Постанова № 14400543, 17.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

17 березня 2011 р. № 11/91

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Бакуліної С.В.,

суддів :Мачульського Г.М.,

Рогач Л.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиВідкритого акціонерного товариства (далі – ВАТ) “Закарпатінтерпорт”

на постановувід 18.01.2011 року Львівського апеляційного

господарського суду

у справі№ 11/91

господарського суду Львівської області

за позовомВАТ “Закарпатінтерпорт”

доДержавного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача:Ужгородська міжрайонна державна податкова інспекція

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача:Державна податкова інспекція у м. Львові

простягнення 245 965,36 грн. в судовому засіданні взяли участь представники :

від позивача: не з’явились

від відповідача:

від третіх осіб:Гачак І.О. (довіреність №НЮ-498 від 29.07.2010р.)

не з’явились В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 18.11.2010 року, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду (головуючий суддя –Юрченко Я.О., судді –Давид Л.Л., Якімець Г.Г.) від 18.01.2011 року, у справі № 11/91 в позов відмовлено.

В касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалені по справі судові акти, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст.909, 1212-1214 ЦК України, ст.ст.43, 84, 105 ГПК України, абз.3 п.1.4 ст.1, п.1.15 ст.1, п.5.15 ст.5, абз.3 пп.6.2.4. п.6.2 ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст.1, 7 Закону України “Про транзит вантажів”, ст.307 ГК України, ст.6 Закону України “Про транзит вантажів та актів транспортного законодавства”.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач повністю заперечує викладені в ній доводи.

Позивач та треті особи не скористалися наданим процесуальним правом на участь в засіданні суду касаційної інстанції.

Заслухавши заперечення на касаційну скаргу представника відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 245 965,36 грн. безпідставно стягнутих за період липень 2007 року - липень 2008 року коштів, мотивуючи свої вимоги тим, що відповідачем безпідставно до вартості наданих послуг з транзитних перевезень нараховано та списано податок на додану вартість (далі ПДВ). Нормативно позов обґрунтовано посиланням на ст.1212 ЦК України.

Судами встановлено, що 25.12.2002 року між позивачем (користувачем) і підрозділом відповідача (залізницею) було укладено договір №394 про подачу та забирання вагонів.

Відповідно до п.1 вказаного договору, згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під’їзної колії, яка примикає до станції Чоп Львівської залізниці.

Пунктом 14 договору №394 від 25.12.2002 року передбачено, що користувач сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва № 1, а за додаткові послуги/перевід ручних стрілок - згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги за фактично виконану роботу. Збори і плати вносяться щодобово по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу по станції Чоп.

20.05.2005 року між позивачем (вантажовласник) та відповідачем (залізниця) був укладений договір №148/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги.

Предметом цього договору є надання залізницею вантажовласнику послуг, пов’язаних з перевезенням вантажів та проведення розрахунків за ці послуги.

Згідно з п.2.2 договору №148/12 від 20.05.2005 року, залізниця зобов’язалась приймати до перевезення та видавати вантажі вантажовласнику, подавати під завантаження (вивантаження) вагони (контейнери) згідно із затвердженими планами і заявками вантажовласника та надавати йому додаткові послуги, пов’язані з перевезенням вантажів, перелік яких зазначається в додатку до цього договору.

Пунктом 3.2 договору №148/12 від 20.05.2005 року встановлено, що у міру виконання перевезень та надання послуг залізниця списує відповідні суми (провізну плату, додаткові збори, штрафи) з особового рахунку вантажовласника на підставі перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами, контейнерами і т. ін.

По закінченні кожного місяця залізниця надає вантажовласнику витяг з його особового рахунку і податкову накладну.

10.06.2005 року між позивачем (ЗІП) та відповідачем (залізниця) була укладена угода №409 про взаємодію Львівської державної залізниці та Відкритого акціонерного товариства “Закарпатінтерпорт” при перевезенні вантажів відповідно до транспортного права ЦІМ та СМГС.

За цим договором позивач проводить перевантаження вантажів із вагонів колії 1435 мм у вагони колії 1520 мм, які прибувають по документах ЦІМ та СМГС з відміткою у відповідних графах перевізних документів “Перевантаження “ЗІПом”.

01.02.2006 року між позивачем (користувачем) і підрозділом відповідача (залізницею) було укладено договір №29 про подачу та забирання вагонів по станції Мукачево.

Відповідно до п.1 вказаного договору, згідно із Статутом залізниць України, Правилами перевезення вантажів і на умовах цього договору здійснюється подача, розставляння на місця навантаження, вивантаження і забирання вагонів з під’їзної колії, яка примикає до станції Мукачево Львівської залізниці.

Пунктом 14 договору №29 від 01.02.2006 року передбачено, що користувач сплачує залізниці плату за подачу і забирання вагонів та маневрову роботу згідно Тарифного керівництва №1, а за додаткові послуги/перевід ручних стрілок - згідно діючих цін і тарифів на договірні послуги за фактично виконану роботу. Збори і плати вносяться щодобово по накопичувальній картці та відомості плати за користування вагонами (контейнерами) за фактично виконану роботу по станції Мукачево.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з липня 2007 року по липень 2008 року на підставі накопичувальних карток та відомостей плати за користування вагонами відповідач списав з особового рахунку позивача вартість наданих послуг, нараховуючи на їх вартість податок на додану вартість в сумі 245965,36 грн.

Відповідач не заперечує факту надання позивачеві послуг за період з липня 2007 року по липень 2008 року та факту списання, крім вартості наданих послуг, також суми податку на додану вартість в розмірі 245965,36 грн., однак вважає таке списання правомірним.

Оцінивши матеріали справи, суди дійшли вірного висновку про те, що доказів, які б підтверджували виконання умов кожного з договорів сторонами, зокрема, види робіт та послуг, їх вартість, суду не надано. Позивач у заявах про збільшення розміру позовних вимог визнав, що оплата робіт та послуг, що виконувались по цих договорах, списувалась відповідачем з рахунку ТехПД єдиними переліками ТехПД на підставі відомостей та накопичувальних карток різних станцій залізниці, без посилання на конкретні договори. Також не доведено, на підставі якого саме договору і які саме транзитні роботи (послуги) і на яку суму виконувались.

Пунктом 7.1 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість. Відповідно до п.2.6 Правил розрахунків за перевезення вантажів, затверджених наказом Мінтрансу України №644 від 21.11.2000 року, у випадках, визначених чинним законодавством, на суми платежів і зборів, що підлягають сплаті, залізниця нараховує податок на додану вартість, який списується з особового рахунку платника. При цьому чинне законодавство не вимагає згоди від платника в будь-якій формі на нарахування та списання податку на додану вартість.

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України “Про податок на додану вартість” об’єктом оподаткування за загальним правилом є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце надання яких знаходиться на митній території України. П.6.1. ст.6 Закону України “Про податок на додану вартість” встановлено, що об’єкти оподаткування, визначені статтею 3 цього Закону, за винятком операцій, звільнених від оподаткування, та операцій, до яких застосовується нульова ставка згідно з цим Законом, оподатковуються за ставкою 20 відсотків. Згідно з п.5.15 ст.5 вказаного закону, звільняються від оподаткування операції з поставки послуг по перевезенню (переміщенню) пасажирів та вантажів транзитом через територію і порти України.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про транзит вантажів” транзит вантажів - це перевезення транспортними засобами транзиту транзитних вантажів під митним контролем через територію України між двома пунктами або в межах одного пункту пропуску через державний кордон України. Транзитні послуги (роботи) - безпосередньо пов’язана з транзитом вантажів підприємницька діяльність учасників транзиту, що здійснюється в межах договорів (контрактів) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод тощо.

Згідно з ст.7 Закону України “Про транзит вантажів” транзитні послуги (роботи) призначаються для споживання та використання за межами митної території України і надаються (виконуються) на підставі відповідних дво - чи багатосторонніх договорів (контрактів) між учасниками транзиту. При цьому, договори (контракти) про надання (виконання) транзитних послуг (робіт) укладаються як між резидентами і нерезидентами, так і між самими резидентами і нерезидентами, які вільно обирають комплекс транзитних послуг (робіт), їх надавачів (виконавців), а також засоби транзиту залежно від умов перевезень.

Відповідно до ст.8 Закону України “Про транзит вантажів” тарифи на транзитні послуги (роботи) визначаються договорами (контрактами), зазначеними у статті 7 цього Закону, якщо інше не передбачено нормативно-правовими актами, для забезпечення їх конкурентоспроможності порівняно з відповідними послугами (роботами) у суміжних державах. Розрахунки між вантажовласниками та іншими учасниками транзиту здійснюються у порядку, визначеному цими договорами (контрактами), згідно з якими вантажовласники можуть попередньо перераховувати на рахунки інших учасників транзиту кошти, що не є власністю останніх і використовуються ними виключно для розрахунків від імені вантажовласників за транзитні послуги (роботи) з їх надавачами (виконавцями), після чого такі операції оподатковуються відповідно до законодавства України як оплата цих послуг (робіт).

Судами встановлено, що договори (контракти) перевезення, транспортного експедирування, доручення, агентських угод щодо транзиту вантажів у відповідності до вимог ст.7 Закону України “Про транзит вантажів” між сторонами не укладались; з оцінених судами документів, зокрема відомостей плати за користування вагонами, накопичувальних карток, ВМД, залізничних накладних, не вбачається факту замовлення позивачем у відповідача послуг з транзиту вантажу, надання відповідачем транзитних послуг; при проведенні позивачем оплати наданих відповідачем послуг, не зазначено, що оплата здійснюється за послуги з транзиту вантажів.

Позивач зазначив, що вказана плата стягувалась як плата за подачу та забирання вагонів, за користування вагонами загального парку залізниць України колії 1520 мм, за перевід стрілок при подачі та забиранні вагонів в рамках договору № 148/12 про організацію перевезень вантажів і проведення розрахунків за перевезення та надані залізницею послуги від 20.05.2005 року. Вказаний договір укладений у відповідності до вимог Статуту залізниць України. Згідно з ст.4 Статуту залізниць України перевезення вантажів у міжнародному сполученні здійснюється відповідно до угод про залізничні міжнародні сполучення. Таким чином, плата за подачу та забирання вагонів передбачена у документах, які регулюють внутрішні вантажні перевезення, а тому вони не можуть встановлювати особливостей при нарахуванні плати за транзит вантажів.

Отже, положення Закону України “Про транзит вантажів” свідчать, що належними доказами транспортно-експедиційного обслуговування саме транзитних вантажів та виконання транзитних послуг (робіт), пов’язаних з транзитом вантажів, є договори, що укладені у відповідності з положеннями ст.ст.1, 7 цього Закону та залізничні накладні ЦІМ (СІМ) або УМВС (СМГС), що підтверджують укладення та виконання договору його сторонами. Судами встановлено, що зазначені в ст.ст.1, 7 вказаного Закону угоди не укладались.

Сума нарахованого відповідачем податку на додану вартість була перерахована до Державного бюджету України відповідно до ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість”. На суму сплаченого податку на додану вартість відповідач надав позивачу податкові накладні. У зв’язку з цим, відповідно до пп.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” у позивача виникло право на формування податкового кредиту. Доказів не включення податку на додану вартість до податкового кредиту позивачем суду не надано. Таким чином, позивач не позбавлений права отримати відшкодування спірної суми податку за рахунок Державного бюджету України, доказів того, що ним не заявлялася до відшкодування вищезазначена сума податку, не подано.

Як вбачається з акта контролюючого органу ДПІ (код ЄДРПОУ 01059900) за період з 01.07.2007 року по 30.09.2008 року порушень відповідачем податкового законодавства, в тому числі правильності нарахування та сплати податку на додану вартість, не виявлено. Крім того, судом встановлено, що станом на 01.01.2009 року ДТГО “Львівська залізниця” суми ПДВ сплачено до Державного бюджету України.

Відповідно до вимог ст.ст.1212, 1213 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов’язана повернути потерпілому це майно. Набувач зобов’язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

У даній справі спірна сума є сумою податку на додану вартість, яка утримана з позивача та перерахована до Державного бюджету України. Порядок її нарахування, сплати і повернення регулюється спеціальними нормами податкового законодавства, а спори з питань оподаткування не відносяться до компетенції господарських судів.

Касаційна інстанція погоджується з тим, що спірна сума не може вважатися отриманою відповідачем без достатніх правових підстав та збереженою у себе за рахунок відповідача, оскільки набувачем є Державний бюджет України.

Враховуючи наведене постанова Львівського апеляційного господарського суду є законною і обґрунтованою, а касаційна скарга такою, що ґрунтується на помилковому тлумаченні положень чинного законодавства України.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1118, п.1 ч.1 ст.1119, ст.11111 ГПК України, Вищий господарський суд України ,-

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу ВАТ “Закарпатінтерпорт” на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року у справі № 11/91 залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2011 року у справі № 11/91 –без змін.

Головуючий-суддя С.Бакуліна С у д д і Г.Мачульський Л.Рогач