Постанова № 14216417, 14.03.2011, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.03.2011                                                                                           № 34/533

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:          Рудченка С.Г.

суддів:           

при секретарі:           

за участю представників учасників судового провадження згідно протоколу судового засідання від 14.03.2011,

від позивача -

від відповідача -

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ТОВ "Тридента Агро"

на рішення Господарського суду м.Києва від 22.12.2010 (підписане 27.12.2010),

у справі № 34/533 ( .....)

за позовом                               ТОВ "Тридента Агро"

до                                                   ТОВ "Український промисловий банк"

третя особа позивача           

третя особа відповідача           

про                                                   визнання кредитного договору недійсним

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» про визнання кредитного договору недійсним.

Рішенням господарського суду міста Києва від 22.12.2010 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою № 79 від 24.01.2011, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду та прийняти нове рішення, яким повністю задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування вимог, викладених в апеляційній скарзі, скаржник посилається на те, що при прийнятті оскаржуваного рішення місцевий господарський суд зробив висновки, які не відповідають фактичним обставинам справи, неправильно застосувавши норми матеріального та процесуального права, у зв’язку з чим останнє підлягає скасуванню з підстав, викладених у тексті скарги.

Ухвалами Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2011 відновлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» строк подання апеляційної скарги на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2010 у справі № 34/533, вказану апеляційну скаргу прийнято до провадження.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 21.02.2011 розгляд апеляційної скарги було відкладено у зв’язку з неявкою представників сторін.

Представник відповідача заперечив проти доводів апеляційної скарги та просив рішення місцевого господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу – без задоволення.

Представник позивача в судове засідання не з’явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, заслухавши доводи представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, встановила наступне.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі XII ГПК України.

У відповідності до ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги (подання) і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено місцевим господарським судом, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» (позичальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Український промисловий банк» (банк) був укладений договір від 15.02.2007 на відкриття невідновлюваної кредитної лінії, відповідно до умов якого банк відкриває позичальнику невідновлювальну відкличну кредитну лінію та в її межах надає кредитні кошти на наступних умовах: ліміт кредитування 137 631 (сто тридцять сім тисяч шістсот тридцять один) євро, що змінюється відповідно до Графіка зменшення ліміту кредитування, наведеного у додатку № 1 до цього договору; строк кредитної лінії – з 15.02.2007 до 12.02.2010 включно; мета використання коштів – придбання автомобілів; процента ставка - 12% річних; комісія за підготовку та оформлення договору – 150 грн., в т.ч. ПДВ 25 грн. (а.с. 16-18).

Відповідно п. 8.1 договору у випадку порушення строків (термінів) повернення кредиту та/або сплати нарахованих процентів за користування ним позичальник сплачує банку пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України що діяла в період прострочення, від невчасно сплаченого платежу за кожен день прострочення.

Згідно п. 8.2 договору у разі нецільового використання кредиту позичальник сплачує банку штраф у розмірі 25% від суми кредиту, використаної не за цільовим призначенням.

Пунктом 8.3 договору передбачено, що крім сплати штрафних санкцій позичальник відшкодовує банку в повному обсязі заподіяні збитки.

На думку позивача, зазначений кредитний договір повинен бути визнаний недійсним з огляду на те, що в ньому не передбачено такої істотної умови як відповідальність банку щодо видачі кредиту позичальнику, крім того, банк має право в односторонньому порядку змінювати умови кредитування, а також те, що п.п. 6.1.7, 6.1.8 кредитного договору є такими, що суперечать закону, обмежують право позивача на свій розсуд володіти, користуватися і розпоряджатися іншим належним йому майном та право вчиняти щодо свого майна будь-які дії.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, при винесені оскаржуваного судового рішення, вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є визнання правочинну недійсним.

Визнання правочину недійсним застосовується у тих випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов його дійсності.

Згідно з ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Будь-який правочин має набути чинності, тобто набрати юридичної сили. Для цього він має відповідати вимогам, встановленим законом. У ст. 203 ЦК перераховані загальні вимоги до чинності правочину, що стосуються правомірності його змісту, дієздатності сторін, волевиявлення сторін, форми укладеного правочину, реальності передбачуваних правових наслідків, дотримання батьками прав та інтересів їх малолітніх, неповнолітніх та непрацездатних дітей.

Іншими словами, щоб правочин вважався чинним, а відповідно і правомірним, при його вчиненні мають бути дотримані такі умови як: законність змісту правочину; наявність у сторін (сторони) необхідного обсягу дієздатності; наявність об'єктивно вираженого волевиявлення учасника правочину та його відповідність внутрішній волі учасника правочину; відповідність форми вчиненого правочину вимогам закону; спрямованість волі учасників правочину на реальне досягнення обумовленого ним юридичного результату; відсутність спрямованості у вчинюваному батьками правочині на порушення прав та інтересів їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. У разі недотримання перерахованих вимог правочин є недійсним або може бути визнаний недійсним у порядку, встановленому Цивільним кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 345 Господарського кодексу України кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Пунктами 8, 9 ч. 1 ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» передбачено, що фінансові послуги відповідно до положень цього закону надаються суб'єктами підприємницької діяльності на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити, зокрема, порядок зміни і припинення дії договору, а також права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Позивач посилаючись на вказані положення вважає, що Кредитний договір підлягає визнанню недійсними на підставі частин 1 статей 203 ЦК України, оскільки у кредитному договорі не містяться положення щодо відповідальності відповідача за невиконання або неналежне виконання умов цього договору.

Колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відсутність у спірному договорі вказаних положень не може бути підставою для визнання цього договору недійсним з огляду на наступне.

Так, ч. 1 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Частиною 1 ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору (як дво - або багатостороннього правочину) становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Отже, виходячи з даної норми у зміст договору, крім погоджених сторонами умов, входять і ті положення (умови), які приймаються ними як обов'язкові в силу чинного цивільного законодавства. Тобто в договорі немає потреби дублювати положення, які є загальними для даного виду договору і передбачені у відповідних нормативних актах, оскільки сторони повинні керуватися ними незалежно від того, включені вони в договір чи ні.

Істотними умовами кредитного договору, що визначені законом, є предмет, сума, строк її повернення та розмір процентів. За згодою кредитодавця та позичальника в договорі можуть бути передбачені інші умови які не є істотними, зокрема, і відповідальність сторін, а відтак не можна визнавати кредитний договір недійсним на тих підставах, що він не містить певних умов, зокрема, умов про відповідальність банку.

Крім того, посилання позивача на можливість банку змінювати відсоткову ставку в односторонньому випадку, судовою колегією відхиляються, виходячи з наступного.

Пунктом 4.2 договору визначено, що проценти за користування кредитом нараховуються за період з дня надання кредиту до дня його повернення на суму фактичної заборгованості за кредитом виходячи з фактичної кількості днів у місяці та 360 днів у році. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту.

Сплата позичальником процентів здійснюється щомісячно в строк з 28-го числа по останній робочий день поточного місяця на рахунок №2068702302180 в ТОВ «Укрпромбанк», код банку в системі електронних платежів (МФО) 321228, код ЄДРПОУ 19357325 (п. 4.4. договору).

Відповідно до п.п. 5.2.5 п. 5.2 договору банк має право змінювати умови кредитування (в т.ч. проценту ставку) в порядку, передбаченому п. 9.1 цього договору.

Пунктом 9.1 договору встановлено, що у випадку зміни умов придбання кредитних ресурсів або порядку виконання зобов’язань сторін за цим договором – за погодженням з позичальником та його поручителями (в т.ч. майновим поручителями, гарантами, тощо) вносяться зміни до цього договору та до договорів, укладених у забезпечення цього договору, протягом 10 календарних днів з моменту надіслання банком позичальнику відповідної пропозиції.

Відповідно до ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Враховуючи зміст вищезазначених статей та умови укладеного кредитного договору судом встановлено, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов кредитного договору, в тому числі і сплати процентів, цільового використання кредиту.

В ст. 629 ЦК України зазначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, в даному випадку законом та кредитним договором інше не встановлено.

ЦК України був доповнений статтею 1056-1 ЦК України згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року за № 661-VI, яка набрала чинності з 10.01.2009.

Між тим, ч. 4 ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банкам забороняється в односторонньому порядку змінювати умови укладених з клієнтами договорів, зокрема, збільшувати розмір процентної ставки за кредитними договорами або зменшувати її розмір за договорами банківського вкладу (крім вкладу на вимогу), за винятком випадків, встановлених законом.

Статтю 55 названого Закону було доповнено частиною 4 Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку» від 12 грудня 2008 року за № 661-VI (закон набрав чинності з 10.01.2009).

Відповідно до абз. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Дана норма Конституції України відображена у статті 5 ЦК України, відповідно до якої акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Відтак, суд першої інстанції правомірно відхилив посилання позивача на ст. 1056-1 ЦК України та ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність», оскільки станом на момент укладання спірного кредитного договору положення даних статей не були чинними.

Між тим, позивач зазначає, що умови п. 6 договору порушують права щодо розпорядження належним йому майном.

Згідно з п.п.6.1.7 п.6.1 договору позичальник зобов’язаний протягом строку дії цього договору попередньо, не пізніше ніж 10 робочих днів, письмово повідомляти банк про: наміри щодо отримання кредитів (гарантій, авалів) в установах інших банків з наданням відомостей щодо суми, строку та забезпечення кредиту; наміри щодо надання позики, безповоротної фінансової допомоги, або видачі гарантії (поруки), надання в заставу своїх активів в забезпечення зобов’язань третіх осіб; надати банку копії таких договорів (угод) протягом трьох робочих днів, з моменту укладення.

Пунктом 6.1.8 договору встановлено, що позичальник зобов’язаний протягом дії цього договору попередньо, не пізніше 30 (тридцять) робочих днів, письмово повідомляти банк про: наміри щодо відчуження та/або розподілу належного позичальнику майна та/або грошових коштів між своїми засновниками (учасниками, акціонерами); наміри щодо продажу, передачі у тому числі і в спільну діяльність, обміну, здачі в оренду чи безоплатне тимчасове користування юридичним та/або фізичним особам основних засобів, що належать позичальнику на суму, що перевищує 10% від суми кредиту за цим договором; наміри щодо зміни організаційно-правової форми позичальника, проведення реорганізації (злиття, приєднання, поділу, виділення, перетворення) чи ліквідації позичальника, здійснення інвестицій (внесків) до статутних фондів юридичних осіб в розмірі, що перевищує 30% (тридцять) процентів від суми кредиту за цим договором, надавати банку копії відповідних документів (в т.ч. договорів, угод) протягом 3 робочих днів, з дати настання вказаних вище подій, та, за вимогою банк, терміново (у строк, що не перевищує двох робочих днів) укласти з банком відповідні договори (в т.ч. договори про внесення змін та доповнень до цього договору та договорів, укладених у забезпечення цього договору, додаткові договори тощо).

Договір є погоджена дія двох або більше сторін спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1, 2, 4 ст. 202 ЦК України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч. 1 ст. 628 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 ЦК України).

Частиною 7 ст. 179 ГК України передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, договірні зобов’язання базуються на принципі волевиявлення сторін, згідно з яким вирішення судом неврегульованих питань (умов), що виникли при укладенні договору, можливе за спільною згодою сторін. Виняток з цього правила становлять договори, засновані на державному замовленні.

Укладаючи кредитний договір, сторони були вільними в укладені договору та визначенні (погодженні) його умов, а відтак дія учасників правочину, які реалізували свої права на набуття цивільних прав та обов’язків шляхом укладання (підписання) правочину відповідала внутрішній волі сторін.

Судом першої інстанції правомірно було зазначено, що вищевказані положення спірного договору жодним чином не обмежують право позивача на розпорядження майном, а лише вказують про обов’язок останнього надати банку зазначену в цих пунктах інформацію щодо певних дій позичальника, які направлені на стан майбутньої платоспроможності позивача.

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Дослідивши вищевикладене в сукупності з іншими доказами та на підставі встановлених обставин справи, колегія апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем належним чином не доведені обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх позовних вимог.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Судове рішення, що оскаржується, за своїм змістом відповідає цим вимогам. За таких обставин, оскаржуване судове рішення можна визнати законним й обґрунтованим.

Зважаючи на викладене та обставини справи, колегія апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2010 не підлягає задоволенню, а рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2010 у справі № 34/533 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.          Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Тридента Агро» на рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2010 залишити без задоволення.

2.          Рішення господарського суду міста Києва від 22.12.2010 у справі № 34/533 залишити без змін.

3.          Матеріали справи № 34/533 повернути до господарського суду міста Києва.

Головуючий суддя                                                                      

Судді                                                                                          

16.03.11 (відправлено)