Постанова № 14226300, 09.03.2011, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 березня 2011 р. справа № 2а-18401/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Галатіної О.О.

при секретаріЛеоненко К.В.

за участю:

представника позивача Лисенко О.В.

представника відповідача - Таранова Є.Г.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Горлівський завод «Реахім» до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень,

Позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на безпідставність донарахування податковим органом податкових зобовязань з податку на прибуток та податку на додану вартість податковими повідомленнями-рішеннями № 0000072334/0 від 22.04.2009 року та № 0000082334/0 від 22.04.2009 року а також донарахування зобовязань та застосування штрафних санкцій за порушення Закону України «Про плату за землю», що нараховані податковим повідомленням-рішенням № 0000352341/0 від 22.04.2009 року. Вказані рішення прийняті на підставі акту планової виїзної перевірки від 08.04.2009 року № 973/234/31402492 від 08.04.2009 року, щодо дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року. Перевіркою було встановлено, що позивачем безпідставно включено до складу валових витрат та податкового кредиту суми витрат за договором купівлі-продажу меблів № 06/03 від 06.03.2006 року, договором на постачання фталевого ангідриду та бутанолу № 1009/07 від 10.09.2007 року, договором на постачання фталевого ангідриду та бутанолу № 1007/07 від 10.07.2007 року, договору на постачання бутанолу № 20804/07 від 28.04.2007 року на суму 146709,33 грн. Відповідач посилається на те, що товарно-транспортні накладні та інші транспортні документи, які підтверджують факт транспортування товарно-матеріальних цінностей на адресу ТОВ «Горлівський завод «Реахім» на підприємстві відсутні, що є підтвердженням безтоварного характеру відносин з ТОВ «Промтехнохім». Крім того, у відношенні керівника ТОВ «Промтехнохім» порушено кримінальну справу, усі бухгалтерські документи на підприємстві вилучені правоохоронними органами. Податковий орган посилається на відсутність підтвердження факту транспортування, а значить і придбання товарно-матеріальних цінностей. Вказані договори за своєю правовою природою є нікчемними, в результаті чого відбулося заниження податку на прибуток на суму 478557 грн. та податку на додану вартість на суму 353871 грн. Нікчемність правочинів на думку податкового органу випливає з того, що вказана угода не спричинила реального настання правових наслідків, не відповідає вимогам закону, її вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, а тому згідно з ч. 1 ст. 203, ч. 2 ст. 215 ЦК України є нікчемною. Крім того, підприємством за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року до складу валових витрат включено вартість автотранспортних послуг, отриманих від інших субєктів господарювання, які не використані у господарській діяльності підприємства, та які не повязані з господарською діяльністю підприємства. Позивач вважає, що такі висновки податкового органу є хибними, оскільки всі спірні операції відображені в бухгалтерському обліку позивача з підтвердженням їх здійснення по всіх необхідних рахунках. Щодо автотранспортних послуг, то позивач використовував такі послуги саме для перевезення ТМЦ за договорами укладеними з ТОВ «Промтехнохім». Крім того, позивач не погоджується з донарахуванням податкового зобовязання з орендної плати за землю та застосування штрафних санкції, вважає усі суми з урахуванням додаткової угоди були сплачені відповідно до вимог закону та у строки установлені законом. Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0000072334/0 від 22.04.2009 року, № 0000082334/0 від 22.04.2009 року, № 0000352341/0 від 22.04.2009 року.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідач проти позовних вимог заперечував, вважає, що податкові повідомлення-рішення № 0000072334/0 від 22.04.2009 року, № 0000082334/0 від 22.04.2009 року, № 0000352341/0 від 22.04.2009 року прийняті у звязку з порушенням позивачем підпункту 7.4.1. пункту 7.4. статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у звязку з чим відбулося заниження податку на додану вартість в сумі 353871 грн., та податку на прибуток в сумі 478557 грн., оскільки до податкового кредиту та валових витрат віднесені витрати за нікчемними угодами, що укладалися між позивачем та ТОВ «Промтехнохім», а також витрати за договорами перевезення вантажів укладені з ПП «Сесьолкіним», ПП «Бортко», ПП «Палахутою», ПП «Азуріт». Договори укладені в усній формі, не спричинили реального настання наслідків, товарно-матеріальні цінності по зазначеним договорам не були надані. До складу валових витрат та податкового кредит включено вартість автотранспортних послуг, які не використані у господарській діяльності підприємства, не повязані з господарською діяльністю. Крім того, вказані господарські операції з отримання транспортних послуг за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року не відображено в бухгалтерському обліку підприємства у звязку з його відсутністю, внаслідок чого визначити факт використання зазначених транспортних послуг у власній господарській діяльності підприємства не вбачається можливим. Крім того, позивач несвоєчасно сплатив зобовязання з орендної плати за землю після укладення додаткової угоди, а тому податковим органом правомірно було донараховано позивачу зобовязання з орендної плати за землю та застосовані штрафні санкції. Посилаючись на зазначені обставини представник відповідача просить суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши у судовому засіданні представників сторін, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Горлівський завод «Реахім» є юридичною особою, зареєстроване рішення виконавчого комітету Горлівської міської ради Донецької області від 12.04.2001 року, перебуває на податковому обліку в Горлівській ОДПІ, як платник податків.

08.04.2009 року державними податковими інспекторами Горлівської ОДПІ, була проведена планова виїзна документальна перевірка ТОВ «Горлівський завод «Реахім» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року.

За результатами перевірки складено Акт № 973/234/31402492 від 08.04.2009 року, яким встановлені порушення ТОВ «Горлівський завод «Реахім» п.п. 5.2.1, п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого встановлено заниження податку на прибуток в сумі - 319038 грн. п.п. 7.4.1, 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» в результаті чого занижено податок на додану вартість в сумі 243985 грн., а також порушення статті 13 Закону України «Про плату за землю», у звязку з чим занижено орендної плати за землю на суму 1818,33 грн.

За наслідками перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0000072334/0 від 22.04.2009 року, яким донараховано податку на прибуток у сумі - 478557, 00 грн., з яких за основним платежем 319038,00 грн., за штрафними санкціями 159519,00 грн.; № 0000082334/0 від 22.04.2009 року, яким донараховано податку на додану вартість у сумі 353871,00 грн., з яких за основним платежем 235914,00 грн., за штрафними санкціями 117957,00 грн.; № 0000352341/0 від 22.04.2009 року, яким донараховано орендної плати за земельні ділянки у сумі 2616,18 грн., з яких за основним платежем 1818,33 грн., за штрафними санкціями 797,85 грн. Такі висновки були зроблені податковим органом, виходячи з виявлення ознак нікчемності угод укладених між позивачем та ТОВ «Промтехнохім».

Відповідач вважає, що позивач не мав право відносити до складу валових витрат та податкового кредиту наступне: за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року не мало права відносити до складу валових витрат вартість послуг, сировини та основних засобів на загальну суму 1171944 грн., отриманих від ТОВ «Промтехнохім», а відповідно і до податкового кредиту у сумі 267573 грн., у звязку з виявленням ознак нікчемності укладених договорів; за період з 01.01.2006 року по 31.12.2008 року підприємство не мало права відносити до складу валових витрат вартість автотранспортних послуг у сумі 85530 грн., а відповідно і суми податкового кредиту у сумі 7049 грн., отриманих від інших субєктів господарювання, але які не використані у господарській діяльності підприємства; у податковій декларації орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності за 2008 рік без урахування змін, внесених додатковою угодою до договору оренди земельної ділянки.

Відповідно до наданих первинних бухгалтерських документів, судом встановлено, що за перевіряємий період позивач мав фінансово-господарські взаємовідносини з ТОВ «Промтехнохім».

Згідно договору купівлі-продажу меблів № 06/03 від 06.03.2006 року, договору постачання фталевого ангідриду та бутанолу № 1009/07 від 10.09.2007 року, договору постачання фталевого ангідриду та бутанолу № 1007/07 від 10.07.2007 року, договору постачання бутанолу № 20804/07 від 28.04.2007 року, позивач отримав ТМЦ та включив до складу валових витрат суму 1171944 грн., а до складу податкового кредиту суму 234389 грн.

Відповідно до п.п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 вказаного закону, до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно з п. 7.4.1, п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Виходячи з приписів п.п. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

На виконання умов зазначених договорів ТОВ «Промтехнохім» видало позивачу видаткові та відповідно податкові накладні.

Судом встановлено, що фактично умови договорів з ТОВ «Промтехнохім» купівлі-продажу меблів № 06/03 від 06.03.2006 року, постачання фталевого ангідриду та бутанолу № 1009/07 від 10.09.2007 року, постачання фталевого ангідриду та бутанолу № 1007/07 від 10.07.2007 року, постачання бутанолу № 20804/07 від 28.04.2007 року, виконувалися сторонами у спірному періоді.

Факт виконання договорів за вказаний період підтверджуються договором купівлі-продажу меблів № 06/03 від 06.03.2006 року, договором на постачання фталевого ангідриду та бутанолу № 1009/07 від 10.09.2007 року, договору на постачання фталевого ангідриду та батанолу № 1007/07 від 10.07.2007 року, договором на постачання бутанолу № 20804/07 від 28.04.2007 року, рахунками про сплату за товар, податковими та видатковими накладними, виписками з банку про проведення оплати за товар та платіжними дорученнями, копіями актів виконаних робіт, а отже позивач правомірно включив до складу валових витрат та податкового кредиту витрати понесенні у звязку з виконанням вищевказаних договорів.

Суд не приймає посилання відповідача з приводу того, що за перевіряємий період позивач не мав права відносити до складу валових витрат та податкового кредиту вартість, послуг, сировини та основних договорів з ТОВ «Промтехнохім», з огляду на те, що вони не повязані з його господарською діяльністю.

ТОВ «Горлівський завод «Реахім» на протязі усієї своєї господарської діяльності використовує для виготовлення дібутилфталату: бутанол та фталевий ангідрид, що підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по ТМЦ, які підтверджують їх списання у звязку із витрачанням в виробничому процесі. З довідки про включення підприємства позивача до ЄДРПОУ також вбачається, що до видів діяльності позивача відноситься: виробництво синтетичних смол та пластичних мас; обробка пластичних мас; оптова торгівля хімічними продуктами, що також підтверджує, що позивач використовував ТМЦ отримані за договорами з ТОВ «Промтехнохім» у господарській діяльності.

Стосовно донарахування податку на прибуток та податку на додану вартість, в частині по встановленим операціям з перевезення вантажів, слід зазначити, що у позивача наявні усі договори, щодо перевезення вантажів, а саме: договір перевезення вантажів № 8 від 05.03.2007 року та № 2 від 28.01.2008 року з ПП «Сесьолкіними»; договір перевезення вантажів № 11 від 01.08.2007 року з ПП «Монатко»; договір перевезення вантажів № 30-10/06/12 від 30.10.2006 року та № 15-03/07/71 від 15.03.2007 року з ПП «Бортко»; договір перевезення вантажів № 30-03/07/71 від 30.10.2006 року з ПП «Палахутою»; договір перевезення вантажів № 39 від 06.09.2007 року з ПП «Азуріт», договір з перевізником ПП «Харченко» № 01-05/07/90 від 01.05.2007 року, договір з перевізником ПП «Кобрись» № 12-07/05 від 07.12.2005 року. Виконання вказаних договорів підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт, податковими накладними, ТТН, виписками з банку, платіжними дорученнями. З вказаних первинних документів вбачається, що позивач здійснював поставку ТМЦ за договорами з контрагентами за власні кошти, що повністю підтверджується первинними документами та передбачено умовами договорів.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що позивач не мав права вносити до складу валових витрат та податкового кредиту вартість автотранспортних послуг, отриманих від інших субєктів господарювання, але які не використані у господарській діяльності підприємства, з огляду на те, що первинними документами було повністю доведено, що позивач отримував послуги з перевезення ТМЦ, які придбав за відповідними договорами у контрагентів та які використовувалися у його підприємницької діяльності. Витрати понесені за договорами про надання автотранспортних послуг, повністю підтверджуються первинними документами, що наявні у матеріалах справи.

Крім того, частина 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, визначає, що податкова та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Стаття 1 цього Закону визначає, що первинний документ це документ, який місить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Наявні у позивача вище перелічені первинні документи, а саме: договір купівлі-продажу меблів № 06/03 від 06.03.2006 року, договір на постачання фталевого ангідриду та бутанолу № 1009/07 від 10.09.2007 року, договір на постачання фталевого ангідриду та батанолу № 1007/07 від 10.07.2007 року, договір на постачання бутанолу № 20804/07 від 28.04.2007 року, договір перевезення вантажів № 8 від 05.03.2007 року та № 2 від 28.01.2008 року з ПП «Сесьолкіними»; договір перевезення вантажів № 11 від 01.08.2007 року з ПП «Монатко»; договір перевезення вантажів № 30-10/06/12 від 30.10.2006 року та № 15-03/07/71 від 15.03.2007 року з ПП «Бортко»; договір перевезення вантажів № 30-03/07/71 від 30.10.2006 року з ПП «Палахутою»; договір перевезення вантажів № 39 від 06.09.2007 року з ПП «Азуріт», договір з перевізником ПП «Харченко» № 01-05/07/90 від 01.05.2007 року, договір з перевізником ПП «Кобрись» № 12-07/05 від 07.12.2005 року, рахунки про сплату за товар та послуги, податкові та видаткові накладні, виписки з банку про проведення оплати за товар та послуги з перевезення, платіжні доручення, акти виконаних робіт підтверджують фактичне виконання вищевказаних договорів, що свідчить про помилковість висновку податкового органу про неправомірність включення до складу податкового кредиту та валових витрат, сум повязаних з виконанням договорів з ТОВ «Промтехнохім» та вище переліченими перевізниками.

Відтак, первинними документами бухгалтерського обліку повністю підтверджується факт здійснення господарських операцій з придбання у ТОВ «Промтехнохім» ТМЦ та їх перевезення, а отже і правомірність внесення позивачем до складу податкового кредиту та валових витрат зазначених сум.

Суд вважає за необхідне зазначити, що не приймає посилання відповідача на те, що у відношенні керівника підприємства ТОВ «Промтехнохім» порушено кримінальну справу, оскільки на час слухання справи, відповідачем не було надано вироку суду, щодо визнання керівника ТОВ «Промтехнохім» винним у проведенні безтоварних фінансово-господарських операцій.

Суд враховує, що відповідачем при обґрунтуванні обставини нікчемності правочинів порушені вимоги підпункту 2.3.4. пункту 2.3. Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 року № 327, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 року за № 925/11205. Згідно з вказаним підпунктом цього порядку не допускається відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів, та різного роду висновків щодо дій посадових осіб суб'єкта господарювання (наприклад, "приховування об'єкта оподаткування", "розкрадання", "привласнення", "описка" тощо).

Відповідно до пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», при кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як вбачається з матеріалів справи посадові особи підприємства позивача не були визнанні винними вироком суду, щодо проведення безтоварних фінансово-господарських операцій із субєктами господарювання та в намірі порушити публічний порядок.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно із статтею 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Посилання відповідача на недійсність правочину, тобто його укладення без наміру створення цивільно-правових наслідків, лише з метою отримання певної преференції, зокрема, права на формування податкового кредиту та формування валових витрат, не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні.

Відповідачем не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобовязання, мали умисел на укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Проте в судовому засіданні була доведена дійсність вищезазначених угод, виходячи з фактичного їх виконання.

Що стосується порушень Закону України «Про плату за землю», суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Судом встановлено, що у перевіряємому періоді ТОВ «Горлівський завод «Реахім» надані Горлівською міською радою в строкове платне користування земельні ділянки згідно: договору оренди земельної ділянки від 09.12.2003 року зареєстрованого у Горлівському міському відділі Донецької регіональної філії державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах» 16.12.2003 року за № 00569 та рішення Виконкому Горлівської міської ради від 15.10.2003 року за № 1015, а саме: надана земельна ділянка площею 0,7395 га. за адресою: Калінінський район м. Горлівки, вул. Баженова, 1-Б для обслуговування виробничої будівлі, термін дії договору - 49 років.

15.09.2008 року позивачем укладено додаткову угоду № 1, що зареєстрована у Горлівському відділі Донецької регіональної філії державного підприємства «Центра державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», розмір орендної плати за землю складає - 1442,40 грн. на місяць.

Згідно зі ст. 13 ЗК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Згідно зі ст. 14 цього ж Кодексу, платники земельного податку, а також орендної плати за земельні ділянки державної або комунальної власності (крім громадян) самостійно обчислюють суму земельного податку та орендної плати щороку за станом на 1 січня і до 1 лютого поточного року подають відповідному органу державної податкової служби за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою центральним податковим органом, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій.

Податкове зобов'язання по земельному податку, а також по орендній платі за землі державної та комунальної власності, визначене у новій звітній податковій декларації, у тому числі і за нововідведені земельні ділянки, сплачується власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки за базовий податковий (звітний) період, який дорівнює календарному місяцю, щомісячно протягом 30 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Приписами ст. 17 ЗК України передбачено, що земельний податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності громадянами сплачується рівними частками до 15 серпня і 15 листопада.

Відповідно до статті 19 ЗК України, розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за угодою сторін у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності).

З матеріалів справи вбачається, що згідно додаткової угоди до договору оренди земельної ділянки від 09.12.2003 року, по якому розмір орендної плати за землю збільшився і склав 1442,20 грн. на місяць, позивач відповідно до платіжних доручень № 958 від 25 листопада 2008 року, № 992 від 30 грудня 2008 року, № 1003 від 28 січня 2009 року сплачував платежі з орендної плати за землю, в сумі передбаченою додатковою угодою, а отже відповідач неправомірно визначив йому податкові зобовязання з орендної плати за землю та застосував штрафні санкції податковим повідомленням-рішенням № 0000352341/0 від 22 квітня 2009 року.

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача у повному обсязі та у порядку ст. 94 КАС України присуджує до стягнення з Державного бюджету на користь позивача витрати по сплаті судового збору у розмірі 3,40 грн.

Керуючись статтями 2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Горлівський завод «Реахім» до Горлівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень задовольнити повністю.

Визнати недійсними податкові повідомлення-рішення Горлівської обєднаної державної податкової інспекції у м. Горлівки від 22 квітня 2009 року № 0000082334/0 та № 0000072334/0, № 0000352341/0.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Горлівський завод «Реахім» витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 грн. 40 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 9 березня 2011 року. Постанова у повному обсязі складена 14 березня 2011 року.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня виготовлення повного тексту постанови.

Суддя Галатіна О.О.