Постанова № 14405665, 22.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

22 березня 2011 р. № 2/264-10 (9/341-09) Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П.- головуючий, судді Бенедисюк І.М. і Львов Б.Ю.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Промзбут”, м. Кривий Ріг Дніпропетровської області (далі –Товариство)

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2011

зі справи № 2/264-10 (9/341-09)

за позовом Товариства

до приватного підприємства “Сармат”, смт Широке Широківського району Дніпропетровської області (далі –Підприємство)

про стягнення 280 749, 96 грн. та

зустрічним позовом Підприємства

до Товариства

про визнання недійсним ліцензійного договору від 15.05.2009.

Судове засідання проведено за участю представників:

Товариства –не з’яв.,

Підприємства –Жука В.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Так, постановою Вищого господарського суду України від 31.08.2010 було скасовано рішення господарського суду Дніпропетровської області від 12.02.2010 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.03.2010 зі справи № 9/341-09 і останню передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У новому розгляді справи одержала номер 2/264-10 (9/341-09).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2010 (суддя Боділовська М.М.): первісний позов задоволено; з Підприємства стягнуто на користь Товариства суму 280985, 96 грн., з яких: 278292, 83 грн. винагороди; 1275 грн. “інфляційних” за період серпень-жовтень 2009 року; 1182, 13 грн. - 3% річних за період з 04.08.2009 по 09.11.2009; на Підприємство покладено судові витрати зі справи; у зустрічному позові відмовлено. У прийнятті зазначеного рішення суд з посиланням на норми Цивільного кодексу України (далі –ЦК України), Закону України “Про авторське право та суміжні права” виходив з відповідності оспорюваного (за зустрічним позовом) договору, укладеного сторонами у справі, і з правомірності вимог за первісним позовом.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2010 (колегія суддів у складі: Білецька Л.М. –головуючий, судді Тищик І.В. і Верхогляд Т.А.): задоволено апеляційну скаргу Підприємства; згадане рішення місцевого господарського суду скасовано; в задоволенні первісного позову відмовлено; зустрічний позов задоволено; визнано недійсним ліцензійний договір від 15.05.2009; з Товариства стягнуто на користь Підприємства суми судових витрат з розгляду справи в апеляційній інстанції. У прийнятті зазначеної постанови суд з посиланням на положення ЦК України, Законів України “Про стандартизацію”, “Про авторське право і суміжні права”, Декрету Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію і сертифікацію” виходив з суперечності оспорюваного (за зустрічним позовом) договору вимогам закону.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить скасувати оскаржувану постанову апеляційної інстанції з даної справи і залишити в силі рішення місцевого господарського суду від 02.12.2010. Скаргу з посиланням на статті 203, 215 ЦК України, статті 43, 47, 32, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано порушенням апеляційною інстанцією в розгляді даної справи норм матеріального і процесуального права.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Сторони відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

За результатами цього розгляду Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Судом першої інстанції у справі встановлено, що:

- первісний позов подано про стягнення заборгованості в сумі 280 749, 96 грн. за ліцензійним договором від 15.05.2009 (далі –Договір) про сплату щомісячної винагороди за використання об’єкта промислової власності –технічних умов “Шлаки доменні гранульовані ТУ У.21.1 –24601497-002:2008р.” (далі –Технічні умови);

- Товариство є власником Технічних умов, зареєстрованих Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики державним підприємством “Кривбасстандартметрологія” за № 02568093/000648;

- згідно з Договором Товариство передало, а Підприємство отримало невиключну ліцензію на використання Технічних умов до 31.12.2009 на території України;

- у день підписання Договору Товариство передало Підприємству один примірник Технічних умов;

- згідно з Договором за надання передбачених ним прав, технічну документацію та інформацію Підприємство виплачує Товариству винагороду, яка складає 75 000 грн. на місяць;

- з 01.06.2009 по 30.10.2009 Товариство нарахувало підприємству і виставило йому для оплати рахунки на загальну суму 375 000 грн., за якими Підприємство не розрахувалося;

- 05.11.2009 Товариство своєю заявою зарахувало зустрічні однорідні вимоги за договором від 18.05.2009 № 18-05, згідно з яким Підприємство поставило Товариству шлак доменний гранульований на суму 96 707, 17 грн.; за розрахунками Товариства, після такого зарахування Підприємство має перед ним заборгованість за Договором у сумі 278 292, 83 грн.;

- Підприємством використовувалися Технічні умови при виготовленні та продажу продукції (виготовляло та продавало шлак доменний гранульований).

Судом апеляційної інстанції додатково з’ясовано, що Технічні умови розроблені технічним директором Товариства Чирвою Ю.М. для правовідносин з ВАТ “Арселор Міттал Кривий Ріг”.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України (в редакції, що була чинною на час укладення Договору) зміст правочину не може суперечити, зокрема, цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

З’ясувавши, на відміну від місцевого господарського суду, у новому розгляді даної справи з урахуванням встановлених фактичних її обставин суперечність Договору вимогам статті 1109 ЦК України, а також статті 8 Закону України “Про авторське право і суміжні права”, суд апеляційної інстанції дійшов не спростовуваного доводами касаційної скарги висновку про наявність підстав для визнання Договору недійсним, а, отже, й про необгрунтованість заснованих на цьому договорі вимог за первісним позовом.

Зазначаючи про порушення апеляційною інстанцією норм матеріального і процесуального права, скаржник фактично вдається до заперечення обставин, установлених цією судовою інстанцією, та спростування здійсненої ними оцінки доказів у справі. Однак згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Всупереч приписам частини другої статті 43, статей 33 і 34 названого Кодексу скаржником не доведено в суді апеляційної інстанції належними і допустимими доказами ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх заперечень проти зустрічного позову. Водночас ним не наведено обґрунтованих доводів щодо порушення апеляційним господарським судом визначених статтею 43 ГПК України правил оцінки доказів.

Визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішень не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 27.01.2011 зі справи № 2/264-10 (9/341-09) залишити без змін, а касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю “Промзбут” –без задоволення.

Суддя В. Селіваненко

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Б. Львов