Рішення № 14413005, 23.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 48/4223.02.11 За позовомВідкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич"

доФізичної особи підприємця ОСОБА_1

простягнення 54 458,16 грн.

Суддя Бойко Р.В.

Представники сторін:

від позивача:Коциловський Б.Ю.

від відповідача:не з'явився ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Відкрите акціонерне товариство "Телевізійний завод "Славутич" (надалі "Товариство") звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (надалі "Підприємець") про стягнення 54 458,16 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору оренди нерухомого майна №131/07А від 14.12.2007 р. позивач передав у тимчасове платне користування приміщення, а відповідач належним чином грошове зобовязання по сплаті орендної плати не виконав, в звязку з чим позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача пені у розмірі 26999,77грн., суми інфляції у розмірі 20 449,62 грн. та 3% річних у розмірі 7 008,77 грн. за прострочення виконання грошового зобовязання.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 03.02.2011 р. порушено провадження у справі та призначено її до розгляду на 23.02.2011 р.

17.02.2011 р. до канцелярії суду від відповідача надійшов лист №14/02/11 від 14.02.2011 р., в якому останній вказує на пропущення позивачем строку позовної давності щодо заявленої до стягнення пені та просить у вказаній частині в задоволенні позову відмовити. Також, направив клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

В судове засідання представник позивача з'явився, позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх повністю.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, направивши на адресу суду вказане клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

14.12.2007 р. між Товариством (орендодавець) та Підприємцем (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №131/07А (надалі "Договір"), відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв у тимчасове платне користування приміщення.

Рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2010 р. у справі №40/299, яке набрало законної сили 04.10.2010 р., позов Товариства про стягнення з Підприємця заборгованості за Договором задоволено частково, стягнуто з Підприємця на користь Товариства суму основної заборгованості в розмірі 147 385,38 грн., відшкодування витрат по енергопостачанню, водопостачанню та прибиранню у розмірі 25 350,51 грн., витрати по сплаті державного мита у сумі 1 727,36 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн.

Спір у справі виник у звязку із невиконанням відповідачем грошового зобовязання за Договором по сплаті орендних платежів та відшкодуванню витрат по енергопостачанню, водопостачанню та прибиранню у період з 01.12.2009 р. по 18.11.2010 р., що на думку позивача є підставою для застосування визначеної п. 8.2 Договору та ч. 2 статті 625 Цивільного кодексу України відповідальності (сплати пені, інфляційних та 3% річних).

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на корить другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку.

Згідно ч.1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Пунктом 1 частини 2 вказаної статті визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Наявність грошового зобовязання відповідача перед позивачем у розмірі 172 735,89 грн. та настання строку його виконання підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2010 р. у справі №40/299, а тому відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобовязання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобовязання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604-609 Цивільного кодексу України, які не передбачають підставою припинення зобовязання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобовязання, передбачених договором або законом, зобовязання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобовязання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обовязки сторін зобовязання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобовязальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобовязання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених умовами Договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується, що спірне грошове зобовязання відповідача перед позивачем у розмірі 172 735,89 грн. було виконано повністю 18.11.2010 р., що підтверджується наданими відповідачем платіжними дорученнями та банківськими виписками.

Таким чином, спірне грошове зобов'язання припинилось лише 18.11.2010 р., а відтак має місце прострочення його виконання у заявлений позивачем період (з 01.12.2009 р. по 18.11.2010р.), а тому позивач має право на отримання сум, передбачених п. 8.2 Договору та ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахованих у вказаний період, з урахуванням обмежень, встановлених чинним законодавством України.

Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені за прострочення по сплаті комунальних платежів за листопад 2009 року березень 2010 року у розмірі 627,75 грн. та орендних платежів по березень 2010 року у розмірі 6 584,14 грн., нарахованої у період з 06.01.2010 р. по 31.03.2010 р., а також за прострочення по сплаті встановленої рішенням господарського суду міста Києва від 16.09.2010 р. у справі №40/299 суми заборгованості по сплаті орендних та комунальних платежів у розмірі 19 787,88 грн., нарахованої від суми 172735,89 грн. у період з 01.03.2010 р. по 15.11.2010 р.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений Договором строк свого обовязку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобовязання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобовязань (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до п. 8.2 Договору у випадку несвоєчасного та/або не в повному обсязі перерахування орендної плати та інших платежів, передбачених умовами цього договору, орендар сплачує орендодавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.

Суд здійснює перерахунок заявленої до стягнення пені з огляду на наступне.

По-перше, згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Згідно ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідачем в клопотанні №14/02/11/1 від 14.02.2011 р. було заявлено про застосування строку позовної давності.

При цьому, позовна заява №24-п від 29.12.2010 р. подана до суду (відправлена поштою) 31.01.2011 р., що підтверджується відбитком поштового штемпеля на конверті.

Таким чином, вимоги про стягнення пені, нарахованої до 31.01.2010 р. заявлено з пропуском строку позовної давності, а враховуючи заяву відповідача про застосування строку позовної давності, задоволенню не підлягають.

Подача позову, який розглядався у справі №40/299 не свідчить про переривання строку позовної давності по вимозі про стягнення пені, нарахованої до 31.01.2010 р., оскільки такі вимоги не були предметом розгляду у вказаній справі, а вперше заявлені в позовній заяві №24-п у даній справі.

По-друге, відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано, а тому нарахування штрафних санкцій (пені) припиняється через шість місяців від днів з яких відповідач є таким, що прострочив по кожному платежу окремо.

Тобто, пеня нараховується за перші шість місяців прострочення по кожному платежу окремо, а не за весь період прострочення до подачі позову.

Відтак, суд здійснює нарахування пені, яка підлягає стягненню з відповідача в межах шестимісячного строку з виникнення обовязку оплати кожного платежу та в проміжок часу після 31.01.2010 р. (позовна давність), що за перерахунком суду, становить 5 007,40 грн.

В іншій частині заявленої до стягнення пені необхідно відмовити, оскільки вона обрахована за більший ніж визначено ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України період нарахування та з пропущенням строку позовної давності, про що заявлено відповідачем.

Твердження відповідача про необхідність відмови в задоволенні позову в частині стягнення пені повністю не ґрунтується на правильному розумінні понять строку нарахування пені та строку позовної давності по вимогам про стягнення пені.

Також, позивачем заявлено вимоги про стягнення суми інфляції у розмірі 20 449,62грн. та 3% річних у розмірі 7 008,77 грн., нарахованих за прострочення виконання грошового зобовязання.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перерахунком суду розмір інфляції та 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача становить 18 895,00 грн. та 6 568,65 грн. відповідно.

В іншій частині заявлених до стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних необхідно відмовити, оскільки вони обраховані невірно (подвійне нарахування за березень 2010 року).

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Підприємця на користь Товариства пені у розмірі 5 007,40 грн., суми інфляції у розмірі 18 895,00 грн. та 3% річних у розмірі 6 568,65грн.

В іншій частині заявлених позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич" задовольнити частково.

2. Стягнути з Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Відкритого акціонерного товариства "Телевізійний завод "Славутич" (02099, м. Київ, вул.Бориспільська, 9; ідентифікаційний код 24371637) пеню у розмірі 5 007 (пять тисяч сім) грн. 40 коп., суму інфляції у розмірі 18 895 (вісімнадцять тисяч вісімсот девяносто пять) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 6 568 (шість тисяч пятсот шістдесят вісім) грн. 65 коп., державне мито у розмірі 304 (триста чотири) грн. 71 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у розмірі 132 (сто тридцять дві) грн. 05коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Р.В.Бойко

Дата підписання повного тексту рішення 28.02.2011 р.