Ухвала суду № 14161033, 22.02.2011, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 2а-13319/10/23670 Головуючий у 1-й інстанції: Федорчук А.Б.

Суддя-доповідач: Грибан І.О.

У Х В А Л А

Іменем України

"22" лютого 2011 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Грибан І.О.

судді Губська О.А., Борисюк Л.П.

за участі :секретаря с/з Білоцької Л.В.

представника позивача Петренко Р.О.

представника відповідача Нацюк В.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2010 року у справі за позовом Приватного підприємства «Мальва-СТ»до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення

В С Т А Н О В И В :

Приватне підприємство «Мальва-СТ»звернулось в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва, в якому просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення від 09.09.2010 року № 0002662301/0.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.12.2010 року адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 грудня 2010 року та прийняти нову, якою відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального права, а саме п.п.7.2.3 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено, що Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва було проведено документальну невиїзну перевірку Приватного підприємства «Мальва-СТ»в частині дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Інтеграл-Юг»за травень 2010 року, а саме що ПП «Мальва СТ»включено до складу податкового кредиту суму податку на додану вартість по взаємовідносинах з контрагентом ТОВ «Інтеграл-Юг»з договору оренди обладнання та надання послуг на суму 211045,00 грн.

За результатами перевірки складено акт від 27.08.2010 року № 5510/23-9/30472600, яким зафіксовано допущення позивачем порушень вимог пп.7.2.3 п.7.2.6, пп.7.4.5 п.7.4, пп. 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»від 03.04.10097 р., в результаті чого занижено податок на додану вартість за травень 2010 року на загальну суму 211045 грн.

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 09.09.2010 року № 0002662301/0 , яким позивачу визначено суму податкового зобовязання з податку на додану вартість в розмірі 295463 грн., в тому числі за основним платежем 211045 грн. та 84418 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неправомірно поставив право позивача на відшкодування податку на додану вартість в залежність від контрагентів.

Колегія суддів апеляційного суду з висновком суду першої інстанції погоджується зважаючи на наступне.

Нормами п.1.8 ст. 1 Закону України №168/97-ВР визначено бюджетне відшкодування як суму, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у звязку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом (зокрема у випадках, вказаних у п.п.7.7.2 п.7.7 ст. Закону України №168/97-ВР бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого відємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг)).

Згідно з пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»(в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8№ цього Закону, протягом такого звітного періоду у звязку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 цієї ж статті встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у звязку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника податку на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Слід зазначити, що відповідачем не доведено невідповідність первинних документів, на підставі яких позивачем включено суми сплаченого у ціні придбаного товару (послуг) податку на додану вартість.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Обставини, наведені відповідачем в апеляційній скарзі знаходяться поза межами вимог п.п.7.4.5 п.7.4.ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»та висновків суду першої інстанції не спростовують.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно зясованих обставин в справі, підтверджених доказами, колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 грудня 2010 року без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення але може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий-суддя І.О.Грибан

суддя О.А.Губська

суддя Л.П.Борисюк