Рішення № 14288759, 15.03.2011, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

_____________

_______________

* 10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, '481-620

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "15" березня 2011 р.Справа № 14/5007/13/11

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Костриця О.О.

за участю представників сторін

від позивача: Вишневський А.Ю. - дов. від 31.12.2010р.

від відповідача: не з'явився

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного підприємства "Баядєра" (м. Горлівка, Донецька область)

до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (м. Коростень Житомирської області)

про стягнення 4978,30 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 4978,30 грн., з яких: 2772,40 грн. основний борг, 519,00 грн. 24% річних, 252,42 грн. пеня, 1434,48 грн. штраф.

Представник позивача в засіданні суду позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, письмового відзиву на позовну заяву не подав, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення від 03.03.2011р. (а.с.30).

Відповідно до ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Заслухавши представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається із матеріалів справи, 12.12.2008р. між Приватним підприємством "Баядєра" - постачальник (позивач у справі) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 - покупець (відповідач у справі) було укладено договір поставки №1930 та повідомлення до нього (а.с.8-10).

Статтею 712 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Аналогічні положення містяться в ст. 265 Господарського кодексу України.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно з п. 1.1. вищезазначеного договору, постачальник зобов'язується передати, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити алкогольну продукцію та товари народного споживання на умовах, визначених в цьому договорі.

Найменування, асортимент та кількість товару визначаються у видаткових накладних, які складаються сторонами при прийманні-передачі кожної партії товару (п.1.2. договору).

Згідно з п. 4.1 вищезазначеного договору, розрахунки за товар здійснюються за кожною поставленою партією товару шляхом оплати покупцем вартості партії товару протягом 14 календарних днів з дати поставки такої партії.

На виконання умов договору поставки позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 2868,96 грн., що підтверджується видатковою накладною №306772 від 31.03.2010р. (а.с. 11), оригінал якої була оглянута в судовому засіданні.

Згідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідач свої договірні зобов'язання виконав частково, внаслідок чого, станом на день розгляду справи, утворилась заборгованість в сумі 2772,40 грн. підтверджується довідкою позивача №18/ю від 22.02.2011р. (а.с. 21) та іншими матеріалами справи.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Нормою ст. 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

З урахуванням вищезазначених обставин справи та положень чинного законодавства вимоги позивача в частині стягнення суми основного боргу 2772,40 грн. обгрунтовані та підлягають задоволенню.

Згідно ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання повинен на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.7.2.1. договору сторони погодили, що за несвоєчасну оплату товару відповідач сплачує 24% річних, що згідно розрахунку (а.с.4) позивача складає - 519,00 грн.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 24% річних господарський суд вважає, що вимоги позивача в даній частині, обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п.3 ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до п.6 ст.231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобовязань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений даним законом, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

В пункті 7.2.1. договору сторони погодили за несвоєчасну оплату товару покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення, включаючи день погашення боргу.

Згідно розрахунку позивача сума пені складає 252,42 грн. (а.с.4, 32-33)).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, господарський суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 252,42 грн. пені обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст.6 Цивільного кодексу України, сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Стаття 627 Цивільного кодексу України встановлює, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У пункті 7.2.2 договору визначено, що у разі, якщо заборгованість не буде погашено протягом 10 днів з дати її виникнення, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника штраф у розмірі 50% від суми поставки, строк розрахунків по якій було порушено.

Відповідно до ч.1 ст.548 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.

У відповідності до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно ч.2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Статтею 230 Господарського кодексу України, встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України передбачено, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконання частини зобов'язання, або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Згідно розрахунку позивача 50% штрафу складає 1434,48 грн. (а.с.4).

Перевіривши наданий позивачем розрахунок штрафу, господарський суд вважає його обґрунтованим, а позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача1434,48 грн. штрафу такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач позов не оспорив, доказів сплати боргу суду не надав.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає позовні вимоги обгрунтованими, заявленими у відповідності до чинного законодавства та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі на суму 2772,40 грн. основного боргу, 519,00 грн. 24% річних, 252,42 грн. пені, 1434,48 грн. штрафу.

Судові витрати покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст.49,82-85 ГПК України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 , проживаючого за адресою: 11500, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1 на користь Приватного підприємствf "Баядєра", 10019, Донецька область, м. Горлівка, вул. Озерянівська, 2, ідентифікаційний код 13491057 - 2772,40 грн. основного боргу, 519,00 грн. 24% річних, 252,42 грн. пені, 1434,48 грн. штрафу, 102,00 грн. витрат по сплаті державного мита, 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі поданняапеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

СуддяКостриця О.О. Повне рішення складено: "17" березня 2011 р.