Постанова № 14405649, 16.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2011 р. № 4/178-09-5317 Вищий господарський суд України у складі колегії:

головуючого - судді Козир Т.П.,

суддів: Прокопанич Г.К.,

Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2010р. у справі №4/178-09-5317 господарського суду Одеської області за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Агропрайм” до Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” про визнання недійсним договору іпотеки та частково недійсним договору про відкриття кредитної лінії,

за участю представників:

Позивача: Кобзарь В.А., дов. б/н від 12.01.2011р.,

Кропивницький М.А., дов. б/н від 01.11.2010р.,

Відповідача: Лябах О.О., дов. № 1075/09 від 05.10.2009р.,

Пужакова О.В., дов. № 1074/09 від 13.10.2009р.

В с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю “Агропрайм” (далі ТОВ “Агропрайм”, Позивач) у жовтні 2009 року звернулось до господарського суду з позовом до Закритого акціонерного товариства “Альфа-Банк” (далі ЗАТ “Альфа-Банк”), правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство “Альфа-Банк” (далі ПАТ “Альфа-Банк”, Відповідач), про визнання частково недійсним Договору про відкриття кредитної лінії № 403-МВ/07 від 02.11.2007р. та визнання недійсним Іпотечного договору № 807/07 від 02.11.2007р., укладених між ЗАТ “Альфа-Банк” та ТОВ “Агропрайм”.

Рішенням господарського суду Одеської області від 09.12.2009р., залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2010р., позов ТОВ “Агропрайм” задоволено повністю.

В наступному, постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2010р. у даній справі постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2010р. було залишено без змін.

Проте, за результатами перегляду вказаних судових рішень Верховним Судом України, його постановою від 29.11.2010р. постанову Вищого господарського суду України від 20.04.2010р. скасовано, а справу направлено на новий касаційний розгляд до Вищого господарського суду України.

В засіданні суду касаційної інстанції представником Відповідача було заявлено клопотання про утворення колегії суддів у складі пяти чоловік по розгляду його касаційної скарги, яке колегією суддів було розглянуто та відхилено, як безпідставне.

При новому касаційному розгляді, встановлено, що ПАТ “Альфа-Банк”, у поданій ним касаційній скарзі та поясненнях до неї, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і, зокрема, ст. 215 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), ст.ст. 1, 5, 16, 18, 23 Закону України “Про іпотеку”, просить скасувати прийняті у справі судові рішення та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи та обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Як видно з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 02.11.2007р. між ЗАТ “Альфа-Банк” (Банк) і ТОВ “Агропрайм” (Позичальник) було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 403-МВ/07 (далі Кредитний договір), за умовами якого (пункт 1.1.) Банк відкриває Позичальнику невідновлювану мультивалютну кредитну лінію та на підставі додаткових угод до цього Договору надає Позичальнику кредит у порядку і на умовах, визначених цим Договором. Позичальнику, у свою чергу, зобовязується використати кредит з метою, зазначеною у пункті 1.5 Договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування кредитом, виконати інші умови цього Договору та повернути Банку кредит у терміни, встановлені цим Договором.

При цьому, згідно пункту 2.1. Кредитного договору, належне виконання Позичальником зобовязань за цим Договором забезпечується: неустойкою (пенею, штрафом), іпотекою майнових прав на обєкт, що будується та знаходиться за адресою: Одеська область, м. Арциз, вул. Металева, у розмірі 9907920,00 грн., що в майбутньому стане власністю Позичальника, заставою корпоративних прав, заставою майнових прав у розмірі 100% статутного фонду засновників ТОВ “Агропрайм” у розмірі 15000000,00 грн., заставою майнових прав за контрактом № 13/07 від 13.07.2006р. на будівництво зерносховища, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Арциз, вул. Металева, заставою майнових прав за Договором оренди землі площею 4,379 га, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Арциз, вул. Металева, та належить Позичальнику на основі договору оердни землі від 21.06.2007р., порукою Leamag Anstalt та порукою ОСОБА_1.

Крім того, 02.11.2007р. між ТОВ “Агропрайм” (Іпотекодавець) та ЗАТ “Альфа-Банк” (Іпотекодержатель) було укладено Іпотечний договір № 807/07 (далі Іпотечний договір), посвідчений нотаріально за реєстровим номером 5375, відповідно до умов якого (пункт 1.1.) Іпотекодавець у забезпечення виконання зобовязання, визначеного у статті 2 цього Договору, передало в іпотеку Банку майнові права на нерухоме майно, будівництво якого не завершено, зазначені у пункті 3.1. цього Договору та вказане нерухоме майно, яке стане власністю Іпотекодавця після реєстрації права власності на нього відповідно до ст. 331 ЦК України, а Іпотекодержатель приймає його у іпотеку та набуває право одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки у повному обсязі переважно перед іншими кредиторами Іпотекодавця, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 3.1. Іпотечного договору, предметом іпотеки за цим Договором є: майнові права на нерухоме майно, а саме на зерноелеватор (зерносховище) силосного типу з відділенням прийому зернових з автотранспорту, очищення та сушки зерна, його зберігання, влаштування вантажу зерна на автомобілі та залізничні вагони, місткістю 100000 тон, будівництво якого не завершено і який знаходиться за адресою: вулиця Металева у м. Арциз Одеської області на земельний ділянці площею 4,379 га, з техніко-економічними показниками, право користування земельною ділянкою, загальною площею 4,379 га, що знаходиться за адресою: м. Арциз Одеської області по вул. Металевій, з цільовим призначенням зазначеної земельної ділянки для розміщення та обслуговування зерноелеватора, яке надає Іпотекодавцю право збудувати та здобути у власність обєкт (право оренди).

Предметом спору у даній справі є вимоги Позивача про визнання недійсними Іпотечного договору № 807/07 та Договору про відкриття кредитної лінії № 403-МВ/07, в частині підпункту б) пункту 2.1. останнього, укладених між ЗАТ “Альфа-Банк” і ТОВ “Агропрайм” 02.11.2007р., з підстав, передбачених ст.ст. 203 ч. 1, 215 ч. 1 ЦК України, у звязку з тим, що вказані договори суперечать вимогам ст.ст. 16, 18 Закону України “Про іпотеку”, оскільки за цими договорами в іпотеку було передано обєкт незавершеного будівництва, який згідно вимог законодавства не міг бути предметом іпотеки, а також те, що в Іпотечному договорі, всупереч положенням закону, не міститься опису предмету іпотеки майнових прав на обєкт незавершеного будівництва.

Суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний господарський суд, на підставі встановлених обставин справи та умов укладених між сторонами договорів від 02.11.2007р., надавши при цьому правовий аналіз останніх, з урахуванням вимог діючого законодавства, що регулює спірні правовідносини, дійшов висновку про те, що Договір на відкриття кредитної лінії № 403-МВ/07, в частині підпункту б) пункту 2.1., а також Іпотечний договір № 807/07, за якими в іпотеку було передано обєкт незавершеного будівництва, який відповідно до вимог законодавства не міг бути предметом іпотеки і який не містить опису предмету іпотеки майнових прав на обєкт незавершеного будівництва, що в майбутньому стане власністю Позивача, суперечить вимогам діючого законодавства і, зокрема, ст.ст. 16, 18 Закону України “Про іпотеку”, а тому, підлягає визнанню його недійсним, відповідно до приписів ст.ст. 203 ч. 1 та 215 ч. 1 ЦК України.

Вищий господарський суд України, як суд касаційної інстанції, переглядаючи вказані судові рішення у касаційному порядку та залишаючи їх без змін, зокрема, виходив з того, що передача в іпотеку майнових прав на обєкт незавершеного будівництва суперечить вимогам діючого законодавства України, що є підставою для визнання договорів іпотеки та кредиту, недійсними, на підставі ст.ст. 203 ч. 1 та 215 ч. 1 ЦК України.

Разом з тим, Верховний Суд України, скасовуючи постанову суду касаційної інстанції та направляючи справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції у своїй постанові вказав тільки на те, що предметом іпотеки може виступати, як нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому, так і майнові права на нерухоме майно, які можуть бути відчужені іпотекодавцем, і на які може бути звернуто стягнення, у звязку з чим, висновок Вищого господарського суду України про те, що оспорювані договори не відповідають вимогам ст. 203 ЦК України та Закону України “Про іпотеку”, визнав безпідставним і таким, що не ґрунтується на вимогах закону.

У звязку з цим, при новому перегляді судових рішень у даній справі, суд касаційної інстанції, з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи та, з урахуванням вказаних вище висновків Верховного Суду України, приймаючи за результатами нового перегляду постанову про залишення без змін попередніх судових рішень, виходив з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 11110 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), підставами для скасування або зміни рішення місцевого або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

При цьому, рішення вважається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

В контексті даного спору, згідно вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Зокрема, відповідно до ч. 1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

У звязку з цим, відповідно до положень ст. 5 Закону України “Про іпотеку”, у редакції, що діяла на момент укладення Іпотечного договору, (далі Закон), предметом іпотеки можуть бути один або декілька обєктів нерухомого майна; предметом іпотеки також може бути обєкт незавершеного будівництва або інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуття ним у власність відповідного нерухомого майна у майбутньому; частина обєкта нерухомого майна може бути предметом іпотеки лише після її виділення в натурі і реєстрації права власності на неї як на окремий обєкт нерухомості, якщо інше не встановлено цим Законом; предметом іпотеки може бути право оренди чи користування нерухомим майном, яке надає орендарю чи користувачу право будувати, володіти та відчужувати обєкт нерухомого майна. Таке право оренди чи користування нерухомим майном для цілей цього Закону вважається нерухомим майном.

В той же час, згідно вимог ст. 16 Закону, передача в іпотеку обєктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований обєкт незавершеного будівництва.

При цьому, згідно вимог ст. 3 Закону України “Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні” від 12.07.2001р., майновими правами, які можуть оцінюватися, визнаються будь-які права, повязані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права (права на провадження діяльності, використання природних ресурсів тощо) та права вимоги.

Також, пункт 3 частини 1 ст. 18 вказаного Закону “Про іпотеку” у чинній редакції, станом на 13.05.2006р., передбачав, що іпотечний договір повинен містити таку істотну умову, як опис предмета іпотеки, достатній для його ідентифікації, та/або його реєстраційні дані. При іпотеці земельної ділянки має зазначатися її цільове призначення.

При чому, частина 2 ст. 18 Закону окремо передбачала, що у разі відсутності в іпотечному договорі однієї з вказаних вище істотних умов він може бути визнаний недійсним на підставі рішення суду.

В даному випадку, при новому розгляді справи, наявність безспірних доказів набуття ТОВ “Агропрайм” права власності на предмет іпотеки за спірним договором в майбутньому не встановлено.

Так, пункт 3.1 спірного Іпотечного договору містить технічні характеристики зерносховища, яке має побудувати Іпотекодавець, майнові права на яке передаються в іпотеку, проте не вказує на те, на підставі якого саме документу Іпотекодавець набуде право власності на це майно в майбутньому.

Посилання у пункті 3.2 вказаного Договору на наявність дозвільної документації на будівництво обєкту іпотеки, також не доводить можливість набуття Іпотекодавцем права власності на цей обєкт в майбутньому, оскільки згадані документи безпосередньо не породжують право власності на нерухоме майно. Не породжує такого права і контракт на будівництво, на який зроблено посилання у пункті 3.2 цього Договору.

Таким чином, на час укладання Іпотечного договору, який є предметом спору, сторони не представили документального підтвердження того, що Іпотекодавець набуде право власності на предмет іпотеки в майбутньому.

У звязку з цим, колегія суддів дійшла висновку про те, що Іпотечний договір, а також підпункт 2.1. Кредитного договору щодо забезпечення кредиту іпотекою майнових прав, суперечать положенням частини 2 ст. 5 Закону України “Про іпотеку” (в редакції, чинній на час укладання оспорюваного договору).

Також, вказані вище правочини підлягають визнанню недійсними і через недодержання на момент їх укладання вимог пункту 3 частини 1 ст. 18 Закону України “Про іпотеку”.

Так, наведена норма закону відносить до істотних умов договору іпотеки опис предмету іпотеки.

Оскільки у даному випадку йдеться про майнові права то, з урахуванням того, що законодавець розрізняє різні за своїм змістом майнові права право власності, право володіння, право користування, тощо (частина 1 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень”), договір повинен містити опис майнового права, тобто конкретний його вид.

Однак, як вбачається із пунктів 1.1., 3.1. Іпотечного договору, в іпотеку передані “майнові права на нерухоме майно” без визначення їх виду (право власності, користування, інші речові права).

Тобто у договорі відсутній опис переданого майнового права, тоді як таким описом не може вважатись опис майна, яке має бути збудоване іпотекодавцем, оскільки він є описом майбутнього обєкту, а не характеристикою майнового права, як того вимагає закон.

Разом з тим, як зазначалось вище, в силу частини 2 ст. 18 Закону України “Про іпотеку” відсутність в Іпотечному договорі однієї з його істотних умов (у тому числі і опису предмету іпотеки) тягне недійсність такого договору.

З цього приводу касаційна інстанція зазначає, що розглядаючи дану справу, Верховний Суд України у своїй постанові від 29.11.2010р. будь-яких висновків з приводу наявності у спірному Іпотечному договорі всіх істотних умов і, зокрема, щодо опису предмету іпотеки, не навів.

У звязку з цим, висновки суду апеляційної інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову ТОВ “Агропрайм”, відповідають фактичним обставинам справи та наявним матеріалам і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права, із дотриманням процесуальних норм.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного господарського суду, а тому підстав для зміни чи скасування постанови суду апеляційної інстанції, не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Альфа-Банк” залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 26.01.2010р. у справі №4/178-09-5317 без змін.

Головуючий - суддя Козир Т.П.

Судді Прокопанич Г.К.

Малетич М.М.