Постанова № 14414678, 16.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.03.2011                                                                                           № 33/349

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Лосєва А.М.

суддів:           Іваненко Ю.Г.

          Разіна Т.І.

при секретарі:           Семенович А.В.

За участю представників:

за первісним позовом:

позивача:                     Сичов О.О. – дов. б/н від 01.02.2011р.;

відповідача:           Воронін В.Ю. – дов. №1-701 від 01.09.2010р.;

третьої особи:          не з'явились;

за зустрічним позовом:

позивача:                     Воронін В.Ю. – дов. №1-701 від 01.09.2010р.;

відповідача:           Сичов О.О. – дов. б/н від 01.02.2011р.;

третьої особи:          не з'явились;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Солстрой"

на рішення Господарського суду м.Києва від 01.11.2010

у справі № 33/349 (Мудрий С.М. .....)

за позовом                               ТОВ "Буревісник майбутнього"

до                                                   ТОВ "Солстрой"

третя особа позивача           ВКПФ "ОСС Плюс"

про                                                   стягнення 491259,50 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього» (далі – позивач за первісним позовом) звернулось до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Солстрой» (далі - відповідач за первісним позовом) заборгованості за договором підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. та контрактами №258 від 26.01.2007р., №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р., укладеними між відповідачем за первісним позовом та Виробничо-комерційною приватною фірмою «ОСС Плюс», у загальному розмірі 491 259,50 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що Виробничо-комерційна приватна фірма «ОСС Плюс» на підставі договорів цесії №№1, 2, 3 від 25.03.2010р. відступила позивачу за первісним позовом право вимоги за договором підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. та контрактами №258 від 26.01.2007р., №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р.

Відповідач за первісним позовом заперечував проти вимог первісного позову, зазначаючи про те, що строк виконання грошових зобов’язань ще не настав. Окрім того, відповідач за первісним позовом подав суду зустрічну позовну заяву до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буревісник майбутнього» про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги №№1, 2, 3 від 25.03.2010р., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що сторони за вказаними договорами (цедент та цесіарій) не мали на меті виконання своїх обов'язків за ними один перед одним і справжня мета оспорюваних договорів є зовсім іншою, у зв’язку з чим договори №№1, 2, 3 від 25.03.2010р. мають бути визнані недійсними на підставі ст. ст. 228, 234, 235 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.09.2010р. до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за первісним позовом, було залучено Виробничо-комерційну приватну фірму «ОСС Плюс» (далі – третя особа).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.10.2010р. зустрічний позов було прийнято до сумісного розгляду з первісним позовом та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача за зустрічним позовом, Виробничо-комерційну приватну фірму «ОСС Плюс».

Позивач за первісним позовом заперечував проти доводів, наведених у зустрічній позовній заяві, зазначаючи про те, що позивачем за зустрічним позовом не вказано, які саме його права були порушені внаслідок укладення оспорюваних договорів. Також позивач за первісним позовом стверджував, що, проаналізувавши посилання в зустрічному позові на порушення діючого законодавства при укладенні спірних договорів, він дійшов висновку про те, що такі порушення могли бути здійснені лише третьою особою, тоді як позивач за первісним позовом на час укладання цих договорів не міг знати та не мав обов'язку з'ясовувати обставини відносно наміру третьої особи розпочати процедуру банкрутства, у зв’язку з чим вимоги зустрічного позову є безпідставними.

Третя особа у відзиві на зустрічну позовну заяву заперечувала проти вимог останньої, наголошуючи на тому, що Виробничо-комерційна приватна фірма «ОСС Плюс» дійсно перебуває у процедурі банкрутства, проте звернення до суду із заявою про порушення справи про банкрутство було зумовлено стійкою неплатоспроможністю фірми (третьої особи).

Рішенням Господарського суду міста Києва від 01.11.2010р. у справі №33/349 первісний позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 491 259,50 грн. боргу, 4 912,60 грн. державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним Рішенням суду, відповідач за первісним позовом звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2010р. у справі №33/349 скасувати та прийняти нове рішення, яким зустрічні позовні вимоги задовольнити повністю, в задоволенні первісного позову відмовити.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції було неповно з’ясовано обставини, які мають суттєве значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права, що призвело до прийняття неправильного по суті рішення. Зокрема, апелянт наголошував на тому, що строк виконання грошових зобов’язань за договорами, укладеними між ним та третьою особою, ще не настав, оскільки передумовою для здійснення розрахунків є перерахування коштів на користь відповідача за первісним позовом від безпосереднього замовника робіт. Окрім того, на думку скаржника, відмовляючи у зустрічному позові, судом першої інстанції не було враховано, що право вимоги за спірними договорами переуступлене іншій юридичній особі на умовах, які завідомо встановлюють неможливість їх подальшого виконання з боку цієї особи, тобто фактично в даному випадку має місце безоплатне передання коштів від однієї юридичної особи до іншої з подальшим визнанням першої юридичної особи банкрутом у зв'язку з її стійкою неплатоспроможністю. При чому, за твердженням апелянта, неплатоспроможність третьої особи виникла виключно з вини та є наслідком незаконних дій її керівництва.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.12.2010р. апеляційну скаргу відповідача за первісним позовом було прийнято до провадження та призначено до розгляду судовому засіданні на 02.02.2011р.

01.02.2011р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача за первісним позовом (апелянта) надійшло клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв’язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника в судове засідання, призначене на 02.02.2011р.

Представник третьої особи у судове засідання 02.02.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.02.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, клопотання відповідача було задоволено, розгляд справи відкладено на 14.02.2011р.

09.02.2011р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначав про безпідставність та недоведеність доводів скарги, просив суд в задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Представник третьої особи у судове засідання 14.02.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.02.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладено на 02.03.2011р., сторін зобов’язано надати додаткові докази по справі.

Представник третьої особи у судове засідання 02.03.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Розпорядженням Голови Київського апеляційного господарського суду від 01.03.2011р. було змінено склад колегії суддів та передано справу для здійснення апеляційного провадження колегії у складі головуючого судді Лосєва А.М., суддів Іваненко Ю.Г., Разіної Т.І.

В судовому засіданні 02.03.2011р. представник відповідача за первісним позовом (апелянта) подав клопотання б/н від 02.03.2011р. про відкладення розгляду справи на іншу дату з метою надання можливості апелянту подати суду додаткові докази, що в свою чергу потребує опрацювання великого обсягу архівних матеріалів. Окрім того, представник відповідача за первісним позовом просив суд продовжити строк розгляду апеляційної скарги у відповідності до ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.03.2011р., на підставі ст. ст. 69, 102 Господарського процесуального кодексу України, було продовжено строк розгляду справи.

В судовому засіданні 02.03.2011р., на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено перерву до 16.03.2011р.

15.03.2011р. до Відділу документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду від відповідача за первісним позовом (апелянта) надійшли письмові пояснення по справі.

Представник відповідача за первісним позовом у судовому засіданні 16.03.2011р. підтримав апеляційну скаргу з урахуванням уточнень та додаткових пояснень до неї, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2010р. у справі №33/349 скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні первісного позову відмовити, а зустрічний позов задовольнити.

Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні 16.03.2011р. заперечував проти апеляційної скарги відповідача за первісним позовом з підстав, наведених у письмовому відзиві на апеляційну скаргу, просив суд в задоволенні скарги відмовити та залишити без змін оскаржуване Рішення місцевого господарського суду як таке, що прийняте з повним, всебічним та об’єктивним з’ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Представник третьої особи у судове засідання 16.03.2011р. не з’явився, про причини нез’явлення суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду не надходило.

Оскільки явка представників сторін та третьої особи не була визнана судом обов’язковою, а також зважаючи на наявні в матеріалах справи докази належного повідомлення представників сторін та третьої особи про місце, дату та час судового розгляду, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглядати справу у відсутність представника третьої особи за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

01.06.2007р. між відповідачем за первісним позовом, як генпідрядником, та третьою особою, як підрядником, було укладено договір підряду №367/02-06-05, згідно з умовами якого третя особа виконала, а відповідач за первісним позовом прийняв підрядні роботи загальною вартістю 14 582 886,16 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма №КБ-3) та акти виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) за липень-грудень 2007р., січень-березень 2008р., травень, липень 2008р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач за первісним позовом лише частково розрахувався з третьою особою, сплативши йому грошові кошти в сумі 14 377 612,49 грн. Залишок несплачених коштів складає 205 273,67 грн.

26.01.2007р. між відповідачем за первісним позовом, як генпідрядником, та третьою особою, як підрядником, було укладено контракт №258, згідно з умовами якого третя особа виконала, а відповідач за первісним позовом прийняв підрядні роботи загальною вартістю 12 140 032,71 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма №КБ-3) та акти виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) за квітень-грудень 2007р., січень, березень 2008р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач за первісним позовом здійснив частковий розрахунок з третьою особою, перерахувавши йому кошти в сумі 12 071 412,60 грн. Залишок несплачених коштів складає 122 620,11 грн.

14.07.2005р. між відповідачем за первісним позовом, як замовником, та третьою особою, як виконавцем, було укладено контракт №14-07/02-6-Л, згідно з умовами якого третя особа виконала, а відповідач за первісним позовом прийняв підрядні роботи загальною вартістю 8 244000,00 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи довідки про вартість виконаних підрядних робіт (форма №КБ-3) та акти виконаних будівельних робіт (форма №КБ-2в) за вересень, жовтень, грудень 2005р., копії яких наявні в матеріалах справи.

Відповідач за первісним позовом здійснив частковий розрахунок з третьою особою, перерахувавши йому кошти в сумі 8 080 634,28 грн. Залишок несплачених коштів складає 163 365,72 грн.

25.03.2010р. між позивачем за первісним позовом, як цесіонарієм, та третьою особою, як цедентом, були укладені договори відступлення права вимоги №№1, 2, 3, згідно з умовами яких позивач за первісним позовом набув прав вимагати від відповідача за первісним позовом, як боржника, належного виконання обов'язків за договором підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. та контрактами №258 від 26.01.2007р., №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р., зокрема, сплати суми боргу за виконані будівельні особи у загальному розмірі 491259,50 грн., з них: за договором підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. - 205 273,67 грн., за контрактом №258 від 26.01.2007р. - 122 620,11 грн., за контрактом №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р. - 163 365,72 грн. Згідно з п.2.1 договорів відступлення права вимоги до цесіонарія переходить зазначене вище право вимоги цедента в обсязі та на умовах, що існували на момент укладення цих договорів.

17.09.2010р. позивач за первісним позовом звернувся до відповідача з вимогами №№1, 2, 3 від 16.09.2010р. про сплату заборгованості за Договором підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. та за Контрактами №258 від 26.01.2007р., №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р.

Однак відповідач за первісним позовом у встановленому законодавством порядку та строки заборгованість не сплатив, що зумовило звернення позивача за первісним позовом до суду з вимогами про примусове стягнення боргу.

Задовольняючи вимоги первісного позову, місцевий господарський суд зазначав про те, що факт наявності заборгованості відповідача за первісним позовом в розмірі 491 259,50 грн. документально підтверджений і не спростований відповідачем.

Апеляційний господарський суд вважає такі висновки суду першої інстанції передчасними та такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України).

В ст. 193 Господарського кодексу України визначені загальні умови виконання господарських зобов’язань, згідно з якими суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов’язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов’язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 Цивільного кодексу України).

В ст. 838 Цивільного кодексу України передбачено, що підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник. Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку. Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

В ст. 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. ст. 512-514, 516 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на мовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові належним виконанням.

Відповідно до ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, на підтвердження факту прострочення виконання відповідачем за первісним позовом своїх грошових зобов’язань позивач за первісним позовом посилався на довідки про вартість виконаних робіт форми №КБ-3, акти виконаних робіт форми №КБ-2в за договором підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. та контрактами №258 від 26.01.2007р., №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р., а також зазначав про те, що об’єкти будівництва вже введені в експлуатацію, що є підставою для здійснення остаточних розрахунків між сторонами.

Однак при цьому ані позивач за первісним позовом, ані місцевий господарський суд не прийняли до уваги умови перелічених договорів, якими врегульований порядок здійснення розрахунків за виконані роботи.

Згідно зі ст. 854 Цивільного кодексу України замовник зобов’язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи, за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк, або, за згодою замовника, - достроково.

В ч.4 ст. 879 Цивільного кодексу України передбачено, що оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін.

В п.п.4.2.1, 4.3, 4.4 договору підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. передбачено, що розрахунки за виконані роботи здійснюються на підставі підписаних генпідрядником ф.№КБ-2в, КБ-3, які подає підрядник не пізніше 25 числа звітного місяця, а генпідрядник розглядає і підписує протягом 5 днів з дати отримання або надає мотивовану відмову від приймання робіт. Генпідрядник розраховується з підрядником за виконані роботи, з урахуванням авансових платежів (за їх наявності), в 15-денний термін після підписання генпідрядником Акту про прийняття виконаних робіт та надходження від замовника будівництва коштів, шляхом безготівкового перерахунку коштів на його розрахунковий рахунок. При здійсненні розрахунків за фактично виконані роботи генпідрядник утримує для формування гарантійного фонду 10% вартості виконаних у звітному періоді робіт. Кошти гарантійного фонду перераховуються підряднику після 60 календарних днів протягом 15 банківських днів після дати підписання Акту про прийняття об’єкту в експлуатацію та при умові перерахування коштів гарантійного фонду замовником будівництва.

Тобто, однією з передумов для здійснення розрахунків є перерахування коштів замовником будівництва. Аналогічні положення щодо здійснення розрахунків містять контракти №258 від 26.01.2007р. та №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р.

З метою повного, всебічного та об’єктивного з’ясування обставин справи, апеляційним господарським судом було витребувано від апелянта докази на підтвердження здійснення розрахунків між ним та замовниками будівництв по договору підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. та контрактам №258 від 26.01.2007р., №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р.

На виконання вимог суду відповідач за первісним позовом надав довідки за підписом генерального директора та головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю „Солстрой” №1-134 від 14.03.2011р., №1-135 від 14.03.2011р., №1-136 від 14.03.2011р., згідно з якими кошти гарантійного фонду за договором підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. в повному обсязі не повернуто у зв’язку з відсутністю останніх на рахунках замовника (постанова ВДВС Оболонського РУЮ у м. Києві від 25.06.2010р., рішення Господарського суду міста Києва у справі №8/212 від 12.06.2009р., контракт №9-11-07РС від 09.11.2007р. – том справи – 2, аркуші справи – 151-158); кошти гарантійного фонду за контрактом №258 від 26.01.2007р. в повному обсязі не повернуті у зв’язку з усуненням недоліків, виявлених в роботах, виконаних третьою особою за застосуванням до відповідача за первісним позовом штрафних санкцій, пов’язаних з несвоєчасним виконанням третьою особою своїх договірних зобов’язань (том справи – 2, аркуші справи – 159-164); кошти гарантійного фонду за контрактом №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р. замовником будівництва не повернуті, що підтверджується Актом звірки взаєморозрахунків (том справи – 2, аркуші справи - 147-149).

Таким чином, окрім довідок про вартість виконаних робіт та актів виконаних робіт, здійсненню розрахунків за вказаними договорами передує перерахування коштів відповідачу за первісним позовом від безпосередніх замовників будівництва. Однак, з наведеного вище вбачається, що станом на дату звернення з позовом до суду та розгляду справи в суді апеляційної інстанції відповідні розрахунки між замовниками будівництва та відповідачем за первісним позовом проведені не були, що свідчить про передчасність висновку про настання строків виконання відповідачем за первісним позовом своїх грошових зобов’язань по договору підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. та контрактам №258 від 26.01.2007р., №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р.

Зважаючи на вищенаведені обставини справи, апеляційний господарський суд дійшов висновку про те, що строк виконання відповідачем за первісним позовом своїх зобов’язань з оплати вартості виконаних робіт ще не настав, в даному випадку відсутнє прострочення виконання відповідачем за первісним позовом грошових зобов’язань за договором підряду №367/02-06-05 від 01.06.2007р. та контрактами №258 від 26.01.2007р., №14-07/02-6-Л від 14.07.2005р. Належних та допустимих доказів на спростування вищенаведених обставин суду надано не було.

Таким чином, вимоги первісного позову є необґрунтованими, документально непідтвердженими, а отже такими, що не підлягають задоволенню.

Відносно вимог зустрічного позову про визнання недійсними договорів відступлення права вимоги №№1, 2, 3 від 25.03.2010р. апеляційним господарським судом було встановлено наступне.

В ст. 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин за змістом являє собою дії, спрямовані на досягнення цивільно-правових результатів, тобто на набуття, зміну та припинення цивільних прав та обов'язків, на встановлення, зміну та припинення цивільно-правових відносин.

Згідно з положеннями ч.1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

У відповідності до вимог ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначав про те, що, укладаючи оспорювані ним договори, сторони за вказаними договорами (цедент та цесарій) не мали на меті виконання своїх обов'язків за договорами, тобто договори були укладені без створення правових наслідків, у зв’язку з чим позивач за зустрічним позовом просив суд визнати недійсними договори відступлення права вимоги №№1, 2, 3 від 25.03.2010р. на підставі ст. ст. 228, 234, 235 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У відповідності до ч.2 ст. 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

В ст. 234 Цивільного кодексу України наведені правові наслідки фіктивного правочину. При цьому визначено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Правові наслідки удаваного правочину зазначені в ст. 235 Цивільного кодексу України, згідно з якою удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

У відповідності до ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення вищенаведених правових норм, позивач за зустрічним позовом не надав ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів на підтвердження того, що договори відступлення права вимоги №№1, 2, 3 від 25.03.2010р. укладались без мети щодо створення правових наслідків сторонами цих договорів. Докази, які б свідчили про те, що оспорювані договори були укладені сторонами цих договорів з метою приховування іншого правочину також не були надані суду.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, порушення справи про банкрутство третьої особи не може бути підставою для визнання укладених нею договорів відступлення права вимоги №№1, 2, 3 від 25.03.2010р. недійсними на підставі ст. ст. 228, 234, 235 Цивільного кодексу України.

У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Позивачем за зустрічним позовом не доведено факту порушення його прав та/або охоронюваних законом інтересів внаслідок укладення оспорюваних ним договорів, а також не зазначено порушень, з метою запобігання яким він звернувся до суду з даним позовом, тобто позивач за зустрічним позовом не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження обставин, якими він обґрунтовував свої вимоги.

За таких обставин, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні Договори відповідають вимогам ст. ст. 203, 205, 208 Цивільного кодексу України, у зв’язку з чим правові підстави для визнання їх недійсними та задоволення зустрічного позову відсутні.

З урахуванням вищевикладеного, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги відповідача за первісним позовом частково підтвердились під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, які мають значення для справи, а також неправильне застосування норм матеріального та процесуального права відносно вимог первісного позову.

В ст. 104 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на вищенаведені обставини справи в їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга відповідача за первісним позовом підлягає частковому задоволенню, а Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2010р. у справі №33/349 має бути скасовано в частині задоволення первісного позову з прийняттям в цій частині нового рішення про відмову в первісному позові. В іншій частині Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2010р. у справі №33/349 має бути залишено без змін.

Відповідно до положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, зважаючи на відмову в задоволенні як первісного, так і зустрічного позову, судові витрати за звернення з первісним позовом до суду покладаються на позивача за первісним позовом, судові витрати за звернення із зустрічним позовом – на позивача за зустрічним позовом.

Оскільки апеляційна скарга відповідача за первісним позовом частково задоволена судом, витрати по сплаті державного мита за її подання покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Солстрой” задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 01.11.2010р. у справі №33/349 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

„1. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

2. В задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.”.

          3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Буревісник майбутнього” (04205, м. Київ, пр-т. Оболонський, 23-А, код ЄДРПОУ 32772477, п/р №260063712 в ПАТ «Легбанк», МФО 300056, або з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем при примусовому виконанні рішення) на Товариства з обмеженою відповідальністю „Солстрой” (02140, м. Київ, вул. Гмирі, 1, код ЄДРПОУ 30210582, п/р №26008010015880 у ВАТ «Укрексімбанк», м. Київ, МФО 322313) 2456,30 грн. (дві тисячі чотириста п’ятдесят шість гривень 30 копійок) державного мита, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

5. Матеріали справи №33/349 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.

Головуючий суддя                                                                      Лосєв А.М.

Судді                                                                                          Іваненко Ю.Г.

                                                                                          Разіна Т.І.

21.03.11 (відправлено)