Постанова № 14290556, 02.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2011                                                                                           № 42/231-7/825-41/488

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Кондес Л.О.

суддів:           

при секретарі:           

За участю представників:

Від позивача: Лебедюк Ю.А. (дов. №167/10 від 23.12.2010);

Від відповідача: Комісар С.П. (дов. №Д07/2011/01/04-1 від 04.01.2011);

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

на рішення Господарського суду м.Києва від 20.12.2010

у справі № 42/231-7/825-41/488 ( .....)

за позовом                               Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до                                                   Акціонерна енергопостачальна компанія "Київенерго"

про                                                   стягнення 141 031 750,32 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду м.Києва від 20.12.2010 у справі №42/231-7/825-41/488 позов задоволено частково: стягнуто з Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на користь Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» 7824449,31грн. – пені, 8209620,39 грн. – інфляційних, 978123,52 грн. – 3% річних та судові витрати; в решті частини позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду м.Києва від 20.12.2010 у справі №42/231-7/825-41/488 скасувати та прийняти нове, яким відмовити у позові, посилаючись на те, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення були порушені норми матеріального та процесуального права, неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи.

Зокрема, відповідач в апеляційній скарзі посилається на відсутність його вини у простроченні грошового зобов’язання та звільнення АЕК „Київенерго” від стягнення пені, інфляційних та річних.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач повністю заперечує проти доводів апеляційної скарги та просить залишити її без задоволення.

Ухвалою від 02.02.2011 розгляд апеляційної скарги було призначено на 23.02.2011.

Представники сторін в судове засідання з’явилися, позивач заперечив проти доводів апеляційної скарги, а представник відповідача підтримав апеляційну скаргу.

Розглянувши в судовому засіданні апеляційну скаргу, дослідивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, колегія суддів встановила наступне:

До Господарського суду м.Києва звернулося з позовною заявою Дочірня компанія “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” до Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” про стягнення 141031 750,32 грн. (122914152,13 грн. - основного боргу, 8549972,95 грн. - пені, 8502127,12 грн. - інфляційних та 1065498,15 грн. – 3% річних).

Позивач мотивує свої вимоги неналежним виконанням відповідачем зобов’язань за Договором поставки природного газу № 06/08-2044 ТЕ-41 від 16.10.2008.

11.06.2009 позивач подав заяву про зменшення позовних вимог, відповідно до якої просив стягнути з відповідача 7824988,20 грн. - пені, 8309884,89 грн. – інфляційних та 978123,52 грн. – 3% річних.

Представник відповідача надав заперечення проти позову заперечували, просив в позові відмовити.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.07.2009 року позов ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" задоволено частково: стягнуто з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” 8309884,89 грн. - інфляційних, 978123,52 грн. – 3% річних, 7 824 988,20 грн. – пені та судові витрати; в решті частини позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 07.12.2009 рішення Господарського суду м. Києва від 24.07.2009 скасовано в частині стягнення пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат, у цій частині справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 04.02.2010 року позов задоволено частково: стягнуто з Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” на користь Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” 8 309884, 89 грн. - збитків внаслідок інфляції за час прострочення, 978123, 52 грн. –3% річних, 10000, 00 грн. – пені та судові витрати.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року апеляційну скаргу Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” залишено без задоволення, рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2010 року по справі № 42/231-7/825 –без змін.

19.07.2010 року на виконання рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2010 року по справі № 42/231-7/825, яке залишене без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року, видано наказ.

В подальшому, постановою Вищого господарського суду України від 04.10.2010 року касаційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» задоволено частково, рішення Господарського суду м. Києва від 04.02.2010 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2010 року у справі № 42/231-7/825 скасовано. Справу передано на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Колегія суддів частково підтримує позицію суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог з наступних підстав:

Між ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (постачальник) та АЕК “Київенерго” (покупець) було укладено Договір поставки природного газу № 06/08-2044 ТЕ-41 від 16.10.2008 (далі - Договір).

Відповідно до умов Договору позивач зобов’язався передати протягом жовтня –грудня 2008 року газ в обсязі до 180888 тис. м3, а відповідач - прийняти та оплатити його вартість за цінами, погодженими у розділі 5 цього Договору.

Виконуючи умови Договору, позивач протягом жовтня-грудня 2008 року передав у власність відповідачу природний газ на загальну суму 144 046 318,33 грн., що підтверджується Актами передачі-приймання природного газу.

В свою чергу, відповідач розрахувався за поставлений газ в повному обсязі, однак допустив прострочення платежів, у зв’язку з чим, позивач нарахував та просив стягнути з відповідача 7824988,20 грн. - пені, 8309884,89 грн. - інфляційних втрат, 978123,52 грн. – 3% річних.

Відповідач проти позову заперечує, просить в позові відмовити з тих підстав, що позивач підписував акти приймання-передачі газу значно пізніше, ніж вони датовані, які є підставою для оплати, що свідчить про відсутність можливості встановити реальні дати прострочення.

В п. 2.1 Договору зазначено, що постачальник передає покупцю для теплових мереж Київенерго в період з 01 жовтня 2008 року по 31 грудня 2008 року газ в обсязі 180888 тис.куб.м. в тому числі по місяцях (тис. куб. м.). Жовтень – 32658, листопад – 65361, грудень – 82869 (разом IV кв. - 180888).

Згідно із п.6.1 Договору оплата за газ та послуги з його транспортування проводяться грошовими коштами у такому порядку: перша оплата в розмірі 34 (тридцять чотири) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу проводиться не пізніше 10-го числа поточного місяця; подальші оплати проводяться плановими платежами по 33 (тридцять три) відсотки від вартості запланованих місячних обсягів постачання та транспортування газу до 20 та 30 (31) числа поточного місяця.

Остаточний розрахунок за фактично спожиті та протранспортовані обсяги газу здійснюються на підставі Акту приймання –передачі газу до 10-го числа, наступного за місяцем поставки.

Відповідно до пункту 7.2 Договору у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Пунктом 7.10 Договору сторони погодили, що неустойка нараховується постачальником за шість місяців , що передують моменту звернення з претензією або позовом.

Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів приладів обліку витрат газу, встановлених на комерційному вузлі/ вузлах обліку газу покупця, з урахуванням п.3.5.1 цього Договору.

Обсяг газу, визначений згідно з п.4.3 цього Договору, є підставою для визначення обсягу газу, передбаченого цим Договором в пунктах приймання –передачі. Приймання –передача газу, поставленого постачальником покупцеві у відповідному місяці поставки, оформлюється актом приймання –передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги спожитого газу, його ціна та вартість. Акт приймання – передачі газу складається за встановленою формою на підставі технічних актів приймання - передачі газу між газотранспортним підприємством та споживачами, з урахуванням планового обсягу поставки, наданого постачальником. Не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем поставки, покупець зобов’язаний надати постачальнику для підпису два примірники акту приймання –передачі газу, підписані та скріплені печаткою покупця та погоджені газотранспортним підприємством, копію технічних актів приймання –передачі газу та реєстр обсягів реалізації газу.

У разі відмови покупця від підписання Акту приймання –передачі газу у разі підтвердження постачальником планового обсягу поставки згідно з п. 3.3 цього Договору, фактично переданим вважається обсяг газу, зазначений у наданому постачальнику газотранспортним підприємством реєстрі обсягів реалізації газу (п.п. 4.3 – 4.5 Договору).

Внаслідок укладення договору між сторонами згідно ст. 11 ЦК України виникли цивільні права та обов’язки.

Згідно ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України (далі – ГК України), в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Аналогічна позиція міститься і в ст. 509 ЦК України.

Згідно пунктів 1 та 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов’язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами або договором. Аналогічна норма міститься і в ст.526 ЦК України.

Відповідно до приписів ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Враховуючи вищезазначене, обов'язок відповідача з проведення остаточного розрахунку за надані послуги залежить від документального оформлення сторонами обсягів наданих послуг за договором, а саме, від дати складання акту приймання-передачі природного газу.

Колегія суддів вважає обґрунтованим твердження відповідача, щодо відсутності доказів, що встановлюють дату, з якої відповідач допустив прострочення розрахунків за Договором, а також те, що оформлення сторонами Актів приймання-передачі газу відбулося поза межами передбаченого умовами Договору строку, що неможливість остаточного розрахунку відповідачем обґрунтовується ухиленням позивача від підписання Актів приймання-передачі.

Розглядаючи спір та вирішуючи питання щодо наявності підстав для задоволення позову, суд зобов’язаний з’ясувати за допомогою поданих сторонами доказів, що стороною дійсно не виконуються чи порушуються умови договору та вирішити спір.

У зв’язку з цим, колегія суддів зазначає, що відповідно до вимог ст. 33 ГПК України, позивач не надав суду доказів на підтвердження дати складання Актів приймання-передачі природного газу, від якої починається прострочення остаточного розрахунку.

Необхідність доведення позивачем дати складання актів приймання-передачі природного газу додатково підтверджується судовою практикою Вищого господарського суду України при перегляді аналогічних спорів, зокрема, постановами ВГСУ від 08.10.2009 № 7/251 та від 16.12.2009 № 42/276, якими встановлено, щодо оформлення Актів приймання-передачі газу, якими остаточно визначено обсяг наданих за договором послуг, у відповідача не було реальної можливості виконати умови договору, у зв'язку з чим і відсутні правові підстави нарахування санкцій. Безпосередньо з датою оформлення актів пов'язаний обов'язок проведення остаточного розрахунку і час прострочення виконання цих зобов'язань.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування фактів несвоєчасного оформлення актів приймання-передачі газу, які є підставою для проведення остаточних розрахунків, колегія суддів погоджується з доводами апелянта щодо оформлення (підписання ) сторонами актів приймання –передачі газу за договором поза межами передбаченого ч.2 п.6.1 Договору строку, що свідчить про відсутність підстав для здійснення відповідачем остаточних розрахунків з позивачем, оскільки відповідач не міг провести остаточні розрахунки до підписання та повернення позивачем актів.

Згідно ч. 2 ст. 613 ЦК України, якщо кредитор не вчинив дії, до вчинення яких боржник не міг виконати свій обов’язок, виконання зобов’язання може бути відстрочене на час прострочення кредитора.

Відповідно до ч. 4 ст. 613 ЦК України та ч. 5 ст. 232 ГК України боржник за грошовим зобов'язанням не сплачує проценти за час прострочення кредитора (позивача).

Правові наслідки порушення зобов'язання з вини кредитора передбачені ст. 616 ЦК України та ч. 3 ст. 219 ГК України, а саме, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання (порушення зобов'язання кредитором), суд відповідно зменшує розмір відповідальності боржника або має право звільнити відповідача від відповідальності.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що задовольняючи позов суд першої інстанції не надав належної правової оцінки вищевказаним обставинам, умовам Договору, дійшов помилкового висновку про обґрунтованість штрафних та фінансових санкцій.

Крім того, слід зазначити, що місцевим господарським судом допущено порушення вимог ст. 11112 ГПК України в частині обов’язковості вказівок суду касаційної інстанції для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Так, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та направляючи справу на новий розгляд, Вищий господарський суд України в постанові від 04.10.2010 вказав на те, що, задовольняючи позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків внаслідок інфляції та трьох відсотків річних, судами попередніх інстанцій не досліджено питання правильності визначення позивачем сум пені, трьох процентів річних та збитків від інфляції за періодами, за які їх було нараховано, правильності визначення сум за прострочені дні або місяці. Також Вищий господарський суд України вказав на те, що судами попередніх інстанцій не надано правової оцінки доводам відповідача щодо дати складання актів приймання - передачі газу, з якою пов'язано обов'язок проведення остаточних розрахунків і від якої починається прострочення остаточного розрахунку, що слід було врахувати судом під час нового розгляду справи.

Також, суд першої інстанції не проігнорував пояснення відповідача щодо особливості здійснення господарської діяльності у сфері постачання природного газу та реалізації енергоносіїв та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в енергетичній галузі. Вважаємо, що суд необґрунтовано відхилив клопотання Відповідача про зменшення санкцій та не врахував, що предметом Договору у цій справі є постачання природного газу для вироблення теплової енергії для надання населенню послуг опалення та гарячого водопостачання, тобто для суспільних а не для власних потреб.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Слід зазначити, що заборгованість за спожитий природний газ, що була предметом розгляду у цій судовій справі, виникла як різниця в тарифах на теплову енергію внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування і на сплату яких державою перераховуються субвенції і яка була повністю погашена бюджетними коштами як різниця в тарифах.

Рішенням у справі № 6/422 Господарського суду м. Києва встановлено факт збитковості затверджених для відповідача тарифів на теплову енергію.

Предметом Договору у цій справі є постачання природного газу для вироблення теплової енергії для бюджетних установ.

Відносини, що виникають у зв'язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії, державним наглядом за режимами споживання теплової енергії, безпечною експлуатацією теплоенергетичного обладнання та безпечним виконанням робіт на об'єктах у сфері теплопостачання суб'єктами господарської діяльності незалежно від форм власності, врегульовані Законом України «Про теплопостачання» (ст. 2 Закону).

Статтею 8 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що державна підтримка у сфері теплопостачання надається відповідно до обсягів коштів, передбачених Законом про Державний бюджет України та місцевими бюджетами на відповідний рік, а також коштів на проведення науково-дослідних робіт з удосконалення систем теплопостачання та енергозбереження.

Стаття 20 Закону України «Про теплопостачання» встановлює загальні засади формування тарифів на теплову енергію, згідно з якою тарифи на теплову енергію повинні забезпечувати відшкодування всіх економічно обґрунтованих витрат на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.

Тарифи повинні враховувати повну собівартість теплової енергії і забезпечувати рівень рентабельності не нижче граничного рівня рентабельності, встановленого Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади у сфері теплопостачання.

У разі, якщо тимчасово тариф на теплову енергію встановлено нижче її собівартості з урахуванням граничного рівня рентабельності, то орган, яким установлено цей тариф, повинен передбачити механізми компенсації цієї різниці в порядку, встановленому законодавством.

Згідно ст.37 Закону України «Про Державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів» встановлено, що у 2008 році кошти, отримані до спеціального фонду Державного бюджету України згідно з окремими пунктами статей 7, 19 та 36 цього Закону, спрямовуються , зокрема, на:

- (п. 56 ст.37 зазначеного Закону) субвенцію з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи органами місцевого самоврядування;

- компенсацію Національній акціонерній компанії "Нафтогаз України" різниці між цінами закупівлі імпортованого природного газу та його реалізації у 2006 році населенню, бюджетним установам та у 2006 - 2008 роках на виробництво теплової енергії, спожитої населенням (п.60 ст.37 зазначеного Закону).

Слід зазначити, що заборгованість за Договором виникла як різниця в тарифах на теплову енергію, що постачалася бюджетним установам, внаслідок невідповідності фактичної вартості теплової енергії тарифам, що затверджуються відповідним органом місцевого самоврядування і на сплату яких державою перераховуються субвенції і яка була повністю погашена бюджетними коштами як різниця в тарифах.

Колегія суддів, встановивши зміст правовідносин між сторонами щодо здійснення господарської діяльності у сфері постачання та реалізації теплової енергії та алгоритму проведення розрахунків на погашення заборгованості з різниці в тарифах, а також те, що регулювання порядку перерахування субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію та відповідних розрахунків за спожитий для цих цілей газ передбачено Порядком перерахування у 2008 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися і постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, затвердженим органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 25.04.2008 р. (далі Постанова № 440) та Порядком перерахування у 2009 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії, послуг з водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися або погоджувалися відповідними органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, у редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1093 від 07.10.2009 р. (далі Постанова № 1093), вважає, що місцевий суд безпідставно не взяв до уваги, що підставою для перерахування коштів є укладений договір та наявність бюджетного фінансування, тобто бюджетного фінансування цих розрахунків.

При цьому, також колегія враховує те, що з огляду на положення ст. 54 Закону України "Про державний бюджет на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України" № 107-VI від 28.12.2007 р., ст. 53 Закону України "Про державний бюджет на 2009 рік" № 835-VI від 26.12.2008 р., Постанови Кабінету Міністрів України № 1093 та № 440, якими встановлено джерела, підстави та спосіб відшкодування позивачу боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції, відсотків річних та пені, матеріалами справи не доведено факту користування відповідачем чужими коштами.

Аналогічна позиція міститься в постанові Вищого господарського суду України від 01.02.2011 у справі №37/200-7/826.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість позовних вимог.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування, відповідно до приписів статті 33 ГПК України, розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини як на підставу своїх вимог та заперечень. Проте, в даному випадку, позивач, всупереч вимог вказаної норми закону, не надав суду апеляційної інстанції належних доказів на підтвердження своїх доводів та вимог, заявлених в позовній заяві.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є частково обґрунтованою.

Рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2010 у справі №42/231-7/825-41/488 підлягає скасуванню в частині стягнення 7824449,31грн. – пені, 8209620,39 грн. – інфляційних, 978123,52 грн. – 3% річних з прийняттям нового рішення про відмову у позові в цій частині вимог, в частині відмови у задоволенні основного боргу рішення є обґрунтованим, тому залишається без змін.

          Відповідно до ст..49 України ГПК України при відмові в позові судові витрати покладаються на позивача, при задоволенні позову – на відповідача.

          Керуючись ст..ст. 49, 99, 101, 103 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

                    1. Апеляційну скаргу Акціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго» на рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2010 у справі №42/231-7/825-41/488 задовольнити частково.

                    2. Рішення Господарського суду м. Києва від 20.12.2010 у справі №42/231-7/825-41/488 скасувати в частині стягнення 7824449,31грн. – пені, 8209620,39 грн. – інфляційних, 978123,52 грн. – 3% річних та відмовити у позові у цій частині вимог.

                    В решті частини рішення залишити без змін.

                    3. Стягнути з Дочірньої компанії “Газ України” Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 1, ідентифікаційний код 31301827) на користь Акціонерної енергопостачальної компанії “Київенерго” (01001, м. Київ, пл. І. Франка, 5, ідентифікаційний код 00131305) 12750,00 грн. – державного мита за подання апеляційної скарги. Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду м.Києва.

4. Матеріали справи № 42/231-7/825-41/488 повернути до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді