Постанова № 14359652, 16.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

16 березня 2011 р. № 40/330 (5/46) Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,

суддівКостенко Т.Ф.,

Сибіги О.М.

розглянувши матеріали

касаційної скаргиЧернівецької центральної обласної рятувальної служби, м. Чернівці

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року

у справі господарського суду міста Києва

за позовомТовариства рятування на водах України, м. Київ

доЧернівецької обласної ради, м. Чернівці

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивачаЧернівецької центральної обласної рятувальної служби, м. Чернівці

провизнання права власності за участю представників

позивача: Лисак Л.В.,

відповідач: Юзьків М.І.,

третьої особи: Лисак Л.В.

В С Т А Н О В И В:

Товариство рятування на водах України звернулось до господарського суду Чернівецької області з позовом до Чорнівської сільської ради про визнання права власності на нерухоме майно по вул. Чорнівській, 1, в селі Чорнівка Новоселицького району Чернівецької області.

Господарським судом Чернівецької області було встановлено, що відповідно до Свідоцтва на право власності на нерухоме майно від 22.05.2009 року на комплекс нежитлових будівель рятувальної станції по вул. Чорнівській, 1, в с. Чорнівка Новоселицького району Чернівецької області та витягу з реєстру права власності на нерухоме майно від 28.05.2009 року № 22861116 зазначене приміщення належить до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі обласної ради.

Ухвалою господарського суду Чернівецької області від 08.06.2010 року на підставі ст. ст. 17, 24 Господарського процесуального кодексу України було здійснено заміну неналежного відповідача, а тому Чорнівську сільську раду замінено Чернівецькою обласною радою та передано справу за виключною підсудністю до господарського суду міста Києва.

Рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2010 року залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року у справі № 40/330 в задоволені позовних вимог Товариства рятування на водах України було відмовлено у повному обсязі.

Вищезазначені судові акти мотивовано тим, що право власності на нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю рятувальної станції, яка складається з адмінбудинку літ. А –66,60 кв. м., нежитлової будівлі гараж-сауна літ. Б –186,70 кв. м., сараю літ. В, сараю літ. Г, вбиральні літ. Д, огорожі 1-3, що розташована за адресою: вул. Чорнівська,1, село Чорнявка Новоселицького району Чернівецької області встановлене та підтверджується Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 22.05.2009 року, яким спірне майно на праві комунальної власності закріплено за територіальними громадами сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Чернівецької обласної ради.

Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції від 01.12.2010 року, Товариство рятування на водах України звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, а справу направити на новий розгляд.

Чернівецька обласна рада скористалась своїм процесуальним правом і подала відзив на касаційну скаргу, в якому проти доводів касаційної скарги заперечує з мотивів, викладених у відзиві, і просить суд касаційної інстанції рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року залишити без змін, а касаційну скаргу –без задоволення.

В судовому засіданні представник позивача та третьої особи у справі просив касаційну скаргу задовольнити, рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів –скасувати, а справу направити на новий розгляд, а відповідач просив суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові акти попередніх інстанцій –без змін.

Заслухавши пояснення учасників судового процесу, приймаючи до уваги межі перегляду справи у суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій було встановлено, що постановою Ради Міністрів УРСР "Про схему управління житлово-комунальним господарством" від 25.07.1988 року № 199 передбачено передачу організацій рятувальної служби на воді Республіканському товариству рятування на воді УРСР.

Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 02.11.1988 року № 472-р передбачено передачу рятувальних служб з підпорядкування Мінжитлокомунгоспу УРСР до Товариства організацій рятувальної служби, а також виділення асигнувань товариству з цільовим призначенням для фінансування організацій рятувальної служби.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі розпорядження виконавчого комітету Чернівецької обласної ради народних депутатів "Про передачу рятувальної служби" від 19.05.1989 року № 135-р та згідно з актом приймання-передачі від 18.07.1989 року Обласному товариству рятування на воді передано рятувальну станцію ІІ розряду в с. Чорнівка Новоселицького району.

27.12.1991 року Чернівецькою обласною радою народних депутатів було прийнято рішення "Про перелік об’єктів комунальної власності обласної, міської та районних рад народних депутатів", в п. 2.15 додатку № 1 "Перелік державного майна, що знаходиться у комунальній власності обласної Ради народних депутатів" якого вказано, що Обласна рятувальна станція знаходиться у комунальній власності обласної Ради народних депутатів.

На виконання вищезгаданого рішення Чернівецька обласна рятувальна станція була передана Республіканським товариством рятування на водах України у комунальну власність Чернівецької обласної Ради народних депутатів за відповідним актом.

Крім того, на підставі рішення Чернівецької обласної ради "Про порядок управління об’єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області" від 09.07.1998 року № 45-2/98 Чернівецькою обласною радою затверджено перелік об’єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснюють структурні підрозділи облдержадміністрації та інші органи виконавчої влади", зокрема, включено рятувальну станцію на базі відпочинку "Чорнівка" відповідно до п. 28 вказаного переліку.

22.05.2009 року на підставі рішення виконавчого комітету Чорнівської сільської ради № 44 від 28.04.2009 року видано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно, а саме: комплекс нежитлових будівель рятувальної станції, розташованих за адресою: Чернівецька обл., Новоселицький район, село Чорнівка, вул. Чорнівська, буд.1, що складається з нежитлової будівлі адмінбудинку літ. А –66,60 кв. м., нежитлової будівлі гараж-сауна літ. Б–186,70 кв. м., сараю літ. В, сараю літ. Г, вбиральні літ. Д, огорожі.

Вищевказані рішення Чернівецької обласної ради та Чорнівської сільської ради на даний час є чинними та в судовому порядку не оскаржені.

Як було встановлено місцевим та апеляційним господарськими судами та вбачається з вищезазначеного свідоцтва, зареєстрованого в Новоселецькому бюро технічної інвентаризації 28.05.2009 року, власником вказаного нерухомого майна на праві комунальної власності є територіальні громади сіл, селищ, міст Чернівецької області в особі Чернівецької обласної ради.

З урахуванням встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи здійснюючи касаційний перегляд, колегія суддів Вищого господарського суду України виходить з наступного.

Предметом спору у даній справі є визнання права власності на нерухоме майно, а, отже, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми Конституції України, Цивільного кодексу України та інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини.

Згідно зі ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до ч. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти в формі рішень.

Вказаним Законом, зокрема ч. 1 ст. 60 передбачено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.

Відповідно до ч. 3 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальні громади сіл, селищ, міст, районів у містах безпосередньо або через органи місцевого самоврядування можуть об'єднувати на договірних засадах на праві спільної власності об'єкти права комунальної власності, а також кошти місцевих бюджетів для виконання спільних проектів або для спільного фінансування (утримання) комунальних підприємств, установ та організацій і створювати для цього відповідні органи і служби.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду (ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Посилання позивача на постанову Ради Міністрів УРСР від 25.07.1988 року № 199, розпорядження Ради Міністрів Української РСР від 02.11.1988 року № 472-р та розпорядження виконавчого комітету Чернівецької обласної ради народних депутатів від 19.05.1989 року № 135-р в обґрунтування своїх вимог правомірно не було прийнято судами попередніх інстанцій до уваги, оскільки вищеперерахованими актами передбачено лише передачу організацій рятувальної служби з підпорядкування Міністерства житлово-комунального господарства УРСР у підпорядкування Республіканського товариства рятування на воді, що не передбачає передачу спірних приміщень з державної власності у власність Чернівецької центральної обласної рятувальної служби.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає безпідставними посилання позивача на довідку Товариства рятування на водах України № 08 від 24.02.2010 року, в якій йдеться про перебування на балансі Чернівецької обласної рятувальної служби будівлі рятувальної станції бази відпочинку "Чорнівка", оскільки перебування (облік) нерухомого майна на балансі підприємства не є безспірною ознакою його права власності на це майно.

Крім того, відповідно до роз’яснення Вищого арбітражного суду України "Про деякі приписи законодавства, яке регулює питання, пов'язані із здійсненням права власності та його захистом" від 31.01.2001 року № 01-8/98 арбітражним судам слід також виходити з того, що перебування майна, у тому числі приміщень, споруд, будинків, на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Що ж до права державної власності, то незалежно від того, на балансі якого підприємства знаходиться майно, воно не втрачає статусу державної власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов'язань на конкретну дату. Баланс не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства.

Вирішуючи спори, пов'язані з визнанням права власності чи усуненням перешкод у користуванні майном, арбітражні суди повинні мати на увазі, що підтвердженням наявності такого права можуть бути насамперед правовстановлювальні документи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України враховує, що відповідно до ст. 13 Конституції України та ст. 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист усіх суб'єктів права власності.

Статтею 41 Конституції України регламентовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Стаття 4 Закону України „Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень” встановлює, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування.

Пунктами 2.1, 2.2 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, яке затверджене наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002року № 7/5, передбачено обов'язкову реєстрацію права власності на підставі правовстановлюючих документів, зокрема, одним з яких є свідоцтво про право власності на об'єкти нерухомого майна, видане органами місцевого самоврядування та місцевими державними адміністраціями, а також рішення суду про визнання права власності.

Проте, Товариством рятування на водах України належних документів на підтвердження права власності на спірне майно надано не було.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що скаржник належним чином не довів правомірність своїх вимог, з огляду на те, що, скаржником не надано доказів на підтвердження його права на спірне майно та не доведено порушення відповідачем його прав.

Також суд касаційної інстанції зазначає, що доводи, викладені в касаційній скарзі позивача, вже були предметом розгляду в апеляційному господарському суді та обґрунтовано ним відхилені.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи судом першої та апеляційної інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п.1 ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу –без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з’ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв’язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Чернівецької центральної обласної рятувальної служби на постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року у справі № 40/330 –залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 01.12.2010 року у справі № 40/330 –залишити без змін.

Головуючий суддя                                                                       В.С. Божок

Судді:                                                                                           Т.Ф. Костенко

О.М. Сибіга