Постанова № 14407534, 15.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-11910/10/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Шейко Т.І. Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"15" лютого 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

суддів:

при секретарі:

за участю:Федорової Г.Г.,

Вівдиченко Т.Р.,Беспалова О.О.,

Петриченко Ю.П.,

Представника позивача Орлова А.П.

Представника відповідача Завгороднєва О.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року по справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «НД «Датекс»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «НД «Датекс» (далі позивачё ТОВ «НД «Датекс») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва (далі відповідач, ДПІ у Соломянському районі м. Києва), в якому просило визнати протиправними та скасувати наступні податкові повідомлення-рішення відповідача:

- від 02 серпня 2010 року № 0001902311/0, за яким ТОВ «НД «Датекс» було визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість за основним платежем в сумі 94216,94 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 47108,47 грн.;

- від 02 серпня 2010 року № 0001912311/0, за яким ТОВ «НД «Датекс» було визначено податкове зобовязання з податку на прибуток за основним платежем в сумі 78846,25 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 39423,13 грн..

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «НД «Датекс» задоволено.

Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва від 02 серпня 2010 року № 0001902311/1 та податкове повідомлення-рішення від 02 серпня 2010 року № 0001912311/1.

Відповідач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального і процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2010 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні вимог, заявлених позивачем.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, а постанову суду першої інстанції скасувати, виходячи з наступного.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст.202 КАС України підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання, а так само розгляд і вирішення справи неповноважним судом; участь в ухваленні постанови судді, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою; ухвалення чи підписання постанови не тим суддею, який розглянув справу.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ТОВ «НД Датекс»є юридичною особою, зареєстрованою Соломянською районною у м. Києві державною адміністрацією 14 жовтня 2002 року, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи Серії АОО № 694781 (а.с. 34).

28 травня 2010 року службовими особами ДПІ у Соломянському районі м. Києва було проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «НД «Датекс» на предмет підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правовідносини з платником податків ТОВ «Будконсалтпромторг» (код ЄДРПОУ 35465247) за період з 01.04.2008 по 30.09.2008 року.

В ході проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п. 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», абзацу 4 п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого позивачем було занижено податок на прибуток в періоді, що перевірявся, на загальну суму 78846,25 грн..

Крім цього, під час проведення перевірки було встановлено порушення позивачем вимог п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого останнім було занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся на загальну суму 94 216,94 грн..

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 8176/23-11/32154284 від 28.05.2010 року, на підставі якого ДПІ у Соломянському районі м. Києва були прийняті податкові повідомлення рішення від 14 червня 2010 року № 0001902311/0 про визначення ТОВ «НД «Датекс»податкового зобовязання з податку на прибуток в загальному розмірі 118 269,38 грн. (основний платіж 78846,25 грн., штрафна (фінансова) санкція 39423,13 грн.) та №0001912311/0 про визначення ТОВ «НД «Датекс»податкового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 141 325,41 грн. (основний платіж 94216,94 грн., штрафна (фінансова) санкція 47108,47 грн.).

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями позивач розпочав процедуру їх адміністративного оскарження.

За результатом розгляду первинних скарг позивача, ДПІ у Соломянському районі м. Києва було винесено рішення від 29.07.2010 року за № 19401/10/25-010, за яким скарги позивача було залишено без задоволення, а спірні податкові повідомлення-рішення без змін.

З цих підстав, відповідачем були прийняті податкові повідомлення-рішення від 02 серпня 2010 року за № 0001902311/1 про нарахування ТОВ «НД «Датекс»податкового зобовязання з ПДВ за основним платежем в сумі 94216,94 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 47108,47 грн. та № 0001912311/1 про визначення ТОВ «НД «Датекс»податкового зобовязання з податку на прибуток підприємств за основним платежем в сумі 78846,25 грн. та штрафні (фінансові) санкції в розмірі 39423,13 грн..

Відповідач заперечує проти позову та обґрунтовує свої доводи тим, що вироком Подільського районного суду м. Києва від 14.04.2009 року у справі № 1-271/09 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України громадянина ОСОБА_7, який за матеріальну винагороду зареєстрував на своє імя ТОВ «Будконсалтпромторг», однак насправді не мав наміру займатися підприємницькою діяльністю вказаного Товариства. На думку відповідача, укладена між позивачем та ТОВ «Будконсалтпромторг»угода є нікчемною, оскільки сторонами не додержані загальні вимоги, визначені ст. 203 ЦК України, зокрема в частині, що стосується відсутності добровільної волі засновника контрагента позивача ТОВ «Будконсалтпромторг».

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає на наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. N 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встановлено, що між ТОВ «НД «Датекс»та ТОВ «Будконсалтпромторг»була укладена усна угода, згідно якої ТОВ «НД «Датекс»(Замовник) доручає, а ТОВ «Будконсалтпромторг»(Виконавець) зобовязується виконати роботи по підключенню СЕККА та сервісного обслуговування обладнання виробництва ТОВ «НД «Датекс»на обєктах користувачів.

На виконання умов усної угоди, ТОВ «Будконсалтпромторг» виписало акти виконаних робіт на загальну суму 565 299,6 грн., в т.ч. ПДВ 94 216,94 грн. (перелік актів виконаних робіт наведений в таблиці до акту перевірки) та податкові накладні за відповідні періоди (перелік податкових накладних наведений у таблиці на стор. 4 до акту перевірки).

В рахунок оплати за виконані роботи ТОВ «НД «Датекс» перерахувало грошові кошти на розрахунковий рахунок ТОВ «Будконсалтпромторг» на загальну суму 428350,80 грн., в т.ч. ПДВ 71391,8 грн.. Станом на час здійснення перевірки ТОВ «НД «Датекс» мало кредиторську заборгованість в сумі 136948,8 грн..

В податковому обліку суми податку на додану вартість включені позивачем доскладу податкового кредиту та відображені в податкових деклараціях з ПДВ за період квітень 2008 року вересень 2008 року у розмірі 94216,94 грн..

Крім цього, позивачем було віднесено до складу валових витрат роботи по підключенню СЕККА та сервісного обслуговування обладнання виробництва, які здійснювались ТОВ «Будконсалтпромторг»на загальну суму 315385,00 грн..

Відповідач заперечує щодо правомірності спірної угоди та мотивує це тим, що укладений між ТОВ «НД «Датекс» та ТОВ «Будконсалтпромторг»має ознаки нікчемності, оскільки підписи на первинних документах, наданих позивачу його контрагентом, здійснені від імені громадянина ОСОБА_7 не мають юридичної сили і доказовості.

Видаткові накладні, (копії яких містяться в матеріалах даної справи), були підписані особою, яка не мала на це права підпису та не була наділена повноваженнями на здійснення відповідних господарських операцій від імені ТОВ «Будконсалтпромторг». У звязку з цим, на думку апелянта, ТОВ «НД «Датекс»неправомірно сформований податковий кредит з ПДВ по операціях з придбання товарів (робіт, послуг) у ТОВ «Будконсалтпромторг»та не сплачений податок з ПДВ .

Крім цього, апелянт зазначає, що ТОВ «НД «Датекс»було створене громадянином ОСОБА_7 умисно за грошову винагороду, з метою корисливих спонукань та приховування незаконної діяльності та без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Колегія суддів приймає до уваги дане твердження відповідача та зважає на наступне.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так в матеріалах справи міститься копія вироку Подільського районного суду м. Києва від 14.04.2009 року у справі № 1-271/09, за яким визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 205 ч. 2 КК України громадянина ОСОБА_7, який за матеріальну винагороду зареєстрував на своє імя ТОВ «Будконсалтпромторг»та формально рахувався директором та засновником даного підприємства.

Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів приходить до висновку щодо протиправності дій позивача до віднесенню до податкового кредиту грошових коштів, оскільки фінансово-бухгалтерська документація від імені TOB «Будконсалтпромторг»була підписана особою, яка не має жодного відношення до діяльності вказаного підприємства.

Відповідно до п. 18. Порядку заповнення податкової накладної Затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 р. за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що податкованакладнавважається недійсноюуразі її заповнення іншою особою,ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто особою,яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податкунадодану вартість.

Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Згідно зі ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ухвалена з порушенням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції, а тому вбачається підстави для скасування постанови та ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НД «Датекс»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень слід відмовити.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року задовольнити.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 08 листопада 2010 року скасувати.

Прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «НД «Датекс»до Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

суддя:

суддя:

Г.Г. Федорова

Т.Р. Вівдиченко

О.О. Беспалов

Повний текст постанови складено та підписано 21.02.11 р.