позивач) 01.01.2010 р. було укладено Додаткову угоду до ліцензійного договору № 03/12/09-М від 03.12.2009 р. про заміну сторін в договорі, відповідно до умов якої попередня компанія передає свої права та обов’язки по ліцензійному договору, а нова компанія безвідмовно приймає їх на себе в об’ємі та на умовах, які існували на момент укладення даної Додаткової угоди.

Відповідно до п. 2 Додаткової угоди з дня укладення даної додаткової угоди нова компанія (позивач у справі) стає новою стороною договору та зобов’язується виконувати всі обов’язки, які покладені на ліцензіара по договору.

Відповідно до п. 3.3.2 договору відповідач зобов’язаний виплачувати ліцензіару винагороду за отримані по договору права в порядку та строки, визначені даним договором.

Пунктом 5.3 договору встановлено, що відповідач зобов’язується виплачувати винагороду, яка належить ліцензіару за кожний звітний період, не пізніше 30 (тридцятого) числа місяця, наступного за відповідним звітним періодом за умови своєчасного отримання від позивача підписаної звітної відомості.

Згідно з п. 5.4 договору за надання позивачем відповідачу прав відповідач виплачує позивачу винагороду в розмірі 70 % від усіх сум, отриманих відповідачем в результаті використання об’єктів, в тому числі за субліцензійними договорами.

За період з 01.04.2010 р. по 30.09.2010 р. між сторонами були підписані уповноваженими особами та скріплені печатками сторін звітні відомості (містяться в матеріалах справи) щодо публічних прав на твори, кліпи, відповідно до яких до сплати відповідачем позивачу за вищезазначений період загалом підлягає 3.392,20 грн., що випливає з наступного:

- загальна сума, отримана відповідачем в результаті використання об’єктів (творів) за період з 01.04.2010 р. по 30.07.2010 р., склала 2.979,90грн.;

- загальна сума, отримана відповідачем в результаті використання об’єктів (творів) за період з 01.07.2010 р. по 30.09.2010 р., склала 412,30 грн.

Також сума, яка підлягає виплаті відповідачем позивачу в розмірі 3392,20 грн. підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) №ОУ-0000082 від 27.07.2010 р. та актом виконаних робіт від 19.10.2010 р., які підписані уповноваженими представниками позивача, відповідача та скріплені печатками юридичних осіб (належним чином завірені копії – в матеріалах справи).

Проте відповідач свої зобов’язання по виплаті винагороди позивачу в сумі 3.392,20 грн. не виконав.

Позивач 25.10.2010 р. надіслав на адресу відповідача претензію № 90 від 21.10.2010 р. з вимогою про сплату заборгованості з оплати винагороди позивачу, яка отримана відповідачем 29.10.2010 р., що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Проте відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.

За наведених обставин, позивач просить суд стягнути з відповідача 3392,20 грн. - основну заборгованість - винагороду.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає про безпідставність позовних вимог та заперечує проти їх задоволення з огляду на те, що відповідачем було проведено з позивачем зарахування зустрічних однорідних вимог за даним Договором № 03/12/09-М від 03.12.2009р. та за іншим укладеним між сторонами Договором № 03/12/09-П від 03.12.2009 р. на суму 3392,20грн.

Відповідач зазначає, що умовами п. 4.4 вказаного Договору № 03/12/09-П від 03.12.2009 р. передбачено сплату позивачем штрафу в розмірі 1.000,00 грн. (за кожен факт порушення) за порушення позивачем гарантій, зазначених в договорі.

У зв’язку з допущенням позивачем порушень гарантій, зазначених у договорі № 03/12/09-П від 03.12.2009 р., відповідач направив позивачу претензію № 988/07/10 від 16.06.2010 р. щодо сплати штрафних санкцій загалом у сумі 49.000,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком поштової установи та описом вкладення у цінний лист від 22.06.2010 р. Крім того у претензії позивач зазначив, що у разі незадоволення вимог щодо сплати штрафу в сумі 49.000,00грн. відповідач залишає за собою право застосування зарахування зустрічних однорідних вимог. До претензії були додані факти, які підтверджують такі порушення. Як зазначено у відзиві, позивач відповіді на претензію не надав, штраф у сумі 49.000,00 грн. не сплатив. Відтак, апелянт вважає себе кредитором, а позивача – боржником при виконанні грошового зобов’язання по сплаті штрафних санкцій у сумі 49.000,00 грн. за договором № 03/12/09-П від 03.12.2009 р.

За вказаних обставин, апелянт вважає своє зобов’язання по оплаті винагороди позивачу за отримані права за договором № 03/12/09-М від 03.12.2009 р. у сумі 3.392,20 грн. припиненими шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також відповідачем було направлено позивачу заяву № 1001/07/10 від 29.07.2010 р. про зарахування зустрічних однорідних вимог, зокрема, за договором № 03/12/09-М від 03.12.2009 р. на суму 3.392,20 грн.

Позивач вважає помилковим твердження відповідача, що факт направлення претензії позивачу автоматично створив для останнього зобов’язання зі сплати штрафних санкцій. А оскільки позивач у відповіді на претензію заперечив проти нарахування таких штрафних санкцій, то твердження відповідача про зарахування зустрічних однорідних вимог за Договором № 03/12/09-М від 03.12.2009 р. є необґрунтованими та безпідставними.

Колегія суддів погоджується з місцевим судом стосовно того, що між сторонами у встановленому законом порядку не було проведено зарахування зустрічних однорідних вимог, однак з інших підстав.

Відповідно до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням, зокрема, зустрічних однорідних вимог; таке зарахування може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

За змістом наведеної норми згоди іншої сторони у зобов'язанні із зарахуванням вимог не вимагається.

Закон не виключає можливості здійснення відповідачем зарахування зустрічних однорідних вимог і в процесі судового розгляду. У такому випадку відповідна заява обов'язково повинна мати письмову форму й адресуватися позивачеві, а її копія і докази надсилання позивачеві (чи одержання ним) подаватися господарському суду.

Відповідач може також звернутися із зустрічним позовом до позивача в порядку статті 60 ГПК.

Припинення зобов'язання зарахуванням означає відсутність предмета спору за умови, якщо між сторонами не залишилися спірних (неврегульованих) питань. Наприклад, якщо позивач заперечує існування своєї заборгованості перед відповідачем, у господарського суду немає підстав для висновку про відсутність предмета спору. Вказана правова позиція визначена у Листі Вищого господарського суду України від 12.03.2009 р. № 01-08/163 “Про деякі питання, порушені у відповідних записках про роботу господарських судів України у другому півріччі 2008 року щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України”.

В матеріалах справи міститься лист позивача № 58 від 13.08.2010 р., в якому позивач заперечує проти зарахування зустрічних однорідних вимог, оскільки вважає безпідставним та необґрунтованим нарахування відповідачем штрафу в розмірі 49.000,00 грн., у зв’язку з відсутністю порушення з боку позивача щодо надання відповідачу гарантій за договором.

Такі ж заперечення були висловлені позивачем і під час розгляду справи в суді.

Як зазначено у листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008 р. “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” згідно з частиною третьою статті 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони. Аналогічні правила містить і стаття 601 ЦК України. Отже, заява однієї сторони про зарахування зустрічної однорідної вимоги є одностороннім правочином, який має наслідком припинення зобов'язань.

Якщо друга сторона вважає, що заява першої сторони є нікчемним правочином, а відтак не припиняє зобов'язання (наприклад, за відсутністю зобов'язання другої сторони або в разі недопустимості зарахування зустрічних вимог згідно з частинами четвертою, п'ятою статті 203 ГК України, статтею 602 ЦК України), то друга сторона вправі звернутися до суду з позовом про примусове виконання зобов'язання першою стороною в натурі або про застосування інших способів захисту, встановлених законом.

Таким чином, позивач правомірно звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за неналежне виконання відповідачем умов Ліцензійного договору № 03/12/09-М від 03.12.2009 р.

Переглядаючи спір по суті, колегія суддів також бере до уваги таке.

ТОВ «МУН РЕКОРДС» подало позов в даній справі, обґрунтовуючи його неналежним виконання відповідачем умов Ліцензійного договору № 03/12/09-М від 03.12.2009 р.

ТОВ «Чесна музика» наполягає на зарахуванні зустрічних однорідних вимог, посилаючись на неналежне виконання позивачем умов Ліцензійного договору № 03/12/09-П від 03.12.2009 р.

Тобто, зобов’язання сторін в даному спорі мають різні фактичні та правові (договірні) підстави.

При цьому колегія суддів відзначає, що під час розгляду даного спору суд має з’ясувати факт вчинення відповідного правочину (зарахування), його дійсність (у т.ч. відповідність чинному законодавству), тобто чи є він підставою для припинення відповідних зобов’язань.

До матеріалів справи долучено копію ухвали Господарського суду міста Києва від 17.02.2011 р., якою порушено провадження у справі 12/63 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чесна музика” до Товариства з обмеженою відповідальністю „МУН РЕКОРДС” про стягнення 49.000,00 грн. заборгованості за договором № 03/12/09-П від 03.12.2009 р. Копія відповідної позовної заяви також наявна у справі.

Таким чином, відповідач, стверджуючи про зарахування зустрічних однорідних вимог, заявив до стягнення усю суму заборгованості в розмірі 49.000,00 грн., що вказує на те, що сам апелянт не провір вказаного зарахування на підставі договору № 03/12/09-П від 03.12.2009 р.

Таким чином, місцевий суд, хоча й з інших підстав, однак дійшов вірного висновку, що між позивачем та відповідачем не проведено зарахування зустрічних однорідних вимог за договором № 03/12/09-М від 03.12.2009 р. на суму 3.392,20 грн. через заперечення такого зарахування позивачем.

При цьому місцевий суд, як і колегія суддів, не можуть вирішувати питання про наявність заборгованості у розмірі 49.000,00 грн. за № 03/12/09-П від 03.12.2009 р., оскільки вказані обставини підлягають встановленню в межах іншого спору із самостійним предметом, а саме у справі 12/63 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чесна музика” до Товариства з обмеженою відповідальністю „МУН РЕКОРДС” про стягнення 49.000,00 грн. заборгованості за № 03/12/09-П від 03.12.2009 р.

Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів також відхиляє заявлене апелянтом клопотання від 15.03.2011 р. про зупинення провадження у справі до вирішення Господарським судом міста Києва справи № 12/63 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Чесна музика” до Товариства з обмеженою відповідальністю „МУН РЕКОРДС” про стягнення 49.000,00 грн. заборгованості за договором № 03/12/09-П від 03.12.2009 р., виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ГПК України господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом.

Заявник стверджує, що в разі задоволення позову у справі № 12/63 буде доведено факт правомірності проведення зарахування зустрічних однорідних вимог відповідачем та відповідно - факт відсутності заборгованості відповідача перед позивачем за ліцензійним договором № 03/12/09-М від 03.12.2009 р.

На думку апеляційного суду, розгляд справи № 12/63 не перешкоджає вирішенню даного спору, оскільки обставини щодо проведення зарахування зустрічних однорідних вимог було досліджено в межах розгляду даної справи та, за висновком апеляційного суду, зробленим на підставі наявних у справі доказів, зарахування, про яке стверджує апелянт, відповідно до положень законодавства фактично проведено не було.

Відповідно до ст. 1109 ЦК України за ліцензійним договором одна сторона (ліцензіар) надає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог цього Кодексу та іншого закону.

У ліцензійному договорі визначаються вид ліцензії, сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо), розмір, порядок і строки виплати плати за використання об'єкта права інтелектуальної власності, а також інші умови, які сторони вважають за доцільне включити у договір.

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Укладеним між сторонами договором відповідачу надано невиключне право на використання на території України об’єктів авторського права-музичних творів (частин музичних творів), володарем виключних авторських прав на які є позивач.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог-відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язані встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Таким чином, відповідач, в порушення умов Договору № 03/12/09-М від 03.12.2009 р., не виконав своє зобов’язання щодо виплати винагороди позивачеві в сумі 3.392,20 грн. у строки, визначені договором, а тому вимога позивача про стягнення з відповідача 3.392,20 грн. основного боргу з виплати винагороди вважається обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача за порушення виконання грошового зобов’язання 154,33 грн. пені, 153,11 грн. збитків від інфляції, 27,28 грн. 3 % річних.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (п. 1 ст. 612 ЦК України).

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до п. 4.6 договору у випадку несвоєчасної оплати винагороди позивачу, відповідач сплачує пеню в розмірі 3 % від суми, яка належить позивачу винагороди за кожний день прострочення.

Відповідно до п. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняться через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Ознайомившись з розрахунком пені, місцевий суд задовольнив зазначену вимогу відповідно до уточненого розрахунку суду у розмірі 143,35 грн. – пені.

Як встановлено колегією суддів, місцевим судом у вказаному розрахунку допущено арифметичну помилку, а саме: розмір пені згідно з розрахунком апеляційного суду складає не 143,35 грн., а 138,00 грн.:

(заборгованість за період 01.08.2010 р. – 09.08.2010 р.: кількість днів прострочення – 9, облікова ставка НБУ 8,5000 %, сума боргу – 2.979,90 грн., розрахунок: 2.979,90 грн. х 8,5 % х 2 / 365 х 100 = 12,49 грн.;

заборгованість за період: 10.08.2010 р. – 18.11.2010 р.: кількість днів прострочення – 100, облікова ставка НБУ 7,5000 %, сума боргу – 2.979,90 грн., розрахунок: 2.979,90 грн. х 7,5 % х 2 / 365 х 100 = 122,46 грн.;

заборгованість за період: 01.11.2010 р. – 18.11.2010 р.: кількість днів прострочення – 18, облікова ставка НБУ 7,5000 %, сума боргу – 412,30 грн., розрахунок: 412,30 грн. х 7,5 % х 2 / 365 х 100 = 3,05 грн.;

Всього: 12,49 грн. + 122,46 грн. + 3,05 грн. = 138,00 грн.)

З урахуванням наведеного з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 138,00 грн., а оскаржуване рішення у цій частині підлягає зміні.

Згідно з п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Ознайомившись з розрахунком збитків від інфляції, місцевий суд вірно задовольнив зазначену вимогу відповідно до уточненого розрахунку суду у розмірі 146,33 грн. збитків від інфляції, з урахуванням того, що у листопаді 2010 р. індекс інфляції складав 100,3%.

Також місцевий суд вірно визначив, що вимога про стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню відповідно до розрахунку позивача у розмірі 27,28 грн.

Колегія суддів також погоджується з висновком місцевого суду про те, що клопотання про вжиття заходів до забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові суми, що належать відповідачу, задоволенню не підлягала, оскільки позивачем не подано доказів в підтвердження того, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Витрати по оплаті державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу згідно зі ст. 49 ГПК України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач не оспорив ціну позову, позовні вимоги визнаються обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково, а саме: 3.392,20 грн. основного боргу, 138,00 грн. пені, 146,33 грн. збитків від інфляції, 27,28 грн. 3% річних.

Згідно зі ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є, зокрема, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи.

Згідно з ч. 1 ст. 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право:

1) залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а скаргу без задоволення;

2) скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення;

3) скасувати рішення повністю або частково і припинити провадження у справі або залишити позов без розгляду повністю або частково;

4) змінити рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, не підтверджуються доказами, наявними в матеріалах справи.

Всі інші доводи та заперечення сторін, надані на їх підтвердження докази колегією суддів до уваги не беруться на підставі ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, оскільки не мають значення для справи з урахуванням заявлених позовних вимог та визначених законодавством підстав для їх задоволення.

Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2011 р. у справі № 20/10 підлягає зміні в частині визначення розміру пені, що належить стягнути з відповідача.

Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати, понесені скаржником при поданні апеляційної скарги зі сплати державного мита, не відшкодовуються та покладаються на апелянта.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 33, 75, 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Чесна музика” залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2011 р. у справі № 20/10 змінити, виклавши п. 2 його резолютивної частини у наступній редакції:

„Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Чесна музика” (м. Київ, бул. Лихачова, 1/27, оф. 106-107; м. Київ, вул. Солом’янська, 33, код ЄДРПОУ 33628584) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МУН РЕКОРДС” (м. Київ, вул. Іскрівська/Міцкевича, 9/9, код ЄДРПОУ 36883133) 3.392,20 грн. – основного боргу, 138,00 грн. – пені, 146,33 грн. – збитків від інфляції, 27,28 грн. – 3 % річних, 75,90 грн. – державного мита, 175,60 грн. – витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.”

3. В решті рішення Господарського суду міста Києва від 26.01.2011 р. у справі №20/10 залишити без змін.

4. Матеріали справи № 20/10 повернути до Господарського суду міста Києва.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до касаційної інстанції у встановленому законом порядку.

Головуючий суддя                                                                      Євсіков О.О.

Судді                                                                                          Борисенко І.В.

                                                                                          Шипко В.В.