Ухвала суду № 14407529, 15.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2-а-17341/09/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Смолій І.В.

Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.

У Х В А Л А

Іменем України

"15" лютого 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді:

суддів:

при секретарі:

за участю:Федорової Г.Г.,

Вівдиченко Т.Р., Беспалова О.О.,

Петриченко Ю.П.,

Представника позивача Берко Н.В.,

Представника відповідача Мельник Р.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці»до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.06.2009 року № 0001382310/0, -

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2009 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці»(далі позивач, ТОВ «Хліб Столиці») звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Державної податкової інспекції у Святошинському районі м. Києва (далі відповідач, ДПІ у Святошинському районі м. Києва), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 22.06.2009 року № 0001382310/0 про визначення ТОВ «Хліб Столиці» податкового зобовязання з податку на додану вартість в сумі 98 692,02 грн. (у тому числі 65 794,68 грн. за основним платежем та 32 897,34 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці»відмовлено.

Позивач не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначає, що оскаржувана постанова суду не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а саме, судом першої інстанції неповно зясовано та не доведено обставини, що мають значення для справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, в звязку з чим просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити його позов в повному обсязі.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які зявилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Згідно ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, службовими особами ДПІ у Святошинському районі м. Києва була проведена невиїзна позапланова документальна перевірка ТОВ «Хліб Києва» з питань правових взаємовідносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Едера Макс» за період з 01.01.2007р. по 30.09.08р .

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт від 10.06.2009 р. № 117/23-80/32313105, в якому зафіксовано порушення позивачем вимог п.п.7.4.1 7.4.5 ст.7 Закону України від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР «Про податок на додану вартість». Суть вказаного порушення полягає в тому, що позивачем безпідставно було занижено податок на додану вартість у періоді, що перевірявся, на загальну суму 65794,68 грн..

На підставі акту перевірки відповідачем було винесено податкове повідомлення-рішення від 22.06.2009 року № 0001382310/0 про визначення ТОВ «Хліб Столиці»податкового зобовязання з ПДВ на загальну суму 98692,02грн. (у тому числі 65794,68 за основним платежем та 32897,34грн. - штрафних (фінансових) санкцій).

Позивач не погоджується з даним податковим повідомленням-рішенням та зазначає, що наявність рішення суду про визнання недійсними установчих документів та свідоцтва платника податку TOB «Едера Макс»не є підставою для визнання укладених ним правочинів недійсними, оскільки контрагенти за укладеними договорами можуть нести відповідальність лише за наявності їх вини.

Крім цього позивач стверджує про те, що визнання недійсним установчого документу (статуту) TOB «Едера Макс» та подальше анулювання Свідоцтва платника податку саме по собі не призводить до нікчемності правочинів, укладених з моменту державної реєстрації TOB «Едера Макс».

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи колегія суддів зважає а наступне.

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету, визначаються Законом України «Про податок на додану вартість»від 3 квітня 1997 року № 168/97-ВР (із змінами та доповненнями).

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (у редакції Закону України від 30.11.2006 р. N 398-V), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку із придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до абз. 1 п. 7.4.5 цієї ж норми Закону (у редакції Закону України від 25.03.2005 р. N 2505-IV), не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

З аналізу зазначеної норми вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи платника податку.

Так, під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3 ГК України) розуміється діяльність субєктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

У розумінні пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” господарська діяльність будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі, коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Ознаками господарської діяльності у розумінні приписів статті 3 Господарського кодексу України, пункту 1.32 статті 1 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є здійснення її субєктами господарювання у сфері суспільного виробництва; вона спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер і цінове вираження.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливе без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

-неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

-відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

-облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо повязані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

-здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Зазначені обставини відповідачем доведені в судовому засіданні суду першої інстанції.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обовязки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні субєктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

При дослідженні матеріалів вказаної справи колегією суддів встановлено, що між позивачем та TOB «Едера Макс»було укладено договір на поставку обладнання № 27/04/07 від 27.04.2007 року. Зазначений договір був підписаний директором ТОВ «Едера Макс»ОСОБА_7, яким також було підписано і податкову накладну від 04.05.2007р.

У відповідності до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, TOB «Едера Макс» зареєстровано Голосіївською районною у м.Києві Державною адміністрацією 25.12.2006 року, учасником якого згідно статуту підприємства значиться громадянка ОСОБА_7

На підтвердження своїх заперечень ДПІ у Святошинському районі м. Києва посилається на нікчемність правочину (договору № 27/04/07 від 27.04.2007 року, укладеного між ТОВ «Хліб Столиці»та ТОВ «Едера Макс»), оскільки видаткові накладні, (копії яких містяться в матеріалах даної справи), були підписані особою, яка не мала на це права підпису та не була наділена повноваженнями на здійснення відповідних господарських операцій від імені ТОВ «Едера Макс». У звязку з цим, на думку відповідача, ТОВ «Хліб Столиці»безпідставно віднесло до складу валових витрат грошові кошти в сумі 65 794,68 грн., які не підтверджені первинними документами (видатковими накладними), обовязковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Разом з тим, відповідач вказує на наявність доказів, які свідчать про нікчемність укладеного сторонами правочину, оскільки ТОВ «Едера Макс»було створене громадянкою ОСОБА_7 умисно за грошову винагороду, з метою корисливих спонукань та приховування незаконної діяльності та без наміру займатися підприємницькою діяльністю.

Колегія суддів приймає до уваги дане твердження відповідача та зважає на наступне.

Відповідно до ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь що він не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення та досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203,. частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина: 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Так, в матеріалах даної справи міститься рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 18 липня 2008 року по справі №2-4127/08, з якого зокрема вбачається, що громадянка ОСОБА_7 участі у створенні TOB «Едера Макс» не приймала, статут не складала, фінансово-господарську діяльність не вела та дізналася про його існування від органів державної податкової служби. Крім цього, громадянка ОСОБА_7 не підписувала жодної податкової декларації, первинних бухгалтерських документів, договорів чи актів виконаних робіт TOB «Едера Макс», на посаду директора підприємства нікого не призначала.

Крім цього, у відповідності до акту № 9122/29-203 від 26.12.08р. ДПІ у Голосіївському районі м. Києва було скасовано свідоцтво платника податку на додану вартість TOB «Едера Макс».

Вказане дає підстави зробити висновок щодо протиправності дій позивача до віднесенню до податкового кредиту грошових коштів в сумі 65 794,68 грн., оскільки фінансово-бухгалтерська документація від імені TOB «Едера Макс»була підписана особою, яка не має жодного відношення до діяльності вказаного підприємства.

Відповідно до п. 18. Порядку заповнення податкової накладної Затвердженого Наказом ДПА України № 165 від 30.05.97р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23.06.97 р. за № 233/2037, усі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою.

Пунктом 5 вказаного Порядку передбачено, що податкованакладнавважається недійсноюуразі її заповнення іншою особою,ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку, тобто особою,яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податкунадодану вартість.

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку щодо безпідставності заявлених позивачем вимог, які є необґрунтованими, не підтверджуються належними доказами, а відтак є такими, що не підлягають до задоволення.

Отже, висновки суду першої інстанції колегія суддів знаходить правильними та такими, що не спростовуються доводами апелянта.

Згідно зі ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Апелянтом не було надано доказів на підтвердження заявлених ним вимог, а тому доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та не відповідають вимогам чинного законодавства.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Хліб Столиці»на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 жовтня 2010 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя:

суддя:

суддя:

Г.Г. Федорова

Т.Р. Вівдиченко

О.О. Беспалов Повний текст ухвали складено та підписано 28.02.11 р.