Постанова № 14357192, 22.12.2010, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-4711/10/1770

22 грудня 2010 року 13год. 45хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О. за участю секретаря судового засідання Бондаренко В.Ю. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представники Татарчук І.П., Татарчук Л.І., ОСОБА_3

відповідача: представник Бухта Н.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Сервіс"

доДержавної податкової інспекції у м. Рівне

про скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю “АЗС-сервіс” звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в м. Рівне про визнання неправомірними дій по самостійному визначенню сум податкового зобовязання внаслідок проведення камеральної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю “АЗС-сервіс”, визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0005401541/0/15-214 від 24.09.2010 року.

В обгрунтування позовних вимог покликається на те, що податковий орган не мав права визначати суму податкового зобовязання за результатами камеральної перевірки, оскільки не виявив арифметичних чи методологічних помилок. Законом України “Про податок на додану вартість” передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної. Вказує на незаконність висновку податкового органу, викладеного в акті камеральної перевірки, про те, що сума податку на додану вартість по взаємовідносинах позивача з ТзОВ «Ойл-Трейдінг», яке не подало декларацію по ПДВ за червень 2010 року, безпідставно віднесена до податкового кредиту. Зазначає, що податковий кредит сформовано позивачем правомірно, на підставі первинних документів бухгалтерського обліку, належно оформлених податкових накладних, виданих продавцем - ТзОВ “Ойл-Трейдінг”. Вважає, що платник податків не повинен нести відповідальності за взаємовідносини з бюджетом своїх контрагентів.

Представники позивача в судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі. Вважають неправомірним висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість. Просять позов задовольнити повністю.

Відповідач позов не визнав, подав письмові заперечення проти позову (а.с.58-59). Представник відповідача в судовому засіданні надав пояснення, які повністю співпадають з позицією, що викладена в письмових запереченнях. Зокрема пояснив, що за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки податкової декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року ТзОВ «АЗС-Сервіс», код ЄДРПОУ 25319659, встановлено, що в рядку 10.1 в колонці «Б» зазначена сума ПДВ в розмірі 316635 грн., з них ПДВ в сумі 206995,66 грн., який виник за рахунок взаємовідносин з ТзОВ «Ойл Трейдінг», індивідуальний податковий номер 252880526557.

В ході проведення перевірки згідно даних Системи автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України було встановлено, що ТзОВ “Ойл Трейдінг» не подана декларація по податку на додану вартість за червень 2010 року та відповідно не задекларовані зобовязання з даного податку.

З покликанням на норми Закону України «Про податок на додану вартість" № 168/97-ВР від 03.04.1997 року, із змінами та доповненнями (далі по тексту судової постанови Закон № 168/97-ВР), а саме п.1.6, п. 1.8 статті 1, пп 7.2.3 п.7.2, пп.7.4.1 п. 7.4, пп.7.7.1 п.7.7 статті 7, вказує, що однією з обовязових підстав включення сум до податкового кредиту з податку на додану вартість є сплата цих сум до Державного бюджету України. З огляду на такі обставини, відповідач вважає, що позивачем безпідставно віднесено до податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинах з ТзОВ «Ойл Трейдінг» на 206995,66 грн.

Спірне податкове повідомлення-рішення вважає правомірним. Просить в позові відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши їх доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх в сукупності, відповідно до вимог закону, суд вважає, що позов підлягає до задоволення повністю, з таких підстав.

Судом встановлено, що посадовими особами ДПІ у м. Рівне була проведена документальна невиїзна (камеральна) перевірка податкової декларації з податку на додану вартість Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗС-Сервіс», поданої за червень 2010 року. Результати перевірки оформлені актом від 16.09.2010 року № 722 (а.с.5).

З акту перевірки вбачається, що розмір податку, зазначений платником в декларації, є меншим, ніж визначено за результатами документальної невиїзної (камеральної) перевірки, оскільки при заповненні податкової декларації платником порушено «Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість», затверджений наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 року (в редакції наказу № 8 від 21.01.2009 року).

В рядку 10.1 в колонці «Б» зазначена сума ПДВ в розмірі 316635 грн., з них ПДВ в сумі 206995,66 грн., який виник за рахунок взаємовідносин з ТзОВ «Ойл Трейдінг», індивідуальний податковий номер 252880526557.

В ході проведення перевірки було встановлено, що ТзОВ “Ойл Трейдінг» не подана декларація по податку на додану вартість за червень 2010 року та відповідно не задекларовані зобовязання з даного податку.

На підставі підпунктів 7.7.5 та 7.7.7 пункту 7.7 ст. 7 Закону № 168/97-ВР та Закону України “Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податковий орган дійшов висновку про збільшення позивачу суми ПДВ, що за результатами звітного періоду підлягає сплаті платником до бюджету 206995,66 грн.

На підставі акту перевірки № 772 від 16.09.2010 року ДПІ у м. Рівне прийнято податкове повідомлення-рішення від 24.09.2010 року № 0005401541/0/15-214, яким визначено ТзОВ «АЗС-Сервіс» суму податкового зобовязання за платежем «податок на додану вартість» всього 217345,44 грн., у тому числі за основним платежем 206995,66 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 10349,78 грн. (а.с. 6).

Вказане рішення було прийнято відповідачем за порушення платником підпункту 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, підпункту 5.10 ст. 5 Порядку заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого Наказом ДПА України № 166 від 30.05.1997 року (в редакції наказу № 213 від 15.06.2005 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України за № 702/10982 від 30.06.2005 року).

При вирішенні даного спору суд виходить з того, що статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" закріплено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Пункт 1.7 ст.1 Закону № 168/97-ВР встановлює, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до пп.7.1, 7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, при поставці товарів (робіт, послуг) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками дані, визначені цим Законом.

Згідно пп.7.2.3 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно пп.7.2.4 п.7.2 ст. 7 Закону № 168/97-ВР, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Відповідно до пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону № 168/97-ВР, податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закону № 168/97-ВР передбачено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Відповідно до пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналіз наведених норм дає підстави зробити висновок, що Законом № 168/97-ВР передбачено єдину підставу для формування податкового кредиту, а саме наявність у платника податку - покупця належно оформленої податкової накладної.

Судом встановлено, що 12.02.2010 року між ТзОВ “Ойл-Трейдінг”(Продавець) та ТзОВ «АЗС-Сервіс» (Покупець) укладено генеральний договір купівлі-продажу № 062/02, відповідно до якого продавець зобовязується передати у власність покупцю нафтопродукти, а покупець зобовязується прийняти та оплатити такий товар (а.с. 8-9). Умови поставок, номенклатура, кількість та ціна товару визначені сторонами в додаткових угодах до генерального договору (а.с. 94,95).

На підставі вказаного Генерального договору, в звітному періоді позивач придбавав від контрагента ТзОВ «Ойл-Трейдінг» нафтопродукти, що стверджується дослідженими судом документами:

актом прийому-передачі № 06-03-1 від 03.06.2010 року та рахунком № 53 від 04.06.2010 року стверджується поставка бензину А-95 в кількості 58,55 т, на загальну суму 502594,37 грн., в тому числі ПДВ 83765,73 грн. (а.с.10,11);

актом прийому-передачі № 06-13-1 від 13.06.2010 року та рахунком № 57 від 14.06.2010 року стверджується поставка бензину А-92 в кількості 48,8 т, на загальну суму 398017,68 грн., в тому числі ПДВ 66336,28 грн. (а.с.12,13);

актом прийому-передачі № 06-21-1 від 21.06.2010 року та рахунком № 60 від 22.06.2010 року стверджується поставка дизельного пального в кількості 47,85 т, на загальну суму 341361,90 грн., в тому числі ПДВ 56893,65 грн. (а.с.14,15).

Податковий кредит за вказаними операціями позивачем сформовано на підставі податкових накладних, виданих ТзОВ «Ойл-Трейдінг»: № 52 від 03.06.2010 року (ПДВ на суму 83765,73 грн.), № 54 від 13.06.2010 року (ПДВ 66336,28 грн.), № 58 від 21.06.2010 року (ПДВ 56893,65 грн.). Загальна сума податку на додану вартість згідно податкових накладних становить 206995,66 грн. Копії вказаних податкових накладних позивачем долучено до справи (а.с.16,17,18), оригінали судом оглянуто.

Фактична оплата позивачем товару, придбаного в контрагента ТзОВ «Ойл-Трейдінг» підтверджена матеріалами справи: карточкою по рахунку 631 «Розрахунки з вітчизняними постачальниками» (а.с. 43, 97-98), банківськими виписками (а.с. 31-42). Оригінали документів судом оглянуто.

Обставини щодо фактичного отримання від ТзОВ «Ойл-Трейдінг» пального позивачем та його використання в господарській діяльності, в тому числі в оподатковуваних операціях, підтверджуються дослідженими судом доказами: карточкою рахунку 281.7 «Склад» (а.с. 44-46, 99,100,101), довідкою від 15.10.2010 року щодо сумарного використання пального (а.с. 93), видатковими та податковими накладними, виданими позивачем, та довіреностями одержувачів пального (а.с.102-104); актами приймання нафтопродуктів та товарно-транспортними накладними (а.с.121-146). Оригінали вказаних документів судом оглянуто.

На підставі досліджених письмових доказів суд приходить до висновку, що паливномастильні матеріали були фактично поставлені позивачу контрагентом ТзОВ «Ойл-Трейдінг», яким у встановленому порядку було видано позивачу належним чином оформлені податкові накладні, на підставі яких позивач сплачені (нараховані) суми податку на додану вартість включив до складу податкового кредиту червня 2010 року. Зазначені фактичні обставини справи відповідачем та його представником не заперечувались.

Судом встановлено, що про неподання ТзОВ “Ойл-Трендінг” до податкового органу декларації з податку на додану вартість за червень 2010 року та, відповідно, не відображення ним у складі податкових зобовязань суми ПДВ, які позивачем включено до податкового кредиту цього звітного (податкового) періоду, та про несплату податку до бюджету відповідач дійшов висновку на підставі узагальненої інформації по платниках ПДВ щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, що міститься в електронній формі (а.с. 60,109,156,157).

Вказаний висновок податкового органу спростовується наявними матеріалами справи: листом ТзОВ “Ойл-Трендінг” № 187 від 20.10.2010 року, адресованим позивачу; листом ТзОВ “Ойл-Трендінг” № 183 від 23.09.2010 року, надісланим цінним листом з описом поштового вкладення до ДПІ у Печерському районі м.Києва, з додатками: податковою декларацією з ПДВ за червень 2010 року та додатком № 5 до декларації, реєстром отриманих і виданих податкових накладних, платіжним дорученням № 262 від 26.07.2010 року про сплату до бюджету податку на додану вартість за червень 2010 року (а.с. 85-92).

Зазначеними документами стверджується, що ТзОВ “Ойл-Трендінг” подано до податкового органу декларацію з ПДВ за червень 2010 року, в якій задекларовано у складі податкових зобовязань податок на додану вартість по покупцю ТзОВ «АЗС-Сервіс» (іпн 253196517160): 83765,73 грн., 66336,28 грн., 56893,65 грн., на загальну суму 206995,66 грн.

Отже, наявними матеріалами справи спростовуються відомості, на підстав яких відповідач дійшов висновку про безпідставність віднесення зазначеної суми 206995,66 грн. податку на додану вартість до складу податкового кредиту червня 2010 року.

Відповідно до частини г) підпункту 4.4.2 пункту 4.4 статті 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обгрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами. Податкове роз'ясненим не має сили нормативно-пракового акта.

Згідно листа ДПА України від 29.09.2010р. № 20289/7/16-1617 роз'яснено, що відповідно до наказу ДПА України «Про затвердження форми податкової декларації та Порядку її заповнення і подання» від 30.05.1997 року № 166 (із змінами та доповненнями), платник податку самостійно обчислює суму податкового зобов'язання, яку зазначає в декларації з податку на додану вартість. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість в розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Відповідно до підпункту 2.3.2 пункту 2.3 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10 серпня 2005 року № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205, за кожним відображеним в акті фактом порушення податкового законодавства необхідно: висвітлити показники, які відображаються суб'єктом господарювання у податковій та іншій звітності, та фактичні показники, виявлені у ході перевірки на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку суб'єкта господарювання у розрізі періодів у грошових одиницях, передбачених звітністю; у разі відсутності первинних документів або ненадання для перевірки первинних та інших документів, що підтверджують факт порушення, зазначити перелік цих документів. При цьому до акта перевірки додаються пояснення посадових осіб або інших працівників суб'єкта господарювання (у межах їх компетенції), що перевіряється, щодо відсутності первинних та інших документів; у разі відмови посадових осіб суб'єкта господарювання надати перевіряючим письмові пояснення щодо встановлених порушень та/або причин ненадання первинних та інших документів, що підтверджують встановлені порушення, факти відмови відобразити в акті.

Згідно з п.1.3 названого вище Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання.

Суд встановив, що всупереч вказаним правовим нормам, в акті перевірки від 16.09.2010 року за № 772 лише на підставі співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів з посиланням на пп. 7.2.3 п.7.2, пп. 7.4.1 п. 7.4 ст.7 Закону № 168/97-ВР податковим органом зроблено висновок про відсутність права на податковий кредит ТзОВ "АЗС-Сервіс" по операціях з контрагентм ТзОВ Ойл-Трейдінг", в той час як перевірка безтоварності операцій, транспортування та зберігання ТМЦ не проводилася.

Відповідно до статті 61 Конституції України, статті 11 Закону України “Про систему оподаткування”, відповідальність особи має індивідуальний характер. При цьому, відповідальність за правильність обчислення, своєчасність сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) і додержання законів про оподаткування несуть безпосередньо платник податків і зборів (обов'язкових платежів), що допустили правопорушення.

Таким чином, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання зі сплати податку до бюджету, або неподання звітності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого формування та має всі документальні підтвердження суми свого податкового кредиту.

Чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки дотримання постачальниками товару вимог податкового законодавства з подання податкової звітності, правильності її складання, обрахунку податкових зобовязань та виконання зобовязань зі сплати податкових зобов'язань до бюджету за іншого платника.

Стосовно ж обставин щодо проведеної відповідачем перевірки, то судом встановлено, що відповідно до пп. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо: контролюючий орган внаслідок проведення камеральної перевірки виявляє арифметичні або методологічні помилки у поданій платником податків податковій декларації, які призвели до заниження або завищення суми податкового зобов'язання.

Камеральною вважається перевірка, яка проводиться контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких інших видів перевірок платника податків.

Наказом Державної податкової адміністрації України від 30 травня 1997 р. N 166 затверджено Порядок заповнення та подання податкової декларації з податку на додану вартість, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 30 червня 2005 р. за N 702/10982.

Відповідно до пунктів 7, 8 вказаного Порядку, зареєстровані в податковій інспекції (адміністрації) декларації підлягають документальній невиїзній (камеральній) перевірці.

В дослідженому судом акті перевірки відсутні будь-які відомості щодо виявлення податковим органом арифметичних чи методологічних помилок в податковій декларації позивача з ПДВ за червень 2010 року, відтак визначення відповідачем суми податкового зобовязання за наслідками камеральної перевірки є неправомірним.

На думку суду, позовна вимога щодо визнання неправомірними дій ДПІ у м. Рівне по самостійному визначенню сум податкового зобовязання внаслідок проведення камеральної перевірки ТзОВ “АЗС-Сервіс» є за своїм змістом обґрунтуванням позовної вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками такої перевірки.

Беруче до уваги наведене, суд приходить до висновку про підставність позовних вимог та їх доведеність належними та допустими доказами.

Зідно ч.1 ст.94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є субєктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету.

Згідно статті 87 КАС України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи. До витрат, повязаних з розглядом справи, відносяться, зокрема, витрати на правову допомогу.

Статтею 90 КАС України визначено, що витрати, повязані з оплатою допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі прва, які надають правову допомогу за договором, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги, передбачених законом.

Позивачем надано докази сплати судового збору в сумі 6 грн. 80 коп. (а.с.2). В той же час, судовий збір за вимоги немайнового характеру сплачується у розмірі 3,40 грн. Відтак, саме ця сума підлягає до присудження на користь позивача.

В частині стягнення витрат позивача на правову допомогу, то судом встановлено, що позивачем укладено договір від 30.09.2010 року на правову допомогу з СПД ОСОБА_6 (а.с. 47). 15.10.2010 року позивачем та названим субєктом господарювання складено акт виконаних робіт, відповідно до якого СПД ОСОБА_6 виконала роботи по вивченню документів щодо предмету договору, надання усних консультацій, здійснила збір доказів, складала процесуальні документи, забезпечила представництво інтересів позивача в суді. При цьому, названий акт не містить чіткого переліку дій, консультацій, переліку складених процесуальних документів, зібраних доказів СПД ОСОБА_6 , що давало б змогу ідентифікувати зв'язок таких послуг, робіт з наданням правової допомоги в даній справі. В ході судового розгляду справи, названий субєкт жодних активних дій з представництва інтересів позивача не вчиняла. Представництво інтересів позивача названою особою лише звелося до формальної присутності такої особи під час одного судового засідання.

Вказаним вище актом виконаних робіт від 15.10.2010 року стверджується, що послуги оплачено в повному обсязі в розмірі 3000,00 грн. (а.с. 48).

Платіжним дорученням № 1688 від 12.10.2010 року стверджується перерахування позивачем коштів в сумі 3000,00 грн. для ОСОБА_6 з призначенням платежу «За юридичні послуги згідно договору від 30.09.2010 року» (а.с. 49).

З долученої до справи позивачем копії диплома спеціаліста вбачається, що ОСОБА_6 отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Облік і аудит» та здобула кваліфікацію спеціаліста з обліку і аудиту (а.с. 51).

Представництво інтересів позивача в судовому засіданні здійснював ОСОБА_3, який є спеціалістом в галузі правознавства (а.с. 50). Однак, документальних доказів понесених витрат, повязаних з правовою допомогою, яка надавалася ОСОБА_3, позивачем до справи не надано.

Враховуючи вказані письмові докази, суд приходить до висновку, що СПД ОСОБА_6 не є адвокатом чи фахівцем в галузі права, відтак документально підтверджені витрати позивача на оплату її послуг в розмірі 3000,00 грн. не відносяться до судових витрат, а тому не підлягають розподілу в порядку статті 94 КАС України.

Керуючись статтями 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов задовольнити повністю.

Податкове повідомлення-рішення № 0005401541/0/15-214 від 24 вересня 2010 року визнати протиправним та скасувати.

Присудити на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗС-Сервіс" із Державного бюджету судовий збір у розмірі 3 грн. 40 коп.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дорошенко Н.О.