Постанова № 14359649, 15.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

15 березня 2011 р. № 29/120-10-2916 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Демидової А.М. –головуючий,

Воліка І.М.,

Жукової Л.В., розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства “Ранчо”

на рішеннягосподарського суду Одеської області від 24.09.2010 р.

та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 р.

у справі №29/120-10-2916

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю “Ауріс”

доПриватного підприємства “Ранчо”

простягнення 313 713,33 грн.

за зустрічним позовомПриватного підприємства “Ранчо”

до1.          Товариства з обмеженою відповідальністю “Ауріс”

2.          Товариства з обмеженою відповідальністю “Соверк”

провизнання договору про відступлення права вимоги частково недійсним

за зустрічним позовомПриватного підприємства “Ранчо”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Ауріс”

простягнення 102 886,70 грн.

за зустрічним позовомПриватного підприємства “Ранчо”

доТовариства з обмеженою відповідальністю “Ауріс”

простягнення 383 061,62 грн

в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з’явилися;

відповідача: Приватного підприємства “Ранчо” –Савицька О.М.;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.09.2010 року (суддя –Аленін О.Ю.) первісний позов задоволено частково, стягнуто з ПП „Ранчо” на користь ТОВ „Ауріс” 95768,08 грн. боргу, в іншій частині позову відмовлено. Зустрічний позов задоволено, визнано недійсним укладений 30.11.2009р. між ТОВ „Соверк” та ТОВ „Ауріс” договір про відступлення останньому права вимоги за договорами № 05/06-07Пр від 05.06.2007р. та № 04/06-07Гр від 04.06.2007р., укладеними між ТОВ „Соверк” та ПП „Ранчо”. У задоволенні зустрічного позову про стягнення 383061,62 грн. та зустрічного позову про стягнення 102 886, 70 грн. відмовлено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2010р. у справі №29/120-10-2916, апеляційну скаргу Приватного підприємства „Ранчо” залишено без задоволення.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Ауріс” задоволено. Рішення господарського суду Одеської області від 24.09.2010 року у справі №29/120-10-2916 скасовано частково, стягнення за ним припинено. Резолютивну частину викладено в наступній редакції:

"Первісний позов задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства „Ранчо” (67571, Одеська область, Комінтернівський район, с. Фонтанка, вул. Незалежності, 13 код ЄДРПОУ 33317006) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Ауріс” (67571, Одеська область, Комінтернівський район, с. Фонтанка, вул. Незалежності, 13 код ЄДРПОУ 34689077) 241811 грн. 66 коп. боргу та 4169 грн. 01 коп. судових витрат.

В решті частини первісного позову відмовити.

У задоволенні зустрічних позовів відмовити повністю.

Доручити господарському суду Одеської області видати відповідний наказ.           

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.".

Приватне підприємство "Ранчо" подало касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Одеської області від 24.09.2010р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2010р. у даній справі.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судами попередніх інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

Заслухавши пояснення представника скаржника, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши, згідно ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено господарськими судами, 19.03.2007 року між ТОВ „Ауріс” (продавець) та ПП „Ранчо” (покупець) було укладено договір № 100/07-02, за яким продавець зобов'язався передати у власність покупця, а останній зобов'язався прийняти й оплатити дизельне пальне (товар) в кількості 150000 літрів, за ціною 3.30 грн. за літру. Загальна сума договору складає 495000 грн.

Умовами пунктів 2.1, 6.2, 7.6 даного договору визначено, що покупець здійснює оплату у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця; всі зміни та доповнення до даного договору будуть вважатися чинними, якщо вони зроблені у письмовому вигляді та підписані уповноваженими представниками сторін; строк дії договору: з момента його підписання сторонами до повного виконання прийнятих на себе зобов’язань по даному договору.

У наступному, в період з 04.05.2007 року по 01.10.2008 року сторонами було укладено дев’ятнадцять додаткових угод до даного договору, якими сторони визначали найменування товару, що постачається (дизельне пальне, бензин А-76, бензин А-92), кількість товару, ціну та загальну вартість кожної поставки за угодою.

На виконання своїх зобов’язань за цим договором та додатковими угодами до нього ТОВ „Ауріс” в період з 04.05.2007 року по 01.10.2008 року поставило на користь ПП „Ранчо” 103955 літрів паливно –мастильних матеріалів на загальну суму 582768,08 грн., що підтверджується відповідними накладними від 04.05.2007 –01.10.2008р. р. та не заперечується відповідачем за первісним позовом.

Оплата отриманого товару ПП „Ранчо” була проведена частково на суму 535000 грн., що підтверджується банківськими виписками наявними в справі та не заперечується сторонами.

Окрім того, ТОВ „Ауріс” повернуло ПП „Ранчо” грошові кошти в сумі 48000 грн. за дизпаливо згідно договору № 100/07-02 від 19.03.2007р., що підтверджується випискою банківської установи по особовому рахунку за 02.11.2007р.

Таким чином, на момент вирішення даного спору заборгованість ПП „Ранчо” перед ТОВ „Ауріс” за договором № 100/07-02 від 19.03.2007 року та додатковими угодами до нього складає 95768,08 грн.

Належних доказів, які б підтверджували твердження ТОВ „Ауріс” про те, що згідно з договором № 100/07-02 від 19.03.2007р. та додатковими угодами до нього ТОВ „Ауріс” відвантажило на користь ПП „Ранчо” дизельне паливо, бензин А-76, бензин А-92, загальною кількістю 110480 літрів на загальну суму 702669,83 грн. та з урахуванням проведеної останнім часткової оплати отриманого пального на суму 535000 грн. загальна заборгованість ПП „Ранчо” перед ТОВ „Ауріс” складає 167669,83 грн., позивачем за первісним позовом до суду не подано і таких доказів у справі не міститься.

Наявними в матеріалах справи доказами дослідженими судом підтверджується поставка товару загальною кількістю 103955 літрів на загальну суму 582768, 08 грн. та наявність простроченої заборгованості відповідача перед позивачем за первісним позовом в сумі 95768,08 грн.

04.06.2007 року між ПП „Ранчо” (покупець) та ТОВ „Соверк” (продавець) було укладено договір № 04/06-07 ГР, за яким продавець зобов'язався продати, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити гречку (товар) у кількості 25000 +/- 5% тн, за ціною 3200 грн. за тону. Загальна сума договору складає 80000 +/- 5% грн.

Умовами пунктів 2.1, 4.1, 7.3, 7.6 даного договору визначено, що покупець здійснює оплату товару у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця або у готівковій формі в касу продавця; покупець і продавець погоджуються, що товар вважається прийнятим покупцем і переданим продавцем по кількості –згідно з вагою зазначеною у передаточних документах; жодна із сторін не має права передавати свої права та обов’язки по даному договору третій особі без письмової згоди другої сторони; строк дії договору: з моменту його підписання сторонами до повного виконання прийнятих на себе зобов’язань.

На виконання своїх зобов’язань за цим договором ТОВ „Соверк” поставило ПП „Ранчо” 26410 тн гречки на загальну суму 84512 грн., що підтверджується накладною № 81 від 04.06.2007р. та не заперечується останнім.

В порушення своїх договірних зобов’язань ПП „Ранчо” отриманий товар не оплатило, у зв’язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість перед ТОВ „Соверк” в сумі 84512 грн.

05.06.2007 року між ПП „Ранчо” (покупець) та ТОВ „Соверк” (продавець) було укладено договір № 05/06-07 ПР, за яким продавець зобов'язався продати, а покупець зобов'язався прийняти й оплатити просо (товар) у кількості 25000 +/- 5% тн, за ціною 2550 грн. за тону. Загальна сума договору складає 63750 +/- 5% грн.

Умовами пунктів 2.1, 4.1, 7.3, 7.6 даного договору визначено, що покупець здійснює оплату товару у безготівковій формі на розрахунковий рахунок продавця або у готівковій формі в касу продавця; покупець і продавець погоджуються, що товар вважається прийнятим покупцем і переданим продавцем по кількості –згідно з вагою зазначеною у передаточних документах; жодна із сторін не має права передавати свої права та обов’язки по даному договору третій особі без письмової згоди другої сторони; строк дії договору: з моменту його підписання сторонами до повного виконання прийнятих на себе зобов’язань.

На виконання своїх зобов’язань за цим договором ТОВ „Соверк” поставило ПП „Ранчо” 24130 тн проса на загальну суму 61531,50 грн., що підтверджується накладною № 82 від 05.06.2007р. та не заперечується останнім.

В порушення своїх договірних зобов’язань ПП „Ранчо” отриманий товар не оплатило, у зв’язку з чим у нього виникла прострочена заборгованість перед ТОВ „Соверк” в сумі 61531,50 грн.

30.11.2009 року між ТОВ „Соверк” (цедент) та ТОВ „Ауріс” (цесіонарій) було укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ „Соверк” уступило ТОВ „Ауріс” право вимоги до ПП “Ранчо”, зокрема, за договорами № 04/06-07 ГР від 04.07.2007р., № 05/06-07ПР від 05.06.2007р.

Умовами пунктів 2, 3, 4 даного договору визначено, що за цим договором до ТОВ „Ауріс” переходить право вимоги (замість ТОВ „Соверк”) від боржника належного та реального виконання наступних обов’язків:           сплати (стягнення) всіх видів заборгованостей; сплати (стягнення) пені, неустойки та інших видів стягнень; сплати (стягнення) передплачених сум за договорами, вказаних у п. 1 даного договору; сплати (стягнення) сум за поставлений товар та послуги, згідно договорів, вказаних у п. 1 даного договору; сплати (стягнення) всіх інших платежів, які можуть виникнути згідно договорів, вказаних у п. 1 даного договору;          проведення розрахунків майном (майновими правами) або звернення стягнення на майно (майнові права) боржника.

До цессіонарія переходить право вимоги цедента за договорами, визначеними у п. 1 цього договору, в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Право вимоги, що відступається цессіонарієві, засвідчується договорами визначеними у п. 1 цього договору та (або) накладними про відвантаження (отримання) товару, а при необхідності іншими документами, в т. ч. документами первинного бухгалтерського обліку та (або) банківськими виписками по особовому рахунку; моментом переходу права вимоги цедента за договорами, визначеними у п. 1 цього договору, до цесіонарія є момент підписання даного договору.

Вимогою про проведення розрахунків № 1-6 від 31.05.2010р. ТОВ „Ауріс” повідомило ПП „Ранчо” про наявність заборгованості за договором № 100/07-02 від 19.03.2007р. та додатковими угодами до нього в сумі 167669,83 грн., за договором № 04/06-07ГР від 04.06.2007р. в сумі 84512 грн., за договором № 05/06-07ПР від 05.06.2007р. в сумі 61531,50 грн., а також про укладення з ТОВ „Соверк” договору про відступлення права вимоги від 30.11.2009р., за умовами якого останнє уступило ТОВ „Ауріс” право вимоги до ПП „Ранчо” за вищевказаними договорами, та виклало вимогу сплатити зазначені суми заборгованості.

Претензією № 1-п від 12.07.2010 року ТОВ „Ауріс” повторно повідомило ПП „Ранчо” про наявність заборгованості за договором № 100/07-02 від 19.03.2007р. та додатковими угодами до нього в сумі 167669,83 грн., за договором № 04/06-07ГР від 04.06.2007р. в сумі 84512 грн., за договором № 05/06-07ПР від 05.06.2007р. в сумі 61531,50 грн., а також про укладення з ТОВ „Соверк” договору про відступлення права вимоги від 30.11.2009р., за умовами якого останнє уступило ТОВ „Ауріс” право вимоги до ПП „Ранчо” за вищевказаними договорами, та знову виклало вимогу сплатити зазначені суми заборгованості.

Проте, ПП „Ранчо” залишило вказані вимогу та претензію без відповіді і задоволення, у зв’язку з чим ТОВ „Ауріс” і звернулося до господарського суду з даним позовом за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Стосовно зустрічного позову про визнання договору частково недійсним колегія суддів відзначає наступне. Предметом даного спору є вимога ПП „Ранчо” визнати недійсним договір відступлення права вимоги від 30.11.2009р., укладений між ТОВ „Соверк” та ТОВ „Ауріс”, в частині відступлення останньому права вимоги до ПП “Ранчо” за договорами № 04/06-07 ГР від 04.07.2007р., № 05/06-07ПР від 05.06.2007р., укладеними між ТОВ „Соверк” та ПП „Ранчо”. Обґрунтовуючи підстави позову, позивач за цим позовом посилається на те, що пунктами 7.3 вищеназваних договорів встановлено, що ні одна із сторін не має права передавати свої права та обов’язки за цими договорами третій особі без письмової згоди другої сторони. Своєї згоди на відступлення ТОВ „Соверк” будь - якій третій особі права вимоги за договорами № 04/06-07 ГР від 04.07.2007р., № 05/06-07ПР від 05.06.2007р. ПП „Ранчо” не надавало. Підставами для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги частково недійсним позивач вказує наступні обставини: відповідно до ч. 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов’язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Отже, укладений 30.11.2009 року між ТОВ „Соверк” та ТОВ „Ауріс” договір про відступлення права вимоги в частині договорів № 04/06-07 ГР від 04.07.2007р., №05/06-07ПР від 05.06.2007р. суперечить ст. ст. 512, 516 ЦК України і підлягає визнанню недійсним.

Суд апеляційної інстанції правомірно не погодився з висновком господарського суду першої інстанції, про визнання недійсним договору укладеного 30.11.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соверк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ауріс" про відступлення останньому права вимоги за договором №05/06-07пр від 05.06.2007р. та № 04/06-07гр від 04.06.2007р., укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Соверк" та Приватним підприємством "Ранчо", оскільки висновок зроблений без аналізу та врахування даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, що регулює виниклі правовідносини.

Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.

Статтею 54 ГПК України встановлено, що подана до господарського суду позовна заява повинна містити зміст позовних вимог та обставини, якими позивач їх обґрунтовує.

Предметом даного спору є вимога позивача визнати недійсним договір відступлення права вимоги на підставі ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215, ч. 1 ст. 217 ЦК України, за яким позивач не є стороною; обґрунтована дана вимога тим, що оспорюваний позивачем договір не відповідає вимогам чинного законодавства.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати частково недійсним договір відступлення права вимоги, яка не є його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Разом з тим, як свідчить правовий аналіз матеріалів справи, позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним договору відступлення права вимоги, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі, а лише стверджує про невідповідність оспорюваного ним договору нормам цивільного законодавства.

Проте, місцевий суд розглядаючи даний зустрічний позов та визнаючи оспорюваний договір частково недійсним на підставі ч. 3 ст. 512, ч. 1 ст. 516 ЦК України, норми яких не містять імперативу про недійсність угоди про заміну кредитора у зобов’язанні, якщо її укладено без згоди боржника, а лише відсилають до умов договору, яким встановлена обов’язковість такої згоди, а також не передбачають правомочностей щодо визнання угоди недійсною, залишив поза увагою вищевикладене.

Господарський суд апеляційної інстанції, дійшла правильного висновку, що ПП „Ранчо необґрунтовано звернулося до суду із даним зустрічним позовом, а місцевий господарський суд неправомірно задовольнив цей позов, оскільки правові підстави для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги від 30.11.2009 року, укладеного між ТОВ „Соверк” та ТОВ „Ауріс”, відсутні.

Стосовно зустрічного позову ПП „Ранчо” до ТОВ „Ауріс” про стягнення 102886,70 грн. зазначає, що обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказує, що згідно з укладеним між сторонами договором №08-12/400 від 02.07.2008р. позивачем було продано, а відповідачем прийнято за накладною від 02.07.2008р. ячмінь у кількості 103,5 тн на загальну суму 117990 грн. Відповідач оплатив отриманий товар на суму 67900 грн. Отже, борг відповідача за вказаним договором складає 50090 грн. Згідно з укладеним між сторонами договором № 08-14/200 від 22.08.2008р. позивачем було продано, а відповідачем прийнято пшеницю на загальну суму 193055,06 грн. Відповідач оплатив отриманий товар на суму 177256,06 грн. Отже, борг відповідача за вказаним договором складає 15799 грн., а загальна сума боргу відповідача перед позивачем за цими договорами становить 65889 грн., на який позивач нарахував 14678,41 грн. втрат від інфляції та 3623,84 грн. 3% річних за період з 01.09.2008р. по 01.07.2010р., а також 27695,45 грн. пені за період з 23.08.2008р. по 01.07.2010р.

З матеріалів справи вбачається, що 02.07.2008 року між ТОВ „Ауріс” (покупець) та ПП „Ранчо” (продавець) було укладено договір № 08-12/400, за яким продавець зобов’язався передати у власність покупця, а покупець зобов’язався прийняти й оплатити ячмінь (товар) в кількості 105+/-5% тн, за ціною 1140 грн. за тону. Загальна сума договору складає 119709 +/-5% грн.

Умовами п. 3.1 даного договору сторони встановили, що покупець і продавець погоджуються, що товар вважається прийнятим покупцем і переданим продавцем за кількістю згідно з вагою вказаною у передаточних документах.

На виконання своїх зобов’язань за цим договором ПП „Ранчо” поставило ТОВ „Ауріс” 103,5 тн ячменю на загальну суму 117990 грн., що підтверджується накладною від 02.07.2008р. та не заперечується останнім.

Оплата отриманого за цим договором товару ТОВ „Ауріс” була проведена повністю в сумі 117990 грн., що підтверджується наявними в справі копіями квитанції до прибуткового касового ордера № 1 від 02.07.2008р. та прибутковим касовим ордером № 13 від 31.07.2008р.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем за договором № 08-12/400 від 02.07.2008р. відсутня.

22.08.2008 року між ТОВ „Ауріс” (покупець) та ПП „Ранчо” (продавець) було укладено договір № 08-14/200, за яким продавець зобов’язався передати у власність покупця, а покупець зобов’язався прийняти й оплатити пшеницю (товар) у кількості 235+/-5% тн, за ціною 820 грн. за тону. Загальна сума договору складає 192700 +/-5% грн.

Умовами п. 3.1 даного договору сторони встановили, що покупець і продавець погоджуються, що товар вважається прийнятим покупцем і переданим продавцем за кількістю згідно з вагою вказаною у передаточних документах.

Проте, належних доказів у розумінні ст. 32, 34 ГПК України, які б свідчили про те, що на виконання своїх зобов’язань за цим договором ПП „Ранчо” поставило ТОВ „Ауріс” визначену договором кількість товару позивачем за зустрічним позовом в порушення вимог ст. 33 ГПК України до суду не подано і таких доказів в матеріалах справи не міститься.

Посилання ПП „Ранчо” на виписану ним самим податкову накладну від 22.08.2008р., як єдиний доказ здійснення поставки пшениці на користь ТОВ „Ауріс”, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки цей документ не є належним доказом на підтвердження достовірності факту отримання ТОВ „Ауріс” визначеної кількості товару на суму 193055,06 грн.

Разом з тим, з наявних в справі матеріалів вбачається, що ТОВ „Ауріс” сплатило на користь ПП „Ранчо” грошові кошти загальною сумою 177256,06 грн. в якості оплати за пшеницю згідно з договором № 08-14/200 від 22.08.2008р., що підтверджується копіями прибуткових касових ордерів № 11 від 22.08.2008р., № 12 від 29.08.2008р. та не заперечується останнім.

Таким чином, за відсутності в справі належних доказів на підтвердження факту поставки ПП „Ранчо” визначеної кількості пшениці на користь ТОВ „Ауріс” на загальну суму 193055,06 грн. суд зазначає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено за допомогою законодавчо встановлених засобів доказування наявності боргу відповідача перед ним в сумі 15799 грн. за договором № 08-14/200 від 22.08.2008р.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.          

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

За вимогами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції щодо необґрунтованості та недоведеності вимог про стягнення з ТОВ „Ауріс” на користь ПП „Ранчо” 14678,41 грн. втрат від інфляції, 3623,84 грн. 3% річних та 27695,45 грн. пені, оскільки факту порушення ТОВ „Ауріс” грошових зобов’язань перед ПП „Ранчо” за договорами № 08-12/400 від 02.07.2008р., № 08-14/200 від 22.08.2008р. не встановлено.

Стосовно зустрічного позову ПП „Ранчо” до ТОВ „Ауріс” про стягнення 383061,62 грн. колегія суддів відзначає наступне. Обґрунтовуючи підстави позову позивач за цим позовом посилається на те, що між ним та ТОВ „Ауріс” 19.03.2007 року було укладено договір № 100/07-02, за умовами якого продавець зобов’язаний передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити дизельне паливо у кількості 150000 л за ціною 3,30 грн./л. Загальна сума договору складає 495000 грн. Позивач 23.04.2007 року сплатив ТОВ „Ауріс” 495000 грн., тобто виконав свій обов’язок за договором в повному обсязі. Водночас, ТОВ „Ауріс” свій обов’язок за договором виконало не повністю і поставило позивачеві лише 103955л замість 150000л. Отже, ТОВ „Ауріс” недопоставило ПП „Ранчо” 46045 л пального, а тому повинно повернути 151948,50 грн. у зв’язку з недопоставкою. За прострочення повернення зазначеної суми переплати позивач нарахував відповідачеві 30787, 21 грн. втрат від інфляції, 7979,16 грн. 3% річних за період з 01.10.2008 року по 01.07.2010р., а також збитки на суму 192316,75 грн.

Умовами п. 6.2 договору № 100/07-02 від 19.03.2007р., укладеного між сторонами, передбачена можливість внесення змін та доповнень до нього, які будуть вважатися дійсними, якщо вони зроблені у письмовому вигляді і підписані уповноваженими представниками сторін. В період з 04.05.2007 року по 01.10.2008 року сторонами даного договору було укладено дев’ятнадцять додаткових угод до нього, які є додатками до даного договору, тобто його невід’ємними частинами. Цими додатковими угодами сторони визначали конкретне найменування товару, що постачається, так окрім дизельного палива, також бензин А-76, А-92, кількість товару, його ціну та загальну вартість кожної поставки. На виконання своїх зобов’язань за вказаним договором та додатковими угодами до нього ТОВ „Ауріс” в період з 04.05.2007 року по 01.10.2008 року поставило на користь ПП „Ранчо” дизельне паливо та бензин А-76, А-92 загальною кількістю 103955 літрів на загальну суму 582768,08 грн., що останнім не заперечується. Проте, ПП „Ранчо” в порушення своїх договірних зобов’язань та вимог ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України оплатило отриманий товар лише частково на суму 535000 грн., у зв’язку з чим в нього виникла прострочена заборгованість перед ТОВ „Ауріс”.

Таким чином, у ТОВ „Ауріс” відсутній обов’язок повернути ПП „Ранчо” 151948,50 грн., у зв’язку з недопоставкою товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 2 ст. 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).

Також, предметом спору є збитки на суму 192316,75 грн., що завдані позивачу за цим позовом внаслідок порушення його права з боку відповідача.

За загальним принципом цивільного права особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування (частина перша статті 22, стаття 611, частина перша статті 623 ЦК). Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як-то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Відповідно до частини першої ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом прядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Збитки мають бути реальними, має існувати причинно-наслідковий зв'язок між діями особи, що їх заподіяла та збитками.

ПП „Ранчо” не доведено фактів, які могли б свідчити, що ним понесені втрати майнового характеру, які зумовлені протиправними діями відповідача і всупереч вжитих заходів, які також не доведено, були невідворотнім результатом порушення відповідачем зобов'язання, тобто наявність прямого причинного зв’язку між невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару та збитками.

За таких обставин, позивачем за цим позовом не доведено обставин завдання йому збитків, протиправної поведінки відповідача, його вини та причинно - наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою та збитками.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.          

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

ПП „Ранчо” не заперечуючи факту і обсягів отриманого від ТОВ „Ауріс” і ТОВ „Соверк” товару за договором № 100/07-02 від 19.03.2007р. та додатковими угодами до нього, а також за договорами № 04/06-07ГР від 04.06.2007р., № 05/06-07ПР від 05.06.2007р. не надало суду належних доказів проведення остаточного розрахунку, у зв’язку з чим борг відповідача перед позивачем за первісним позовом в сумі 241811,66 грн. обґрунтовано задоволено.

Крім того, доводи ПП "Ранчо" стосовно пропуску позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даним позовом не приймається до уваги, оскільки згідно з положеннями ч. 2 ст. 530 ЦК України обов’язок сплатити заборгованість за отриманий товар у відповідача виник з наступного дня після отримання вимоги позивача № 1-в від 31.05.2010р., тобто з урахуванням часу поштового обігу з 06.06.2010 року, а перебіг встановленого ст. 257 ЦК України загального строку позовної давності тривалістю у три роки для звернення ТОВ „Ауріс” до суду з вимогою про захист свого цивільного права почався після закінчення семиденного строку від дня отримання даної вимоги, тобто з 13.06.2010 року. Позивач звернувся до господарського суду із даним позовом 01.07.2010 року, що вбачається з відмітки канцелярії суду на позовній заяві.

Решта доводів скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, натомість обґрунтованих доводів про порушення апеляційним судом норм процесуального права та матеріального права скаржником суду касаційної інстанції не наведено.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

Таким чином, застосування господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим ним обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни прийнятої у справі постанови.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Приватного підприємства “Ранчо" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.11.2010 р. у справі №29/120-10-2916 залишити без змін.

Головуючий: Демидова А.М.

Судді: Волік І.М.

Жукова Л.В.