Постанова № 14359450, 17.03.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2011 р. № 5002-12/5107-2010

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Кривда Д.С. - головуючий

Грек Б.М.

Капацин Н.В.

за участю представників:

позивачане зявились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

відповідачане зявились (про час та місце судового засідання повідомлені належним чином)

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

на постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року

у справі№ 5002-12/5107-2010 господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовомФізичної особи-підприємця ОСОБА_1

доСімеїзської селищної ради

проспонукання укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, ВСТАНОВИВ:

Розпорядженням Секретаря судової палати Вищого господарського суду України від 17.03.2011 року №03.10-05/48, у зв'язку з перебуванням на лікарняному судді Дерепи В.І., керуючись ч. 4 ст. 31 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", п. 1 рішення зборів суддів Вищого господарського суду України від 15.12.2010 № 12 та п. 1 наказу Голови Вищого господарського суду України від 17.12.2010 № 56, для розгляду касаційної скарги у справі № 5002-12/5107-2010 господарського суду Автономної Республіки Крим, призначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кривда Д.С. (доповідач), судді: Грек Б.М., Капацин Н.В.

Фізична особа-підприємець Еннанова Заріна Едемівна звернулась до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Сімеїзської селищної ради про спонукання укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки.

Позивач змінив позовні вимоги та просив внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 22.09.2006 р.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.11.2010 року (суддя Іллічов М.М.) у справі №5002-12/5107-2010 позов задоволено. Внесено зміни до договору оренди земельної ділянки від 22.09.2006 р., укладеного між Сімеїзською селищною радою та ОСОБА_1, зареєстрованого 04.10.2006 року за № 040602100015, а саме: викладено абзац перший пункту 9 Договору у наступній редакції "Орендна плата встановлюється Орендодавцем у розмірі 81743, 95 грн. (вісімдесят одна тисяча сімсот сорок три грн. 95 коп.) на рік та виноситься орендарем у грошовій формі в місцевий бюджет Сімеїзської селищної ради м. Ялта на р/р 33219815700045 в УДК в АРК м. Сімферополь МФО 824026, ОКПО 34740850, код платежу 13050500".

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року (судді: Градова О.Г. головуючий, Котлярова О.Л., Латинін О.А.) у справі № 5002-12/5107-2010 рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 02.11.2010 року скасовано. Провадження у справі № 5002-12/5107-2010 припинено.

Не погоджуючись з постановою суду, Фізична особа-підприємець Еннанова Заріна Едемівна звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову у справі скасувати, залишити без змін рішення суду першої інстанції, мотивуючи касаційну скаргу доводами про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Зокрема, заявник зазначає, що у суду апеляційної інстанції не було підстав для припинення провадження у справі згідно статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відзив на касаційну скаргу не надано.

Відводів складу суду не заявлено.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, перевіривши наявні матеріали справи та доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Згідно статті 108 Господарського процесуального кодексу України судом касаційної інстанції є Вищий господарський суд України.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судами попередніх інстанції, позов у справі № 5002-12/5107-2010 заявлено про спонукання укласти додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки площею 1,1198 га, розташованої за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Ялта, смт Сімеїз, вул. Васильченко, 13, 14 від 22.09.2006 року, протягом десяти календарних днів з дати набрання рішенням суду законної сили на умовах, зазначених в проекті додаткової угоди. У разі неукладання Сімеїзською селищною радою додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки в десятиденний строк з дня набрання рішенням суду законної сили, позивач просить вважати укладеною додаткову угоду в запропонованій ним редакції.

Позивач змінив позовні вимоги та просив внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 22.09.2006 р.

Згідно пункту 9 Договору розмір орендної плати визначений у сумі 19920, 75 грн. на рік на період реконструкції, не більше двох років.

Нормативна грошова оцінка земельних ділянок за даним договором становила 940037, 26 грн. та 56039, 31 грн. (п. 5).

Пунктом 13 Договору передбачено, що розмір орендної плати щорічно переглядається, зокрема, у випадках зміни грошової оцінки, ставок орендної плати, індексації, збільшення ставки земельного податку, в інших випадках, передбачених законодавством.

Згідно листа Сімеїзської селищної ради від 04.08.2010 року позивачеві було запропоновано підписати додаткову угоду до Договору оренди землі згідно рішення 43 сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної ради № 37 від 28.05.2009 року "Про встановлення ставок орендної плати на землю юридичним та фізичним особам наж території Сімеїзської селищної ради". Відповідно до вказаного рішення були затверджені нові коефіцієнти для розрахунку орендної плати за земельні ділянки для рекреаційного призначення в розмірі 7%. Після застосування даного коефіцієнту розмір орендної плати за земельну ділянку визначено у 190779, 97 грн.

Позивачем не прийнято пропозицію Сімеїзської селищної ради та листом від 05.08.2010 року запропоновано підписати додаткову угоду в іншій редакції, згідно з якою орендна плата за земельну ділянку встановлюється з розрахунку 3% від нормативної грошової оцінки земельної, що еквівалентно 81743, 95 грн.

Листом від 17.08.2010 року за підписом Голови Сімеїзської селищної ради позивачеві було повідомлено про необхідність підписання додаткової угоди у редакції, запропонованій Сімеїзською селищною радою.

Відповідно до рішення № 37 від 28.05.2009 року, прийнятого на 43 сесії 5-го скликання Сімеїзської селищної ради, для земель комерційного призначення рекреаційне використання, ставка орендної плати визначена в 7% від нормативної грошової оцінки з урахуванням коефіцієнту функціонального використання землі, для земель житлової та громадської забудови 3%.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції зазначив, що запропоновані позивачем умови можна вважати справедливими та розумними в розумінні положень Цивільного кодексу України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та припиняючи провадження у справі у зв'язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах, суд апеляційної інстанції зазначив, що право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав мають громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності згідно з підвідомчістю господарських справ, передбаченої Господарським процесуальним кодексом України. При цьому апеляційний господарський суд зазначив, що договір оренди земельної ділянки був укладений ОСОБА_1 як фізичною особою; після набуття статусу підприємця ОСОБА_1 не пропонувала відповідачу внести відповідні зміни до договору, а отже спір не підвідомчий господарським судам України.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України Підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно статті 12 Кодексу господарським судам підвідомчі: 1) справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; 2) справи про банкрутство; 3) справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; 4) справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; 5) справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; 6) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

При цьому колегія суддів зазначає, що інститут підвідомчості у загальному плані визначає можливість громадян і юридичних осіб звертатися за захистом своїх прав до того чи іншого органу юрисдикційної системи держави. Елементами підвідомчості є: по-перше, коло юридичних справ, що віднесені до відання того чи іншого юрисдикційного органу, а по-друге, - той правовий зв'язок, який існує між юридичною справою та юрисдикційним органом, який зумовлює віднесення конкретної категорії справ до предмета відання цього органу

З аналізу положень статей 1, 41, 12 ГПК вбачається, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам статті 1 ГПК, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

Спір не підлягає вирішенню в господарських судах (пункт 1 частини 1 статті 80 ГПК), зокрема, у таких випадках: предмет спору не охоплюється статтею 12 Господарського процесуального кодексу України, спір за предметною ознакою підвідомчий господарському суду, але одна зі сторін не може бути учасником господарського процесу або право чи інтерес не підлягають судовому захисту.

Колегія суддів зазначає, що господарські суди вирішують спори у порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає статті 1 ГПК України, а правовідносини, щодо яких виник спір, носять господарський характер. Дійшовши висновку, що предмет позову не відповідає встановленим законом або договором способам захисту прав, суд повинен відмовити у позові, а не припиняти провадження у справі за її непідвідомчістю суду.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов необґрунтованого висновку про припинення провадження у даній справі, ухилившись від вирішення спору по суті.

Відповідно до частини 1 статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, постанова Севастопольського апеляційного суду від 23.12.2010 року підлягає скасуванню, а справа підлягає передачі на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 80, 1115, 1117, 1119, 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 23.12.2010 року у справі № 5002-12/5107-2010 господарського суду Автономної Республіки Крим скасувати, а справу передати на розгляд до Севастопольського апеляційного господарського суду.

Головуючий Д. Кривда

Судді Б. Грек

Н. Капацин