Рішення № 14412374, 28.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/3228.02.11 За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» До«Фірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю

Про стягнення 137182,96 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Григор»єва В.Є. довіреність № б/н від 27.01.2011 р.

Від відповідача: Случак О.О. довіреність № б/н від 23.06.2010 р.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до «Фірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач) про стягнення з останнього заборгованості у розмірі 137182,96 грн. на підставі Договору фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 р. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 135550,81 грн., суму неустойки в розмірі 1367,48 грн. та суму трьох відсотків річних в розмірі 264,67 грн. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, повязані з розглядом справи.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконував належним чином свої договірні зобовязання в частині своєчасної та повної оплати лізингових платежів, що призвело до виникнення заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2011 р. порушено провадження у справі № 39/32 та призначено справу до розгляду на 28.02.2011 р. о 14:00 год.

Представник позивача у судовому засіданні 28.02.2011 р. залучив до матеріалів справи документи на виконання вимог ухвали суду від 31.01.2011 р., надав усні пояснення, відповідно до яких позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 28.02.2011 р. з»явився, подав документи та відзив на позов на виконання вимог ухвали суду від 31.01.2011 р. У відзиві на позов відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що пункти 7.1,.7.2,7.4 Договору фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 р., відповідно до умов якого позивач хоче стягнути з відповідача заборгованість, є нечинними (ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України), оскільки вказані пункти в частинах прив»язки до курсу долара порушують вимоги, встановлені ст. 99 Конституції України, ст.ст. 192, 524 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179, 189, 198 Господарського кодексу України, також у наведеному договорі відсутня ціна, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України. Крім того, відповідач вказує, що позивач вчасно не надав відповідачу талони про проходження техогляду на об»єкт лізингу за спірним договором, а також відповідач вважає невірним розрахунок позовних вимог.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.02.2011 р. було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

17.12.2007 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг»(позивач) та «Фірма «Т.М.М.»- Товариство з обмеженою відповідальністю (відповідач) уклали Договір фінансового лізингу № 1117/12/2007 (надалі Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору позивач (лізингодавець) зобов'язувався придбати у свою власність транспортний засіб - автомобільний кран КТА 25 на шасі НОМЕР_1 - дві одиниці, рік випуску 2007 р. (надалі Майно) у відповідності з встановленою відповідачем (лізингоотримувачем) Специфікацією та передати без надання послуг по управлінню та технічній експлуатації відповідачу в якості Предмета лізингу в тимчасове володіння та користування за плату, а відповідач зобов'язувався прийняти Предмет лізингу на умовах даного Договору.

Згідно пункту 2.1 Договору Майно купується лізингодавцем у продавця майна (далі - продавець) на умовах Договору купівлі продажу (далі Договір купівлі продажу) для подальшої передачі його у фінансовий лізинг.

Вартість майна, яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу складає суму еквівалентну 326774,00 у.о. з урахуванням ПДВ в розмірі 20% - 54462,33 у.о., виражену в гривнях України (ч. 1 п. 2.3 Договору).

Відповідно до ч. 2 п. 2.3 Договору сторони узгодили, що вартість майна (з урахуванням ПДВ), яке передається лізингодавцем лізингоотримувачу, в гривнях складає суму авансу, внесеного у відповідності з п. 7.4 Договору, загальну суму платежів в погашення вартості майна, вказану у «Графі 4»Графіку внесення платежів (Додаток № 1 до Договору) по «Курсу 1»та викупну вартість, вказану в Додатку № 1 до Договору по «Курсу 1».

30.07.2009 року між сторонами було укладено Додаткову угоду №1117/12/2007/R до Договору фінансового лізингу №1117/12/2007 від 17.122007 року (надалі Додаткова угода до Договору), відповідно до якої Графік внесення платежів (Додаток № 1 до Договору) був викладений в новій редакції, а також узгоджено застосування Графіку внесення платежів у новій редакції при розрахунках сторін.

Згідно п. 3.1 Договору сторони визначили, що приймання Майна лізингоодержувачем здійснюється на протязі 5-ти робочих днів після отримання повідомлення лізингодавця про готовність Майна до передачі, а відповідно до п. 3.2 Договору - передача лізингодавцем Майна, а також необхідного приладдя та документів, що є невідємною частиною Майна, та приймання його лізингоодержувачем на правах володіння та користування здійснюється двосторонньою комісією у складі по одному представнику від кожної сторони шляхом підписання Акта здачі-приймання майна та Акта здачі-приймання документів та приладдя.

Відповідно до п. 7.3 Договору, загальна сума лізингових платежів, що підлягають сплаті лізингоодержувачем лізингодавцю, складає 423700,10 «у.о.». При цьому, умовна одиниця, згідно п. 7.1 Договору, розуміється як сума, що виражена в гривнях України, та є рівною одному долару США по курсу згідно п. 7.1.1 Договору.

У пункті 7.1.1 Договору введені поняття «Курс 1»- курс, встановлений НБУ для одного долара США на 17.12.2007 р. та «Курс 2»- курс, встановлений НБУ для одного долара США на дату, встановлену для проведення лізингового платежу згідно Додатку № 1 до Договору (Графік внесення платежів).

У пункті 7.1.2 Договору визначено, що поточний лізинговий платіж, що підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток Суми лізингового платежу, вираженої в «у.о.»згідно Графи 3 Додатку № 1 до Договору на відповідну дату здійснення платежу, та «Курса 2».

Крім того, відповідно до п. 1 Додаткової угоди до Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний додатково сплачувати платіж в погашення суми заборгованості попередніх лізингових платежів одночасно з черговими лізинговими платежами. Платіж в погашення суми заборгованості, який підлягає оплаті в гривнях, розраховується як добуток Платежу в погашення суми заборгованості, вираженої в «у.е.»відповідно до Графи 7 Додатку № 1 до Договору на відповідну дату проведення лізингового платежу, та «Курса 2».

Відповідно до п. 7.5 Договору сторони узгодили, що лізингові платежі нараховуються за кожний період Строку фінансового лізингу (у п. 5.2 Договору зазначено, що Строк фінансового лізингу складається з періодів, вказаних в Графі 1 Додатку № 1 до Договору). Розмір лізингового платежу за кожний період Строку фінансового лізингу вказується в Додатку № 1 до Договору.

Порядок та строки внесення грошових сум в рахунок оплати лізингових платежів вказуються у Графіку внесення платежів (п. 7.6 Договору).

У пункті 7.8 Договору встановлено, що лізингоодержувач зобовязаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обємі та в строки, встановлені у Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування Майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати Майна, на протязі Строку фінансового лізингу або до моменту дострокового розірвання договору.

Позивач зазначив, що 28.12.2007 р. на виконання умов Договору передав відповідачу Майно (автомобільний кран КТА 25 на шасі НОМЕР_1 - дві одиниці), що підтверджується видатковою накладною № РН-0000469 від 28.122007 p., довіреністю серії ЯОД № 847991 від 27.12 2007 р., Актом здачі приймання майна від 23.01.2008 р. (Додаток № 3.1 до Договору) та Актом здачі приймання документів та приладдя від 23.01.2008 р. до Договору фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12. 2007 року (Додаток № 3.2 до Договору).

Натомність, відповідач порушив свої договірні зобов'язання щодо здійснення повної та своєчасної оплати лізингових платежів на підставі спірного Договору, а саме: не здійснив оплати за 36 та за 37 періоди згідно Графіку внесення платежів у загальній сумі 135550,81 грн.

Зокрема, відповідно до Графіку внесення платежів відповідач зобов»язаний був сплатити за 36 період до 17.12.2010 р., а за 37 період до 17.01.2011 р. по 6664,22 умовних одиниць відповідно до Графи 3 (Сума лізингового платежу) та по 1719,72 умовних одиниць відповідно до Графи 7 (Платіж в погашення суми заборгованості). За розрахунком позивача (додаток № 1 до позовної заяви) сума заборгованості відповідача за 36 період дорівнює 68895,97 грн., за 37 період - 66654,84 грн., а всього - 135550,81 грн., які позивач визначає у якості основного боргу відповідача за Договором фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 р.

Станом на дату звернення позивача з позовом до суду та розгляду справи у судовому засіданні вищезазначена заборгованість відповідачем погашена не була.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, при цьому господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч. 2 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 174 Господарського кодексу України (надалі ГК України) також передбачено, що господарські зобовязання можуть виникати, зокрема з господарського договору та в результаті дій субєктів, з якими закон повязує настання правових наслідків.

З матеріалів справи вбачається, що між сторонами по справі укладено договір фінансового лізингу, а, отже, саме він та відповідні положення статей параграфа 6 глави 58 (лізинг), глави 58 (найм (оренда)), глави 52 (купівля продаж), параграфа 3 глави 54 (поставка) ЦК України, параграфа 5 глави 30 ГК України з урахуванням особливостей, що встановлюються Законом України від 16.12.1997 р. № 723/97-ВР «Про фінансовий лізинг»(надалі Закон України «Про фінансовий лізинг»), визначають права та обовЧязки сторін, зокрема зі здійснення передбаченого Договором № 1117/12/2007 від 17.12.2007 р., фінансового лізингу.

Відповідно до ч.1 статті 292 ГК України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно ч.1 статті 806 ЦК України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Частина 2 статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачає, що за договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до статті 16 Закону України «Про фінансовий лізинг»сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Пунктом 3 частини 2 статті 11 Закону України «Про фінансовий лізинг»передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Стаття 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обовязки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обовязковим для виконання сторонами.

З огляду на докази по справі, а саме: видаткова накладна № РН-0000469 від 28.122007 p., довіреність серії ЯОД № 847991 від 27.12 2007 р., Акт здачі приймання майна від 23.01.2008 р. та Акт здачі приймання документів та приладдя 23.01.2008 р. до Договору фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12. 2007 року, відповідно до яких позивач передав відповідачу у фінансовий лізинг Майно (автомобільний кран КТА 25 на шасі НОМЕР_1 - дві одиниці), суд прийшов до висновку, що позивач виконав свої зобов'язання за Договором в повному обсязі та належним чином, претензій щодо якості та комплектації Майна (т.т. предмету лізингу) від відповідача не надходило.

В той же час, як вище було встановлено, відповідач в порушення пунктів 7.6, 7.8 Договору, Додаткової угоди до Договору, Графіку сплати лізингових платежів (Додаток № 1 до Договору) свої зобовязання по оплаті платежів за Договором (зокрема, за 36, 37 періоди Графіку сплати лізингових платежів) не виконав.

Належних та допустимих доказів на спростування обставин, викладених у позовній заяві, відповідач суду не надав.

Так, суд не приймає до уваги заперечення відповідача стосовно нечинності пунктів 7.1,.7.2,7.4 Договору фінансового лізингу № 1117/12/2007 від 17.12.2007 р. в частинах прив»язки до курсу долара та заперечення про відсутність у спірному договорі ціни, як істотної умови господарського договору. При цьому суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 179 ГК України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ч. 4 ст. 179 ГК України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 ГК України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов»язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Статтею 627 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено, що відповідного до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Приписами ч. 1 ст. 632 ЦК України встановлено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 189 ГК України ціна (тариф) є формою грошового визначення вартості продукції (робіт, послуг), яку реалізують суб'єкти господарювання. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається у договорі в гривнях.

Згідно ст. 198 ГК України грошові зобов»язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях.

Дані норми кореспондуються з положеннями статей 524, 533 ЦК України, а саме:

Частиною 1 статті 524 ЦК України встановлено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, а відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов»язання має бути виконане у гривнях.

Натомність, частиною 2 статті 524 ЦК України визначено, що сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 533 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, положеннями чинного законодавства визначено національну валюту України як єдиний законний платіжний засіб на території України, при цьому сторонам надано право визначати грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, що поряд із застосуванням індексації суми зобов'язання дає можливість учасникам цивільного обороту уникнути впливу інфляційних процесів на суму їхніх грошових зобов'язань.

Таким чином, порядок визначення ціни товару, визначений сторонами у спірному договорі, відповідає вимогам ст.ст. 524, 533 ЦК України.

Щодо посилань відповідача на п. «г»ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" суд зазначає, що стаття 5 вказаного Декрету регулює видачу Національним банком України індивідуальних та генеральних ліцензій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим декретом. Зокрема частиною 4, на яку посилається відповідач, встановлено, що індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, зокрема, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави (п. «г»). Як свідчать матеріали справи, всі розрахунки згідно спірного договору здійснювались сторонами у гривні, а тому посилання відповідача на вказаний пункт Декрету є безпідставними.

Твердження відповідача про те, що лізингові платежі за грудень 2010 р. та січень 2011 р. не підлягали нарахуванню позивачем, оскільки останній не надав відповідачу талони про проходження техогляду на спецавтотехніку за Договором, у зв»язку з чим відповідач не мав змоги її використовувати, повністю спростовуються з огляду на умови, встановлені пунктом 7.8 даного Договору, а саме: лізингоодержувач зобовязаний вносити всі грошові суми в рахунок оплати лізингових платежів в обємі та в строки, встановлені у Графіку внесення платежів, незалежно від виставлення або отримання рахунків лізингодавця, а також незалежно від фактичного користування Майном, в тому числі, в період технічного обслуговування, ремонту, втрати Майна, на протязі Строку фінансового лізингу або до моменту дострокового розірвання договору.

Крім того, необґрунтованими є і заперечення відповідача стосовно невірного розрахунку позовних вимог, так як контррозрахунок позовних вимог, а рівно обґрунтовані пояснення стосовно причин непогодження з розрахунком позивача, відповідачем суду не надані.

За таких обставин, вимоги позивача про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 135550,81 грн. є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Крім того, у звязку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобовязань за договором, позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми неустойки в розмірі 1367,48 грн. та суми трьох відсотків річних в розмірі 264,67 грн.

Згідно з приписами ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Штрафними санкціями відповідно до ст. 230 ГК України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Статтею 611 ЦК України також передбачено, що у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до п. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення зобовязання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 9.5 Договору передбачено, що у разі якщо лізингоотримувач (відповідач) у визначені Договором строки не здійснить оплати встановлених Договором платежів, то лізингодавець (позивач) має право вимагати оплати неустойки в розмірі 0,25% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення протягом перших п'яти днів прострочки та 0,5% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, починаючи з шостого дня прострочення, а лізингоотримувач (відповідач) зобов»язується її оплатити.

Натомність, відповідно до ст. 3 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовЧязань», розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно з ч. 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

З огляду на узгоджений сторонами Графік внесення платежів (додаток № 1 до Договору), судом встановлено, що відповідач зобов»язаний був сплатити за 36 період - до 17.12.2010 р., а за 37 період - до 17.01.2011 р., а отже, період прострочення оплати заборгованості за 36 період у сумі 68895,97 грн. слід обраховувати з 18.12.2010 р., а за 37 період у сумі 66654,84 грн. з 18.01.2011 р.

Враховуючи вищенаведене, а також, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми пені (додаток № 1 до позовної заяви), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1367,48 грн. за період з 18.12.2010 р. по 25.01.2011 р. (39 днів) обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищенаведене, а також, здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку суми 3% річних (додаток № 1 до позовної заяви), суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 264,67 грн. 3% річних за період з 18.12.2010 р. по 25.01.2011 р. (39 днів) обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 1371,83 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 11, 14, 202, 509, 524, 525, 526, 533, 546, 549, 551, 611, 625, 626, 627, 629, 632, 806 ЦК України, ст.ст. 174, 179, 189, 193, 198, 216, 230, 232, 292 ГК України, та ст.ст. 32, 33, 44, 49, 82-85, 116 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з «Фірми «Т.М.М.»- Товариства з обмеженою відповідальністю (03146, м. Київ, вул. Чаадаєва, буд. 2-Б, ідентифікаційний код 14073675, р/р 260019800772 в ВАТ «ТММ-БАНК», МФО 300896) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Ласка Лізинг” (03150, м. Київ, вул. Димитрова, 5, корп. 2, ідентифікаційний код 33104543, р/р 26008301013536 в КРД «Райффайзен Банк Аваль», МФО 322904), а у випадку відсутності коштів з будь-якого іншого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання судового рішення, 135550,81 грн. (сто тридцять п»ять тисяч п»ятсот п»ятдесят гривень 81 коп.) основного боргу, 1367,48 грн. (одну тисячу триста шістдесят сім гривень 48 коп.) пені, 264,67 грн. (двісті шістдесят чотири гривні 67 коп.) трьох відсотків річних, 1371,83 грн. (одну тисячу триста сімдесят одну гривню 83 коп.) державного мита та 236,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційнотехнічне забезпечення судового процесу.

3.Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 02.03.2010 р.