Рішення № 14412343, 28.02.2011, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/2928.02.11 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг»

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Енерджі”

про стягнення 56083,69 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники:

Від позивача: Нікітюк Є.О. (довіреність № б/н від 14.01.2011 р.)

Від відповідача: не з’явилися.

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг»(позивач) звернулося до Господарського суду м. Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Технік Енерджі” (відповідач) про стягнення 56083,69 грн. заборгованості за договором купівлі-продажу пального на автозаправних станціях з використанням старт-карт № КРБК-2205 від 06.10.2010 року. Зазначена сума включає в себе: суму основного боргу в розмірі 49442,78 грн., суму пені в розмірі 3419,94 грн., суму індексу інфляції в розмірі 2559,04 грн., суму трьох відсотків річних в розмірі 661,93 грн. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання вимог вказаного договору позивач поставив відповідачу товар, проте, відповідач в порушення умов договору зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав в повному обсязі. Позивач також просить покласти на відповідача судові витрати, пов‘язані з розглядом цієї справи.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 28.01.2011 р. порушено провадження у справі № 39/29 та призначено справу до розгляду на 28.02.2011 р. о 11:40 год.

Представник позивача в судовому засіданні, призначеному на 28.02.2011 р., подав документи на виконання вимог ухвали суду, надав суду усне пояснення по суті заявлених позовних вимог та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 28.02.2011 р., не з’явився, вимоги ухвали суду від 28.01.2011 р. не виконав, відзив на позов з підтверджуючими документами не подав і не надіслав, про час та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 64 ГПК України ухвала про порушення провадження у справі надсилається зазначеним особам за повідомленою ними господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Поштове відправлення з ухвалою Господарського суду міста Києва № 39/29 від 28.01.2011 р. було направлене відповідачу за адресою, вказаній позивачем у позовній заяві та яка відповідає адресі, згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, а саме: 03038, м. Київ, вул. Ямська, 28А.

Направлення вказаної ухвали суду відповідачеві підтверджується відповідною відміткою на зворотньому боці цієї ухвали, а її отримання відповідачем 31.01.2011 р. - повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103012948399.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи № 39/29 відповідач був повідомлений своєчасно та належним чином.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності відповідача в судовому засіданні 28.02.2011 р. від останнього до суду не надходило.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез’явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

За таких обставин суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 28.02.2011 р. та за відсутності відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 28.02.2011 р. надав усні пояснення щодо підстав, відповідно до яких заявлено позов, позовні вимоги підтримав повністю.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 28.02.2011 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів, в т.ч. визнання права, припинення правовідношення тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

06.04.2010 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг»(позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Технік Енерджі»(відповідач) був укладений договір купівлі-продажу пального на автозаправних станціях з використанням старт-карт № КРБК-2205, відповідно до п. 2.1. якого позивач зобов'язується передати у власність відповідача товар (а саме: дизельне пальне, V-Power Diesel, неетильовані бензини А-95, V-Power 95, А-92, А-72, скраплений газ) на автозаправних станціях з використанням старт-карт, а відповідач зобов'язується прийняти і оплатити його.

Відповідно до п. 3.2. договору, передача вищезазначеного товару відповідачу здійснюється на підставі пред'явлення ним Смарт-карти операторам автозаправних станцій позивача та шляхом заправки автотранспортних засобів, що належать відповідачу.

Згідно з п. 3.3. договору, право власності на товар, отриманий відповідно до умов даного договору, переходить від позивача до відповідача в момент його безпосереднього отримання на автозаправних станціях відповідачем.

Відповідно до 5.1.1. договору, оплата товару здійснюється згідно виставленого рахунку-фактури, складеного позивачем на основі фактично отриманого відповідачем товару протягом періоду формування рахунку-фактури, в межах встановленого позивачем кредитного ліміту та з відстрочкою платежу обумовлених в додатку № 2 до даного договору.

Згідно з п. 2 додатку № 2 до договору, період формування рахунку-фактури становить 7(сім) календарних днів, а відстрочка платежу по кожному окремо сформованому рахунку-фактурі становить 7 (сім) календарних днів.

В свою чергу, відповідно до п. 7.1.1. договору, відповідач зобов'язаний здійснити повну та своєчасну оплату за отриманий товар відповідно до умов цього договору та виставлених позивачем рахунків-фактур.

Позивач на виконання умов договору купівлі-продажу пального на автозаправних станціях з використанням старт-карт № КРБК-2205 від 06.10.2010 року в період з 01.07.2010 р. по 31.08.2010 р. поставив відповідачу товар на загальну суму 79 051, 31 грн., про що свідчить акт прийому-передачі за липень від 31.07.2010 року на суму 56 526, 62 грн. та акт прийому-передачі за серпень від 31.08.2010 року на суму 22 524, 69 грн. (копії в матеріалах справи).

Наявні в матеріалах справи акти прийому-передачі за липень від 31.07.2010 року та серпень від 31.08.2010 року відповідачем підписані, що свідчить про те, що відповідач не має жодних претензій до позивача щодо строків або якості переданого товару.

Факт заборгованості відповідача перед позивачем в розмірі 49442,78 грн. також підтверджується підписаним сторонами акт звірки взаєморозрахунків станом на 28.10.2010 р., відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем становить 49442,78грн.

Станом день подання позову до суду, оплата за отриманий відповідачем товар здійснена неналежним чином. Зокрема відповідачем частково не сплачений товар на суму 27 842,59 грн. відповідно до рахунку-фактури № СФ-КОР000276 від 31.07.2010 року та до рахунку-фактури № СФ-КОР000297 від 15.08.2010 року на суму 21 600,19 грн.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обгрнтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі з огляду на наступне.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (надалі –ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч.1 статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Вищенаведені умови договору купівлі-продажу пального на автозаправних станціях з використанням старт-карт № КРБК-2205 від 06.10.2010 року свідчать про те, що за своєю правовою природою вказаний договір є договором поставки, а тому саме він та відповідні положення статей параграфів 1, 3 глави 54 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) та параграфа 1 глави 30 Господарського кодексу України (далі –ГК України) визначають права та обов‘язки сторін зі здійснення передбаченої договором поставки товару та її оплати.

Частиною 1 ст. 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні –покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Частиною 2 ст. 712 ЦК України також передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов’язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зібрані у справі докази свідчать, що відповідач отримав товар, але зобов‘язання по оплаті поставленого товару не виконав.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов‘язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов‘язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов‘язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в судове засідання не з’явився, належних і допустимих доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем не надав, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача 49442,78 грн. основного боргу нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю.

Позивачем заявлено також позовні вимоги про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 3419,94 грн., трьох відсотків річних в розмірі 661,93 грн. та індексу інфляції в розмірі 2559,04 грн.

Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 230 ГК України також передбачено, що порушення зобов’язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом (неустойка, штраф, пеня), іншими законами або договором.

За весь час несанкціонованого користування чужими коштами штрафні санкції можуть бути встановлені у відсотках, розмір яких обчислюється обліковою ставкою Національного банку України. Облікова ставка НБУ - один з монетарних інструментів, за допомогою якого Національний банк визначає для суб'єктів грошово-кредитного ринку орієнтир щодо вартості залучених і розміщених коштів на певний період, тобто є, відповідно до Закону України «Про Національний банк України» від 20.05.1999 р. № 679-ХІV, орієнтиром ціни на гроші.

Частина. 6 ст. 231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов‘язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов‘язання мало бути виконано.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»від 22.11.1996 р. № 543/96-ВР (надалі –Закон України) регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Статтею 1 вищезазначеного Закону України передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов‘язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення зобов’язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Відповідно до п. 8.4. договору, у випадку прострочення оплати за отриманий товар відповідно до розділу 5 цього договору, відповідач повинен, на вимогу позивача, сплатити пеню в розмірі подвійної річної облікової ставки НБУ (що діяла в період виникнення простроченої заборгованості) від суми простроченої заборгованості за кожний день прострочення оплати.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України, умови п. 8.4. договору та здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку пені, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми пені в розмірі 3419,94 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вказані норми Цивільного кодексу України та здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків розміру трьох відсотків річних та індексу інфляції, суд прийшов до висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача суми трьох відсотків річних в розмірі 661,93 грн. та суми індексу інфляції в розмірі 2559,04 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов’язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов’язані з розглядом справи.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, стороні на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує державне мито за рахунок другої сторони, а також витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, при задоволенні позову державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача. За таких обставин, витрати по сплаті державного мита в розмірі 560,84 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 236,00 грн. покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Технік Енерджі»(03038, м. Київ, вул. Ямська, 28А; код ЄДРПОУ № 35076670; р/р № 26007010042984 в ВАТ «Укрексімбанк»м. Києва, р/р № 26008014736001 в ПАТ «Укрексімбанк»у м. Києві, МФО 322313), а у разі відсутності грошових коштів - з будь-якого іншого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Альянс Холдинг»(03038, м. Київ, вул. М.Гринченка, 4; код ЄДРПОУ № 34430873; рахунок № 2600316331 в ПАТ «Райффайзен Банк Аваль»м. Києва, МФО 300335) 49442,78 грн. (сорок дев’ять тисяч чотириста сорок дві гривні 78 коп.) основного боргу, 3419,94 грн. (три тисячі чотириста дев’ятнадцять гривень 94 коп.) пені, 2559,04 грн. (дві тисячі п’ятсот п’ятдесят дев’ять гривень 04 коп.) індексу інфляції, 661,93 грн. (шістсот шістдесят одну гривню 93 грн.) три відсотки річних, 560 (п’ятсот шістдесят) грн. 84 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн.00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

2. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання повного рішення: 02.03.2011 р.