Постанова № 14345069, 01.02.2011, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

01 лютого 2011 р. № 37/200-7/826 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М.,

суддів:Воліка І.М.,

Коваленко С.С.,          

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (позивач)

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 р. (скасовано рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2010 р.)

у справі№ 37/200-7/826 господарського суду міста Києва

за позовомДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

доАкціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Київська міська державна адміністрація простягнення 46 977 914,34 грн.

за участю представників: від позивачаЛебедюк Ю.А. від відповідачаКомісар С.П., Тарасюк В.В.

від третьої особине з'явились ВСТАНОВИВ:

У квітні 2009 року Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (далі - ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України") звернулась до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення на її користь з Акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (далі - АК "Київенерго") 41490023,94 грн. основного боргу, 2855262,65 грн. пені, 2276774,74 грн. інфляційних втрат та 355823,01 грн. трьох відсотків річних за прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання по сплаті за поставлений природний газ згідно з договором № 06/08-2047 БО-41 поставки природного газу Житлотеплоенерго Київенерго для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання від 16.10.2008 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 24.07.2009 р. позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволено частково: стягнуто з відповідача на користь позивача 2276774,74 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 355823,01 грн. трьох процентів річних з простроченої суми, 2855262,65 грн. пені, а також 2978,85 грн. витрат по оплаті державного мита та 13,78 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; у позові в іншій частині відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 р. рішення господарського суду міста Києва від 24.07.2009 р. у справі № 37/200 змінено та викладено його у редакції, відповідно до якої позовні вимоги задоволено частково: стягнуто відповідача на користь позивача 2276774,74 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 355823,01 грн. трьох процентів річних з простроченої суми, 500 000 грн. пені, а також 25 500 грн. витрат по оплаті державного мита за подання позову та 7,78 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу; в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 41490023,94 грн. відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2009 р. постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 р. у справі № 37/200 в частині стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат скасовано, справу № 37/200 у цій частині передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва. В іншій частині постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2009 р. у справі № 37/200 залишено без змін.

За результатами нового розгляду справи рішенням господарського суду міста Києва від 04.02.2010 р. у справі № 37/200-7/826 (суддя Якименко М.М.) позов задоволено частково в частині стягнення пені, збитків внаслідок інфляції та 3% річних; стягнуто з відповідача на користь позивача 2 276 774,74 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 355 823,01 грн. –3% річних, 5 000,00 грн. пені, 25 500,00 грн. витрат по оплаті державного мита та 6,62 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 р. (колегія суддів у складі: Кондес Л.О. –головуючого, Куровського С.В., Нєсвєтової Н.М.) рішення господарського суду міста Києва від 04.02.2010 р. у справі № 37/200-7/826 скасовано, прийнято нове рішення про відмову в позові про стягнення збитків внаслідок інфляції за час прострочення, річних з простроченої суми та пені.

Не погоджуючись з постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010 р., ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій позивач просить суд скасувати вказану постанову в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Касаційна скарга мотивована порушенням апеляційним господарським судом норм матеріального права (ст.ст. 232, 233 ГК України, ст.ст. 525, 526, 529, 551, 610, 611, 612 ЦК України) та процесуального права (ст.ст. 42, 32, 33, 34, 43, 83, 84 ГПК України).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 17.01.2011 р. колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Коваленко С.С., Кролевець О.А. прийнято касаційну скаргу ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" до касаційного провадження та призначено розгляд скарги у судовому засіданні на 01.02.2011 р. о 10 год. 05 хв.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 31.01.2011 р. № 03.07-05/56 для розгляду справи № 37/200-7/826 сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий – Демидова А.М., судді Волік І.М., Коваленко С.С.

Заслухавши представників сторін, розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм процесуального та матеріального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Як встановлено господарським судами попередніх інстанцій, 16.10.2008 р. ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" (Постачальник) уклала з АК "Київенерго" (Покупець) договір № 06/08-2047 БО-41 поставки природного газу Житлотеплоенерго Київенерго для вироблення теплової енергії для потреб установ та організацій, що фінансуються з державного та місцевого бюджетів, а також інших суб'єктів господарювання (далі - Договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язався передати протягом жовтня-грудня 2008 року газ в обсязі до 28 660 тис. м3, а відповідач –прийняти та оплатити його вартість за цінами, погодженими у розділі 5 цього Договору та додаткової угоди до цього договору № 1 від 26.11.2008 р., яка є невід'ємною його частиною.

На виконання умов Договору позивач протягом жовтня-грудня 2008 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 42700 498,23 грн., що підтверджується актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2008 р., 30.11.2008 р., 31.12.2008 р.

У свою чергу, відповідачем умови Договору також було виконано у повному обсязі шляхом оплати вартості всього отриманого газу, що підтверджується банківською випискою з особового рахунку АК "Київенерго" за 06.04.2009 р., проте така оплата здійснена з порушенням встановленого Договором строку.

При цьому, як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідач провів розрахунок з позивачем на суму 42700498,23 грн. до звернення позивача з указаним позовом.

При новому розгляді справа розглядалась у частині стягнення 2276774,74 грн. збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 355823,01 грн. трьох процентів річних з простроченої суми та 2855262,65 грн. пені.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, згідно з ч. 2 п. 6.1 Договору остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюється на підставі акту приймання-передачі газу до 10 числа, наступного за місяцем поставки газу.

За таких обставин, обґрунтованим є висновок апеляційного господарського суду про те, що днем прострочення відповідачем розрахунків вважається 11 число місяця, наступного за місяцем поставки.

Також, судом апеляційної інстанції встановлено, що умови Договору не містять обов'язку відповідача щодо проведення остаточного розрахунку за відсутності акту приймання-передачі газу. Водночас, на випадок оформлення (підписання) сторонами актів приймання-передачі пізніше 11 числа місяця, наступного за місяцем поставки, сторони не передбачили іншого строку розрахунків.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає підставними висновки апеляційного господарського суду про те, що, фактично, сторони вказівкою на дату укладення (підписання) відповідного акту приймання-передачі газу визначили час (дату), з яким позивач та відповідач пов'язали настання права позивача на оплату коштів та обов'язок відповідача оплатити грошову суму, а відповідно, й дату прострочення розрахунків. Таким чином, обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами обсягів наданих послуг за Договором, а саме від дати складання акту приймання-передачі природного газу.

За твердженням відповідача, оформлення сторонами актів приймання-передачі газу відбулося поза межами передбаченого ч. 2 п. 6.1 Договору строку у зв'язку з ухиленням позивача від підписання актів приймання-передачі природного газу.

Як встановив апеляційний господарський суд, відповідачем надано суду першої інстанції докази на підтвердження того, що дати, надруковані у бланках актів приймання-передачі природного газу, які подані позивачем на підтвердження його позовних вимог, не є датами їх складання (підписання). Водночас, відповідно до вимог ст. 33 ГПК України позивач не надав суду доказів на підтвердження дати складання актів приймання-передачі природного газу, від якої починається прострочення остаточного розрахунку.

Апеляційний господарський суд підставно погодився з доводами відповідача щодо оформлення (підписання) сторонами актів приймання-передачі газу за Договором поза межами передбаченого ч. 2 п. 6.1 Договору строку, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у наданих відповідачем листах позивача, відповідача та НАК "Нафтогаз України" фактів несвоєчасного оформлення актів приймання-передачі газу, які є підставою для проведення остаточних розрахунків, та дійшов у зв'язку з цим до висновку про відсутність підстав для здійснення відповідачем остаточних розрахунків з позивачем, оскільки відповідач не міг провести остаточні розрахунки до підписання та повернення позивачем актів.

Частиною другою статті 613 ЦК України встановлено, що якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов'язок, виконання зобов'язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 4 ст. 613 ЦК України та ч. 5 ст. 232 ГК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора.

Правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора передбачені ст. 616 ЦК України та ч. 3 ст. 219 ГК України, згідно з положеннями яких якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання (порушення зобов'язання кредитором), суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника або має право звільнити відповідача від відповідальності.

Враховуючи обставини, встановлені апеляційним господарським судом, колегією суддів касаційної інстанції визнаються обґрунтованими висновки суду апеляційної інстанції про те, що задовольняючи позов, місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки вищевказаним обставинам, умовам Договору та дійшов до помилкового висновку про обґрунтованість штрафних та фінансових санкцій.

Крім того, як встановлено апеляційним господарським судом, предметом Договору є постачання природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ.

Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України "Про теплопостачання" (ст. 2 Закону України "Про теплопостачання").

Згідно з ч. 1 ст. 8 вказаного Закону державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Статтею 20 зазначеного Закону (у редакції від 02.06.2005 р.), яка встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, визначено, що тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання. Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання. У разі якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 37 Закону України "Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів" встановлено, що у 2008 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з окремими пунктами статей 7, 19 та 36 цього Закону, спрямовуються , зокрема, на:

- субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (п. 56 ст. 37 зазначеного Закону);

- компенсацію Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації у 2006 році населенню, бюджетним установам та у 2006 - 2008 роках на виробництво теплової енергії, спожитої населенням (п. 60 ст. 37 зазначеного Закону).

Як встановлено апеляційним господарським судом, заборгованість за Договором виникла як різниця в тарифах на теплову енергію, що постачалася бюджетним установам, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування і на сплату яких державою перераховуються субвенції і яка була повністю погашена бюджетними коштами як різниця в тарифах.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що апеляційний господарський суд, встановивши зміст правовідносин між сторонами щодо здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації теплової енергії та алгоритму проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах, а також те, що регулювання порядку перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та відповідних розрахунків за спожитий для цих цілей газ передбачено Порядком перерахування у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 25.04.2008 р. (далі - Постанова № 440) та Порядком перерахування у 2009 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1093 від 07.10.2009 р. (далі - Постанова № 1093), дійшов до обґрунтованого висновку про безпідставне залишення місцевим господарським судом поза увагою тієї обставини, що підставою для перерахування коштів є укладений договір та наявність бюджетного фінансування, тобто бюджетного фінансування цих розрахунків.

При цьому, судом апеляційної інстанції підставно враховано, що з огляду на положення ст. 54 Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 р., ст. 53 Закону України "Про державний бюджет на 2009 рік" № 835-VI від 26.12.2008 р., Постанови Кабінету Міністрів України № 1093 та № 440, якими встановлено джерела, підстави та спосіб відшкодування позивачу боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, відсотків річних та пені, матеріалами справи не доведено факту користування відповідачем чужими коштами.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Висновки апеляційного господарського суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст.105 ГПКУкраїни.

Твердження оскаржувача про порушення апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акта колегія суддів не вбачає.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 13.10.2010р. у справі №37/200-7/826 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді                                                                       І.М. Волік

С.С. Коваленко