Постанова № 14359497, 16.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

16 березня 2011 р. № 13/37 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Мирошниченка С.В.,

суддів:Барицької Т.Л.,

Губенко Н.М.,

розглянувши касаційну скаргуРегіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010

у справі№ 13/37 господарського суду Чернігівської області

за позовомРегіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області

доФермерського господарства "Лео і партнери"

простягнення 5 063,00 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача Амельченко Ю.В. (дов. №10-6-01248 від 20.04.2010);

- відповідача повідомлений, але не з'явився;

Встановив:

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 18.02.2010 у справі №13/37 (суддя Фетисова І.А.) частково задоволений позов Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (надалі позивач/скаржник) до Фермерського господарства "Лео і партнери" (надалі відповідач); за рішенням з відповідача стягнуто 4 436,52 грн. неустойки за користування приміщенням понад установлений строк; в задоволенні вимоги про стягнення неустойки в розмірі 626,48 грн. відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 (судді: Коротун О.М., Кропивна Л.В., Поляк О.І.) вказане рішення скасовано та прийнято нове рішення, яким повністю відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Позивач, не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, звернувся з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить її скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги. Підстави касаційної скарги обґрунтовуються порушенням судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач відзив на касаційну скаргу позивача не надав, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуваний судовий акт.

Учасники судового процесу належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Позивач звернувся до господарського суду Чернігівської області з позовом до відповідача про стягнення з нього неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за неповернення майна, договір оренди на яке був достроково розірваний. Заявою про збільшення розміру позовних вимог від 28.01.2010 №10-06-00228 позивач збільшив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 5 063,00 грн. за період з 23.06.2009 по 18.01.2010.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилається на те, що 25.05.2007 між ним та відповідачем був укладений договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №04-07, відповідно до п. 5.2. якого відповідач був зобов'язаний своєчасно і у повному обсязі сплачувати орендну плату. Проте, відповідач (орендар) понад чотири місяці не сплачував позивачу (орендодавцю) орендну плату, у зв'язку з чим позивач направив відповідачу відповідно до ст. 782 ЦК України повідомлення про відмову від договору найму, яке отримано відповідачем 23.06.2009. У зв'язку з неповерненням відповідачем позивачу орендованого майна, позивач звернувся до господарського суду із позовом про витребування майна з чужого незаконного володіння, який був задоволений рішенням господарського суду Чернігівської області від 15.09.2009, яке набрало законної сили. На виконання вказаного рішення, місцевим господарським судом було видано наказ від 26.11.2009. Однак, на момент подання даного позову, відповідач так і не повернув орендоване ним майно, що надає право позивачу в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України вимагати стягнення з відповідача неустойки в подвійному розмірі орендної плати.

Місцевий господарський суд, задовольняючи частково позовні вимоги, встановив, що: - рішенням господарського суду Чернігівської області від 25.05.2009 у справі №12/115 за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (позивач у даній справі) визнано розірваним договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №04-07, укладений з Фермерським господарством "Лео і партнери" (відповідачем у даній справі); тобто факт припинення між сторонами орендних відносин з 23.06.2009, встановлений у вказаному рішенні, не доводиться при розгляді даної справи в силу приписів ст. 35 ГПК України; - пунктом 5.7. договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності №04-07, передбачений обов'язок орендаря (відповідача) у разі припинення або розірвання договору повернути орендодавцеві (позивачу) це майно; - пунктом 9.10. договору оренди встановлено, що у разі якщо орендар не виконує обов'язку щодо повернення майна орендодавець має право вимагати від орендаря сплати неустойки у розмірі подвійної орендної плати за час прострочення; - 19.01.2010 державним виконавцем ВДВС Козелецького районного управління юстиції складено акт вилучення у боржника на користь ДСП "Білики" (балансоутримувач орендованого майна) спірного майна; - однак, період, за який позивачем заявлена до стягнення з відповідача неустойка в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 9.10. договору оренди /з 23.06.2009 (дата дострокового розірвання договору) по 18.01.2010 (дата вилучення орендованого майна у боржника –відповідача)/ перевищує шестимісячний строк, встановлений в ч. 6 ст. 232 ГК України, а тому позовні вимоги позивача мають бути задоволені частково, та стягнуто з відповідача неустойку лише за 6 місяців.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про відмову у позові, послався на те, що відповідно до ст. 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд, а тому, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області, звернувшись із позовом про витребування майна з незаконного володіння ФГ "Лео і партнери" в порядку глави 29 ЦК України, про що винесено господарським судом Чернігівської області рішення у справі №12/115, позбавив себе можливості одночасного стягнення неустойки за невиконання зобов'язальних відносин. У зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про безпідставність заявлених позивачем позовних вимог у даній справі про стягнення з відповідача неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України.

Вищий господарський суд України не може погодитися із постановою суду апеляційної інстанції, з огляду на таке.

Стаття 55 Конституції України наділяє кожну особу правом захищати свої права і свободи будь-якими незабороненими законом способами від порушень і протиправних посягань.

Статтею 1 Господарського процесуального кодексу України визначено, що особи мають право звертатись до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Відповідно до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову повинен кореспондувати зі способами захисту права. Під способами захисту права розуміються заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та усунення наслідків такого порушення.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до приписів вказаної статті кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов’язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Дана норма кореспондує з приписами статті 20 Господарського кодексу України, якими унормовано, що права та законні інтереси суб’єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності права; визнання недійсними господарських угод; відновлення становища; припинення дій; присудження до виконання обов’язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних і оперативно-господарських санкцій; установлення, зміни та припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом. Передбачені законом способи захисту порушеного права або охоронюваного законом інтересу спрямовані на відновлення прав та інтересів позивачів.

Однак, суд апеляційної інстанції, роблячи висновок про те, що РВ ФДМ України по Чернігівській області, звернувшись до суду в порядку глави 29 ЦК України з позовом про витребування від ФГ "Лео і партнери" з чужого незаконного володіння майна (справа господарського суду Чернігівської області №12/115), позбавив себе можливості на стягнення з відповідача неустойки за неповернення орендованого майна, не навів жодної норми цивільного законодавства, яка позбавляла б особу на застосування до правопорушника у сфері господарювання господарських санкцій –штрафних санкцій, якою, в даному випадку є стягнення з відповідача неустойки в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України за невиконання обов'язку повернути майно.

Так, дійсно, глава 29 ЦК України (Захист права власності) присвячена захисту права власності; так, норми, що містяться в ній, регулюють засади захисту права власності (ст. 386); право власника на витребування майна із чужого незаконного володіння (ст. 387); право власника на витребування майна від добросовісного набувача (ст. 388), тощо.

В той же час, ч. 2 ст. 785 ЦК України передбачає, що якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення.

Тобто, вказана норма встановлює законну санкцію за несвоєчасне повернення наймачем речі, одержаної в найм, іншими словами, є заходом впливу на правопорушника у зв'язку з порушенням ним зобов'язань.

Реалізація особою захисту права власності в порядку глави 29 ЦК України жодним чином не впливає на можливість здійснення цією ж особою захисту своїх прав шляхом застосування до правопорушника у зв'язку з неповерненням останнім орендованого майна, встановлених ч. 2 ст. 785 ЦК України санкцій.

Виходячи з наведеного, суд касаційної інстанції приходить до висновку, що внаслідок неправильного застосування та розуміння судом апеляційної інстанції ст. 20 ЦК України, глави 29 ЦК України, ним було прийнято судове рішення, яке підлягає скасуванню.

В той же час, суд касаційної інстанції, в цілому погоджуючись із висновками місцевого господарського суду щодо необхідності стягнення з відповідача неустойки, заявленої позивачем в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України та п. 9.10 договору оренди, не може погодитися із застосуванням місцевим господарським судом шестимісячного строку, передбаченого в ч. 6 ст. 232 ГК України, до періоду, за який стягується неустойка в порядку ч. 2 ст. 785 ЦК України, з огляду на таке.

Частиною 1 статті 785 ЦК України встановлено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Однак, як встановлено місцевим господарським судом та що стало підставою даного позову, відповідач не повернув позивачу орендоване ним майно після дострокового розірвання договору.

Згідно зі статтею 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Стаття 611 ЦК України встановлює такий правовий наслідок порушення зобов`язання як сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (частина 1 статті 549 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (частина 2 статті 785 ЦК України).

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 232 ГК України визначено загальний порядок застосування штрафних санкцій; пунктом 6 цієї статті встановлено обмеження нарахування штрафних санкцій у вигляді неустойки протягом шести місяцями, в той час як в п. 2 ст. 785 ЦК України встановлено спеціальне правило щодо нарахування окремого виду неустойки за час прострочення повернення об’єкту найму.

Отже, визначаючи обсяги стягнення з відповідача неустойки, місцевому господарському суду слід було виходити з положень п. 2 ст. 785 ЦК України як спеціальної норми, та стягнути неустойку, нараховану за заявлений позивачем період прострочки виконання відповідачем обов`язку з повернення майна: з 23.06.2009 (дата розірвання договору, встановлена рішенням господарського суду Чернігівської області у справі №12/115) по 19.01.2010 року (дата складання виконавчою службою акут про вилучення у відповідача майна), оскільки, як вказувалося вище, приписи ч.2 ст. 785 ЦК України передбачають стягнення неустойки за весь час прострочення.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає за необхідне скасувати рішення місцевого господарського суду в частині відмови у стягненні 626,48 грн. і в цій частині, відповідно до повноважень, визначених у п. 2 ч. 1 ст. 1119 ГПК України, прийняти нове рішення про задоволення позову повністю.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 17.05.2010 у справі №13/37 скасувати.

Рішення господарського суду Чернігівської області від 18.02.2010 у справі №13/37 скасувати в частині відмови у стягненні 626,48 грн.

В цій частині прийняти нове рішення.

Стягнути з Фермерського господарства "Лео і партнери" (17004, Козелецький р-н, с. Шами, вул. 1 Травня, р/р 26006051400813 в Козелецькому відділенні Приватбанку, МФО 353586, код 32154677) на користь Регіонального відділення Фонду державного майна України по Чернігівській області (14000, м. Чернігів, пр-т Миру, 43, державний бюджет Козелецького р-ну, р/р 31114094700163 код 22824138 код бюджетної класифікації 22080300 МФО 853592) 626,48 грн. неустойки за користування приміщенням понад установлений строк.

В іншій частині рішення господарського суду Чернігівської області від 18.02.2010 у справі №13/37 залишити без змін.

Головуючий                                                            С.В. Мирошниченко

Судді:                                                                      Т.Л. Барицька

                                                                                Н.М. Губенко