Постанова № 14213890, 04.03.2011, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків вул. Мар'їнська, 18-Б-3 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

04 березня 2011 р. № 2а- 11478/10/2070

Колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду у складі:

головуючого - судді Біленського О.О.,

суддів - Мельникова Р.В., Супрун Ю.О.,

при секретарі - Лишняк І.В.,

за участі:

представника позивача Шумейко О.О., Літвінова А.С.,

представника відповідача Онищенко А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Державне підприємство завод "Електроважмаш"

доСпеціалізована Державна податкова інспекція по роботі з великими платниками податків у місті Харкові

провизнання податкового повідомлення-рішення недійсним, -

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Державне підприємство завод "Електроважмаш"(далі ДП завод "Електроважмаш") звернулось до суду з адміністративним позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у місті Харкові(далі СДПІ ВПП у м. Харкові) про визнання протиправними дій по проведенню документальної невиїзної перевірки ДП завод "Електроважмаш" з питань правильності формування податкового кредиту по правовідносинам з ТОВ "Лінкор" за лютий, березень, травень 2009 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по деклараціям за квітень, червень 2009 року, скасування податкового повідомлення-рішення №0000300840/0 від 09.09.2010 року.

В обґрунтування своїх позовних вимог ДП завод "Електроважмаш" посилається на те, що в порушення норм матеріального права визначених в п.1 ст.11 Закону України “Про державну податкову службу в Україні” від 04.12.1990 року за №509-XІІ, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №509-XІІ) СДПІ ВПП у м. Харкові була проведена документальна невиїзна перевірка з перевищенням повноважень, в порядку непередбаченому нормами законодавства, а тому дії вчиненими за результатами перевірки вважає протиправними. Щодо висновку СДПІ ВПП у м. Харкові зробленого в акті перевірки про завищення ДП завод "Електроважмаш" суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування за квітень та червень 2009 року позивач вважає, що незнаходження сторони договору за юридичною та фактичною адресою, не може бути підставою для визнання правочинів, укладених з контрагентом ТОВ «Лінкор»нікчемними.

Представник позивача в судове засідання прибув, дав аналогічні викладеним у позовній заяві пояснення, позовні вимоги підтримав та просив суд задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача у запереченнях на адміністративний позов та у судовому засіданні проти задовлення позовних вимог заперечував, посилаючись на матеріали перевірки.

При цьому в запереченнях вказав, що перевіркою встановлено порушення: ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині одержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП завод "Електроважмаш" з підприємством ТОВ «Лінкор»; п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.2, п.п.7.7.1, п.7.7. ст.7 Закону України “Про податок на додану вартість” від 3 квітня 1997 року №168/97-ВР, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №168/97-ВР) внаслідок чого встановлено завищення суми податку на додану вартість, заявленої ДП завод "Електроважмаш" до відшкодування за квітень 2009 року на 299469,00 грн., за червень 2009 року на 49334,00 грн. Вказані порушення виникли внаслідок того, що позивачем укладено правочин, який суперечить моральним засадам суспільства, а також порушують публічний порядок, спрямований на заволодіння майном держави, дохідної частини бюджету. Таким чином відповідач вважає оскаржувані в даній справі податкові повідомлення рішення цілком законними та обґрунтованими.

Колегія суддів, вислухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, встановила наступне.

Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи та довідки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ДП завод "Електроважмаш" зареєстровано в якості юридичної особи 03.12.1991 року Виконавчим комітетом Харківської міської ради.

Фахівцями СДПІ ВПП у м. Харкові з 25.08.2009 року по 30.08.2010 року проведена документальна невиїзна перевірка ДП завод "Електроважмаш" з питання правильності формування податкового кредиту по правовим відносинам з ТОВ «Лінкор»за лютий, березень, травень 2009 року та достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на рахунок платника у банку по деклараціям за квітень, червень 2009 року, за результатами якої складено акт перевірки від 30.08.2010 року №3222/40-028/00213121.

На підставі висновків акту перевірки №3222/40-028/00213121 від 30.08.2010 року, яким встановлено порушення п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7, п.п.7.7.2. п.7.7. ст..7 Закону України №168/97-ВР СДПІ ВПП у м.Харкові 09.09.2010 року було винесено податкове повідомленнярішення №0000300840/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобовязань наступних періодів) з податку на додану вартість та штрафні (фінансові санкції).

З акту перевірки вбачається, що ДП завод "Електроважмаш" порушено ч.1 ст.203, ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 Цивільного кодексу України в частині додержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ДП завод "Електроважмаш" з підприємством ТОВ «Лінкор», встановлено порушення ДП завод "Електроважмаш" п.п.7.4.1 п.7.4, п.п.7.7.2, п.п.7.7.1, п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР, а саме, завищення суми податку на додану вартість, заявленої до відшкодування за квітень 2009 року та за червень 2009 року .

Актом перевірки встановлено, що у ході проведення зустрічних перевірок до постачальника шляхом законодавчо встановлених процедур щодо підтвердження відшкодування та зясування наслідків таких перевірок, у відповідності до п.п.7.7.7. п.7.7. ст..7 Закону України №168/97-ВР, встановлені невідповідності суми бюджетного відшкодування сумі, заявленою ДП завод "Електроважмаш" у податковій декларації за травень 2009 року.

За результатами перевірок з питань правових відносин постачальників ДП завод "Електроважмаш" одним з основних постачальників підприємства у лютому, березні, травні 2009 року був ТОВ «Лінкор».

По постачальнику ТОВ «Лінкор»- придбано сталь динамну були направлені запити ДПІ у Оболонському районі м.Києва за місцем реєстрації платника. Сума податкового кредиту сформована по податковим накладним, які включені до податкового кредиту лютого, березня, травня 2009 року, що підтверджено наданими реєстрами отриманих податкових накладних.

В інформації ДПІ у Оболонському районі м. Києва (№1571/07 -111 від 12.02.2010 року) зазначено, що проведення зустрічної перевірки не можливо, так як ТОВ «Лінкор»не знаходиться за юридичною та фактичною адресою. Тобто вищезазначені обставини свідчать про відсутність обґрунтованості розумних економічних або інших причин (ділової мети) є підставою для створення умов, в яких платник податку має намір не одержувати економічний ефект у результаті підприємницької або іншої діяльності. А має намір одержати дохід лише виключно за рахунок відшкодування з бюджету.

Відповідно до п.1.3 ст.1. Закону України №168/97-ВР платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Згідно з п.1.7 ст.1 Закону України №168/97-ВР податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Пунктом 1.8. ст.1 Закону України №168/97-ВР, визначено, що бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до п.п.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України №168/97-ВР обєктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України з:

передачі права власності на обєкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця;

передачі обєкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача;

поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України;

поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України;

в інших випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України №168/97-ВР, податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Для операцій, що оподатковуються і звільнені від оподаткування, складаються окремі податкові накладні. Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань. Платники податку повинні зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків.

Відповідно до п.7.4.1 п.п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п.7.7.2“а” п.7.7 ст.7 Закону України №168/97-ВР, якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг).

Відповідно до Порядку заповнення і подання податкової декларації з податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 30 травня 1997 року №166, платник податку самостійно обчислює суму податкового зобовязання, яку зазначає в декларації з ПДВ. Дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника.

Отже аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватись на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Наявність у позивача виданих та отриманих податкових накладних, про що він зазначає в позовній заяві та які містяться в матеріалах справи, є обовязковою обставиною для визначення правильності формування податкового кредиту або бюджетного відшкодування, проте не вичерпною. В даному випадку не було дотримано обовязкових умов для виникнення права на бюджетного відшкодування виникнення обєкту оподаткування, що передбачено вимогами ст.3, п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України №168/97-ВР.

Колегія суддів також зазначає, що відповідно до ч.1, 2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, що повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Пунктом 2.1 "Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку" затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 5 червня 1995 року за №168/704 визначено, що первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Пунктом 2.4 вказаного положення встановлено, що первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З пояснень представника позивача вбачається, що договір відносно господарських взаємовідносин між ДП завод "Електроважмаш" та ТОВ «Лінкор»відповідно до Акту про вилучення для знищення документів, не внесених до національного архівного Фонду від 17.05.2010 року, був знищений, як такий, що не має науково історичної цінності та втратив практичне значення п.26 (а.с.144).

Відповідно до п.1.3. «Переліку типових документів, що утворюються в діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, організацій, підприємств інших установ, із зазначенням термінів зберігання»затвердженого Наказом головного архівного управління при КМУ від 20.07.1998 року №41 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 17 вересня 1998 року за 3576/3016 (далі Наказ №41) склад документів і строки їх зберігання визначено у Переліку в результаті безпосереднього вивчення документів із врахуванням рекомендацій фахівців відповідних галузей народного господарства і соціально-культурної сфери, положень відомчих (галузевих) переліків зі строками зберігання, примірних і типових номенклатур справ, рішень Центральної експертно-перевірної комісії (далі - ЦЕПК) Державного комітету архівів України (далі - Держкомархів) про встановлення або зміну строків зберігання окремих видів документів. видів документів.

Згідно з п.1.4 Наказу №41 перелік є основним нормативним актом, призначеним для використання всіма організаціями під час відбору на зберігання і для знищення типових документів, тобто загальних для всіх або більшості організацій.

Пунктом 1.5 Наказу №41 визначено, що перелік має на меті забезпечення збереженості, організацію і якісне поповнення складу Національного архівного фонду (далі - НАФ). Перелік використовується під час формування справ, при підготовці різних видів номенклатур справ, розробці схем класифікації документів та відомчих (галузевих) переліків документів із зазначенням строків їх зберігання, а також у практиці роботи комісій з проведення експертизи цінності документів.

Відповідно до п.2.11 Наказу №41 строки зберігання документів, визначені в цьому Переліку, є мінімальними, їх не можна скорочувати. Подовження в організаціях строків зберігання документів, передбачених цим Переліком, допускається у випадках, якщо ця потреба спричинена специфічними особливостями роботи конкретної організації.

Відповідно до п.п.345 п.4.2 ч.4 Переліку, договори, угоди (господарські, операційні, трудові та інші зберігаються три роки після закінчення строків дії договорів, за умови завершення перевірки державними податковими органами з питань дотримання податкового законодавства, а також для госпрозрахункових підприємств і організацій, які знаходяться у сфері управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади ревізії.

Як вбачається з матеріалів справи, остання податкова накладна та видаткова накладна датовані 07.04.2009 року.

Отже, ДП завод "Електроважмаш" не мало правових підстав для знищення договору, що в свою чергу ставить під сумнів існування господарських відносин між ТОВ «Лінкор»та ДП завод «Електроважмаш».

За змістом ч.3 ст.203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

В силу ч.1 ст.206 ЦК України, правочин вчиняється усно або у письмовій формі. При цьому, відповідно до п.1 ст.208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини між юридичними особами.

Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

ДП завод «Електроважмаш»не надано до суду вичерпних доказів, які б свідчили про реальність існування та виконання укладених угод, на підставі яких видано податкові накладні та в подальшому сформовано податковий кредит та заявлена сума на бюджетне відшкодування.

Щодо доводів позивача про відсутність у податкового органу права визнавати нікчемними правочини та дані, зазначені платником податку в податкових деклараціях, колегія суддів зазначає, що відповідач вважає правочини, укладені між ДП завод "Електроважмаш»та ТОВ «Лінкор»нікчемними, оскільки останні суперечать моральним засадам суспільства, не мають на меті одержання реального економічного ефекту у результаті підприємницької або іншої економічної діяльність, натомість покликані безпідставно набути право на податкову вигоду (безпідставно сформувати податковий кредит) та незаконно заволодіти коштами бюджету у вигляді заявлених до відшкодування сум податку на додану вартість.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Згідно із ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Окрім цього колегія суддів зазначає, що відповідно до Акта Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва №110-23-7-31486001 від 27.05.2010 року, встановлено, що остання декларація ТОВ «Лінкор», з зазначенням податкового зобовязання з податку на додану вартість подана за серпень 2008 року, натомість перерахування коштів ДП завод «Електроважмаш»здійснювалось протягом 2009 року, та до складу цих перерахувань входив податок на додану варість.

Таким чином, відповідачем, як субєктом владних повноважень в повній мірі доведено правомірність свого рішення, обґрунтовано доведено, що позивач та його контрагент, укладаючи зазначені угоди, заздалегідь не мали на меті досягнення реального економічного ефекту від таких угод, створення взаємних прав та обовязків.

Відносно позовних вимог, щодо визнання протиправними дій по проведенню документальної невиїзної перевірки ДП завод "Електроважмаш" з питань правильності формування податкового кредиту по правовідносинам з ТОВ "Лінкор", колегія суддів зазначає, що відповідно до п.1 ч.1 ст.11 Закону України №509-XІІ органи державної податкової служби у випадках, в межах компетенції та у порядку, встановлених законами України, мають право здійснювати документальні невиїзні перевірки (на підставі поданих податкових декларацій, звітів та інших документів, пов'язаних з нарахуванням і сплатою податків та зборів (обов'язкових платежів) незалежно від способу їх подачі), а також планові та позапланові виїзні перевірки своєчасності, достовірності, повноти нарахування і сплати податків та зборів (обов'язкових платежів), додержання валютного законодавства юридичними особами, їх філіями, відділеннями, іншими відокремленими підрозділами, що не мають статусу юридичної особи, а також фізичними особами, які мають статус суб'єктів підприємницької діяльності чи не мають такого статусу, на яких згідно із законами України покладено обов'язок утримувати та/або сплачувати податки і збори (обов'язкові платежі), крім Національного банку України та його установ (далі - платники податків). В даному випадку документальна невиїзна перевірка проводилась не з питань достовірності заявленого бюджетного відшкодування, коли застосовуються спеціальні норми, а з питань правовідносин ДП завод "Електроважмаш" з ТОВ "Лінкор" керуючись загальними нормами законодавства.

Відповідно до п.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За викладених обставин колегія суддів прийшла до висновку, що оскаржувані позивачем дії ДПІ у Київському районі м.Харкова та податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законодавством України.

Таким чином дії відповідача є правомірними, вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 17, 50, 160-163, 167, 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Харківського окружного адміністративного суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

В задоволенні адміністративного позову Державного підприємства завод "Електроважмаш" до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення протягом десяти днів з дня її проголошення, у разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Апеляційна скарга, подана після закінчення строків, установлених цією статтею, залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 09.03.2011 року.

Головуючий суддя Біленський О.О.

Суддя Мельников Р.В.

СуддяСупрун Ю.О.