Постанова № 14358145, 23.02.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

23 лютого 2011 р. № 13/70-10-2203 Вищий господарський суд України в складі колегії суддів:

Мирошниченка С.В. –головуючий,

Барицької Т.Л.,

Жукової Л.В., розглянувши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Волна"

на рішеннягосподарського суду Одеської області від 12.07.2010р.

та постановуОдеського апеляційного господарського суду від 14.12.2010р.

у справі №13/70-10-2203

за позовомПриватного підприємства "Зевс"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Волна"

простягнення 266 315 грн. 37 коп.

в судовому засіданні взяли участь представники від:

позивача: не з’явилися;

відповідача: Гусаров О.Л. (дов. від 21.02.2011р.)

ВСТАНОВИВ:

У травні 2010 року Приватне підприємство „Зевс” звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю „Волна”, в якому просило стягнути з відповідача заборгованість у сумі 196630,18 грн., пеню у сумі 12191,69 грн., штраф у сумі 19663 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 37830,50 грн. за договором поставки напоїв від 01.06.2009р. № ОС - 194.

Рішенням господарського суду Одеської області від 12.07.2010р. у справі №13/70-10-2203 (суддя Панченко О.Л.) позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2010р. (головуючий судя: Михайлов М.В., судді: Картере В.І., Журавльов О.О.), апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Волна”, м. Одеса задоволено частково. Рішення господарського суду змінено, викладено резолютивну частину в наступній редакції:

„Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Волна" (м. Одеса, вул. Самарська, 2, код 25041460, п/р № 26006301000127 в Одеській філії ВТБ Банк, МФО 388410) на користь Приватного підприємства "ЗЕВС" (м. Донецьк, вул. Елеваторна, 1-А, код 31578034, р/р № 26007002000013 у ТОВ КБ "Український фінансовий світ" м. Донецьк, МФО 377777) заборгованість у сумі 196 630,18 грн., пеню у сумі 12191,69 грн., проценти за користування чужими грошовими коштами у сумі 37 830,50 грн., держмито у сумі 2467,00 грн., витрати на ІТЗ судового процесу у сумі 218,58 грн.”.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Волна" в касаційній скарзі просить суд, скасувати рішення господарського суду Одеської області від 12.07.2010р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2010р., а справу №13/70-10-2203 передати на новий розгляд до господарський суд Одеської області.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що господарським судами першої та апеляційної інстанцій належним чином не досліджені всі обставини справи, крім того неправильно застосовані норми чинного законодавства.

ПП "Зевс" подало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує проти вимог викладених в ній та просить залишити без змін оскаржувані судові акти.

Заслухавши пояснення представника відповідача, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Згідно ст.1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, згідно з договором поставки напоїв від 01.06.2009р. №ОС - 194 Приватне підприємство "ЗЕВС" зобов’язалося поставляти відповідачу напої партіями згідно з замовленнями відповідача, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Волна" зобов’язалося прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Відповідно до п. 1.2 зазначеного договору найменування, асортимент, ціна товару визначаються за домовленістю сторін та зазначаються у специфікації (Додаток № 1) та/або видаткових накладних, що є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 4.3 договору строк оплати за отриманий товар: відстрочка платежу на 30 (тридцять) календарних днів від дня прийняття товару відповідачем.

Відповідно до п.4.6. договору, у випадку затримки платежів за отриманий товар відповідач виплачує позивачу проценти у розмірі 0,1% від суми боргу за кожен день користування грошовими коштами позивача.

Позивач виконав зобов’язання за договором. Однак відповідач на момент звернення позивача до суду першої інстанції оплату за отриманий товар у повному обсязі не здійснив, у зв’язку з чим позивач просив стягнути з відповідача суму позову.

Матеріали справи містять наданий відповідачем акт від 23.11.2010р. звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2010 року. Відповідно до цього акту відповідач сплатив позивачу суму основної заборгованості в розмірі 196630, 18 грн. та додаткову суму в розмірі 7000,00 грн. (в рахунок погашення штрафних санкцій).

Враховуючи вищенаведене та той факт, що на момент звернення позивача з позовом до господарського суду, а також на момент винесення рішення суду першої інстанції відповідач не погасив існуючу заборгованість перед позивачем, а отже посилання суду першої інстанції на ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 536 ЦК України та задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованісті у сумі 196630,18 грн., процентів за користування чужими грошовими коштами у сумі 37 830,50 грн. є законним і обґрунтованим.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Сторони передбачили у договорі, що у випадку несвоєчасної оплати товару, відповідач повинен сплатити позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який стягується пеня, від вартості неоплаченого товару за кожний день прострочки (п. 7.3 договору).

Пунктом 7.5. договору поряд з нормою про сплату пені зазначено про сплату штрафу: „у випадку затримки оплати понад 30 календарних днів, відповідач зобов’язався додатково до суми боргу сплатити позивачу штраф у розмірі 10% суми боргу”. Тобто за одне і теж порушення передбачено і штраф, і пеню, які є відповідальністю одного виду.

Відповідно до ст.61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те ж саме порушення. Пеня є повторною відповідальністю поряд зі штрафом за одне й те ж порушення, ця відповідальність не може бути застосована у відповідності зі змістом ст.61 Конституції України.

Оскільки із змісту спірного договору вбачається, що штраф виступає як додатковий вид штрафних санкцій за несвоєчасну оплату, що є фактичним порушенням норм діючого законодавства, то судова колегія, вважає, що стягненню підлягає саме пеня у сумі 12 191,69 грн.

Доводи скаржника, на той факт, що судами попередніх інстанцій було прийнято рішення про права та обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі, необґрунтовані, оскільки договори доручення були укладені ПП „Зевс” з ТОВ „ЛГЗ „Прайм” (договір № 30/11-09-ПР) та з ЗАТ „БВЗ” (договір №ЗО/11-09-БВЗ) 30.11.2009р.

Таким чином, посилання заявника на застосування положень вказаних договорів до відносин між: ПП „Зевс” та ТОВ „Волна” до вказаної дати є безпідставним, оскільки вони не мають зворотної дії в часі.

Стосовно поставок товару 14.12.2009р. та 23.12.2009р., то до них положення договорів доручення не застосовувалися, про що свідчать видаткові накладні №13ВЦ001439 та №13ВЦ001486, в яких в графі „Постачальник” вказано ПП „Зевс” та наведені його реквізити (адреса місцезнаходження, телефони, банківські реквізити, код ЄДРПОУ, інше), а також акти звірки розрахунків станом на 13.04.2010 р. та 31.08.2010 р.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи складаються під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки-даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо (п.п. 2.1. - 2.4. Положення).

Таким чином сторонами у спірних правовідносинах щодо поставок, які стали підставою для позову, є тільки ПП „Зевс” та ТОВ „Волна”. Жодним чином договір поставки напоїв від 01.06.2009р. № ОС –щодо поставок на суму 196 630,18 грн., посилання на які містяться в матеріалах справи, не стосується будь –яких третіх осіб. Всі розрахунки за даними поставками проводились між ПП „Зевс” та ТОВ „Волна”, а отже твердження скаржника в скарзі про прийняття рішення про права та обов’язки осіб, які не були залучені до участі у справі, є безпідставними.

Слід зауважити, що відповідно до ч.1 ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційним судом правомірно не прийнято до уваги надані копії зазначених договорів доручення, оскільки відповідачем не було наведено жодних підстав неможливості надання даних документів в суді першої інстанції (ч.3 ст. 101 ГПК України).

Відповідно до ч.2 ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Решта доводів скаржника, викладені у касаційній скарзі зводяться до переоцінки встановлених судом апеляційної інстанції обставин справи, натомість обґрунтованих доводів про порушення судом норм процесуального права та матеріального права скаржником суду касаційної інстанції не наведено.

Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.

За змістом статей 33 і 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судом апеляційної інстанції на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим підстав для скасування постанови Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2010р. у справі №13/70-10-2203 не вбачається.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Волна" залишити без задоволення.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.12.2010р. у справі №13/70-10-2203 залишити без змін.

Головуючий: Мирошниченко С.В.

Судді: Барицька Т.Л.

Жукова Л.В.