Постанова № 14216409, 14.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2011                                                                                           № 42/421

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рудченка С.Г.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 14.03.2011,

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Неолайн Медіа"

на рішення Господарського суду м.Києва від 25.01.2011 (підписане 02 .02.2011),

у справі № 42/421 ( .....)

за позовом                               Товариство з обмеженою відповідальністю "Євроінформ"

до                                                   ТОВ "Неолайн Медіа"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євроінформ» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Неолайн-Медіа» про визнання недійсним п. 5.2. договору № 0107-09 від 01.07.2009 про надання послуг.

Рішенням господарського суду міста Києва від 25.01.2011 позов задоволено, визнано недійсним п. 5.2. договору № 0107-09 від 01.07.2009 про надання послуг в частині розміру пені, що перевищує подвійну облікову ставку Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Неолайн-Медіа» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінформ» 85, 00 державного мита, 236, 00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою б/н від 02.02.2011, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2011 апеляційну скаргу прийнято до провадження та призначено розгляд справи на 14.03.2011 за участю уповноважених представників сторін.

Представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги, вважає їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроінформ» (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неолайн-Медіа» (виконавець) був укладений договір № 0107-09 від 01.07.2009 про надання послуг, відповідно до умов якого замовник замовляє та оплачує послуги виконавця, пов’язані з популяризацією послуги 703 на території України, та надання виконавцем послуг по інформаційному наповненню послуг 703 (надання інформації) (а.с. 6-10).

Відповідно до умов п. 5.2 договору за порушення строків проведення розрахунків замовником, які передбачені в ст. 4 цього договору замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі 3% від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу.

На думку позивача, умова п. 5.2. договору в частині визначення розміру пені за порушення грошового зобов’язання не відповідає законодавству, зокрема ч. 2 ст. 343 ГК України та ст.ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», а тому даний пункт договору в цій частині повинен бути визнаний недійсним на підставі ст.ст. 203, 215 ЦК України.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочинну недійсним.

Визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом. У ст. 203 ЦК перераховані загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків, дотримання батьками прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Іншими словами, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому Цивільним кодексом.

Частиною 1 ст. 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Виходячи зі змісту ст.ст. 546, 548, 549 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися відповідно до закону або умов договору неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов’язання.

Згідно з ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Статтею З вказаного закону встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Проте, відповідно до вимог чинного законодавства сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, а тому встановлена сторонами відповідальність за прострочення виконання зобов’язання не суперечить матеріальному праву України, а отже, не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання угоди недійсною.

Крім того, необхідно зазначити, що положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань» не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 28.03.2006 у справі № 48/299.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного господарського суду не може погодитися з висновком місцевого господарського суду про визнання недійсним п. 5.2. договору № 0107-09 від 01.07.2009, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Євроінформ» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Неолайн-Медіа» в частині розміру пені, оскільки позивачем належним чином не доведені обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог, а тому судова колегія дійшла висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Між тим, посилання позивача на порушення ст. 343 ГК України колегією суддів відхиляються, оскільки дане положення господарського законодавства регулює особливості фінансової та банківської діяльності, а тому не може застосовуватися до даних договірних правовідносин.

Відповідно до ст. 104 ГПК України неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, а також порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права є підставою для скасування рішення місцевого господарського суду.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Неолайн-Медіа» на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2011 підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2011 у справі № 42/421 - скасуванню.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Неолайн-Медіа» на рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2011 задовольнити.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 25.01.2011 у справі № 42/421 скасувати та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.

3.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Євроінформ» (49098, м. Дніпропетровськ, вул. Маліновського, 6, код 30004486) на користь Товариства з обмеженим відповідальністю «Неолайн-Медіа» (04112, м. Київ, вул. Оранжерейна, 3-Ж, код 36058322) з будь якого рахунку, виявленого державним виконавцем, 42, 50 грн. витрат, пов’язаних зі сплатою державного мита за подання апеляційної скарги.

4.          Матеріали справи № 42/421 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

16.03.11 (відправлено)