Постанова № 14401881, 17.03.2011, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" березня 2011 р.Справа № 18/115/09-НР

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі: Головуючого судді: Воронюка О.Л. Суддів: Єрмілова Г.А., Лашина В.В.

При секретарі: Хомяк О.С.

За участю представників сторін у судовому засіданні від 22.02.2011р.:

від ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2, довіреність № ВМІ№652528 від 13.07.2009р

від ПАТ „Райффайзен банк Аваль” - Охрименко В.А., довіреність № ВМР№080276 від 13.04.2010р.

За участю представників сторін у судовому засіданні від 17.03.2011р.:

від ФОП ОСОБА_1 - ОСОБА_2, довіреність № ВМІ№652528 від 13.07.2009р.

від ПАТ „Райффайзен банк Аваль” - Репченко Д.В., довіреність №ВМР№080275 від 13.04.2010р.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

фізичної особи підприємця ОСОБА_1

на рішення господарського суду Миколаївської області від 22.12.2010р.

у справі № 18/115/09-НР

за позовом фізичної особи підприємця ОСОБА_1

до ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції

про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р.

Відповідно до ст. 77 ГПК України у судовому засідання 22.02.2011р. оголошувалась перерва на 17.03.2011р.

Відповідно до ст.4-4 ГПК України здійснювалась фіксація судового процесу технічними засобами.

ВСТАНОВИЛА:

06.08.2009р. Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1М.) звернулася до господарського суду з позовом за вих. № 102 до Відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” (далі ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”) про визнання недійсним кредитного договору № 010/01-02/08-043 „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія” від 15.04.2008р. укладеного між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” і ФОП ОСОБА_1 та стягнення з відповідача судових витрат.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010р. позов задоволено повністю, кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія”, укладений між сторонами по справі, визнано недійсним та стягнуто з відповідача здійснені позивачем судові витрати. (а.с. 87-93, т.1)

Під час розгляду апеляційної скарги судом, в порядку ст. 25 ГПК України, здійснювалась заміна відкритого акціонерного товариства „Райффайзен Банк Аваль” його правонаступником публічним акціонерним товариством „Райффайзен Банк Аваль”.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.2010р. рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010р. по справі № 18/115/09 залишено без змін, а апеляційну скаргу ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції - без задоволення. (а.с. 139-142, т. 1)

Постановою Вищого господарського суду України від 12.10.2010р. постанову Одеського апеляційного господарського суду від 15.04.2010р. по справі № 18/115/09 та рішення господарського суду Миколаївської області від 25.01.2010р. скасовано, справу передано до господарського суду Миколаївської області на новий розгляд. (а.с.226-229, т.1)

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 22.12.2010р. (суддя Ткаченко О.В.) у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1 відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ФОП ОСОБА_1 звернулась з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати, визнати недійсним кредитний договір № 010/01-02/08-043 „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія” від 15.04.2008р. укладений між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” і ФОП ОСОБА_1 та стягнути з банківської установи на користь ФОП ОСОБА_1 42,50 грн. держмита, сплаченого при поданні апеляційної скарги, посилаючись на неповне з`ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які господарський суд визнав встановленими, невідповідність вкладених в рішенні суду висновків обставинам справи, порушення та неправильне застосування судом норм матеріального права, оскільки надання і отримання кредиту в іноземній валюті на думку позичальника, суперечить вимогам діючого законодавства України, зокрема, ст. ст. 192, 524, 533 ЦК України, ст. 198 ГК України, ст. 3 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні”, ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” та ст. 3, ч. ч. 4, 5 ст. 5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, т. я. у сторін відсутні індивідуальні ліцензії Національного Банку України на використання іноземної валюти, як засобу платежу, відповідно до п. 1.5 Положення „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу”, затвердженого постановою Правління НБУ від 14.10.2004 р. № 483, в банківській ліцензії № 10 від 11.10.2006 р. і дозволі № 10-4 від 11.10.2006 р. та додатку до нього відсутня така операція, як використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, згідно п. 3.2.6 Інструкції № 17, якщо в діяльності зазначених в ньому організацій недостатньо використання однієї печатки, то є припустимим у відповідності з наказом, розпорядженням або рішенням по них виготовлення додаткових печаток з цифрами „1”, „2” і т.д., тобто банк має право виготовити ще один примірник печатки з номером і використовувати його на рівні з основною печаткою, кредитний договір № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. не скріплений основною печаткою банку юридичної особи, що свідчить про недодержання письмової форми договору (ст. 207 ЦК України) і недійсність укладеного договору з врахуванням ст. 1055 ЦК України.

ПАТ „Райффайзен Банк Аваль” в особі Миколаївської обласної дирекції не погоджуючись з доводами, викладеними в апеляційній скарзі, просить залишити рішення господарського суду Миколаївської області від 22.12.2011р. без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, з мотивів викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши обґрунтованість прийнятого господарським судом рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

15.04.2008р. між ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” (кредитор) та ФОП ОСОБА_1 (позичальник) був укладений кредитний договір № 010/01-02/08-043, згідно умов якого та в рамках Генерального кредитного договору № 010/01-02/08-042 від 15.04.2008р. кредитор зобовязався надати позичальнику кредит в формі не відновлювальної кредитної лінії з лімітом 5500000,00 дол. США з терміном погашення до 10.04. 2018р. зі сплатою в строк по 14.04.2009р. - 11,5 відсотків річних при кредитуванні в дол. США, а позичальник зобовязується отримати кредит, використати його за цільовим призначенням, повернути кредитору суму кредиту, сплатити проценти за користування кредитом та комісії, а також виконати інші обовязки, визначені цим договором (п. п. 1.1, 1.2, 1.3, 2.1). (а.с.7-18, т. 1)

Згідно п. 6.1 кредитного договору заборгованість за кредитом (позичкова заборгованість) погашається позичальником у відповідності до графіка погашення заборгованості (додаток № 1 до цього договору). Пунктами 6.7, 6.8 згаданого договору передбачено, що всі платежі позичальника щодо повернення суми кредиту та сплати процентів за кредитом повинні здійснюватися у валюті, що відповідає валюті кредиту; комісії, пені та штрафи за цим договором розраховуються в валюті кредиту. Сплата комісії, пені та штрафів на користь кредитора-резидента України за цим договором здійснюється позичальником в національній валюті України по офіційному курсу Національного банку України на день сплати. Сплата комісії, пені та штрафів на користь кредитора нерезидента України здійснюється позичальником в валюті кредиту.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ФОП ОСОБА_1, господарський суд виходив з того, що відповідач у справі є уповноважениим банком, який має належну банківську генеральну ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з кредитування в іноземній валюті, а тому пункти кредитного договору про обовязок повернення заборгованості в іноземній валюті є законними і такими, що не порушують права сторін договору, укладення кредитного договору в іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому не може бути підставою для визнання його недійсним.

Аналізуючи матеріали справи, судова колегія доходить до висновку про те, що судом першої інстанції були цілком вірно встановлені обставини справи та ним дана правильна юридична оцінка із застосуванням до спірних правовідносин належних норм матеріального права з дотриманням норм процесуального законодавства.

Відповідно до ч. ч. 1 та 3 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

ФОП ОСОБА_1 у позовній заяві та доповненні до позовної заяви вказує на те, що умови кредитного договору № 010/01-02/08-043 від 15.04.2008р. суперечать Цивільному кодексу України, Господарському кодексу України та іншим актам законодавства, зокрема валютного законодавства.

Відповідно до статті 192 Цивільного кодексу України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Іноземна валюта і валютні цінності належать до речей обмежених, але не заборонених, у господарському обороті, і для них державою встановлено особливі правила.

Декрет Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та інші нормативно-правові акти не передбачають прямих обмежень щодо видачі кредитів в іноземній валюті.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами 1 та 2 ст. 198 Господарського кодексу України визначено, що платежі за грошовими зобовязаннями, що виникають у господарських відносинах, здійснюються у безготівковій формі або готівкою через установи банків, якщо інше не встановлено законом; грошові зобовязання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях, грошові зобовязання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо субєкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, виконання зобовязань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Відповідно до ст. 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Згідно з ч. 2 ст. 334 Господарського кодексу України, банки - це фінансові установи, функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб.

За ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян, кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором в позичальником.

Статтею 2 Закону України „Про банки і банківську діяльність” встановлено, що банківський кредит - це будь-яке зобовязання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобовязання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобовязання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також зобовязання на сплату процентів та інших зборів з такої суми.

Статті 47 та 49 Закону „Про банки і банківську діяльність” визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Зокрема, як кредитні у ст. 49 Закону України „Про банки і банківську діяльність” розглядаються операції, зазначені у п. 3 ч. 1 та п. п. 3- 7 ч. 2 ст. 47 цього Закону.

Операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями відповідно до п. 2 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”. Розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто здійснення фінансового посередництва у формі кредитних операцій на підставі кредитного договору, є правом банку, що здійснюється на підставі банківської ліцензії.

Як свідчать матеріали справи, на підставі ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” Національним Банком України видано ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” банківську ліцензією № 10 від 11.10.2006 р. на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п. п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”, та Дозвіл Національного Банку № 10-4 від 11.10.2006р.( з додатком до дозволу), на підставі яких ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” мав право на здійснення операцій з валютними цінностями.

Таким чином, господарським судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору та під час його дії ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” мало право здійснювати кредитні операції в іноземній валюті, а отже, умови укладеного між сторонами кредитного договору не суперечать вимогам чинного законодавства та Цивільному кодексу України.

Судовою колегією не приймається твердження ФОП ОСОБА_1 про визнання кредитного договору недійсним внаслідок використання ним долару США як засобу платежу за кредитним договором всупереч приписам п. „г” ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” з огляду на наступне.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що Національний Банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Відповідно до пп. „в”, „г” ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Водночас, відповідно до п. 1.5 Положення про порядок видачі Національним Банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного Банку України від 14.10.2004р. № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями).

Як вказано вище, у відповідача наявна банківська ліцензія на здійснення операцій, визначених ч. 1 та п. 5 - 11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки та банківську діяльність”.

Крім того, п. 4 ст. 5 Декрету визначено, що індивідуальної ліцензії потребують в тому числі й операції щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Кредитний договір № 010/01-02/08-043 „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія” від 15.04.2008р., відповідно до ст. 347 Господарського кодексу України є довгостроковим, термін його дії межі, встановлені чинним законодавством, не перевищує.

Щодо меж суми кредиту слід відмітити, що чинним законодавством не визначено межі сум надання/одержання кредитів в іноземній валюті, перевищення яких потребує видачі індивідуальної ліцензії.

Суд першої інстанції також правильно визнав необґрунтованими вимоги позивача щодо недійсності оскаржуваного кредитного договору внаслідок нескріплення його печаткою юридичної особи ВАТ „Райффайзен Банк Аваль”, оскільки, по-перше, печатка, якою скріплювався договір від імені банку, містить ідентифікаційний код юридичної особи - ВАТ „Райффайзен Банк Аваль” 14305909.

По-друге, згідно до п. 3.2.6 Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, та затвердження Умов і правил провадження діяльності з відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України № 17 від 11.01.1999р., підприємства, установи, організації, господарські об'єднання, субєкти підприємницької діяльності, обєднання громадян, субєкти господарювання однієї з інших організаційних форм підприємництва можуть мати тільки по одному примірнику основної каучукової або металевої печатки.

Якщо в діяльності зазначених організацій недостатньо використання однієї печатки, то є припустимим у відповідності з наказом, розпорядженням або рішенням по них виготовлення додаткових печаток з цифрами „1”, „2” і т.д., а також простих круглих печаток та різних штампів для: секретарів; секретних відділів (спецчастини); канцелярії (загального відділу); управлінь справами; адміністративно-господарських управлінь (відділів); управлінь (відділів) кадрів; а також інших, які передбачені статутом, положенням або наказом по цих підприємствах.

Правлінням АТ „Райффайзен Банк Аваль” прийнято постанову № П-182/2 від 09.11.2009р., якою затверджено Положення про печатки та штампи, яким передбачено існування печатки дирекції з її описом та повноваженнями щодо застосування.

На підставі вищезазначеного, судова колегія вважає, що договір № 010/01-02/08-043 „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія” від 15.04.2008р., підписано належними та уповноваженими особами, а також скріплено належною печаткою юридичної особи.

Таким чином, господарським судом першої інстанції правомірно встановлено, що укладення та виконання кредитного договору № 010/01-02/08-043 „Корпоративний Інвестиційний кредит Невідновлювальна Кредитна Лінія” від 15.04.2008р. в іноземній валюті не суперечить вимогам ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” та Положенню про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, а отже відсутні правові підстави для визнання недійсним кредитного договору за ст. 203 Цивільного кодексу України та задоволення позову.

Оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржене судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 99, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А :

Рішення господарського суду Миколаївської області від 22.12.2010р. у справі №18/115/09-НР залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - без задоволення.

Головуючий суддя О.Л. Воронюк

Суддя Г.А. Єрмілов

Суддя В.В. Лашин

Повний текст постанови підписаний 23.03.2011р.