Постанова № 14336827, 25.01.2011, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 2а-5018/10/1770

25 січня 2011 року 15год. 40хв. м. Рівне Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дудар О.М., за участю секретаря судового засідання Кривчук К.І., сторін та інших осіб, які беруть участь у справі:

представник позивача: Сливинська О.П.,

представник відповідача: Оніщук В.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "РВК"

доДержавної податкової інспекції у м.Рівне

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю фірма "РВК" звернулося з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 29.06.2010р. №0002022342/0, від 29.06.2010р. №0002012342/0, від 23.07.2010р. №0002022342/1 та від 23.07.2010р. №0002012342/1.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що перевірка, за наслідками якої було винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення, проведена відповідачем не обєктивно та упереджено, без врахування і аналізу реальних обставин, правильного застосування норм матеріального права.

У судовому засіданні представник позивача підтримала позовні вимоги повністю та пояснила суду, що Державною податковою інспекцією у м.Рівне була проведена позапланова виїзна перевірка позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.05.2007р. по 31.03.2010р. За результатами перевірки було складено акт від 16.06.2010р. №857/23400/24174779, яким встановлено порушення підприємством пп.7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. зі змінами та доповненнями, пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями. На підставі вказаного акта перевірки та за наслідками процедури апеляційного узгодження податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.06.2010р. №0002022342/0 та від 23.07.2010р. №0002022342/1, якими позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 19882,50грн., у т.ч.:13255,00грн. за основним платежем, 6627,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкові повідомлення-рішення від 29.06.2010р. №0002012342/0 та від 23.07.2010р. №0002012342/1, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 23761,50грн., у т.ч.: 15841,00грн. за основним платежем, 7920,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. Вказала, що висновки, викладені в акті перевірки, є надуманими, жодний документ, на підставі якого вони зроблені, не можна вважати доказом того, що посадові особи товариства завищили суму податкового кредиту, занизили податок на прибуток та занизили платежі до бюджету з податку на додану вартість. Товариством правомірно, відповідно до норм Закону України "Про податок на додану вартість", включено до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з отриманням послуг міжміського телефонного звязку, що підтверджується наявними та належним чином оформленими податковими накладними з деталізуючими рахунками за період з 01.05.2007р. по 31.03.2010р. На підставі цих же документів, позивачем правомірно, згідно з вимогами Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", віднесено до складу валових витрат вартість міжміського звязку. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Державна податкова інспекція у м.Рівне адміністративний позов не визнала з підстав, викладених у письмових запереченнях.

У судовому засіданні представник відповідача надав пояснення, тотожні письмовим запереченням, а зокрема додав, що включення витрат до складу валових витрат здійснюється відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", а включення податку на додану вартість, сплаченого в ціні придбання товарів (робіт, послуг), до складу податкового кредиту відповідно до п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість". У порушення цих норм ТзОВ фірмою "РВК" було включено до валових витрат вартість послуг міжміського звязку, а податок на додану вартість, сплачений в ціні цих послуг, - до складу податкового кредиту. Поданими під час проведення перевірки документами не можливо підтвердити зв'язок витрат на послуги міжміського звязку з господарською діяльністю підприємства, а тому податковим органом правомірно було донараховано позивачу податок на прибуток у загальній сумі 23761,50грн. та податок на додану вартість у загальній сумі 19882,50грн. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, повно і всебічно зясувавши всі обставини справи в їх сукупності на підставі чинного законодавства, перевіривши їх дослідженими у судовому засіданні доказами, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що з 31.05.2010р. по 11.06.2010р. Державною податковою інспекцією у м.Рівне проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "РВК" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.05.2007р. по 31.03.2010р. За наслідками перевірки складено акт 16.06.2010р. №857/23- 400/24174779 (а.а.с.8-19), в якому зафіксовано допущені позивачем порушення:

- пп.7.4.4 п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" №168/97-ВР від 03.04.1997р. зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено платежі до бюджету з податку на додану вартість у сумі 13255,00грн.;

- пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.1997р. №283/97-ВР зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток підприємств на загальну суму 15841,00грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийняті податкове повідомлення-рішення від29.06.2010р. №0002022342/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 19882,50грн., у т.ч.: 13255,00грн. за основним платежем, 6627,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 29.06.2010р. №0002012342/0, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 23761,50грн., у т.ч.: 15841,00грн. за основним платежем, 7920,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.а.с.90а, 91).

Вказані податкові повідомлення-рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку: 09.07.2010р. подано скаргу в ДПІ у м.Рівне (а.а.с.93-94), 05.08.2010р. до ДПА в Рівненській області (а.а.с.102-103).

Рішенням від 22.07.2010р. №32359/25-09 ДПІ у м.Рівне скаргу ТзОВ фірми "РВК" залишено без задоволення (а.а.с.95-97).

23.07.2010р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0002022342/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 19882,50грн., у т.ч.: 13255,00грн. за основним платежем, 6627,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, та податкове повідомлення-рішення від 23.07.2010р. №0002012342/1, яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 23761,50грн., у т.ч.: 15841,00грн. за основним платежем, 7920,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.а.с.99,100).

Рішенням від 30.09.2010р. №18840/25-16/265 ДПА в Рівненській області податкові повідомлення-рішення ДПІ у м.Рівне від29.06.2010р. №0002022342/0, від 29.06.2010р. №0002012342/0, від 23.07.2010р. №0002022342/1, від 23.07.2010р. №0002012342/1 залишені без змін, а повторна скарга - без задоволення. (а.с.105).

Таким чином, за результатами адміністративного оскарження, розмір нарахованих ТзОВ фірмі "РВК" зобовязань з податку на додану вартість та з податку на прибуток підприємств залишено без зміни.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 28.12.1994р. №334/94-ВР (далі Закон №334/94-ВР), валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальних формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону №334/94-ВР передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у звязку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.7 цієї статті.

Таким чином, визначальним фактором при формуванні платником податку суми валових витрат при придбанні ним матеріальних цінностей (робіт, послуг) є їх наступне використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 03.04.1997р. N168/97-ВР, чинного на момент виникнення та існування спірних правовідносин, (далі Закон N168/97-ВР), податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з приписами пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону 168/97-ВР якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Під господарською діяльністю, відповідно до п.1.32 ст.1 Закону №334/94-ВР, слід розуміти будь-яку діяльність особи, яка направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Як вбачається з довідки Рівненського обласного управління статистики №16-01-2840 основними видами діяльності ТзОВ фірми "РВК" є реклама та представницькі послуги, транспортно-експедиційні послуги без робіт і послуг, що виконуються на замовлення населення, транспортно-експедиційні послуги на замовлення населення (а.с.108).

На підтвердження спірних валових витрат у сумі 63356,00грн. та спірної суми податкового кредиту у розмірі 13255,00грн. (податкове зобовязання за травень 2007 року у сумі 643,00грн. не нараховувалося відповідачем у звязку з закінченням терміну 1095 днів), задекларованих ТзОВ фірмою "РВК" за період з 01.05.2007р. по 31.03.2010р., позивачем під час проведення перевірки податковому органу та суду в ході розгляду справи надано податкові накладні, рахунки за телекомунікаційні послуги, реєстр отриманих та виданих податкових накладних (а.а.с.20-90).

Однак, досліджуючи вищевказані документи, суд не може встановити, яким чином отримані ТзОВ фірмою "РВК" послуги міжміського телефонного звязку вплинули на одержання доходу від господарської діяльності.

Згідно з пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону №334/94-ВР валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Правила ведення податкового обліку визначаються статтею 11 Закону №283/97-ВР, при цьому вказана стаття не містить будь-яких вимог до форми чи виду документів, що підтверджують право на віднесення певних витрат до складу валових витрат. Відтак, підлягають застосуванню загальні вимоги до первинного документа, встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" №996-XIV від 16.07.1999р. (далі Закон №996-XIV).

Згідно зі ст.1 Закону N996-XIV первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ст.9 Закону N996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704 (далі Положення №88), первинні документи (на паперових і машиннозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обовязкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Тобто, первинні документи (розрахункові, платіжні та інші документи), на підставі яких витрати можуть включатися до складу валових витрат, повинні відповідати вищезазначеним критеріям та містити обов'язкові реквізити.

Суд бере до уваги посилання позивача на п.5.11 ст.5 Закону №334/94-ВР, згідно з яким, встановлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється, та на пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону 168/97-ВР, відповідно до якого не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Поряд з цим, суд зазначає, що жодних інших документів (правил користування міжміським телефонним зв'язком, затверджених керівником, списку працівників, які мають право користуватися послугами міжміського у зв'язку з виробничою необхідністю тощо), крім податкових накладних та рахунків за телекомунікаційні послуги, на підтвердження факту використання таких послуг у господарській діяльності ТзОВ фірми "РВК" податковому органу не надано ні під час проведення перевірки, ні у ході адміністративного оскарження податкових повідомлень-рішень, ні суду у процесі розгляду справи.

Зміст долучених позивачем до матеріалів адміністративної справи договорів на надання рекламних послуг, надання послуг з організації участі у виставці індустрії напоїв, надання послуг з розміщення спонсорської інформації, на розміщення зовнішньої реклами, комісії з додатками, свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платників єдиного податку контрагентів позивача (а.а.с.132- 171), не дає можливості встановити причинний зв'язок між придбанням телекомунікаційних послуг міжміського звязку (витраченими коштами) та господарською діяльністю (одержанням доходу) ТзОВ фірми "РВК", тобто отриманням економічної вигоди від цього придбання.

Отже, витрати на телекомунікаційні послуги міжміського зв'язку та сума податку на додану вартість, сплачена в ціні цих послуг, включені позивачем відповідно до складу валових витрат та до складу податкового кредиту за відсутності документів, що дозволяють підтвердити зв'язок цих витрат з господарською діяльністю суб'єкта господарювання.

Відтак, ДПІ у м.Рівне обґрунтовано зроблено висновок про завищення ТзОВ фірмою "РВК" за період з 01.07.2007р. по 31.03.2010р. суми валових витрат на 65356,00грн., та за період з 01.05.2007р. по 31.03.2010р. суми податкового кредиту на 13898,00грн.

Відповідно до п.17.1.3 п.17.3 ст.17 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" від 21.12.2000р. N2181-III, чинного на момент прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень, у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що ДПІ у м.Рівне правомірно, у межах повноважень податкового органу та у спосіб, встановлений законом, прийнято податкові повідомлення-рішення від 29.06.2010р. №0002022342/0 та від 23.07.2010р. №0002022342/1, якими позивачу визначено податкове зобовязання з податку на додану вартість у загальній сумі 19882,50грн., у т.ч.:13255,00грн. за основним платежем, 6627,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а також податкові повідомлення-рішення від 29.06.2010р. №0002012342/0 та від 23.07.2010р. №0002012342/1, якими позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 23761,50грн., у т.ч.: 15841,00грн. за основним платежем, 7920,50грн. за штрафними (фінансовими) санкціями, а тому підстави для задоволення адміністративного позову відсутні.

Відповідно до вимог ст.94 КАС України понесені позивачем судові витрати не відшкодовуються.

Керуючись статтями 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю фірми "РВК" до Державної податкової інспекції у м.Рівне про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень від 29.06.2010р. №0002022342/0, від 29.06.2010р. №0002012342/0, від 23.07.2010р. №0002022342/1 та від 23.07.2010р. №0002012342/1 відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Житомирського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Дудар О.М.