Постанова № 14226294, 03.03.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2011 р. справа № 2а/0570/886/2011

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 12.45

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Михайлик А.С.

при секретаріГончар О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Марсталь»

доДержавної податкової інспекції

в Новоазовському районі

про скасування податкового повідомлення-рішення

№ 0001592300/0 від 27 грудня 2010 року,

за участю:

від позивача: Косенко С.С. (дов. б/н від 15 лютого 2011 року)

від відповідача:Касьяненко І.В. (за дов. 1843 від 02 березня 2011 року)

Поскрьобишева Н.В. (за дов.№ 95 від 05 січня 2011 року)

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марсталь» звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Державної податкової інспекції в Новоазовському районі про визнання неправомірним та скасування податкового повідомлення-рішення від 27 грудня 2010 року № 0001592300/0. В судовому засіданні позивач уточнив заявлені позовні вимоги та просив суд визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 27 грудня 2010 року № 0001592300/0. В обґрунтування позовних вимог зазначив допущення Державною податковою інспекцією у Новоазовському районі порушення застосування підпунктів 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», якими визначені підстави для включення сум сплачених податків до складу податкового кредиту звітного періоду та вичерпний перелік підстав, наявність яких обумовлює неможливість включення сум сплаченого податку до складу податкового кредиту. Позивач зазначав, що висновки податківців, викладені в акті перевірки № 570/23/34940833 від 08 жовтня 2010 року щодо нікчемності укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсталь» та Приватним підприємством «Талвар», відсутністю реального виконання цих угод спростовуються наданими позивачем первинними документами.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені вимоги в повному обсязі, просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача проти задоволення заявлених позивачем вимог заперечував. В судовому засіданні представник відповідача, зауважував, що підставою для прийняття податкового повідомлення-рішення № 0001592300/0 від 27 грудня 2010 року стали висновки, викладені в Акті перевірки № 570/23/34940833 від 08 жовтня 2010 року про нікчемність правочину, укладеного позивачем із Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсталь» та Приватним підприємством «Талвар». Посилаючись на складений Алчевською обєднаною Державною податковою інспекцією акт документальної невиїзної перевірки контрагента позивача Приватного підприємства «Талвар», в якому зазначено що через відсутність в підприємства виробничого обладнання, транспортних засобів, та торгівельного обладнання, кількість працюючих на підприємстві 1 особа, факт здійснення цим субєктом господарювання господарської діяльності є сумнівним. Крім цього, за реєстраційними даними податкового органу, директором підприємства є Руденко Марина Вікторівна. Однак, як зазначено в Акті згідно наданих Руденко М.І. пояснень, нею на початку жовтня 2008 року у нотаріуса було підписано акт приймання-передачі документів та печатки якогось підприємства, а також договір купівлі-продажу цього підприємства. Будь-яких інших документів, Руденко М.В. не отримувалося, к діяльності підприємства жодного відношення не мала.

Відповідач зазначав, що виходячи з приписів пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передумовою формування податкового кредиту є придбання або виготовлення товарів, послуг для їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах здійснюваної платником податку господарської діяльності. У розумінні пункту 1.32, статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», статті 3 Господарського кодексу України, господарською діяльністю є діяльність у сфері суспільного виробництва, що спрямована на виготовлення чи реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг. При цьому, результати цієї діяльності продукція, роботи чи послуги мають вартісний характер та цінове вираження. Невідбуття господарської операції чи відбуття її не за змістом укладеної угоди є підставою настання певних наслідків в податковому обліку платника податків.

В судовому засіданні представники відповідача наполягали на відсутності підстав для задоволення заявленого позову, просили суд відмовити позивачу в задоволенні заявлених позовних вимог.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представників позивач та відповідача, суд,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Марсталь»» є юридичною особою, зареєстровано та обліковується в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 34940833 (арк. справи 47). Товариство з обмеженою відповідальністю «Марсталь» перебуває на обліку як платник податків у Державній податковій інспекції у Новоазовському районі. Згідно довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців серії АБ № 278995 (арк. справи 48) основними видами діяльності товариства є, зокрема, наступні: посередництво в торгівлі паливом, рудами, металами та хімічними речовинами, оптова торгівля чорними та кольоровими металами, в первинних формах та напівфабрикатами з них.

08 жовтня 2010 року Державною податковою інспекцією в Новоазовському районі було проведено позапланову документальну невиїзну перевірку ТОВ «Марсталь» щодо підтвердження відомостей від особи, що мала правовідносини з платником податків ПП «Талвар» за період з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, за наслідками проведення якої був складений Акт № 570/23/34940833 від 08 жовтня 2010 року (арк. справи 9-17). Згідно викладеного в акті, в ході перевірки не підтверджено наявність отримання товарів (послуг) ТОВ «Марсталь» від ПП «Талвар» за період з 01 квітня 2008 року по 30 квітня 2008 року, що свідчить про те, що правочини між зазначеними підприємствами здійснені без мети настання реальних наслідків. Отже, зазначені правочини відповідно до частин 1,2 статті 215, частини 5 статті 203 Цивільного кодексу України є нікчемними та в силу статі 216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що повязані з їх недійсністю.

Таким чином, на порушення підпунктів 7.4.1. та 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» до складу податкового кредиту квітня 2008 року був включений податок на додану вартість в сумі 29 871,50 грн., сформований за результатами правовідносин із ПП «Талвар», що призвело до заниження податкових зобовязань з податку на додану вартість звітного податкового періоду квітня 2008 року на 29872,00 грн.

27 грудня 2010 року, на підставі викладених в акті перевірки висновків, відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001592300/0 (арк. справи 8), яким позивачу було донараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість 44808,00 грн., з яких за основним платежем 29872,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями 14936,00 грн.

Спірним питанням цієї справи є правомірність включення позивачем до податкового кредиту квітня 2008 року податку на додану вартість, що був сформований позивачем за наслідками здійснення правовідносин із ПП «Талвар».

Платники податку на додану вартість, об'єкти, база та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету визначені Законом України «Про податок на додану вартість».

Поняття платників податку на додану вартість, умови реєстрації платника податку на додану варітьсь визначені статтею 2 Закону України «Про податок на додану вартість». Підтвердженням набуття субєктом господарювання статусу платника податку на додану вартість є свідоцтво платника податку на додану вартість. Відповідно до наявних в матеріалах справи документів, позивач є платником податку на додану вартість, що підтверджується свідоцтвом платника податку на додану вартість, копія якого наявна в матеріалах справи.

Згідно підпункту 7.2.8 пункту 7.2. статті 7 закону України «Про податок на додану вартість» платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з поставки та придбання товарів (послуг), які підлягають оподаткуванню цим податком, а також які не є об'єктами оподаткування згідно із статтею 3 та звільнених від оподаткування згідно із статтею 5 цього Закону.

Зведені результати такого обліку відображаються у податкових деклараціях, форма і порядок заповнення яких визначаються відповідно до закону.

Підпунктом 7.8.1 пункту 7.8. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковим періодом є один календарний місяць, а у випадках, особливо визначених цим Законом, календарний квартал.

19 травня 2008 року позивачем було надано до податкової інспекції декларацію з податку на додану вартість за звітний податковий період квітень 2008 року (арк. справи 18-19). Відповідно до рядку 17 зазначеної декларації сума податкового кредиту звітного періоду складає 29872,00 грн. Згідно рядка 20 наданої декларації позитивне значення різниці між сумою податкового зобовязання та сумою податкового кредиту звітного періоду складає 1617,00 грн. Відповідно до Розшифровки податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів (додатку № 5 до декларації з податку на додану вартість за звітний податковий період квітень 2008 року) до складу податкового кредиту позивач включив податок на додану вартість за наслідками здійснення господарських операцій із ПП «Талвар» (індивідуальний податковий номер 34166091260) в сумі 29872,00 грн. ( арк. справи 20) на підставі податкової накладної № 316 від 03 квітня 2008 року, ПДВ в сумі 9420,00 грн. (арк. справи 26) та податкової накладної № 265 від 01 квітня 2008 року, ПДВ в сумі 20451,60 грн. (арк. справи 27).

Згідно з підпунктами 7.7.1 та 7.7.2 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку, який підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Порядок формування податкового кредиту платника податків встановлений підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин). Згідно приписів цього підпункту податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

За дослідження в судовому засіданні податкових накладних № 316 від 03 квітня 2008 року (арк. справи 26) та № 265 від 01 квітня 2008 року (арк. справи 27), виданої ПП «Талвар»», судом було встановлено їх відповідність вимогам підпункту 7.2.1 пункту 7.2. статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість” та Порядку заповнення податкової накладної, затвердженому наказом ДПА України №165 від 30 травня 1997 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 23 червня 1997 року за № 233/2037). Отже, наявними в матеріалах справи документами підтверджено віднесення до складу податкового кредиту квітня 2008 року податку на додану вартість в сумі відповідно 29872,00 грн. на підставі належним чином оформлених податкових накладних, що свідчить про відсутність перешкод, визначених підпунктом 7.4.5. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» для включення зазначених сум до складу податкового кредиту відповідного звітного періоду.

Відповідно до вимог пункту 3.4 Порядку заповнення та подання податкової декларації з ПДВ, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 166 від 30 травня 1997 року за № 166 дані, наведені в декларації, мають відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, достовірність даних підтверджується: підписом платника, якщо платник фізична особа, в інших випадках підписами відповідальних посадових осіб (керівник, головний бухгалтер), печаткою.

Відповідно до вимог пункту 1.6. Порядку складання декларації з податку на прибуток підприємства затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 143 від 29 березня у декларації зазначаються усі передбачені в ній показники. Якщо будь-який рядок декларації не заповнюється через відсутність операції (суми), то такий рядок прокреслюється, крім випадків, прямо визначених у декларації. Дані, наведені в декларації, повинні підтверджуватись первинними документами обліку та відповідати податковому обліку (звітності).

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначені Законом України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” від 16 липня 1999 року № 996-ХІV (надалі Закон № 996).

Визначення основних термінів, що вживаються в цьому законі міститься у статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність Україні». Згідно цієї статті, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; фінансова звітність являє собою бухгалтерську звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період.

Згідно зі статтею 3 Закону № 996 метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства. Частина 2 даної статті передбачає, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, 17 березня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсталь» (покупець) та Приватним підприємством «Талвар» (продавець) був укладений договір поставки № 17/03 (арк. справи 21). За умовами зазначеного договору продавець зобовязався в порядку та на умовах, визначених цим договором передати у власність покупця товар металопрокат в асортименті, а покупець зобовязався прийняти та сплатити зазначений товар. Згідно пункту 1.2. договору ціна, кількість, одиниці вимірювання товару обумовлюються у замовленнях чи специфікаціях на поставку, що є невідємною частиною цього договору.

Відповідно до пункту 9.1. договору поставки № 17/03 від 17 березня 2008 року договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31 жовтня 2008 року. В період дії договору з позивачем та Приватним підприємством «Талвар» було узгоджено постачання товарів загальною вартістю 179229,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 29871,50 грн., що підтверджується специфікацією від 01 квітня 2008 року, копія якої наявна в матеріалах справи (арк. справи 57). Відповідно до наявних в матеріалах справи документів (видаткових накладних) за наслідками здійснення правових відносин між позивачем та ПП «Талвар»» складалися документи первинного бухгалтерського обліку видаткові накладні, копія яких наявні в матеріалах справи (арк. справи 23, 24). Отримані позивачем від ПП «Талвар» товарно-матеріальні цінності були сплачені позивачем в повному обсязі, що підтверджується банківськими виписками, копії яких наявні в матеріалах справи (арк. справи 28-30).

З пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість", яким визначені правила формування податкового кредиту вбачається, що визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання таких товарів (основних фондів) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку.

Відповідно до визначення, наведеного у пункті 1.32 статті 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Під господарською діяльністю у Господарському кодексі України (стаття 3) розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

На підтвердження використання придбаних позивачем товарно-матеріальних цінностей у власній господарській діяльності позивачем були надані видаткові накладні № РН-0000028 від 04 квітня 2008 року та № РН-0000026 від 01 квітня 2008 року.

Згідно видаткової накладної № РН-0000028 від 04 квітня 2008 року (арк. справи 60) позивачем було передано металопрокат ТОВ «Третій фактор» загальною вартістю 57650,40 грн., у тому числі ПДВ в сумі 9608,40 грн. Згідно видаткової накладної № РН-0000026 від 01 квітня 2008 року (арк. справи 63) позивачем було передано металопрокат ПП «Стіл-Сервіс»» загальною вартістю 124635,00 грн., у тому числі ПДВ в сумі 20772,50 грн.

Сума податку на додану вартість за наслідками здійсненого продажу, було включено позивачем до складу податкових зобовязань звітного податкового періоду квітня 2008 року, що підтверджується податковими накладними № 25 від 04 квітня 2008 року, ПДВ в сумі 9608,40 грн. (арк. справи 65), № 23 від 01 квітня 2008 року, ПДВ в сумі 20772,50 грн. (арк. справи 66) та додатком № 5 «Розшифровка податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів» до декларації за квітень 2008 року (арк. справи 20).

Щодо посилання відповідача на нікчемність угоди, укладеної Товариством з обмеженою відповідальністю «Марсталь» та ПП «Талвар»», суд зазначає наступне.

Частиною 4 статті 179 Господарського кодексу України, статтями 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 8 статті 181 Господарського кодексу України передбачено, що у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені наступні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідач в обґрунтування висновків про нікчемність правочинів посилається на недотримання позивачем при укладанні та виконанні договорів вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України, за якими зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства та правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недотримання вимог цих норм відповідач вважає ознакою нікчемності правочину з посиланням на частини 1, 2 статті 215 Цивільного кодексу України.

Проте, вказані частини 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України розмежовують підстави для визнання правочину недійсним (частина 1) та нікчемним (частина 2). Недотримання в момент вчинення правочину вимог частин 1 та 5 статті 203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання правочину недійсним у судовому порядку.

Правові підстави для визнання правочину нікчемним регулюються статтями 219, 220, 224, 226, 228 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Кваліфікація правочину як нікчемного за статтею 228 Цивільного кодексу України передбачає встановлення протиправної поведінки обох або однієї з сторін договору, наявність спеціальної мети при укладенні договору, а також наявність умислу на заволодіння чужим майном (у даному випадку на ухилення від сплати податків). Разом з тим відповідачем не було надано доказів встановлення порушення вимог податкового законодавства контрагентом позивача - ПП «Талвар» при здійсненні спірних операцій. Відповідно до наданої в судовому засіданні детальної інформації по платнику податку на додану вартість щодо результатів автоматизованого співставлення податкових зобовязань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні Державної податкової адміністрації України та даних Акту перевірки № 2008/231-34166092 від 27 серпня 2010 року (арк. справи 83-99) відхилення між задекларованими податковими зобовязаннями ПП «Талвар»» та ТОВ «Марсталь» відсутні. Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців серії АЕ № 199385, відомості щодо припинення діяльності приватного підприємства «Талвар» станом на 16 лютого 2011 року відсутні.

Суд зазначає, що за не доведення факту невиконання чи неналежного виконання обовязку по сплаті податків, зборів та інших обовязкових платежів, приховування чи заниження обєктів оподаткування, що виникли внаслідок здійснення господарських операцій, в відповідача відсутні підстави стверджувати, що саме цей договір порушує публічний порядок, а отже в силу статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним.

Крім цього, суд вважає за необхідне зауважити на помилковості тверджень відповідача, що наявність товарно-транспортних накладних є передумовою для формування платником податків податкового кредиту. Метою складання зазначених документів є підтвердження правомірності відображення в податковому обліку витрат, повязаних із транспортуванням, проте, зазначені документи не впливають на формування податкового кредиту за спірними господарськими операціями з приводу постачання товарно-матеріальних цінностей.

Наявними в матеріалах справи документами підтверджено правомірність відображення в податковому обліку Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсталь» наслідків здійснення господарських операцій з ПП «Талвар» шляхом включення до складу податкового кредиту листопада 2008 року 29872,00 грн., фактичне відбуття господарських операцій, що спростовує висновки податкового органу, викладені в акті перевірки про заниження податку на додану вартість у квітні 2008 року на 29872,00 грн.

Отже за непідтвердження наявними в матеріалах справи документами заниження позивачем суми податку на додану вартість на 29872,00 грн., що підлягають сплаті за квітень 2008 року, відсутні підстави для донарахування суми податкових зобовязань з податку на додану вартість в сумі 44808,00 грн., з яких 29872,00 грн. за основним платежем, 14936,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення № 0001592300/0 від 27 грудня 2010 року, прийнято відповідачем необґрунтовано, із порушенням вимог чинного законодавства, через що позовні вимоги про визнання податкового повідомлення-рішення недійсним підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа.

З огляду за зазначене, витрати позивача по сплаті судового збору у сумі 3 грн. 40 коп. підлягають відшкодуванню за рахунок коштів Державного бюджету.

З огляду на зазначене, на підставі статті 19 Конституції України, Закону України “Про державну податкову службу в Україні”, Закону України“Проподаток на додану вартість”, , статей 203, 215, 228 Цивільного кодексу України, статей 3, 179, 180, 181 Господарського кодексу України, Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсталь» до Державної податкової інспекції в Новоазовському районі про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001592300/0 від 27 грудня 2010 року, задовольнити.

Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення № 0001592300/0 від 27 грудня 2010 року, яким Товариству з обмеженою відповідальністю «Марсталь» було визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість у розмірі 44808,00 грн., з яких: за основним платежем 29872,00 грн., за штрафними(фінансовими) санкціями 14936,00 грн.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Марсталь» (87600, Донецка обл., м. Новоазовськ, вул. Кірова, буд. 91, ЄДРПОУ 34940833) судові витрати з судового збору (державного мита) у розмірі 3 (три) грн. 40 коп.

Вступну та резолютивну частини постанови проголошено в судовому засіданні 03 березня 2011 року у присутності представників сторін.

Повний текст постанови виготовлений 09 березня 2011 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішення за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Михайлик А.С.