Рішення № 14412346, 28.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/2528.02.11 За позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Україна»

до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"

про стягнення суми боргу в порядку регресу в сумі 7770,58 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача Парапан Л.П. (довіреність № 273/18 від 12.02.2010 р.)

Від відповідача Лата А.Ф. (довіреність № 08-03-28/483-10)

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Україна» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (відповідача) про стягнення суми боргу в порядку регресу в сумі 7770,58 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Україна»на підставі договору страхування наземного транспорту № 2173848/05АК від 13.04.2009 р. внаслідок настання страхової події дорожньо-транспортної пригоди (надалі ДТП) виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля марки "Daewoo Lanos", реєстраційний НОМЕР_2, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статей 993, 1191 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу "Lexus", реєстраційний НОМЕР_1, яким керував водій ОСОБА_1 та якого визнано винним в ДТП, застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВВ/8941563), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2011 р. порушено провадження у справі № 39/25 та призначено справу до розгляду на 28.02.2011 р. о 10:40 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 28.02.2011 р., звернувся до суду з усним клопотанням про залучення доказів до матеріалів справи. Клопотання позивача судом задоволено.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 28.02.2011 р., заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні, призначеному на 28.02.2011 р., подав заяву, відповідно до якої позовні вимоги в розмірі 7770,58 грн. визнав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.02.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача збитків, заподіяних внаслідок дорожньо транспортної пригоди, в порядку регресу в розмірі 7770,58 грн.

Відносини, повязані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»(надалі Закон України «Про страхування»), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 р. № 1961 IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»(надалі Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та субєктів господарювання (страховиків), повязана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обовязкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про страхування».

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про страхування», є видом добровільного страхування.

Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обовязкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобовязується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобовязується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобовязується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування», можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

13.04.2009 р. між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «АХА Україна» (страховик, позивач) та ОСОБА_2 (страхувальник) було укладено договір страхування наземного транспорту № 2173848/05АК.

Відповідно до п. 7 договору, майнові інтереси страхувальника, що не суперечать законодавству України, повязані з володінням, користуванням та/або розпорядженням зазначеним у цьому договорі транспортним засобом "Daewoo lanos", рік випуску 2007 р., реєстраційний НОМЕР_2.

Відповідно до п.11 договору, до страхових ризиків віднесено, зокрема. Дорожньо-транспортна пригода (ДТП) (п.11.1. договору).

03.09.2009 р. в м. Києві на вул. І.Мазепи сталася дорожньо транспортна пригода (надалі ДТП) за участю автомобіля марки "Daewoo Lanos", реєстраційний НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_2, автомобіля " Lexus", реєстраційний НОМЕР_1, яким керував водій ОСОБА_1 та автомобіля «Daewoo», реєстраційний НОМЕР_3, яким керував ОСОБА_3. Наведене підтверджується довідкою ВДАІ печерського РУ ГУ МВС України в м. Києві, виданою ОСОБА_2.

ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі КУпАП), що підтверджується постановою Печерського районного суду міста Києва від 09.09.2009 р. у адміністративній справі № 3-4656/09, відповідно до якої ОСОБА_1 визнано винним за ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на в розмірі 340,00 грн.

На підставі страхового акта № 1215/09/05/11 від 29.09.2009 р. Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «АХА Україна», виконуючи свої зобов'язання за договором страхування наземного транспорту № 2173848/05АК від 13.04.2009 р., сплатило своєму страхувальнику ОСОБА_2 суму страхового відшкодування в розмірі 7770,58 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 16497 від 30.09.2009 р.

Статтею 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Таким чином, до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «АХА Україна»перейшло в межах суми 7770,58 грн. право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Матеріалами справи підтверджується, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу - " Lexus", реєстраційний НОМЕР_1, яким керував водій ОСОБА_1, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю "Daewoo Lanos", реєстраційний НОМЕР_2, застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта", що підтверджується полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8941563.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. № 1961 IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, відповідно до вищенаведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страховик за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів має обовязок перед своїм страхувальником відшкодувати, на умовах та в межах, визначених цим Законом, шкоду, завдану останнім. Керуючись п. 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", такий страховик має право здійснити виплату страхового відшкодування страховику за договором майнового страхування, оскільки останній має розглядатися особою, яка за погодженням із потерпілим, надала послуги, повязані з відшкодуванням збитків потерпілому.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Вина ОСОБА_1, який керував автомобілем "Lexus", реєстраційний НОМЕР_1, встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Печерського районного суду міста Києва від 09.09.2009 р. у адміністративній справі № 3-4656/09.

Цивільно-правова відповідальність власника автомобіля "Lexus", реєстраційний НОМЕР_1, застрахована Відкритим акціонерним товариством Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" згідно із полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8941563.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Таким чином, особами відповідальними за завдані громадянину ОСОБА_2 (власнику автомобіля "Daewoo Lanos", реєстраційний НОМЕР_2) збитки, у спірному випадку є Відкрите акціонерне товариство Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (відповідач) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8941563, та ОСОБА_1 відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком за договором обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, в частині відшкодування франшизи, передбаченої наведеним полісом № ВВ/8941563.

З урахуванням наведеного суд вважає, до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування у сумі 7770,58 грн. за договором страхування наземного транспорту № 2173848/05АК від 13.04.2009 р., перейшло право вимоги, як осіб, відповідальних за завдані збитки внаслідок ДТП.

Крім того, аналогічна вищезазначеній позиції суду є позиція Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі МТСБУ), викладену в п. 2.7 розділу ІІ Рекомендацій Дирекції МТСБУ (схвалені Президією МТСБУ 27.04.2006 р. прот. № 153), стосовно питання про право страхової компанії, яка відшкодувала своєму страхувальнику за договором майнового страхування, на компенсацію від страхової компанії, яка уклала договір обовязкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умови, що ДТП сталося з вини страхувальника останньої.

Відповідно до ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями МТСБУ є, зокрема, збирання необхідної інформації про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (п. 39.2.4 ст. 39).

Відповідно до ст. 1 п. 1.19. Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України, для досягнення мети діяльності та виконання основних завдань Бюро має право в межах чинного законодавства України розробляти та затверджувати рішеннями органів управління Бюро документи (далі - внутрішні нормативні документи), що є обов'язковими для виконання членами Бюро та Дирекцією Бюро.

Відповідно до п. 7.2. (п.п.) Статуту Моторного (транспортного) страхового бюро України члени Бюро зобовязані, зокрема, дотримуватись порядку укладення та виконання договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, порядку надання фінансових гарантій та забезпечення платоспроможності, відповідно до чинного законодавства та рішень органів управління Бюро.

Відповідно до ч. 5 ст. 22 ГПК України відповідач має право визнати позов повністю або частково.

У разі визнання відповідачем позову господарський суд приймає рішення про задоволення позову за умови, що дії відповідача не суперечать законодавству або не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб (ч. 5 ст. 78 ГПК України).

Враховуючи той факт, що дії відповідача щодо визнання позову не суперечать законодавству і не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, позов Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка»про відшкодування збитків в порядку регресу в сумі 7770,58 грн. визнається судом обґрунтованим і підлягає задоволенню повністю.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (надалі ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї державне мито незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, тому витрати по сплаті державного мита в розмірі 102,00 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 1, 32, 33, 44, 49, 75, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" (01032, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 75; код ЄДРПОУ № 00034186; р/р № 26107167414101 в Житомирській філії ЗАТ КБ «ПриватБанк»м. Житомир, МФО 311409), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія «АХА Україна” (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, код ЄДРПОУ № 31235110; п/р 26500218673900, Банк АТ «Укрсиббанк», м. Харків, МФО 351005) 7770,58 грн. (сім тисяч сімсот сімдесят гривень 58 коп.) як відшкодування збитків в порядку регресу, 102,00 грн. (сто дві гривні 00 коп.) витрат по сплаті державного мита та 263,00 грн. (двісті тридцять шість гривень 00 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 02.03.2011 р.