Постанова № 1416157, 22.02.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

22.02.2008 р.                                                                                                     № 8/132

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Коваль А.В.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Гала Маркетинг»

ДоСпеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків

Провизнання нечинними податкових повідомлень-рішень За участю представників сторін від позивача, Пільков К.М. за дов. від 20.10.07 р.

від відповідача, Сунцова Ю.В. за дов. № 983/9/10-206 від 18.06.07 р.

ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Гала Маркетинг»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 16.04.2007 р. № 0000094220/0, (від 22.06.2007 р. № 0000094220/0, від 03.09.2007 р. № 0000094220/2) в частині визначеної суми податкового зобов’язання 152 700,5 грн. (основний платіж –52 681 грн., штрафна (фінансова) санкція –100 019,5 грн.).

          Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що спірні податкові повідомлення-рішення були прийняті з порушенням вимог чинного законодавства. Стверджує, що відповідачем неправомірно було зазначено в акті перевірки, що позивачем було порушено п. 4.1 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме позивач невірно визначив базу оподаткування по операції з продажу товарів за ціною, нижчою за ціну придбання. Також, посилається на те, що твердження відповідача щодо того, що ціна одного товару зі знижкою, пов’язаною з маркетинговою політикою підприємства при просуванні інших товарів на ринки, не вважається звичайною ціною, не відповідає пп.. 1.20.2 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем були порушені вимоги п.3.2 ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп. 7.2.6 п. 7.2 пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість». Відповідач в обґрунтування своєї позиції зазначає, що придбані позивачем товари продані за ціною нижчою, ніж ціна придбання, а тому позивачем було здійснено збиткову операцію, а тому вказує на те, що при здійсненні продажу товарів, якщо такий продаж пов'язаний з веденням господарської діяльності, платником податку до складу валових витрат не можуть бути віднесені витрати за збитковою операцією.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд приходить до наступних висновків.

Позовні вимоги заявлено про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 16.04.2007 р. № 0000094220/0, (від 22.06.2007 р. № 0000094220/0, від 03.09.2007 р. № 0000094220/2) в частині визначеної суми податкового зобов’язання 152 700,5 грн. (основний платіж –52 681 грн., штрафна (фінансова) санкція –100 019,5 грн.).

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно –правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч.1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч.1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч.1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб’єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

За результатами виїзної планової документальної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Гала Маркетинг»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2005 по 31.12.2006 року було складено акт № 354/42-20/32962420 від 02.04.2007 р.

На підставі акта перевірки податковим органом було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000094220/0 від 16.04.2007 р., яким позивачу було визначено суму податкового зобов’язання 164621 грн., у т.ч. за основним платежем –52681 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –111940 грн.

Позивач не погоджуючись з висновками викладеними в акті перевірки та спірним податковим повідомленням-рішенням, в процедурі адміністративного оскарження подав скаргу до Спеціалізованої державної податкової інспекції у м. Києві по роботі з великими платниками податків.

Відповідачем за результатами розгляду скарги було винесено рішення від 07.06.2007 року № 7114/10/25-019, яким позивачу у задоволенні скарги відмовлено.

Позивач не погоджуючись з вищезазначеним рішенням податкового органу звернувся зі скаргою до Державної податкової адміністрації у м. Києві.

Державна податкова адміністрація у м. Києві рішенням від 27.08.2007 р. № 3095/10/25-114 частково задовольнила скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Гала Маркетинг»в частині донарахованої фінансової санкції з податку на додану вартість у сумі 11633,00 грн., а в іншій частині податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

На підставі рішення ДПА у м. Києві відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.09.2007 р. № 0000094220/2, яким позивачу було визначено податкові зобов’язання ПДВ в сумі 152988 грн., в т.ч. за основним платежем –52681 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями –100307,00 грн.

У зв’язку з відмовою ДПА у м. Києві в задоволенні скарги в іншій частині, позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової адміністрації України, яка рішенням від 28.09.2007 р. № 9462/6/25-0115 залишила скаргу без задоволення.

Суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Для проведення акції по просуванню продукції на ринок продажу позивачем була придбана продукція у вигляді електронної та побутової техніки на загальну сум 1346174 грн., а потім продані у лютому 2006 р., офіційним дистриб’юторам позивача з метою подальшого їх продажу покупцям, які брали участь у спеціальному маркетинговому заході (акції), проведеному згідно наказу позивача від 01.09.2005 року № 01/09/05, і які були придбані у ході акції продукцію торгової марки »у певній кількості.

Так, за 1 тонну продукції торгової марки «Gala»покупці придбали за 1 грн. без ПДВ телефон чи сковороду, за 1,5 тонни –чайник чи радіотелефон, за 2 тонни –блендер чи фотоапарат, за 2,5 тонни –кухонний комбайн чи сканер, за 3 тонни –холодильник чи комп’ютер тощо. Продаж дистриб’юторам було здійснено на загальну суму 2288 грн.

Таким чином, при подальшій поставці придбаних товарів податкові зобов’язання з ПДВ нараховуються, виходячи із бази оподаткування операції, визначеної відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Позивачем в порушення вимог п. 4.1. ст. 4 вищезазначеного Закону невірно була визначена база оподаткування по операції з продажу товарів за ціною, нижчою за ціну придбання.

Ціна продажу одиниці електронної та побутової техніки на момент проведення акції встановлено 1, 2 грн. (в т.ч. ПДВ –0,2 грн.), що є продукцією Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Гала маркетинг», не може бути визначена звичайною, оскільки вона не відповідає визначенню справедливої ринкової ціни.

За результатами перевірки встановлено заниження податкових зобов’язань з ПДВ в лютому 2007 року на суму 223981 грн. (згідно податкових накладних по яким були придбані акційні товари на суму 1346174 грн., в т.ч. ПДВ –224362 грн. з урахуванням обсягів продажу по 1, 2 грн. за одиницю товару на суму 2288 грн., в т.ч. ПДВ –382 грн.).

Відповідно до п. 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», база оподаткування операцій з поставки товарів (робіт, послуг) визначається, виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними, але не нижче за звичайні ціни з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв’язку з компенсацією вартості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) таким платником податку.

Отже, операції з продажу вищезгаданих товарів по 1, 2 грн. є поставкою товарів, тобто господарською операцією, де право власності переходить від продавця до покупців (дистриб’юторів) і база оподаткування визначається згідно підпункту 4.1 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Згідно пояснень позивача, наданих в листі від 26.03.2007 р. № 492, при визначенні звичайної ціни при продажу акційних товарів дистриб’юторам в порушення вимог пп.. 1.20.2 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», позивач посилається на маркетингову політику підприємства.

Відповідно до п.1.20.2 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у спів ставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов’язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об’єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності –однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладенні угод між непов’язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, пов’язані із сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги) втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням строку зберігання (придатності; збутом неліквідних або низько ліквідних товарів; маркетинговою політикою, утому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

В зв’язку із тим, що під час перевірки інформація щодо укладення договорів з ідентичними товарами позивачем надана не була, враховуючи те, що акційні товари не є продукцією Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Гала Маркетинг», а маркетингові заходи згідно наказу по підприємству проводились саме по просуванню пральних порошків, миючих засобів, тобто продукції підприємства, то визначення звичайної ціни здійснюється відповідно до пп.. пп.. 1.20.5-1 п.1.20 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

При цьому пп.. 1.20.5-1 п.1.20 ст. 1 зазначеного пункту визначено, що у разі якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх пунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки та майнових прав.

З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки та майнових прав, прирівнюються до термінів «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

Справедлива ринкова ціна –це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють інформацією про такі товари 9роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних товарів (а за їх відсутності –однорідних) товарів (робіт, послуг).

Враховуючи вищенаведене, акційна ціна продажу одиниці електронної та побутової техніки в 1, 2 грн. (в т.ч. ПДВ –0,2 грн.), що не є продукцією Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Гала Маркетинг», не може бути визначена звичайною, оскільки вона не відповідає визначенню справедливої ринкової ціни.

Враховуючи вищевикладене, позивачем було занижено податкове зобов’язання по ПДВ у сумі 223879 грн., в тому числі лютий 2006 р. у сумі 223304 грн., липень 2006 р. у сумі 575 грн.

Згідно з п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення перед бюджетами та державними цільовими фондами», У разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті "б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Підпунктом «б»п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 зазначеного вище Закону, контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Підпунктом 4.2.3 п. 4.2 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення перед бюджетами та державними цільовими фондами», обов’язок доведення того, що будь-яке нарахування, здійснене контролюючим органом у випадках, визначених підпунктом 4.2.2. цього пункту, є помилковим, покладається на платника податків, за винятком випадків, визначених пунктом 4.3 цієї статті.

Також слід зазначити, що суд не погоджується з позицією позивача в тому, що посилання на п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», не може бути прийнято судом до уваги, оскільки оскаржуване податкове повідомлення-рішення не містить посилання на ці норми, як на порушені.

Оскільки, згідно спірного податкового повідомлення-рішення, податковим органом встановлені порушення позивачем норм п.3.2 ст. 3, п. 4.1. ст. 4, пп.. 7.2.6 п. 7.2 пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість».

Відповідно до пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Підпунктом 7.4.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником у звітному періоді у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Товари, які були придбані позивачем, не відносяться до валових витрат виробництва, оскільки відповідно до п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Пунктом 1.32 вказаного Закону, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Придбані товари в господарській діяльності підприємства не використовувались, тому виходячи з вищевикладеного сума, витрачена на придбання товарів для використання їх у акції не відноситься до складу валових витрат і відповідно не можуть бути включені до податкового кредиту.

Крім того, пп. 5.3.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»передбачено, що до складу валових витрат платника податку не включаються витрати на потреби, не пов’язані з веденням господарської діяльності, а саме на організацію та проведення прийомів, презентацій, свят, розваг та відпочинку, придбання та розповсюдження подарунків (крім благодійних внесків та пожертвувань неприбутковим організаціям, визначеним пунктом 7.11 цього Закону, та витрат, пов'язаних з проведенням рекламної діяльності, які регулюються нормами підпункту 5.4.4 цієї статті). Обмеження частини другої цього підпункту не стосуються платників податку, основною діяльністю яких є організація прийомів, презентацій і свят за замовленням та за рахунок інших осіб.

Таким чином, якщо підприємство придбаває та розповсюджує товари (подарунки) з рекламними цілями, то право на податковий кредит у платника податку виникає лише в тій частині, що припадає на витрати, які включаються до валових витрат, за умови, що такий суб’єкт здійснює оподатковувані операції. Що стосується іншої частини суми ПДВ, яка припадає на вартість безоплатно наданих подарунків, яка не відноситься до складу валових витрат (обігу), то відповідно до пп. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв’язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Суд вважає за необхідне зазначити, що господарська діяльність – це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу, а з матеріалів справи вбачається, що придбані позивачем товари продані за ціною нижчою, ніж ціна придбання, здійснивши таким чином, збиткову операцію.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у адміністративного суду немає правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до Рішення Конституційного рішення суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо визнання нечинними податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції у місті Києві по роботі з великими платниками податків від визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 16.04.2007 р. № 0000094220/0, (від 22.06.2007 р. № 0000094220/0, від 03.09.2007 р. № 0000094220/2) в частині визначеної суми податкового зобов’язання 152700,5 грн. (основний платіж –52681 грн., штрафна (фінансова) санкція –100019,5 грн.) не підлягають задоволенню.

На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями «Гала Маркетинг».

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя О.Є. Пилипенко

Дата підписання постанови: 27.02.2008 р.