Постанова № 14399301, 18.03.2011, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 березня 2011 р. Справа № 42/316-10

колегія суддів у складі

головуючого судді Бондаренко В.П., судді Ільїна О.В., судді Камишевої Л.М.

при секретарі Голозубовій О.І.

за участю представників сторін:

позивача –Фомін А.А., дор. № ЭЛ/УКР-04/11 від 15.02.2011 р. (після перерви не з’явився)

відповідача - Малахатко І.І., дор. від 22.09.2010 р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 224Х/1-9) на рішення господарського суду Харківської області від 02.12.10 у справі № 42/316-10

за позовом ТОВ «Елемент Лізинг», м. Київ

до Приватного підприємства «БМТ», м. Харків

про стягнення 89131,46 грн.

ВСТАНОВИЛА:

          Рішенням господарського суду Харківської області від 02.12.2010 р. по справі № 42/316-10 (суддя Яризько В.О.) у задоволенні позову відмовлено повністю.

          Позивач з рішенням не погодився, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, просить рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2010 року скасувати та прийняти нове, яким задовольнити позов.

          Позивач вважає рішення законним і обґрунтованим, у зв’язку з чим просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

          В судовому засіданні 16 березня 2011 р. було оголошено перерву до 10:00 год. 18 березня 2011 р.

Розглянувши наявні матеріали справи, перевіривши повноту встановлених судом першої інстанції обставин та докази на їх підтвердження, юридичну оцінку, правильність застосування господарським судом Харківської області норм матеріального та процесуального права та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, заслухавши доводи представників сторін, колегія суддів встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2008 р. між ТОВ «Елемент Лізинг»(лізингодавець) та ПП «БМТ»(лізингоотримувач) був укладений договір фінансового лізингу транспортних засобів № ЭЛ/Хрк-0505/ДЛ, відповідно до п. 3 якого позивач придбає у власність предмет лізингу за договором № 0505 - Вантажний сідловий тягач та надає його відповідачеві за плату у тимчасове володіння та користування на умовах даного договору і правил (додаток № 1).

Відповідач згідно з п.1.1. Правил зобов'язаний оплатити лізингові платежі в строки та в розмірі, що передбачені графіком лізингових платежів, який є Додатком № 3 до Договору та їх невід'ємною частиною.

Позивач передав відповідачу предмет лізингу у користування за актом приймання-передачі від 26 вересня 2008 року (т. 1, а.с. 19).

Матеріали справи свідчать, що відповідач повністю дотримувався графіку сплати лізингових платежів та винагороди, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

В обгрунтування позовних вимог про стягнення з відповідача додаткової винагороди позивач посилається на п.3.3.3 Додатку № 1 до Договору № 0505. Зокрема, позивач вважає, що він має право переглянути в однобічному порядку розмір лізингових платежів у випадку коли курс гривні до долару США, встановлений постановою НБУ, буде перевищувати більш ніж 2% значення коефіцієнта. Сторони в договорі встановили, що значення коефіцієнту дорівнює 5,00. У випадку зміни лізингового платежу, відповідач зобов'язаний додатково сплатити суму винагороди (комісії) на підставі письмового повідомлення (рахунку-фактури) на протязі 5-х днів з дати отримання такого рахунку.

Додаткова винагорода розрахована позивачем за наступною формулою:

Додаткова комісія дорівнює = (розміру лізингового платежу) х (курс НБУ на дату нарахування платежу - курс базовий): курс базовий, де курс базовий - це визначена договором величина, перевищення якої за рахунок коливання курсу валют НБУ веде до зміни розміру лізингових платежів; курс НБУ на дату нарахування лізингових платежів визначається Постановами НБУ; розмір лізингового платежу - щомісячні лізингові платежі, згідно Додатку № 3.

Позивачем на адресу відповідача були виставлені рахунки на загальну суму :

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 27_10_2008 від 27 січня 2009 року на суму 200,76 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 2611 2008 від 27 січня 2009 року на суму 2521,79 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26122008 від 27 січня 2009 року на суму 4486,79 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_01_2009 від 27 січня 2009 року на суму 4329,92 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_02_2009 від 24 березня 2009 року на суму 4323,02 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_03_2009 від 16 квітня 2009 року на суму 4315,97 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 27_04_2009 від 25 червня 2009 року на суму 4308,78 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_05_2009 від 25 червня 2009 року на суму 4162,14 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_06_2009 від 3 серпня 2009 року на суму 4178,65 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 27_07_2009 від 3 серпня 2009 року на суму 4235,67 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_08_2009 від 7 вересня 2009 року на суму 4731,95 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 28_09_2009 від 29 жовтня 2009 року на суму 4803,84 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_10_2009 від 29 жовтня 2009 року на суму 4789,29 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26112009 від 18 січня 2010 року на суму 4767,81 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 28122009 від 18 січня 2010 року на суму 4735,59 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_01_2010 від 24 березня 2010 року на суму 4805,82 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26022010 від 24 березня 2010 року на суму 4776,07 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_03_2010 від 17 травня 2010 року на суму 4678,57 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_04_2010 від 17 травня 2010 року на суму 4669,98 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26052010 від 19 липня 2010 року на суму 4669,48 гривень з ПДВ,

№ ЭЛ/Рах-0505\ ВК_ 26_06_2010 від 19 липня 2010 року на суму 4639,57 гривень з ПДВ.

Відповідачем підтверджений факт отримання вказаних рахунків, проте він заперечує про сплати вказаних в рахунках сум додаткової винагороди.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, викладеними в рішенні, виходячи з наступного.

В обгрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в нього виникло право для зміни в односторонньому порядку розміру лізингових платежів та ціни договору, оскільки курс гривні про відношенню до долара США становив більше ніж 5,10 та був встановлений постановою Національного банку України.

Відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України»Національний банк встановлює офіційний курс гривні до іноземних валют та оприлюднює його.

Згідно з п. 2 «Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів», затвердженого Постановою Національного банку України від 12.11.2003 р. № 496 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.11.2003 р. за № 1094/8415, курс гривні по відношенню до долара США встановлюється щоденно.

У відповідності до змісту додатку № 1 до «Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів»курс гривні по відношенню до долара США встановлюється для 100 доларів США.

Пунктом 10 «Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів»встановлено, що офіційний курс гривні до іноземних валют та банківських металів розраховується Департаментом валютного регулювання та затверджується першим заступником Голови Національного банку.

Відповідно до п. 12 вказаного Положення інформація про встановлені офіційні курси гривні до іноземних валют та банківських металів розміщується в міжнародній комп'ютерній мережі Інтернет, надсилається територіальним управлінням Національного банку та банкам згідно з Тимчасовою схемою розсилання організаційно-розпорядчих і нормативно-правових актів Національного банку, центральним органам виконавчої влади згідно з переліком, установленим Національним банком.

Таким чином, діючим законодавством передбачено встановлення курсу гривні по відношенню до 100 доларів США шляхом затвердження першим заступником Голови Національного банку розрахунку курсу валюти, здійсненого Департаментом валютного регулювання Національного банку України.

Проте, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що Національним банком України було прийнято постанову, якою б курс гривні по відношенню до 100 доларів США був встановлений на рівні 5,10 грн.

Крім того, позивач наполягає на тому, що ним внесено зміни до договору фінансового лізингу і відповідач зобов'язаний сплачувати рахунки-фактури позивача на додаткову комісію.

Відповідно до п. 3.3.3 Додатку № 1 до договору фінансового лізингу у позивача є право внести зміни до договору за настання певних умов, але порядок внесення змін Додатком № 1 не встановлений.

Згідно з п. 11.6 Додатку № 1 з усіх питань, не відображених у договорі лізингу, сторони керуються нормами чинного законодавства.

Статтею 654 Цивільного кодексу України передбачено, що зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 208 Цивільного кодексу України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

Таким чином, про внесення змін до договору фінансового лізингу позивач повинен був повідомити відповідача письмово із посиланням на обставини, що зумовили внесення змін до договору, зміст внесених змін (нову ціну договору тощо) та дату набуття змінами чинності.

Проте відповідач не отримував від позивача повідомлень про внесення змін до договору фінансового лізингу.

У супровідних листах до направлених на адресу відповідача рахунків-фактур позивач зазначає, що «Додатком № 1 передбачена зміна розміру лізингових платежів у разі, коли курс гривні до долару США, встановлений постановою НБУ, буде перевищувати значення базового курсу», що свідчить про те, що позивач ототожнює внесення змін до договору та зміну розміру лізингових платежів на підставі договору.

Надіслані відповідачу рахунки-фактури є бухгалтерськими документами для здійснення оплати і не можуть змінювати умов укладеного договору.

Рахунки-фактури із супровідними листами на сплату додаткової комісії за певний місць лізингу були направлені відповідачу після сплати відповідачем лізингового платежу за цей місяць.

Відповідно до ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Згідно зі ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється його належним виконанням.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що зміни до договору лізингу внесені не були і відповідач належним чином виконує умови договору фінансового лізингу щодо сплати лізингових платежів.

Що стосується формули обчислення додаткової комісії, зазначеної в позовній заяві, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача додаткову комісію за певною формулою, в якій застосовуються: «Курс базовий» - визначена договором величина, перевищення якої за рахунок коливання курсу валют НБУ веде до зміни розміру лізингових платежів; «Курс НБУ на дату нарахування лізингових платежів»- визначається постановами НБУ; «Лізинговий платіж»- щомісячний лізинговий платіж відповідно до Додатку № З до договору фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни після укладення договору допускається у випадку і на умовах, встановлених договором або законом.

Умови збільшення ціни договору фінансового лізингу Додатком № 1 «Загальні правила фінансового лізингу транспортних засобі»не визначені, формулу, якою керується позивач при обчисленні додаткової комісії сторони договору не погоджували.

Фактично формула, за якою позивач обчислює додаткову комісію та змінює ціну договору, була доведена позивачем до відома відповідача у супровідних листах до рахунків-фактур на сплату додаткової комісії «з метою уникнення широкого тлумачення»умов укладеного договору.

Таким чином, формула розрахунку суми додаткової винагороди, яку визначив позивач, є лише його позицією стосовно того, як повинні змінитись лізингові платежі внаслідок коливань курсу гривні по відношенню до долара США, а не домовленістю сторін.

Крім того, Додаток № 1 до договору фінансового лізингу не містить такого поняття як «Курс базовий», на який позивач спирається при обчисленні додаткової комісії, договором також не визначена «Дата нарахування лізингових платежів».

Враховуючи викладене, судова колегія дійшла висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга позивача не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду Харківської області від 02 грудня 2010 року у справі № 42/316-10 підлягає залишенню без змін.

Керуючись статтями 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

постановила:

У задоволенні апеляційної скарги відмовити.

Рішення господарського суду Харківської області від 02.12.2010 року у справі № 42/316-10 залишити без змін.

Головуючий суддя          Бондаренко В.П.

суддя          Ільїн О.В.

суддя          Камишева Л.М.

Повний текст постанови підписаний 18.03.2011 р.