Постанова № 14290596, 14.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2011                                                                                           № 55/371

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Гаврилюка О.М.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 14.03.2011 року

розглянувши апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Мульті-Презент”

на рішення Господарського суду м.Києва від 17.01.2011 року

у справі № 55/371 ( )

за позовом                               Товариства з обмеженою відповідальністю „Бюро-Крат”, м. Київ

до                                                   Дочірнього підприємства „Мульті-Презент”, м. Київ

про                                                   стягнення 28428,84 грн.

ВСТАНОВИВ:

До господарського суду м. Києва звернулося Товариство з обмеженою відповідальністю „Бюро-Крат” з позовом до Дочірнього підприємства „Мульті-Презент” про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 22844 грн. 50 коп., пені в розмірі 2493 грн. 79 коп. за порушення термінів проведення оплати за поставлений товар, суму інфляційних в розмірі 2193 грн. 05 коп., суму 3% річних у розмірі 897 грн. 50 коп., усього 28428 грн. 84 коп.

Рішенням від 17.01.2011 року господарський суд м. Києва позовні вимоги задовольнив частково, Стягнув з відповідача на користь позивача суму основного боргу у розмірі 13593 грн. 30 коп., пеню у розмірі 1483 грн. 90 коп., 3% річних у розмірі 206 грн. 69 коп., інфляційні нарахування 1291 грн. 36 коп., державне мито в розмірі 165 грн. 75 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 137 грн. 59 коп. В решті позовних вимог відмовив.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням місцевого господарського суду відповідач звернувся до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду м. Києва від 17.01.2011 року по справі № 55/371 та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.02.2011 року апеляційна скарга ДП „Мульті-Презент” була прийнята до провадження та призначено розгляд справи № 55/371 у судовому засіданні за участю представників сторін.

Під час апеляційного провадження представник відповідача підтримував вимоги своєї апеляційної скарги. Представник відповідача проти вимог апеляційної скарги заперечував.

В судовому засіданні 03.03.2011 року оголошувалася перерва до 14.03.2011 року до 12 год. 00 хв.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення судова колегія виходить із наступних обставин.

Відповідно до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона – постачальник зобов’язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.

Як було встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи 26.11.2007 року ДП „Мульті-Презент” (отримувач) та ТОВ „Бюрократ” (постачальник) уклали договір поставки № 235/з, відповідно до умов якого постачальник зобов’язувався поставити на умовах, передбачених чинним договором, і передати у власність отримувачу непродовольчі товари, далі то тексту товар, а отримувач зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього визначену чинним договором ціну (а.с.8-11).

Найменування (асортимент), кількість, ціна товару визначаються на підставі письмових заявок, узгоджених сторонами, які являються додатками до чинного договору, які є невід’ємною частиною дійсного договору.

Доставка товару здійснювалася автомобільним транспортом постачальника та за його рахунок. Доставка товару здійснювалася на склад (в магазин) отримувача.

В пункті 5 Договору сторони передбачили, що товар передається отримувачу і оплата, передбачена чинним договором, здійснюється за фактично проданий товар кінцевому споживачу за кожні 30 календарних днів.

Договір укладений на невизначений строк.

Також сторонами була укладена додаткова угода № 1 до договору поставки від 26.11.2007 року № 235/з (а.с.12-14).

На підставі вищезазначеного договору ТОВ „Бюрократ” поставило ДП „Мульті-Презент” відповідно до витратної накладної від 05.12.2007 року № 8_7330 товар на 22843 грн. 62 коп. (а.с.15-16), відповідно до витратної накладної від 05.12.2007 року № 8_7331 – на 10772 грн. 59 коп. (а.с.17-18), відповідно до витратної накладної від 05.12.2007 року № 8_7332 – на 21 715 грн. 52 коп. (а.с.19-20), відповідно до витратної накладної від 05.12.2007 року № 8_7333 – на 21 116 грн. 90 коп. (а.с.21-22), відповідно до витратної накладної від 05.12.2007 року № 8_7348 – на 19 092 грн. 00 коп. (а.с.23-24), відповідно до витратної накладної від 05.12.2007 року № 8_7349 – на 11 096 грн. 32 коп. (а.с.25-26), відповідно до витратної накладної від 05.12.2007 року № 8_7350 – на 11 425 грн. 97 коп. (а.с.27-28), відповідно до витратної накладної від 24.12.2007 року № 8_8213 – на 145 грн. 70 коп. (а.с.29), відповідно до витратної накладної від 24.12.2007 року № 8_8214 – на 2 400 грн. 43 коп. (а.с.30), відповідно до витратної накладної від 24.12.2007 року № 8_8215 – на 161 грн. 76 коп. (а.с.31), відповідно до витратної накладної від 24.12.2007 року № 8_8216 – на 145 грн. 70 коп. (а.с.32), відповідно до витратної накладної від 24.12.2007 року № 8_8217 – на 145 грн. 71 коп. (а.с.33), відповідно до витратної накладної від 18.01.2008 року № 8_269 – на 2 978 грн. 92 коп. (а.с.34), відповідно до витратної накладної від 18.01.2008 року № 8_270 – на 565 грн. 50 коп. (а.с.35), відповідно до витратної накладної від 12.02.2008 року № 8_944 – на 228 грн. 84 коп. (а.с.36), відповідно до витратної накладної від 12.02.2008 року № 8_945 – на 1392 грн. 10 коп. (а.с.37), відповідно до витратної накладної від 12.02.2008 року № 8_946 – на 335 грн. 72 коп. (а.с.38), відповідно до витратної накладної від 12.02.2008 року № 8_947 – на 129 грн. 02 коп. (а.с.39), відповідно до витратної накладної від 12.02.2008 року № 8_948 – на 696 грн. 24 коп. (а.с.40), відповідно до витратної накладної від 12.02.2008 року № 8_949 – на 3489 грн. 01 коп. (а.с.41), відповідно до товарної накладної від 03.03.2008 року № 8_1558 – на 122 грн. 58 коп. (а.с.42), відповідно до видаткової накладної від 03.03.2008 року № 8_1564 – на 212 грн. 40 коп. (а.с.43), відповідно до товарної накладної від 03.03.2008 року № 8_1563 – на 1 307 грн. 50 коп. (а.с.44), відповідно до товарної накладної від 10.04.2008 року № 8_2452 – на 18 203 грн. 00 коп. (а.с.45-46), відповідно до товарної накладної від 20.05.2008 року № 8_3178 – на 527 грн. 88 коп. (а.с.47), відповідно до товарної накладної від 20.05.2008 року № 8_3179 – на 3 588 грн. 85 коп. (а.с.48), відповідно до товарної накладної від 20.05.2008 року № 8_3180 – на 783 грн. 38 коп. (а.с.49), відповідно до товарної накладної від 20.05.2008 року № 8_3181 – на 4 903 грн. 45 коп. (а.с.50), відповідно до товарної накладної від 09.06.2008 року № 8_3617 – на 2 507 грн. 46 коп. (а.с.51), відповідно до товарної накладної від 09.06.2008 року № 8_3618 – на 6223 грн. 63 коп. (а.с.52), всього на загальну суму – 169257 грн. 70 коп. (Позивач в позовній заяві та місцевий господарський суд в рішенні зазначили невірну загальну вартість постановленого відповідачу товару).

Відповідно до видаткових накладних від 10.02.2009 року № ВНП0001-02 (а.с.53-57) та від 10.02.2009 року № ВНП0003-02 (а.с.58) відповідач повернув позивачеві товар на загальну суму 115569 грн. 37 коп.

Таким чином загальна вартість товару, який був переданий ДП „Мульті-Презент” під реалізацію, за вирахуванням повернутого постачальнику, складає 53688 грн. 33 коп.

Як вбачається з виписки з банківського рахунку позивача відповідачем було перераховано йому 14.01.2008 року 7490 грн. (а.с.62), 06.05.2008 року 9700 грн. (а.с.63), 26.05.2008 року 2500 грн. (а.с.66), 27.06.2008 року 2133 грн. 21 коп. (а.с.68), 08.07.2008 року 3000 грн. (а.с.71), 30.07.2008 року 5909 грн. (а.с.75), а всього по договору від 26.11.2007 року № 235/з – 30732 грн. 21 коп.

Таким чином загальна вартість товару, переданого позивачем на реалізацію відповідачу, на момент здійснення останнього платежу 26.11.2007 року складала 22956 грн. 12 коп.

Оскільки відповідач перестав перераховувати грошові кошти за поставлений товар, то позивач 30.04.2009 року направив на його адресу вимогу про здійснення платежу за поставлений товар у розмірі 22844 грн. 50 коп. на протязі 15 календарних днів з дня отримання пред’явленої вимоги (а.с.59). Дана вимога від 30.04.2009 року за вихідним номером 08/04 була вручена відповідачу 08.05.2009 року (а.с.60).

Так як відповідач не виконав вимогу позивача, то останній звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 525 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Свої позовні вимоги ТОВ „Бюро-Крат” обґрунтовує, посилаючись на ч. 1 ст. 530 ЦК України та п. 2.5 договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов’язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Додатково позивач в своїй позовній заяві зазначив, що строк виконання зобов’язання по договору відповідачем мав бути виконаний в строк до 15.05.2009 року (після спливу 7-ми днів з моменту отримання вимоги).

Тобто позивач, при визначенні строку виконання зобов’язання також послався на ч. 2 ст. 530 ЦК України, в якій зазначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов’язку не встановлений або визначений моментом пред’явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов’язок у семиденний строк від дня отримання вимоги, якщо обов’язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Місцевий господарський суд при прийнятті рішення послався на ч. 1 ст. 530 ЦК України, проте моментом виникнення зобов’язання відповідача по сплаті заборгованості визначив 16.05.2009 року, що відповідає змісту ч. 2 ст. 530 ЦК України, тобто, що строк виконання боржником обов’язку визначений моментом пред’явлення вимоги.

Проте з таким висновком місцевого господарського суду не можна погодитися, оскільки у п. 2.5 договору поставки від 26.11.2007 року № 235/з сторони визначили, що оплата здійснюється за фактично проданий товар кінцевому споживачу за кожні 30 календарних днів.

Таким чином строк виконання не був визначеним моментом пред’явлення вимоги або не встановленим, а чітко визначався договором, тобто в разі реалізації поставленого товару відповідач мав здійснювати оплату з інтервалом у 30 календарних днів, в разі якщо під час чергового 30-денного інтервалу був реалізований товар на будь-яку суму.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Із внесенням змін Законом України „Про судоустрій і статус суддів” від 07.07.2010 року № 2453-VI до ст. 38 ГПК України, господарський суд перестав бути зобов’язаним витребувати від підприємств і організацій документи і матеріали необхідні для вирішення спору.

Відповідно до нової редакції ст. 38 ГПК України сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів.

Позивач не звертався до відповідача для встановлення на яку суму та в якому з 30-денних інтервалів реалізовувався його товар та не заявляв до суду клопотання про витребування таких доказів від ДП „Мульті-Презент”.

Оскільки в матеріалах справи відсутні докази того в які періоди був реалізований товар, то неможливо встановити моменту настання зобов’язань по оплаті товару та як змінювалися розміри заборгованості, а відповідно і правильно нарахувати неустойку, втрати від інфляції та 3% річних.

Втім це не перешкоджає визначенню розміру основного боргу на момент винесення господарським судом оскаржуваного рішення.

Так за підрахунками апеляційного господарського суду вартість товару, який залишався у відповідача та не був оплачений становила 22956 грн. 12 коп.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем було надано суду оборотну відомість правовідносин між сторонами по справі за договором поставки від 26.11.2007 року № 235/з з зазначенням нереалізованого товару на загальну суму 9251 грн. 20 коп.

Під час розгляду справи в порядку апеляційного провадження представник позивача в судовому засіданні 03.03.2001 року підтвердив розмір такої суми. Колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що загальна сума нереалізованого товару має становити 9251 грн. 22 коп.

Враховуючи те, що в п. 2.5 договору поставки від 26.11.2007 року сторони визначили, що оплаті підлягав лише реалізований товар, а також те, що відповідачем всупереч вимогам ухвал господарського суду м. Києва від 02.11.2010 року та 10.12.2010 року не було надано суду доказів сплати стягуваних сум, то з відповідача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі – 13704 грн. 90 коп.

Позовні вимоги про стягнення з відповідача пені, втрат від інфляції та 3% річних не підлягають задоволенню в зв’язку з недоведеністю їхнього правильного розміру та неможливістю за наявними в матеріалах справи доказами та з дотриманням принципу змагальності сторін визначити розміри частин на які збільшувався основний борг та часу збільшення заборгованості по основному боргу.

В апеляційній скарзі відповідач вказував на порушення місцевим господарським судом норм процесуального права, а саме ч. 4 ст. 22 та п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, що на думку відповідача, полягало у виході місцевим господарським судом за межі позовних вимог через відсутність заяви чи клопотання з боку позивача про зменшення чи зміну предмету спору. Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає такі доводи відповідача безпідставними, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 82 ГПК України місцевий господарський суд може задовольнити позов частково, проте не вважається виходом за межі позовних вимог, і для часткового задоволення позову суду не потрібні заяви чи клопотання позивача про зменшення чи зміну предмету спору.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 104 ГПК України невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи та порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права є підставами для скасування рішення місцевого господарського суду.

Враховуючи те, що висновки місцевого господарського суду не відповідають обставинам справи (щодо визначення моменту виникнення заборгованості та неправильне визначення розміру заборгованості), місцевим господарським судом неправильно застосовано норми матеріального права (ч. 2 ст. 530 ЦК України), колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення, прийняте господарським судом м. Києва 17.01.2011 року по справі № 55/371 підлягає скасуванню.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду переглянула спір відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України і вважає, що позов є обґрунтованим та має бути задоволений лише в частині стягнення 13704 грн. 90 коп. основної суми боргу, а в іншій частині позову має бути відмовлено за недоведеністю. Апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню в частині скасування рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 49 ГПК України апеляційний господарський суд покладає витрати по сплаті державного мита за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги на ДП „Мульті-Презент”. Відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають розподілу пропорційно до задоволених позовних вимог.

Наведене не перешкоджає позивачу звернутися з позовом про стягнення неустойки, втрат від інфляції та 3% річних на підставі інших доказів.

Керуючись ст.ст. 49, 99, 101, 103, 104, 105 Господарського процесуального кодексу України Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Мульті-Презент” на рішення господарського суду м. Києва від 17.01.2011 року по справі № 55/371 задовольнити частково.

2.          Рішення господарського суду м. Києва від 17.01.2011 року по справі № 55/371 скасувати повністю.

3.          Прийняти нове рішення по справі, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з Дочірнього підприємства „Мульті-Презент” (01103, м. Київ, вул. Кіквідзе, 11, р/р 2600632856 в АБ „Діамант”, МФО 320854, ідентифікаційний код 34414867) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Бюро-Крат” (01042, м. Київ, вул. Новопечерський, 5, р/р 2600631740 в АБ „Південний”, МФО 320917, ідентифікаційний код 24917826) суми основного боргу в розмірі 13704 грн. 90 коп., 284 грн. 29 коп. державного мита за розгляд позовної заяви та 113 грн. 77 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

4.          Видачу виконавчих документів доручити господарському суду м. Києва.

5.          Матеріали справи № 55/371 повернути до господарського суду м. Києва.

Постанова набуває чинності з дня її прийняття.

Головуючий суддя                                                                      

Судді