Постанова № 1416148, 12.02.2008, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12.02.2008 р.                                                                                                     № 9/70

18:06

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Сайленс»

ДоДержавної податкової інспекції у Оболонському районі міст Києва

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідачаГоловне управління земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації

про скасування рішення-повідомлення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва від 23.03.2007 р. № 000202306/0

Суддя: Кротюк О.В.

Секретар судового засідання: Гончаренко С.В. Представники: Від позивачаЗадорожний О.І. (довіреність № 3 від 01.10.2007 р.) Пастушенко О.І. (довіреність № 2 від 01.10.2007 р.) Від відповідачаКотікова О.В. (довіреність № 245/9/10 від 19.01.2007 р.) Обставини справи: Позивач звернувся до Окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Оболонському районі міста Києва про скасування рішення-повідомлення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва від 23.03.2007 р. № 000202306/0.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що рішення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва від 23.03.2007 р. № 000202306/0, прийняте з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки позивач не занижував загальну площу земельної ділянки на 728,29 кв.м. за період з 01.01.2005 по 31.12.2006 р., яку придбав на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2000 року в розмірі 6/100 частин від адміністративно-виробничого комплексу, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Автозаводська 18, площею 195,9 квадратних метрів і складається з підсобних приміщень сіточного відділення під літерою “Л”. В подальшому Київським міським бюро технічної інвентаризації видано відповідне реєстраційне посвідчення від 11 січня 2001 року. 6/100 частин адміністративно-виробничого комплексу, що було відчужено позивачу належало продавцю на підставі Свідоцтва АВК № 010001428 про право власності на адміністративно-виробничий комплекс. Іншої земельної ділянки позивач як в користуванні, так і у володінні не мав та не оформлював.

Відповідач позовні вимоги не визнає, просить відмовити в задоволенні адміністративного позову повністю, обґрунтовуючи тим, що позивачем порушено вимоги статей 13 і 14 Закону України «Про плату за землю»та частину 5 статті 120 Земельного кодексу.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд,

ВСТАНОВИВ:

У відповідності до статті 5 Закону України “Про плату за землю” (№2535-XII від 03.07.1992р.; далі –Закон про плату за землю) суб'єктом плати за землю (платником) є власник земельної ділянки, земельної частки (паю) і землекористувач, у тому числі орендар. Згідно з положеннями статті 15 Закону про плату за землю власники землі та землекористувачі сплачують земельний податок, а також орендну плату за земельні ділянки державної та комунальної власності з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою. У разі припинення права власності або права користування земельною ділянкою податок, а також орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності сплачується за фактичний період перебування землі у власності або користуванні у поточному році.

Статтею 120 Земельного кодексу України (№2768-III від 25.10.2001р.; далі –Земельний кодекс) встановлено, що до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором. Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначено, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для їх обслуговування. Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.

У відповідності до положень статті 126 Земельного кодексу право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи позивач придбав на підставі договору купівлі-продажу від 22 грудня 2000 року 6/100 частин від адміністративно-виробничого комплексу, що знаходиться за адресою м. Київ, вул. Автозаводська 18, площею 195,9 квадратних метрів і складається з підсобних приміщень сіточного відділення під літерою “Л”. В подальшому Київським міським бюро технічної інвентаризації видано відповідне реєстраційне посвідчення від 11 січня 2001 року. 6/100 частин адміністративно-виробничого комплексу, що було відчужено позивачу належало продавцю на підставі Свідоцтва АВК № 010001428 про право власності на адміністративно-виробничий комплекс.

Таким чином суд, керуючись положеннями частини 1 статті 120 Земельного кодексу приходить до висновку про те, що позивач, придбавши адміністративно-виробничий комплекс, отримав право власності на земельну ділянку на якій знаходиться об’єкт купівлі-продажу в частині розміру площі визначеного договором –195,9 квадратних метрів.

З огляду на це суд вважає, що з моменту придбання цього адміністративно-виробничого комплексу позивач набув статус суб’єкта плати за землю в розмірі об’єкту плати згідно положень частини 1 статті 120 Земельного кодексу та укладеного договору купівлі-продажу, що відповідає положенням статті 15 Закону про плату за землю.

Суд не приймає покликання відповідача на порушення статей 13 і 14 Закону про плату за землю виходячи з наступного.

Стаття 13 Закону про плату за землю визначає джерело інформації щодо розміру об’єкту плати за землю. Разом з тим, виходячи з матеріалів справи, а саме: довідки № Ю-24067/2004 № 18 від 20 січня 2004 року про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 78:081:025), листа Головного управління земельних ресурсів від 06.12.07 № 07-05/41097, листа Головного управління земельних ресурсів від 26.11.07 № 07-05/39429 суд приходить до наступних висновків.

Довідка № Ю-24067/2004 № 18 від 20 січня 2004 року про нормативну грошову оцінку земельної ділянки (кадастровий номер 78:081:025) не є витягом з державного земельного кадастру з приводу статусу власника чи користувача відповідної земельної ділянку.

Зазначені листи зазначають лише про наявність інформації про реєстрацію земельної ділянки за позивачем виключно на підставі технічного звіту по встановленню меж землекористування від 12.09.2005 року, що відповідає обставинам наявності нереалізованої до кінця ініціативи позивача про проведення інвентаризації земельної ділянки, адресованій начальнику Київського управління земельних ресурсів від 12.01.2001 № 08, клопотання про надання дозволу позивачеві на оформлення права користування земельною ділянкою біля нежитлової будівлі згідно договору купівлі-продажу (лист на ім’я Київського міського Голови Омельченко О.О. від 13 червня 2001р. № 0613), що логічно відповідає обставинам справи та змісту технічного звіту ТОВ “ГЕОПРОЕКТ” у відповідності до абзацу другого пояснювальної записки якого говориться про мету виготовлення останнього –для виготовлення документів на право землекористування. Але жодних документів щодо землекористування або права власності на земельну ділянку на вулиці Автозаводській 18, (кадастровий номер 78:081:025) Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської державної адміністрації не реєструвались та не видавались.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що певні відомості в державному земельному кадастрі щодо позивача мають місце, але ніякого змісту та відношення до позивача і розміру земельної ділянки з приводу прав користування чи землеволодіння на правах власності не зазначено.

Відповідачем не надано жодного належним чином зареєстрованого витягу з державного земельного кадастру України, що містить інформацію про землекористування чи знаходження у власності позивача відповідної земельної ділянки.

Суд вважає, що посилання відповідача на порушення позивачем частини 5 статті 120 Земельного кодексу є некоректним та помилковим з огляду на те, що:

·          Дана частина статті стосується лише громадян або юридичних осіб, які не можуть мати у власності земельні ділянки, на відміну від позивача поширюється, зокрема, на іноземних громадяни, юридичних осіб нерезидентів;

·          За змістом цієї частини статті межі ділянки обмежені площею будівлі, що відповідає логічному змісту положень частини 1 статті 120 Земельного кодексу.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що як факт заниження позивачем загальної площі земельної ділянки на 728,29 кв.м. за період з 01.01.2005 по 31.12.2006 р., так і плати податку за землю є відсутнім.

У відповідності до частини другої статті 19 Конституції України (№254к/96-ВР від 28.06.1996р.) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд також бере до уваги, що згідно з ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони зокрема:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7)з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8)пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірність прийнятого ним оскаржуваного рішення.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 9, 69-71, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Задовольнити адміністративний позов повністю.

2. Скасувати рішення-повідомлення Державної податкової інспекції у Оболонському районі м.Києва від 23.03.2007 р. № 000202306/0.

3. Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ “Сайленс” (ЄДРПОУ 22954177) витрати по сплаті судового збору в розмірі 3,40 (три гривні сорок копійок).

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складення в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя                                                                                                    О.В. Кротюк